Не дивуйтеся, якщо вже після Нового року доступ в Інтернет в Україні продаватиметься лише за паспортом і обмежиться набором дозволених до відвідання сайтів. При цьому навряд чи доводиться сподіватися, що серед дозволених будуть «Одноклассники», «ВКонтакте» і «Живий журнал», багато сайтів про мистецтво, фотострічки світових інформагенцій і сайти новин. Ці та безліч інших ресурсів після ухвалення Україною нового закону можуть потрапити під визначення... розповсюджувачів дитячої порнографії. Більше того, у злочинці можна буде записати практично кожного українського інтернет-користувача.
Прагнення державної влади отримати максимальний контроль над Інтернетом зрозуміле: цей канал комунікації об’єднує всі можливості традиційних засобів негласного збору різнопланової інформації про людину, роблячи її значно вразливішою, відповідно — контрольованою. Саме тому в державах, які визнають права та свободи людини, таке прагнення вважається незаконним. Формально Україна входить до їх числа, проте фактично цими днями українські законодавці вдалися до ще однієї спроби підпорядкувати державі Інтернет — його провайдерів, користувачів та ресурси.
Законопроект №3271 на вкрай актуальну і непросту тему протидії розповсюдженню дитячої порнографії, ініційований бютівцем Павлом Унгуряном, маринувався в парламенті України з минулого року, оскільки його зміст і якість не влаштовували всіх — від професіоналів телекомунікаційної галузі до головного науково-експертного управління Верховної Ради. Експерти сходилися в одному: закон становить невиправдану загрозу для громадян України, котрі не непричетні до виробництва і свідомого розповсюдження дитячої порнографії.
Саме цей сирий документ несподівано виринув у парламентському порядку денному в жовтні ц.р. і здобув неймовірне схвалення в першому читанні: 404 голоси «за» і жодного «проти». Розрахунок на те, що в розпал скандалу зі зґвалтуванням дітей в «Артеку» законопроект про боротьбу з дитячим порно буде схвалений наосліп, спрацював: під виглядом вузько спрямованих заходів боротьби зі злочинністю пройшов надзвичайно потужний інструмент контролю над Інтернетом.
Відкрита перспектива обурила телекомників, правозахисників та інтернет-спільноту, яка відразу ж охрестила ухвалений документ «законом 404» — за аналогією з кодом помилки, який означає, що запитуваної користувачем сторінки в Інтернеті не знайдено. Аналогія вийшла буквальною: проект закону, який пройшов перше читання, передбачав можливість обмеження доступу клієнтів українських провайдерів до будь-яких інтернет-ресурсів за вказівкою правоохоронців, навіть не за рішенням суду. Окрім того, законопроект зобов’язував провайдерів доповідати правоохоронцям про всі незаконні дії клієнтів, навіть коли ці дії жодним чином не пов’язані з дитячою порнографією. Щоб не порушувати такої норми, провайдерам довелося б вести моніторинг усієї інтернет-активності своїх клієнтів і, фактично, проводити оперативно-розшукову діяльність без права на її проведення і без жодних на те законних підстав.
Самих інтернет-користувачів документ зобов’язував рапортувати правоохоронцям про кожен незаконний контент (інформаційне наповнення), який їм трапиться в Інтернеті, зокрема й про дитяче порно. При цьому визначення дитячої порнографії було запропоноване настільки нечітке, що під нього спокійно підпадала фотографія дитини на пляжі із сімейного альбому.
Технічна некомпетентність авторів законопроекту також робила наперед винними всіх, хто випадково надибав в Інтернеті порнобанер або не встиг видалити весь спам (небажану кореспонденцію) з поштової програми до облави на замовлення конкурентів. На довершення до всього, законодавці висунули технічно нездійсненну і таку, що порушує базові права та свободи громадян України, вимогу до провайдерів зберігати й надавати інформацію про всі з’єднання їхніх клієнтів із Інтернетом, жодним чином не обмеживши тип даних, їх обсяг, спосіб і терміни зберігання...
Поспіх із ухваленням такого закону здивував і стривожив спеціалістів Інтернет-асоціації України, які вже більше року вели роботу з узгодження благих депутатських намірів боротися зі злочинністю зі специфікою Інтернету. За словами голови правління ІнАУ Тетяни Попової, боротьба зі злочинністю виявилася ширмою для створення «інструмента, який дозволить затуляти рот не тільки неугодним контент-ресурсам, а й будь-якому громадянинові України». У Верховну Раду надійшли конкретні пропозиції ІнАУ щодо внесення змін до законопроекту, а також звернення правозахисних організацій про неприпустимість ухвалення документа в теперішньому вигляді. У підготовленій до другого читання версії законопроекту більшість рекомендацій спеціалістів було враховано, але низкою суттєвих зауважень знову знехтували. Відтак, створюваний законом інструмент для контролю над Інтернетом втратив масштаби, які вражали уяву, проте залишився зручним для вибіркового застосування до неугодних.
