Надзвичайно низька явка на виборах на тлі очевидного зростання протестних настроїв, що вилилися у високі рейтинги «Свободи» і збільшення популярності КПУ, яскраво свідчить - встановлена за останні два десятиріччя система неформальних «суспільних змов» починає тріщати по швах. Одна з таких змов - «олігархам - офшори, дрібним - спрощенка» - змогла витримати випробування на міцність під час підготовки, обговорення та ухвалення Податкового кодексу. Однак сприятлива кон’юнктура світових ринків для традиційних статей українського сировинного експорту, що давала змогу у минулі роки таку систему утримувати, відтоді цілком так і не відновилася. Якраз навіть навпаки - ціни на металопродукцію на світових ринках падають, тоді як ціни на імпортовані в Україну енергоносії залишаються позахмарними, що дуже наочно ілюструє серйозність викликів, які стоять сьогодні перед держбюджетом та економікою.
За даними джерел DT.UA, під час однієї з нещодавніх урядових нарад за участі прем’єр-міністра Миколи Азарова, присвячених аналізу ситуації з держбюджетом і його надходженнями, голова Державної податкової служби Олександр Клименко висловився за необхідність запровадження загального декларування доходів.
За приблизними підрахунками, ця ініціатива, у разі її реалізації, стосуватиметься близько 30 млн. українців (усього працездатного населення України і, можливо, значної частини пенсіонерів).
Насамперед необхідно зазначити, що намір ініціювати розгляд парламентом запровадження загального декларування доходів громадян у податківців справді є. У відповідь на запит DT.UA до Державної податкової служби її голова Олександр Клименко це підтвердив (див. коментар наприкінці статті).
Треба сказати, що інформація про виникнення у податківців подібної ідеї та взяття цього питання «у розробку» вперше з’явилася у вітчизняних ЗМІ на початку червня нинішнього року. Тоді директор департаменту оподаткування фізичних осіб ДПСУ Вячеслав Бусарєв повідомив про намір фіскалів ініціювати запровадження загального декларування доходів громадянами вже у 2013 році, для чого було розпочато підготовку відповідних змін до діючого Податкового кодексу. При цьому представник ДПСУ заявив, що у разі, якщо цю пропозицію буде прийнято і проголосовано Верховною Радою, можна прогнозувати триразове збільшення збирання податків із громадян.
Журналісти підрахували: якщо згідно з бюджетним законом на поточний рік від податку на доходи фізосіб (ПДФО) до скарбниці має надійти близько 7,2 млрд. грн., то можна очікувати збільшення доходів за цією статтею до 21,6 млрд. грн. Також слід зазначити, що відповідне збільшення доходів мало би позначитися насамперед на місцевих бюджетах, куди традиційно йдуть відрахування з ПДФО.
Податківець також заявив тоді, що в держслужбі вже підготовлено нову, спрощену, форму податкової декларації. До слова, на 1 липня 2012-го до органів ДПСУ декларації про майновий стан і доходи, отримані в 2011 році, подали 624,6 тис. громадян України. Тобто не більш як півтора відсотка загальної кількості населення. Загальна сума задекларованого при цьому доходу становила 36,6 млрд. грн.
Як видно, надходження від податку на доходи фізичних осіб в Україні становлять лише дуже мізерну частину бюджетних доходів. Тоді як у розвинених країнах ситуація відрізняється разюче. Так, згідно з підрахунками експертів, надходження індивідуального прибуткового податку в консолідованому бюджеті становлять у США 60%, у Великобританії, Швейцарії, Швеції - по 40%, країнах ОЕСР - у середньому 30%, а разом із внесками на соціальне страхування, які стягуються, як і прибутковий податок, із загальної бази, - 55%.
При цьому загальне декларування як інструмент податкового контролю реальних доходів населення та протидії тіньовій економіці застосовується в багатьох країнах. Зокрема, у США, Німеччині, Франції, Швеції, Фінляндії, Данії, Австралії, Італії, Новій Зеландії, Сінгапурі, Швейцарії, Чилі.
Новий етап імплементації цієї реформи з 1 січня 2013 року стартує в Чехії. Планували її розпочати з цієї ж дати і в Казахстані, але там реалізацію цього наміру поки що відклали на два роки.
