Чим не блок?.. |
Перший крок дається найважче. Об’єднувати значно складніше, ніж роз’єднувати. Колишнім друзям, котрі стали ворогами, помиритися буває практично неможливо. Але перший крок зроблено. Сьогодні в пам’ятному багатьом за першим з’їздом Руху актовому залі київського Політеху (нині Центр культури й мистецтв НТУУ «КПІ») буде підписано документ, який ініціатори назвуть, безумовно, історичним, оскільки має на меті покласти початок відродженню колись єдиної, але розколотої організації. Керівники Народного руху України Геннадій Удовенко й Українського народного руху Юрій Костенко в рамках 2-го з’їзду УНР поставлять автографи під декларацією про об’єднання організацій. Схвалений на спільному засіданні президій центральних проводів обох Рухів у четвер увечері текст документа передбачає поетапне повернення Руху до первісного вигляду. Констатуючи, що тільки спільними зусиллями активістів найстаршої націонал-демократичної партії можна домогтися об’єднання націонал-демократичних сил, обидві організації домовилися йти на вибори 2002 року єдиним виборчим блоком у складі широкої коаліції правоцентристських сил і висувати в округах узгоджених кандидатів, аби створити в майбутньому парламенті єдину фракцію та об’єднатися в один Рух відразу після завершення виборів.
Про шляхи «великого возз’єднання» говориться вже давно, практично з самого моменту розколу 1999 року, коли частина парламентських рухівців вирішила усунути В’ячеслава Чорновола, котрий дедалі більше не влаштовував рухівську еліту, від керівництва фракцією. Новим лідером став Юрій Костенко, якого невдовзі обрав головою партії позачерговий 10-й з’їзд НРУ. Не згодна з цим рішенням частина партійців провела альтернативний з’їзд (другий етап 9-го), що підтвердив легітимність керівництва партії. Після трагічної загибелі Чорновола новим головою обрали його ставленика Геннадія Удовенка. Не зумівши довести свої права на оригінальну назву партії, «костенківці» почали називати себе УНР і зареєструвалися під цією маркою. Розкол відбувся, висунуті версії про його можливі причини відіграли свою роль у процесі президентської виборчої кампанії. Згодом суперечності дедалі більше поглиблювалися, не даючи ані найменшої надії на відновлення розколотого флагмана націонал-демократичного руху України. Заради справедливості треба сказати, що багато низових організацій обох партій докладали неймовірних зусиль для подолання конфлікту між партійними верхівками.
Нинішнє рішення лідерів розпочати процес злиття партій в один великий Рух настільки ж прогнозоване, наскільки й несподіване. У принципі, самостійний вихід на вибори був би самогубним кроком для обох структур, і вони це чудово розуміли. Розколотий Рух, за оцінками соціологів, мав мінімальні шанси навіть на подолання 4-відсоткового бар’єра, а про якесь серйозне представництво в новому парламенті годі й говорити. Картину органічно доповнив несподівано виниклий третій Рух, по суті віртуальний, але цілком спроможний своєю привабливою торговельною маркою «Рух за єдність» навернути на свій бік чималу частину рухівського електорату.
Тимчасом як реальні слабкі спроби об’єднання виглядали принаймні непереконливо, кожна організація бачила себе в центрі об’єднувального процесу. У результаті органічно з’явилися два альянси, що однаковою мірою претендували на статус головного консолідуючого центру націонал-демократичних сил: помірна НРУ—ПРП—КУН і більш радикальна «правиця» на базі УНР — «Батьківщина». До пупоземних амбіцій додався вододіл за лінією опозиційності до влади загалом і до Президента зокрема. До того ж у НРУ—ПРП серйозно побоювалися бути поміченими у зв’язках з «олігархічною» партією «Батьківщина», спроможною підмочити репутацію «чистих» реформаторів перед виборцями й підставити їх «під роздачу» з боку влади. Єдиним реальним об’єднувальним началом стала спільна боротьба за збереження уряду Ющенка як привабливого для більшості населення прапора націонал-патріотів, і його програш, із появою перспективи виходу на широку політичну арену, тільки посилив ці тенденції.
Що ж могло послужити поштовхом для початку руху Рухів назустріч один одному? З одного боку, вичікувальна позиція Віктора Ющенка, який уперто не хотів перейматися внутрішньопартійними чварами й чекав, аби дійти рішення, конкретних пропозицій готових проектів коаліцій. З іншого боку, активність спікера Івана Плюща, котрий явно зсовує об’єднувальне ющенківське начало до політичного центру, спонукали націонал-демократів до активних превентивних дій. Віктор Ющенко одержав запрошення, і, за останньою інформацією, погодився бути особисто присутнім на з’їзді. За словами Юрія Костенка, щоб «освятити» починання і, найголовніше, дати довгождану відповідь на запитання про його бачення можливої конфігурації задекларованого ним демократичного блоку. Рухівці явно чекають від Віктора Андрійовича конкретних заяв перед своєю аудиторією і нікому не хочуть віддавати ексклюзивні права на цю інформацію. Дехто з партійців припускає, що весь з’їзд, власне, було задумано з єдиною метою — показати Ющенкові підписаний документ й у відповідь почути від нього визнання націонал-демократичного блоку на чолі з Рухами центром своєї коаліції. Хоча він може, цілком у своєму дусі, відбутися загальними фразами. До цього, у принципі, також готові.