Відповідно до оновленого тексту законопроекту, слідчий або дільничний уже не зможуть закривати доступ до інтернет-ресурсів на власний розсуд, — тепер необхідне рішення суду. Однак ця норма досі застосовується до сайтів, які розповсюджують не лише дитяче порно, а будь-який незаконний контент — наприклад, наклеп на кандидата в президенти. Визначення дитячої порнографії звужене до міжнародних норм, що вивело з-під удару сімейні фотоальбоми. Зроблено дуже незграбну спробу обмежити обсяги даних про інтернет-користувачів, які повинні зберігатися: спеціалісти галузі не можуть дати однозначного трактування уточнених вимог закону і, відповідно, оцінити їхню технічну здійсненність. Спеціалісти також попереджають, що поточне формулювання вимог до зберігання та надання інформації про з’єднання користувачів може примусити провайдерів і операторів продавати за паспортом абсолютно всі телекомунікаційні послуги, включно із SIM-карткою та послугами інтернет-клубів. У невизначеному становищі залишаються самі провайдери, яких можна звинуватити в «пропозиції й наданні доступу» до дитячої порнографії, — вони ж продають доступ у весь Інтернет, включно із сайтами з дитячим порно. Проект закону, як і раніше, небезпечний для пересічних інтернет-користувачів. Можливо, їм доведеться відповідати за несвідоме розповсюдження дитячого порно внаслідок підхопленого комп’ютером вірусу, злому облікового запису або просто спрямованих дій недоброзичливців. Не узгоджені зі специфікою Інтернету норми про заборону зберігання дитячої порнографії: під їхню дію поки що потрапляють, наприклад, усі інтернет-користувачі, котрі хоч раз наштовхнулися на дитяче порно в Інтернеті, навіть якщо зробили це ненавмисно чи взагалі не помітивши. Ці ж норми дозволяють підкидати потрібним «злочинцям» не наркотики, а дитяче порно, тільки тепер для цього не треба навіть вставати зі стільця...
За таку версію законопроекту в листопаді свої голоси віддали в другому читанні 367 депутатів. Деякі з них підтвердили очевидне, відповівши «А біс його зна!» на запитання «ДТ», за що ж вони щойно проголосували. Втім, слід визнати: більшість парламентаріїв усе ж таки дослухалися думки правозахисників і відмовилися підтримати норму законопроекту про закриття доступу до ресурсів із «незаконним контентом».
Як зміниться законопроект до третього читання, передбачити поки що важко. На сьогодні маємо двічі схвалений значною кількістю голосів проект неграмотно написаного закону, який не працюватиме за призначенням і при цьому створить широкі можливості для зловживань. У неофіційних розмовах працівники правоохоронних органів підтверджують, що в такому вигляді «закон 404» розв’яже їм руки — незалежно від того, який зміст закладали в нього автори. У кращому разі, нецільове застосування норм закону може тривати доти, доки не з’явиться обмежувальне роз’яснення Міністерства юстиції або рішення Конституційного суду.
Такий прогноз правоохоронців підтверджують юристи. «Небезпечний не сам закон, а те, як його застосовуватимуть, — каже адвокат, що спеціалізується на правовому супроводі інтернет-індустрії, управляючий партнер ЮФ «Батуринець і партнери» Борис Батуринець. — Якщо закон буде ухвалений у такому вигляді, він не посилить боротьбу з дитячою порнографією, але справді може розв’язати руки правоохоронцям, стати інструментом для зведення порахунків, конкурентних розбірок тощо. З дитячою порнографією боротися необхідно, проте наша влада, як завжди, зайшла не з того боку». З одного боку, пояснив він, закон не працюватиме і, відповідно, не становитиме загрози для інтернет-користувачів та провайдерів, оскільки механізму притягнення їх до відповідальності не передбачено. З іншого — коли й кого це зупиняло?.. Статистика порушень правоохоронними органами і судовою системою прав людини, опублікована в позаминулому номері «ДТ», на жаль, тільки підтверджує справедливість цих побоювань. Борис Батуринець також очікує, що одним із наслідків ухвалення закону стануть жорсткіші умови надання телекомунікаційних послуг: щоб захистити себе, провайдери муситимуть підвищувати відповідальність і обмежувати можливості користувачів. «Наприклад, обов’язок користувачів повідомляти про виявлене в Інтернеті дитяче порно провайдери закладатимуть у договори, щоб до них самих на випадок чого претензій не було. І недотримання цього пункту договору може стати приводом для розірвання договору з ініціативи провайдера», — припускає юрист.
У зв’язку з цим усім хотілося б нагадати законодавцям, що вони намагаються запустити бумеранг, який обов’язково повернеться, але не обов’язково — в руку. Описувані нововведення можна буде застосувати й до самих депутатів та політиків, їхніх родин, оточення і партнерів, на чиї особисті комп’ютери без їхнього відома в міру талановиті недоброзичливці можуть підкласти все що завгодно і повідомити куди велітиме закон. І в цьому сенсі законопроект для них самих значно небезпечніший, аніж для пересічних користувачів, оскільки недоброзичливців у публічних людей зазвичай незрівнянно більше. Якщо ж такі сценарії здаються малореальними й надуманими, варто звернутися до досвіду США, про який поки що можна вільно прочитати в Інтернеті. Розслідування агенції Associated Press підтвердило, що від аналогічних законодавчих норм потерпають невинні люди, які й гадки не мають про дії вірусів на власних комп’ютерах. Громада й приголомшені друзі таврують їх педофілами, вони втрачають роботу і найчастіше — сім’ю, а коли нарешті домагаються справедливості і зняття обвинувачень у зберіганні чи розповсюдженні дитячої порнографії, — ні репутацію, ні роботу, ні сім’ю повернути вже не можуть. Тому навряд чи варто чекати, поки Генпрокуратура звернеться до парламенту по дозвіл на притягнення котрогось із депутатів до кримінальної відповідальності за розповсюдження дитячої порнографії, скажімо, напередодні президентських виборів.
Втім, за останньою інформацією з парламентських джерел, кількість законодавців, які усвідомили власну уразливість, уже стала критичною, і поправки до телекомунікаційного законодавства пройти не повинні. Принаймні у такому небезпечному вигляді.