Варто сказати, що в Україні спочатку ця ідея фіскалів викликала дуже серйозне неприйняття у представників депутатського корпусу, від яких залежить проходження відповідних законодавчих ініціатив через парламент. Причому не тільки в опозиціонерів. Так, б’ютівець Сергій Терьохін у коментарях для
ТСН.ua засумнівався в психічному здоров’ї ініціаторів цієї пропозиції. Тарас Чорновіл припустив, що вся історія із загальним декларуванням потрібна тільки для одного - щоб «кошмарити» населення і всіх тримати на гачку. А регіонал Олексій Плотніков заявив, що не вбачає у цьому великого сенсу, тому що «ті, хто ухилявся від сплати податків, і тепер ухилятимуться».
Втім, не виключено, що на тональність і експресивність цих коментарів значною мірою впливало і наближення вже минулих парламентських виборів. Незалежні експерти висловлювалися з цього приводу більш оптимістично.
Так, експерт з питань бюджетної політики Асоціації міст України Олександр Слобожан у коментарях для DT.UA заявив, що поступовий розвиток системи загального декларування доходів громадян сприятиме «детінізації» економіки України і посиленню боротьби з корупцією в державі. Щоправда, для цього необхідно обов’язково поширити декларування витрат на всіх держслужбовців і політиків, членів їхніх родин до третьої лінії спорідненості. При цьому паралельно треба запроваджувати дієву систему притягнення до відповідальності (як адміністративної, так і кримінальної) за порушення «декларувальних» правил.
Відсутність винятків, що забезпечує дотримання соціальної справедливості, - одна з ключових умов, якої необхідно дотриматися під час реформи. «Поки влада не почне жорсткіше контролювати багатих, більша частина суспільства навряд чи вітатиме запровадження обов’язкового декларування доходів, - вважає заступник голови Федерації профспілок України Володимир Кондрюк. - Податки мають платити всі, про що повинні говорити і в дитячому садку, і на засіданнях Кабінету міністрів. Суспільство, ЗМІ мусять створити атмосферу тотальної нетерпимості до неплатників податків, а Феміда повинна демонструвати неминучість покарання за невиконання суспільного обов’язку зі сплати податків».
До цих слів складно щось додати за винятком того, що вищим держчиновникам і політикам треба розпочати цей процес навіть не з багатих, а із себе.
У «Pricewaterhousecoopers Україна» звертають увагу на принципову відмінність у ментальності платників податків у пострадянських державах і в так званих країнах британського права.
«Якщо ми говоримо про доходи, в Україні або Росії, на території колишнього Радянського Союзу всі, як правило, оперують категоріями «чистої» місячної зарплати. Якщо ми говоримо про доходи в західних країнах, наприклад англосаксонського менталітету - Великобританії, Австралії, США, там оперують категоріями валового річного доходу. Якщо ви скажете англійцеві, що одержуєте 100 тис., то англієць подумає, що йдеться про 100 тис. фунтів валових на рік, американець думатиме про 100 тис. дол. валових на рік», - говорить партнер PwC в Україні Олег Тимків. «І тут теж є важливий психологічний чинник, - підтримує свого колегу ще один партнер PwC в Україні В’ячеслав Власов. - Там люди в результаті чітко розуміють, скільки вони всього заробили і скільки сплатили державі податків. У нас же податки утримуються, як правило, роботодавцем, тому якщо вас попросити відзвітувати за останні два-три роки, то це перетвориться на серйозний головний біль. А суму ви навряд чи назвете навіть приблизно».
Виконавчий директор «CASE Україна» Дмитро Боярчук вважає, що загальне декларування доходів, а також власноручна сплата податків дадуть змогу громадянам чіткіше уявляти, скільки коштів вони віддають державі. А це, своєю чергою, породить гостріше неприйняття фактів неефективного використання бюджетних коштів.
«Підприємці власноручно платять податки до бюджету. Тому дуже часто чинять серйозний опір, коли держслужбовці вимагають хабарі або просто неефективно витрачають кошти бюджету», - констатує експерт. При цьому, на його думку, обов’язковою умовою запровадження загального декларування доходів населенням є простота відповідних процедур, бажано - в електронному вигляді без особистого спілкування з податківцями. Крім того, перед повномасштабним запуском такої системи її варто було б досконально протестувати. Ну й, нарешті, має бути невідворотність відповідальності за неправильно подану інформацію, солідарний зі своїми колегами пан Боярчук.
