UA / RU
Підтримати ZN.ua

Поріг

Окупанти (руками колабораціоністів в "уряді" Аксьонова) промовисто відзначили роковини депортації кримськотатарського народу спорудженням "меморіалу" у вигляді товарного вагона на станції Сюрень у Бахчисарайському районі.

Автор: Валентина Самар

18 травня 2016-го привнесло в життя обабіч Перекопу три події, котрі претендують на знаковість.

Окупанти (руками колабораціоністів в "уряді" Аксьонова) промовисто відзначили роковини депортації кримськотатарського народу спорудженням "меморіалу" у вигляді товарного вагона на станції Сюрень у Бахчисарайському районі. Звідси в 1944-му депортували кримських татар із передгірних долин та Південнобережжя. Тобто поставили пам'ятник, по суті, знаряддю катування і предметові злочину, - у вагонах для худоби по етапу в Середню Азію та за Урал у тисняві від холоду, голоду й хвороб загинули десятки тисяч дітей, жінок і старих. Їхні тіла просто викидали з вагонів на ходу поїзда. Тепер жертви депортації, котрі вижили, та їхні нащадки, що народилися на засланні і вже на рідній землі, мусять, напевно, за задумом окупантів, розуміти: сталінська душогубка на колесах стоїть на запасній колії...

Учасники акції на Чонгарі неабияк полоскотали нерви окупантам на відстані пострілу, примусивши вигнати на позицію бойові КамАЗи і снайперів. Колона з українськими та кримськотатарськими прапорами вийшла до "нейтральної" смуги між КПП, де виконала Гімн України й популярну пісню про Путіна (солірував новопризначений голова ОДА Андрій Гордєєв). Кульмінацією мав стати повітряний привіт - запуск великих кульок, у які помістили безліч маленьких з нагадуванням, що Крим - це Україна. За задумом автора ідеї - керівника Громадянської блокади Криму Ленура Іслямова, - перелетівши через "кордон", великі кульки мали лопнути, а маленькі - розсипатися над окупованою територією. Перша кулька полетіла, а друга так і не змогла піднятися вище п'яти-семи метрів і зависла у дротах на кордоні українського материка. На відміну від першої кульки, друга була обтяжена двома прапорами - України і національним кримськотатарським. Якщо прийняти, що кулька була обтяжена своєрідними символами держави в особі влади й Меджлісу, то все логічно: їхні кроки з деокупації Криму поки що "зависають у дротах", не долітаючи до півострова…

Перша думка вголос при виході на Майдан, де починався жалобний мітинг до Дня пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу: мабуть, у Бахчисараї сьогодні людей було більше. Потім, звісно, кияни (старі й нові) підтягнулися, але відео, зняті на мобільники в різних містах окупованого півострова і викладені в Мережу, однак переважили за значущістю. І річ не тільки в емоційному сприйнятті картинки про масову мужність людей, які порушили заборону окупантів проводити акції й проігнорували "офіційні" заходи колабораціоністів, які подолали страх, що нагнітається повальними обшуками, облавами та арештами. А в розумінні того, що саме в цей день відкрилися шлюзи виходу в реал тисяч людей по всьому Криму після двох років мовчазного протесту проти окупації.

Що відбулося?

Безперечно, 18 травня - це поріг, який для кожного кримського татарина і кожного політичного українця в Криму буде рівнозначний останній барикаді. Окупант до неї наблизився впритул. Залишилося тільки дочекатися, коли хтось із вибраківок-колаборантів визнає мудрість і "гуманність" сталінської депортації його народу з Криму, де "пособників фашистів могли розтерзати мирні жителі". Півкроку на шляху до пропагандистської "гуманізації" депортації вже зроблено, - колаборанти з колишніх членів Меджлісу і муфтія Криму цими днями вже низько кланялися великій княгині Марії Володимирівні, главі дому Романових, яка дуже до речі відвідала з візитом півострів саме у дні 72-х роковин депортації. Отже, перша депортація - після першої анексії Криму Російською імперією - вже ніби "прощена" і має бути забута. Походу до відбілювання другої, пам'ятної ще живим її жертвам, їхні діти не допустять.

Але в переддень Дня скорботи за жертвами геноциду кримськотатарського народу сталася ще одна подія, яку складно оцінювати звичайними мірками.