І ще один момент. Перша інформація про кулуарні переговори між Удовенком і Костенком з’явилася відразу після останнього з’їзду НРУ, коли радикально налаштоване крило організації на чолі з Тарасом Чорноволом після невдалої спроби переобрання керівництва партії залишило її лави та зініціювало перехід частини низових організацій під крило союзної ПРП. Саме тоді багато гарячих голів у Русі заговорили про свою політичну самодостатність, і в широко розрекламованому блоці НРУ—ПРП—КУН запахло розколом, хоча цей факт усіляко приховували. Але загалом-то конфлікт ідеально вкладався в рамки нібито існуючого таємного стратегічного плану: до 2002 року перетворити ПРП на потужну політичну силу, яка, говорять декотрі рухівці, що відрізняються незалежністю позиції, включала б у себе концепцію використання НРУ (структури, що не має організаційного потенціалу, але має електорально привабливу харизму) для власного розкручування. Конфлікт намагалися зам’яти на політичному рівні, але він досі вперто підігрівається на рівні секретаріатів по лінії Конєв—Гинів. Керівник апарату центрального проводу НРУ Сергій Конєв відкрито виступає за розрив партнерських відносин із ПРП, аби не тягти на своїй шиї недобросовісних союзників. А в ПРП у свою чергу абсолютно впевнені в зрадницьких і далеко не безкорисливих зв’язках НРУ з ворожою СДПУ(о) і вважають, що нікуди від них Рух не дінеться, оскільки козир Ющенка досі залишається в них на руках. Утім, відцентрові тенденції у блоці поки що вдасться гасити, і навіть є попередня домовленість про застосування жорстких санкцій до розкольників аж до виключення. Але все ж таки різкий об’єднувальний крок НРУ—УНР дуже нагадує відчайдушну спробу партії, що вважає само собою зрозумілим свій статус лідера націонал-демократичного руху, перехопити якось непомітно втрачену нею ініціативу з рук «знахабнілих циніків» із ПРП.
Актуальнішим стає питання про технологію створення виборчого блоку на базі НРУ—УНР, зокрема про принципи формування виборчого списку. Виниклий у надрах НРУ сценарій під назвою «Список Чорновола», відповідно до якого пропонувалося взяти за основу список зразка 1998 року зі збереженням місць за діючими членами обох партій, можна вважати вже благополучно похованим. Сумніви виникли стосовно того, що робити з вивільненими внаслідок перетікання партійних кадрів місцями. Крім того, багато функціонерів обох партій, котрі останнім часом розвинули активність, навряд чи погодяться на місця десь у середині чи наприкінці списку, які їм відвели минулого разу. Нові й амбіційні партійці більш схильні взяти за основу для узгодження рейтинг потенційних можливостей кожної конкретної особистості в організаційному, фінансовому, медійному й інших аспектах. Мовляв, хто більше людей і фінансів залучив у свою партію, тому й карти в руки, позаяк основна маса старих рухівців сьогодні — не більш ніж раритети партії. Самі раритети пропонують вивести формулу на основі реального нинішнього рейтингу кожної партії, обов’язково враховуючи при цьому, скільки відсотків їм удалося одержати на минулих виборах (це вже камінь у город ПРП, яка продемонструвала 98-го відносно низький результат). А помірні обстоюють ідею формування своєї частини списку кожною партією самостійно з наступним об’єднанням у загальний реєстр на основі рівного представництва. Розробкою відповідного механізму займатиметься спільна робоча група, якій буде доручено узгодити загальний принцип. Як сказав Ярослав Кендзьор, «трішки полаємося й домовимося».
Навряд чи все буде так просто. Саме «спискове питання» є першим підводним каменем майбутнього блоку, оскільки про інтереси інших потенційних союзників у НРУ—УНР поки що стараються загалом не думати. За словами Юрія Костенка, на першому етапі Рухи поставили перед собою об’єднувальне завдання, і підписання декларації дозволить створити міст, що об’єднає блоки ПРП—НРУ—КУН і УНР—«Батьківщина».
У союзників є причина замислитися. «Батьківщина» уже давно втрачає свого перспективного партнера, і союзний договір між Рухами може завершити їхнє розлучення. Вкрай опозиційну партію потихеньку відсувають у розряд «інших політичних сил», переговори з якими є для рухівського блоку питанням другого порядку, до чого Тимошенко в принципі вже давно готова. У Бродах районна організація НРУ недавно перейшла до складу «Батьківщини», аргументуючи своє рішення тим, що Рух перетворюється на «ар’єргардну в політиці організацію, підконтрольну режиму й антиукраїнським олігархам». Можливо, це тільки початок.
В аналогічній ситуації опиняється й ПРП, яка несподівано також потрапляє в розряд «...й інші». Не випадково в п’ятницю, відразу після виходу Віктора Ющенка з лікарні, у нього зібралися колишні радники, котрі представляють переважно «Реформи й порядок», з ідеєю створення «громадської ініціативи» на підтримку Ющенка. Ідея проста і зрозуміла навіть Віктору Андрійовичу: годі ділити суспільство на лівих і правих, захід і схід, давайте разом, завдяки ініціативі «низів», будувати сильне демократичне суспільство. Загалом, ще один крок на випередження.
Боротьба за Ющенка триває зі змінним успіхом. Точніше, ніхто поки що не може сказати точно, у кого в руках перевага. Ющенко вперто мовчить. Втішно, що ця боротьба вже привела до давно очікуваного виборцями руху Рухів до зближення. Утім, в обох організаціях є і скептики, котрі вважають спільну декларацію справою практично безперспективною. Що більше з’являється декларацій, то далі відсувається перспектива об’єднання, й вони самі варті дедалі меншого. Така собі «інфляція декларацій», протистояти якій у змозі хіба що монетаризм найкращого банкіра країни. До того ж за нинішньої виборчої системи будь-який політичний блок — річ надзвичайно недовговічна. Декларація про об’єднання — це ще далеко не об’єднання. Перший крок, він, ясна річ, дуже важкий, і його вже зроблено. Проте аж надто реальною залишається невесела перспектива, що за першим кроком уперед цілком можливі як мінімум два кроки назад.