У парламентській більшості (ПБ) Верховної Ради продовжують відбуватися досить цікаві процеси, які можна умовно назвати зміною «архітектурних напрямів». «Сталінський стиль», коли всі 11 «блоків» більшості відносно струнко прагнули до позахмарних висот конструктивної співпраці з виконавчою владою (пам’ятаєте висотну споруду МДУ?), змінився вигадливим «бароко», для якого характерна суміш різноманітних, найчастіше прямо протилежних напрямів. У першому випадку з допомогою координатора Леоніда Кравчука та міцних висловлювань Олександра Волкова досягалася штучна єдність складових частин ПБ, а в другому... Навіть важко сказати, куди занесе членів більшості під керівництвом нового лідера більшості.
КООРДИНАТОР-2
Леонід Кравчук (СДПУ(о) здав справи Олександрові Карпову (НДП). Здавання відбувалося досить мирно. В кожному разі, 20 вересня на координаційній раді ПБ 9 фракцій з 11, які входять до складу більшості, проголосували саме за його кандидатуру. Утрималися лише, виставивши свого претендента — Олександра Пухкала, «Батьківщина» й Український народний рух, лідер якого Юрій Костенко також був не проти замінити Леоніда Макаровича. 21 вересня в сесійній залі ВР відбулося офіційне обрання нового координатора, причому «за» проголосувало 198 представників більшості. На тлі «харизматичної» особистості першого лідера більшості його наступник виглядає вельми блякло. Утім, для даного етапу розвитку ПБ необхідна саме така людина.
По-перше, скінчився період домінування «фракційних» монстрів — СДПУ(о) і «Відродження регіонів». Представник партії влади (НДП), що розвалюється на очах, якнайкраще підходить на роль координатора, якому доведеться відповідати за осінню «імплементацію» (абсолютно безграмотний, в юридичному плані, термін, що прижився в сучасному політичному слензі). Крім того, нікого з членів ПБ особливо не гризе болісна образа за «проліт» з кріслом лідера більшості. Напевно, декому було б не дуже приємно опинитися на місці координатора, приміром, представникові «Трудової України» (другої за чисельністю структури ВР) Ігореві Шарову. Відразу з’явилися б розмови про політичні амбіції та інші малоприємні речі. А так усе вельми пристойно й, так би мовити, по-домашньому. Мовляв, прийшов апаратник, якого всі знають як облупленого.
По-друге, для вулиці Банкової вкотре продемонстрована конструктивна налаштованість більшості, бажання спільно думати над долею держави, вміння знаходити компроміси. Правда, стовідсоткового консенсусу все-таки поки що не вийшло. Мається на увазі той факт, що досі не вдалося узгодити кандидатуру заступника Карпова. Зокрема, на координаційній раді пропонували обрати його заступником лідера «Солідарності» Петра Порошенка. Проте Порошенко, за словами Олександра Пухкала, висунув зустрічну умову — він згоден посісти згадану посаду, але тільки в тому разі, коли:
а) ротація лідера більшості відбуватиметься кожні два місяці;
б) заступник координатора одержить переважне право при виборах нового лідера ПБ.
Загалом зрозуміло, куди хилить лідер «Солідарності». Людина мітить на місце координатора й розглядає статус заступника Карпова як перехідний етап своєї кар’єри.
Сам Карпов дуже засмутився, що інформація про технологію обрання його заступника «просочилася» в кулуари. За його словами, не можна говорити про не доведену до кінця справу. Звісно, не можна, а про що тоді писати? Можна, звичайно, підтримати оптимізм Олександра Миколайовича й захоплюватися блискучими перспективами поповнення ПБ. Мовляв, у більшості сьогодні 271 депутат (де цей список?), найближчим часом до неї увійдуть ще 15 парламентаріїв, а з приводу 4—5 претендентів ведуться активні переговори. Проте поки Карпов змальовував процес розростання ПБ журналістам, за його спиною відбувся цікавий «демарш» трьох фракцій більшості — НРУ, УНР і «Реформи- Конгрес».