Кажуть, гуркіт благодатної грози над Кримом (хороша прикмета в традиціях кримських татар) у хвилини тріумфу Джамали на Євробаченні заглушили вигуки переможної радості в кожному кримськотатарському будинку, в кожному українському кримському будинку.

"Ми так довго мовчали, так боялися вголос щось зайве сказати, що груди боліли. І тут - як звільнення, наче двері відчинилися і ввірвалося свіже повітря. Раптом відчув себе як до окупації, - така нестримна, вільна радість була", - розповідав товариш - кримський татарин.

"Ти пам'ятаєш, як владика Климент паски святить? Не тільки кошик - усі обличчя окропляє свяченою водою. І ти так радісно й вільно видихаєш - "воістину воскрес!" Ось такий самий захват був, коли Джамала у вишиванці по кубок вийшла. І тут я почула, як голосно кричать "ура!" сусіди, а я й не знала, що вони - наші. Вони ж мовчали весь час!" - пише мені у приватну скриньку законспірована подруга по ФБ.

Що фронда кримських татар 18 травня не минеться безслідно, мало хто сумнівається. Але, знаючи це, люди свідомо фіксували свої акції, викладали в Мережу відеозйомки і фотографії, коментували дії влади та її поплічників - не зважаючи на демонстративні "посадки" в Росії за пости в соцмережах. Знаючи, що сталінські часи повертаються у вигляді вже забутого "відмічання" за місцем відбування заслання. Директорів шкіл зобов'язали повідомити в "уряд" про пропуск учнями занять 18 травня, причому окремо вказати дітей "з числа осіб кримськотатарської національності".

Та це вже не лякає, - простір власної свободи, особистої останньої барикади вже встановлено. Люди вже знають, що таке обшук і допит у ФСБ. Вони перестають боятися давати інтерв'ю. Результати соцопитувань російських центрів показують тільки 7-9% "відмовників" - набагато менше, ніж раніше. Заступник голови Меджлісу Ільмі Умеров, попри пред'явлене обвинувачення в закликах "до порушення територіальної цілісності РФ" (карається ув'язненням до п'яти років), продовжує вживати в усіх інтерв'ю та своїх текстах словосполучення "окупація Криму".

Звісно, теоретики громадянського опору все вже описали - півстоліття тому, якщо, приміром, брати легендарні посібники з ведення "малої війни для кожного" швейцарця Ганса фон Даха. "Запасіться терпінням, - писав він у 1957 р. - Населення в окупації має перевести дух і оговтатися. Час працює на тебе. Не намагайся мобілізувати тих, хто ще не визначився остаточно, з допомогою контртерору. Мине небагато часу, і противник сам підштовхне їх на твій бік".

Можна було, звісно, в'їдливо пожартувати з цього приводу, що наша бездіяльна у плані деокупації Криму та Донбасу влада насправді мудро діяла строго за інструкцією майора фон Даха. Але обставини, скажемо так, не дають підстав для веселощів.

Сурков "завжди з'являється в потрібний час і в потрібному місці", - сказав Аксьонов, чіпляючи радникові Путіна якусь медальку за доблесть від "Республіки Крим". Ну ми ж розуміємо, що не по це Владислав Юрійович, засвітившись у ЗМІ, завітав до Криму.

19 травня Сурков проводив огляд "добровольчого руху Росії", вкупі з Союзом добровольців Донбасу на чолі з Олександром Бородаєм. Так-так, ніхто не забутий. А тепер, схоже, і знову мобілізований.

Усіх ветеранів "Новоросії", котрі не потрапили в безіменні ями-могили в донецькому степу, закликають вступати в ряди союзу, з гарантованим соціальним і медичним забезпеченням. У перекладі це означає, що Москва відкрила фінансування на новий проект і нову мобілізацію на український фронт. А якщо когось поранять, Аксьонов обіцяє полікувати у кримських санаторіях. Нагадаю, що ще півроку тому всіх "героїв "Новоросії" з Криму викидали без зайвих пояснень. А тепер козачків і моторол знову почнуть приймати - благо, курортні об'єкти стоять порожні. Як по сусідству з цією компанією житиметься незгодним кримським татарам та іншим українцям - можна не запитувати. Загалом же, схоже, Крим знову стає "аеродромом підскоку", а це означає, що ціна деокупації Криму для влади підвищується.