Таким чином, чіткіше розуміння суми сплачених державі податків стимулювало б і вищу відповідальність за прийняті владою рішення. Зокрема й на місцях. Адже якщо громадянин чітко розуміє й усвідомлює, що з його власної кишені до місцевого бюджету виплачено за минулий рік стільки-то тисяч гривень (і таких ще стільки-то тисяч/десятків/сотень тисяч людей), то в нього відразу має виникнути логічне запитання - а на що мої/наші гроші витрачено? Чому замість того, щоб поміняти діряву іржаву трубу, відремонтувати дорогу, школу або лікарню, упорядкувати сквер або прибудинкову територію, громадські гроші витрачаються, наприклад, на незрозумілу «соціальну рекламу»? Або пропаганду й агітацію за місцевого чиновника, який витратив більшу частину цих самих громадських грошей зовсім не за їхнім прямим призначенням? І так далі, і так далі, і таке інше…
У результаті інтереси власної кишені починають культивувати в суспільній свідомості не сумно відоме українське «моя хата скраю», а одне з найвідоміших політичних гасел останніх двох із зайвим століть - «ніякого оподаткування без представництва» (no taxation without representation), під яким британські колонії в Північній Америці розпочали боротьбу за незалежність.
Звичайно ж, важко не погодитися, що до такої зміни суспільних відносин українське суспільство поки що справді не готове. Як і немає поки що чітких відповідей на запитання з приводу того, як технологічно вирішити проблему не тільки збирання й аналізу в єдиному центрі величезних масивів інформації (найчастіше конфіденційної) про більшість громадян країни, а й як уберегти цю інформацію від несумлінного використання та витоку? Як погодити «в часі і просторі» інші важливі компоненти цієї реформи - амністію капіталів, непрямі методи оподаткування (за витратами) тощо? І головне - як домогтися суспільної довіри до такої чутливої ініціативи (адже держава справді збирається зазирнути до своїх громадян у гаманці, кишені й загашники)?
Запитань, на жаль, поки що значно більше, ніж відповідей.
Голова ДПСУ Олександр КЛИМЕНКО:
- Ми порушили питання про запровадження загального декларування доходів громадян далеко не вперше і вже займаємося підготовкою відповідних пропозицій, бо вважаємо його дуже важливим елементом і стимулом легалізації не тільки зарплат, а й підприємницької діяльності в цілому. Загальне декларування, у разі його правильної реалізації, може стати ефективним методом боротьби з корупцією та нелегальними доходами.
Однак словосполучення «правильна реалізація» тут є ключовим. Далеко не кожна хороша ініціатива в Україні дає позитивні результати. І в цьому контексті треба чітко розуміти як масштабність самого завдання (воно стосуватиметься як мінімум усього працездатного населення України), так і його соціальну значущість.
Із технологічного погляду, податкова служба потенційно готова до обробки та якісного аналізу відповідної інформації. На сьогодні ми вже маємо найпотужніші інформаційно-технологічні можливості, відпрацювали процес електронного декларування з юридичними особами, створили на базі нашої служби загальнонаціональну мережу сервісних центрів, що відповідає найкращим світовим стандартам і готова до роботи з населенням на належному рівні. Тепер перед нами стоїть завдання відпрацювати відповідні процедури в такий спосіб, щоб сам процес декларування був зручним і займав мінімум часу в громадян.
Разом із технологіями потрібно обов’язково передбачити й мотиваційну частину - показувати доходи, добровільно платити податки для громадян має бути вигідно. Йдеться про забезпечення виконання принципу соціальної справедливості. Громадяни мають бути впевнені в тому, що й показувати реальні доходи, і декларувати майно будуть усі платники податків, зокрема держчиновники та заможні українці. Як один із варіантів, ми розглядаємо можливість добровільної офіційної легалізації капіталів, щоб підвести нульову риску, створити відправну точку для подальших детінізаційних процесів.
Розуміючи важливість завдання, що стоїть перед нами, ми вирішили підійти до цього питання з особливою старанністю, досконально вивчивши під час підготовки наших пропозицій як світовий досвід, так і особливості української дійсності. Для цього ми залучили до роботи над цим питанням одну з провідних світових аудиторських компаній і її міжнародних експертів-консультантів у податковій сфері.
Хочу наголосити, що в процесі запровадження загального декларування не буде поспіху й авралу - таке широкомасштабне починання, як показує досвід інших країн, не реалізується за місяць або навіть за півроку. Також, як свідчить той же світовий досвід, саму реформу ліпше впроваджувати поетапно, протягом кількох років. Крім того, як поданню наших законодавчих пропозицій в уряд, так і їх розгляду в парламентському залі обов’язково передуватимуть їх широкомасштабне публічне обговорення, експертний аналіз, громадські слухання.