Спроби поставити під контроль інтернет-простір в останні кілька місяців набирають обертів у всьому світі. Україна - не виняток. Нещодавно жертвою судового рішення впав сервіс, який забезпечує координацію автомобілістів у боротьбі з хабарами й хамством у 3) подав до Вищої ради юстиції запит. У ньому містилося прохання визначити, чи відповідає обраний суддею вид забезпечення позову статтям 151-153 Цивільного процесуального кодексу, на які вона послалася; чи співвідносний обраний захід зі шкодою суспільним і державним інтересам, заподіюваною у зв’язку з його застосуванням, і чи наділений суддя загального суду першої інстанції повноваженнями втручатися в роботу веб-сайтів шляхом їх блокування. У разі визнання неправоти судді депутат просив звільнити її з посади.
Цікаво, що це - вже другий випадок втручання Портнова у конфлікти між інтернет-ресурсами та МВС. За інформацією наших джерел, саме він і радник президента Олена Лукаш нещодавно активно посприяли скасуванню рішення про закриття файлообмінника EX.UA. Можна лише здогадуватися, чим керується один з головних лоєрів Віктора Федоровича. Проте цілком очевидно, що в АП розуміють: подібні скандали аж ніяк не грають на руку владі, і без того не надто популярній. Принагідно зауважимо, в Андрія Володимировича не дуже прості стосунки з МВС, які у процесі роботи над новим КПК тільки загострилися.
Симптоматично, що вже 16 лютого Деснянський райсуд Києва скасував рішення про блокування сайта «Дорожній контроль». На момент написання статті сайт «ДК» ще не працював, але активісти руху стверджували, що це тимчасовий захід, оскільки провайдеру буде потрібен якийсь час на перезапуск ресурсу.
Утім, запит Пилипенка до Вищої ради юстиції відкликаний не був. Понад те (як стверджують наші джерела на Банковій), висока ймовірність того, що після розгляду справи ВРЮ суддю Саломон буде звільнено. За заявою інформантів DT.UA, підшукати нове місце роботи (не пов’язане з державною службою) запропоновано ініціатору скандалу - уразливому майору Гетьманцеву.
Однак справа вже переросла масштаби конфлікту даїшника з водієм. Рішення про тимчасове закриття інтернет-медіа за лайку в коментарях видається небезпечним незалежно від того, хто правий, а хто винуватий у тому конкретному випадку.
Хто винуватий і що робити
Сучасний Інтернет живе й дихає концепцією Web 2.0. Простіше кажучи - колективною творчістю, спільною роботою не знайомих між собою авторів, читачів і коментаторів. Живі приклади - Вікіпедія, яку складають і редагують усі охочі, новинні сайти, де коментарі до новин іноді цікавіші за самі новини, і, зрозуміло, соціальні мережі.
Проблема в тому, що розвиток законодавства не встигає за розвитком технологій. І в якийсь момент результатом цього розриву стала неможливість дати відповідь на два старі як світ запитання, винесені в підзаголовок.
Хто несе юридичну відповідальність за правопорушення в Мережі, тобто за порушення авторського права чи образу на чиюсь адресу? Власник ресурсу, на якому сталося правопорушення? Компанія, яка надала йому хостинг? Чи все-таки кінцевий користувач, який розмістив на цьому ресурсі зламану програму чи неприємний відгук про публічну персону? А чи немає тут вини провайдера, з чиєю допомогою він це зробив? І таке інше.
Звісно, коли незрозуміло, хто винуватий, незрозуміло й те, який вигляд повинно мати припинення правопорушення. Вилучення частини контенту? Блокування сайта? Конфіскація його серверів? Якесь стягнення з кінцевого користувача, котрого ще спробуй знайди?
Згідно з логікою, винуватий саме він, кінцевий користувач. Він вчинив правопорушення, йому й нести відповідальність. Застосовувати будь-які санкції до інтернет-ресурсу, а тим паче припиняти його роботу - це все одно, що зносити стадіон і судити його директора лише за те, що вболівальники розписали стіну матірними словами. Чи закривати весь ринок за те, що з однієї ятки продали крадений пучок петрушки. Однак на практиці судові та виконавчі органи багатьох країн часто не ускладнюють собі життя пошуком справжніх винуватців і показово ліквідують цілі сервіси. Недавнє закриття популярного файлообмінника Megaupload у США - яскраве свідчення того. Проте не варто вважати, що «коли так роблять за кордоном, то це прийнятно». У багатьох країнах нині триває дискусія про правочинність подібних дій, що час від часу переходить у масові акції та повноцінні інформаційні війни.
Вимкни Україну
DT.UA уже писало про конфлікт навколо Prostoprint та закриття EX.UA. У першому випадку компанії не вдалося довести, що не вона відповідає за друк на футболках за макетом користувача. У другому саме аргумент «ми не можемо бути покарані за інформацію, якої не розміщали самі» став певною формальною підставою для розблокування сайта. Принаймні так стверджував адвокат EX.UA Артем Афян. Унікальність справи «Дорожнього контролю» полягала в тому, що йшлося про інтернет-медіа і про обвинувачення в образі честі та гідності, а отже, прямо стосувалося свободи слова та самовираження.
Щасливе закінчення справи «ДК» не може не тішити. Ініціатива судді Саломон могла бути з легкістю підхоплена її колегами. Подібна новація дала б змогу «призупинити дію» сайта будь-якого інтернет-ЗМІ, на якому існує форма відкритих коментарів - чи то форум, чи то гостьова книга. Зазирнувши в коментарі будь-якого популярного українського інтернет-медіа, можна знайти сотні й тисячі користувацьких реплік на будь-чий смак і будь-чию статтю - від образ публічних осіб до розпалювання ненависті та закликів повалити державну владу. За бажання можна було б в одну мить паралізувати дві третини ринку. А якщо на сайті (який комусь закортіло б закрити) не виявилося жодного непривабливого коментарю - не біда! Цей коментар завжди можна було б написати самому, скопіювавши свої паспортні дані й дописавши «дурень» - ось вам і образа честі та гідності, от і привід для «призупинення дії» ЗМІ, не кажучи вже про позов з вимогою компенсувати моральну шкоду. За необхідності можна навіть організувати масове паплюження - благо, у розпорядженні всіх великих партій країни, а також серйозних бізнес-структур є групи професійних «інтернет-тролів».
Звичайно, у медіа тоді залишився б рятівний вихід - відмова коментування, відключення форумів і гостьових книг. Але це скидалося б на профілактику ампутацією.
Сьогодні влада (найімовірніше, через кон’юнктурні міркування) негласно засудила таку сумнівну практику. Випадок з «ДК», наскільки можна судити, був не виконанням стратегічного замовлення Банкової, а приватною ініціативою міліцейського відомства. Але де гарантія, що в разі «зміни кон’юнктури», виникнення нагальної необхідності «заткнути рота» неугодним, сама влада не винайде чогось нового, настільки ж дивовижного й іще небезпечнішого?