А як же ініціатива президента Петра Порошенка про готовність внести до Конституції поправки про право кримськотатарського народу на національну автономію? Хіба вона не знакова? - запитаєте ви. Аж ніяк. Ця обіцянка сама по собі - не новина. Це, як кажуть, римейк. Нагадаю, що подібні заяви президента вже лунали й рік тому. На другому етапі конституційної реформи, казав він, у розділі Х - "Автономна республіка Крим" - має бути прописане право корінного кримськотатарського народу на самовизначення в складі України. Новина хіба що в тому, що часовий ресурс улюбленого маневру президента - відкладати на потім - уже вичерпано. Відкладати просто нікуди, і його слова про найближчі дні для формування групи щодо Криму в складі Конституційної комісії треба розуміти буквально. Усе просто. Проваливши реформи, загрузнувши в корупції, заплутавшись у власній брехні й змарнувавши довіру свого народу й західних партнерів, президентові і його командам нічого не залишається, як викладати як аргумент для продовження санкцій "кримськотатарське питання". І він безперечний - оскільки залізно походить з міжнародного права корінного народу на самовизначення на своїй історичній території. Щоправда, для демонстрації власної відданості цьому принципу українській владі - ще працювати й працювати.

Перша спроба відпрацювання заборгованості в "заліковці" влади уже є. На другому році окупації Криму, після зміни уряду, нарешті створено Міністерство з питань окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб. Нагадаю, що юридично, тобто за законом, такими територіями у нас є тільки АР Крим і м. Севастополь. Політично, а не законодавчо (постановою ВРУ) окупованими визнано окремі райони Донецької і Луганської областей (привіт від мінської змови). Проте міністром стала людина якраз з "донецьким" досвідом - Вадим Черниш, котрий раніше очолював держагентство з відновлення Донбасу. Призначення відбулося без погодження з лідерами Меджлісу й громадянського суспільства Криму. Компенсацію у вигляді першого заступника міністра, яким став Юсуф Куркчі (відомий кримський громадський діяч з урядовим досвідом), Меджліс прийняв також без діалогу з громадськістю. Чим апріорі заслужив різку критику з боку кримських правозахисників.

Загалом претензії можна звести до двох посилів. Перший: держполітика з деокупації Криму повинна формуватися й реалізовуватися прозоро, з урахуванням інтересів і дотриманням прав усіх кримчан. Другий, похідний: кримська проблема - ширша за кримськотатарську, яку в себе, безперечно, включає.

Керуючись суспільним інтересом, DT.UA попросило першого заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій і ВПО Юсуфа Куркчі пояснити його бачення принципів діяльності новоствореного міністерства у "кримській" сфері:

"Очікування, пов'язані зі створенням міністерства, не повинні мати нічого спільного з миттєвим ефектом, сам факт створення свідчить тільки про початок системної роботи з обсягом викликів і завдань, вирішення яких вимагає консолідації зусиль усіх гілок влади й громадянського суспільства, ЗМІ. Ситуація, в якій перебуває сьогодні Україна, не має аналогів у світовій історії. Усі міжнародні механізми, інструменти, інститути виявилися нездатними протистояти подібним гібридним сценаріям.

Ми повинні погодитися з тим, що певна частина сфери формування й реалізації державної політики щодо окупованих територій не буде публічною. Ми маємо бути готовими до того, що багато питань, пов'язаних з конкретними кроками міністерства з цієї теми, можуть залишатися без відповіді.

У нас немає вибору - ми протистоїмо агресії і змушені опиратися. Це питання національної безпеки і стійкості національного духу. У таких ситуаціях зусилля кожного, готовність напружити всі свої сили, стають запорукою майбутніх перемог, торжества справедливості. В історії є приклади того, коли дух і характер, породжені інститутами свободи, виявилися більш витривалими й стійкими, ніж ті, що насаджувалися механічною дисципліною.

Умови війни вимагають оперативних рішень. Ми маємо розробити такі механізми реагування на виклики, які виключають бюрократію і корупцію.

Сьогодні дуже багато розмов про ефективність і прозорість дій влади. І градус цих дискусій свідчить про дефіцит довіри. Будь-яке з'ясування стосунків між кримчанами, змагання в "кримському патріотизмі" відволікатимуть наші сили від пошуку ефективних рішень. У цій ситуації - це недозволенна розкіш.

Усі ініціативи, напрацювання інститутів громадянського суспільства Криму заслуговують особливої уваги. Було б нерозумно не враховувати пройдений ними шлях, накопичений ресурс і реалізовані ініціативи".