ЕВОЛЮЦІЙНА РЕВОЛЮЦІЯ
Коли парламентарії розпочали голосування із затвердження порядку роботи шостої сесії ВР, з’ясувалося, що згадані три фракції схильні «качати свої права» в рамках конструктивної більшості. Від їхнього імені виступив Роман Зварич і заявив, що УНР, НРУ та «Реформи-Конгрес» не голосуватимуть за порядок, якщо в нього не включать таких питань: про ліквідацію символів тоталітарної епохи та щодо Міжпарламентської асамблеї СНД (стосовно виходу з цієї структури). З’ясувалося, що відповідної домовленості було досягнуто на координаційній раді фракцій, проте парламентська більшість у цілому спробувала «кинути» своїх партнерів. Ці ж «уперлися рогом» і завалили таки конструктивну роботу сесії. Формально, вони вимагали виконання раніше досягнутих домовленостей. Проте неформальні наслідки такої девіантної поведінки трьох фракцій полягають у тому, що:
а) в рамках конструктивної більшості «засвітилася» певна коаліція, яка діє скоординовано й цілеспрямовано;
б) вперше явно відбувся процес «качання прав» парламентськими структурами, що входять до складу ПБ. Іншими словами, архітектура ПБ починає потроху модернізуватися. Перші ознаки цього процесу з’явилися 5 вересня (голосування проекту постанови про висвітлення діяльності ВР), зміцніли 14 вересня (розгляд питання про «дострокове» проведення «енергетичного» Дня уряду) й вилилися в певний «демарш» 21 вересня. Досить енергійний розвиток подій, чи не так?
Звісно ж, члени парламентської більшості, зокрема й представники згаданих трьох фракцій, категорично заперечують початок поділу ПБ. Що ви, як можна напередодні таких відповідальних подій — бюджет, «імплементація», Податковий кодекс — говорити про зміну структури більшості! Ось тільки довелося вигадувати нову концепцію функціонування ПБ, яка пояснює поведінку УНР, НРУ та «Реформ-Конгресу». Виявляється, що з принципових питань більшість єдина як ніколи, вона згуртована навколо ідеї обстоювання державних інтересів. А з деяких другорядних питань можуть бути різночитання, які долатимуться під час узгодження. Все це схоже на процес утворення демократичної платформи в рамках КПРС. Почалося з розбіжностей із другорядних питань, а скінчилося — самі знаєте як. Поки що представники трьох фракцій, за прихованої підтримки «Батьківщини», досягли свого. Лише не знаю, чи можна назвати другорядним питанням імовірне голосування щодо виходу з Міжпарламентської асамблеї СНД. Особливо коли враховувати той факт, що справа рішуче йде до зими, і розгляд такого пункту порядку денного сесією може ускладнити й без того непрості газові стосунки з Росією. Утім, це не так уже й важливо. Головне — тенденція. Можна навіть спробувати побудувати віртуальну модель її розвитку.
Етап перший. Рівнобіжне співіснування двох версій більшості: демонстраційної (єдину й неподільну більшість пред’являють Президентові) й дуалістичної (особлива позиція кількох фракцій з низки питань).
Етап другий. Виділення з загального складу ПБ «коаліції», яка нібито дистанціюється від олігархічної складової більшості.
Етап третій. Оголошення про створення демократичної платформи в рамках ПБ. Поступово демократична частина більшості трансформується в реформаторський правоцентристський союз. А тепер варто додати два і два. Коли враховувати той факт, що ця операція відбувається у сфері політики, то не завжди відповідь на це запитання така однозначна, як очікуємо. І все-таки спробуємо: реформаторська коаліція +прем’єр-реформатор= пропрем’єрське утворення. Правда, може прийти «лісник» й усіх розігнати по місцях. Але тенденція існує й полягає в тому, що архітектура більшості трансформується. Змінився координатор ПБ, з’явилися проблеми з його заступником, три фракції відверто заявили про порушення досягнутих домовленостей і домоглися відновлення статус-кво. Зникає «сталінська» стрункість конструкцій більшості, й настає період «бароко»: в одному місці з’явився вигадливий «балкон» з трьох елементів, у другому — з’явився «нестатутний» фасад… Що далі?