Нечутною змією вповзає в наше життя новий, 2013-й. За сніжними заметами й не розбереш, з ким доведеться мати справу - із сумирним вужиком чи хижою гадюкою. З новим гадом! Утім, чи нам боятися тварюк капосних: пережили дракона, передвісника потішного кінця світу, - переживемо й гада повзучого з чортової дюжини. Ми, за традицією, розпочинаємо кожен рік з ритуального побачення із зеленим змієм і тому свою порцію сироватки отримаємо ще до перших укусів.
Змія споконвіків вважалася своєрідним символом вселенського розуму, яким послуговуються як на шкоду, так і на благо. В одних давніх віруваннях їй поклонялися як покровительці зцілення, пізнання й просвітління, в інших - сприймали як уособлення пороку, підступу й ницості. У християнстві змія - не тільки повзучий носій диявольської сили, а й знак мудрості Божої. Викарбуваного на стінах давньоєгипетських гробниць легендарного змія Уробороса, який з апетитом пожирає власний хвіст, учені вважають чи не найяскравішою ілюстрацією коловороту життя - тлінності й вічності, творення й руйнування, в'янення й відтворення, виродження й переродження. Воістину, отрута зміїна і умертвляє, і зцілює.
Очевидно, що в наступному році таланитиме мудрим, які вміють і відповзти, і вкусити. Безстороння статистика стверджує, що мисливці на змій вимирають як клас. Але чомусь здається, що в нашій країні це ремесло таки буде затребуване. Надто вже багато отруйних лускатих різного кольору розвелося в серпентарії однодумців, іменованому вітчизняною політикою. Надто багато очевидних доказів того, що навіть найкраща зі змій - все-таки змія. Що змія - м'яка зовні, та отруйна всередині. Що змії власною отрутою не труяться. Що не тільки всі люди - брати, а й усі змії - сестри. І що кожна змія змінює шкіру, але не змінює натури. Удави плодяться як кролики. Пітони - по півтонни. І в кожної кобри таке жало - папуг забракне, щоб виміряти.
Зміїного в нашій політиці та економіці більше, ніж здається. І річ не тільки в снобістському потягу наших королівських, президентських, міністерських, депутатських та інших кобр до одягу, взуття та аксесуарів зі шкурок убитих колег-хижаків. Навіть грайлива змійка на гербі нашого Мінздоров'я видається глибоко органічною. Ось тільки заглядати вона повинна, напевно, не в чашу, а в банківську схованку - скільки там накапало (певна річ, не отрути) після чергової закупівлі препаратів?
Стародавні китайці казали: зажени змію в бамбукову трубку, вона й там звиватиметься. Та тільки в старій газовій трубі довго не позвиваєшся. А віддай трубу - будеш як змія без жала.
Наша влада остаточно набрала закінченого вигляду Змія-Горинича з трьома головами та одним шлунком. І все б нічого, якби змійчик не страждав булімією. Не вкусить, то "понадкусює". Відомий жарт - "У лігвищі змії скромненько, але з укусом" - не про нас. "Межигір'я" зміїною норкою не назвеш, там цілі стада опасистих анаконд штабелями вкласти можна. А Добрині, який колись визволив стольний град Київ від ненажери Горинича, поки що на обрії не видно.
Покладатися на свіжообраний парламент - марна справа. Це тільки під час виборчої кампанії політики виряджаються в шкіру зміїв-спокусників. А після неї більшість із них поповнюють загін змій - "відкусників" від бюджету. Поки що, там, у тераріумі під скляним куполом, - гримуча суміш кролика з УДАРом... Пардон, кролика з удавом. Коли ненажерливі проковтнуть пухнастих, Рада ризикує перетворитися на таке саме кубло, як і колись.
Волати до змій не варто - вони глухі від природи. Чекати від них вчинків безглуздо - у змій для цього надто гнучкий хребет. Вимагати від них стримати апетити - нерозумно. Сітчастий пітон здатен проковтнути тварину розміром із вівцю, і доти, доки ми будемо вівцями, нас ковтатимуть не розжовуючи і не роздумуючи.
Далебі, кожному з нас варто помізкувати: чи не час перекваліфікуватися на змієборців, змієловів чи, в найгіршому разі, на заклинателів змій. Якщо ми не хочемо, як і раніше, просуватися до демократії повзком. Ловити наших змій чужими руками не вийде. "Якщо змія мене не жалить, нехай живе хоч тисячу років" - прислів'я наскільки ментальне, настільки й шкідливе.
Так, на кожного безтурботного віщого Олега є своя гробова змія, проте й на кожного вогнедишного змія повинен знайтися свій нещадний Георгій-Побідоносець.
Будь-яку зміюку набагато безпечніше розглядати з висоти пташиного польоту: народжений плазувати літати не може, отже, й не вкусить. Може, варто відростити крила? Чи бодай зробити спробу відірватися від землі, що кишить гадами. Набридло плазувати. Політаємо?