Прихильникам Юрія Луценка вдалося-таки розлютити і здивувати керівництво Генпрокуратури. Для цього довелося попросити їх підтвердити свої аргументи у справі опального екс-міністра за океаном - у столиці США Вашингтоні.
Нардепи-нунсівці Володимир Ар’єв і Юрій Гримчак вручили генпрокуророві Віктору Пшонці, його заступникові Ренату Кузьміну та представникові держобвинувачення у справі Луценка прокурору Андрію Зінченку копію судового позову, поданого проти них до Федерального суду округу Колумбія. Сам момент вручення було зафіксовано на відео. Як виявилося, американський суд прийняв до розгляду позов Луценка, в якому прокурори, а також слідчий Генпрокуратури Сергій Войченко обвинувачуються в незаконному арешті екс-міністра та невиправдано тривалому триманні його під вартою. Крім того, за заявою Луценка, під час ув’язнення він зазнав нелюдського й жорстокого поводження з ним. За американськими законами у відповідачів є два місяці, щоб вирішити, чи направляти своє представництво на судове засідання. Зрозуміло, вони можуть цього й не робити, але тоді суд відбудеться без них.
- Ой, шкода, що Гримчак камеру рано вимкнув, - розповідав пізніше кореспондентові DT.UA Володимир Ар’єв. - Треба було бачити, як розлютився Пшонка. Він у результаті відмовився взяти копію позову, але це байдуже - важливо, що є доказ факту вручення. А от Кузьмін, навпаки, сидів і уважно читав.
Реакція заступника генпрокурора була більш усвідомленою. Попри всю позірну алогічність того, що відбувається, - який стосунок американський суд може мати до українських внутрішніх справ? - відмахуватися від самого позову не варто. Він усе-таки може мати серйозні наслідки. Як для власне обвинувачуваних, так і для Джона Доу. Для не обізнаних із практикою англосаксонського права уточнимо: під збірним терміном «Джон Доу» в американських судах мають на увазі невідомих учасників судового процесу - тих, чиє ім’я тільки мають з’ясувати й назвати. Цей ім’ярек, на місце якого фантазія легко підставляє низку відомих імен, також значиться в списку відповідачів за позовом Луценка. За даними DT.UA, найближчим часом можливе офіційне розкриття як мінімум одного Джона Доу - судді Марини Пілаєвої, яка винесла рішення про арешт екс-міністра. Можливо, серед наступних обвинувачуваних опиниться й суддя Сергій Вовк, який нині веде справу Луценка.
Без надії на рідну Феміду
Нагадаємо, Юрій Луценко сидить за ґратами з 26 грудня позаминулого року. Весь цей час Печерський районний суд під головуванням судді Сергія Вовка намагається встановити його провину в незаконному просуванні по службі його водія, а також незаконному продовженні стеження за водієм екс-заступника голови СБУ Володимира Сацюка. Про все це DT.UA уже докладно писало, згадуючи і стан підсудного, і розбіжності в показаннях свідків на досудовому слідстві й на самому суді, і підтримку Луценка з боку свідків. Попри те що доказова база обвинувачення «розвалюється» на очах у спостерігачів, адвокати та однопартійці екс-міністра не надто розраховують на виправдувальний вирок, нарікаючи на політичний характер справи. І «підстраховуються» за кордоном.
Перша спроба «підстрахуватися» не надто вдалася. Навесні минулого року адвокати Луценка подали скаргу на його арешт до Європейського суду з прав людини, чиї рішення, як відомо, обов’язкові до виконання для країн Ради Європи. Суд прийняв справу позачергово і... розглядає її досі. Причому навіть у разі рішення на користь позивача оскаржено буде тільки сам факт узяття Луценка під варту на час судового процесу. Якщо він до того моменту вже відправиться у в’язницю за вироком Печерського райсуду, йому від цього легше не стане.
Враховуючи це, адвокати та однопартійці екс-міністра знову спробували шукати правди за кордоном. Цього разу - у США.
Історія дивного закону
Захисники Юрія Луценка скористалися дуже старим положенням американського законодавства. Називається воно Alien Tort Statute, що з деякою погрішністю можна перекласти як «Закон про правопорушення проти іноземців». Ухвалили цей закон, коли державність США була молодша, ніж українська нині, - 1789 року. Згідно з ним «окружні суди (США) можуть виступати як суди першої інстанції при розгляді правопорушень проти іноземців, вчинених з порушенням міжнародного законодавства та договорів, підписаних Сполученими Штатами». З самого початку передбачалося, що закон допоможе боротися з піратством і створить можливість судитися з іноземними послами. Але згодом він застосовувався і в інших ситуаціях, деякі з них мають певну схожість зі справою Луценка.
Так, 1978 року в США заарештували парагвайця Амеріко Пенью, який перебував там за гостьовою візою. На нього подав до суду колишній земляк доктор Хоїль Філагріта, котрий на той момент отримав у США політичний притулок. За два роки до цього 17-річний син доктора зник, а згодом його виявили в поліцейському морзі столиці країни - Асунсьйон - зі слідами катування. Родина Філагріти пов’язала його смерть з політичною діяльністю батька і пробувала судитися зі столичною поліцією, але без жодних результатів (якщо не вважати таким арешт їхнього адвоката). Згодом Філагріті довелося виїхати в США. Візит туди ж таки їхнього кривдника, головного інспектора поліції Асунсьйона Амеріко Пеньї, був його великою помилкою. Його заарештували, судили й депортували, попередньо виплативши позивачеві 10 мільйонів доларів за цивільним позовом.
Також відомий випадок, коли позивачі, жертви громадянської війни в Ліберії, відсудили 22 мільйона доларів у сина екс-президента Ліберії Чарльза Тейлора-молодшого. Зазначимо, втім, що сам відповідач був громадянином США і на той момент відбував 97-річний тюремний строк за низку воєнних злочинів.
Важливо запам’ятати одну деталь: Alien Tort Statute застосовується тільки у разі громадянських позовів. Простіше кажучи, відповідачеві загрожує не тюремне ув’язнення, а штраф. Правда, суми штрафів у доларах США зазвичай восьмизначні.
Шанси розраховувати на успішний результат в американському суді захисники Луценка мають. Суддею у справі призначено Колін Коллар-Котеллі, відому тим, що 2009 року захистила громадянина Кувейту Фада Аль-Рабі від свавілля американської прокуратури, визнавши неправомірним його тривале ув’язнення у в’язниці Гуантанамо. Сторону позивача представляє керівник компанії Mccallion & Associates LLP Кеннет Маккалліон - адвокат по-справжньому відомий і іменитий. Витрати, за даними DT.UA, взяли на себе народні депутати Олександр Третьяков і Микола Мартиненко. Зауважимо, що міг би підключитися й віце-прем’єр Андрій Клюєв, раніше відомий довірчими стосунками з Луценком.
Наслідки юридичні, політичні й персональні
Що ж може загрожувати відповідачам, починаючи від вищого керівництва Генпрокуратури, в гіршому для них випадку? Теоретично - і на це «теоретично» уповають захисники Юрія Луценка - це може значно звузити свободу їхнього пересування, коли закордонні вояжі будуть обмежені країнами, де не визнають судових рішень США. Тобто виключити, наприклад, можливість візитів у ЄС. Переслідування в самій Україні їм навряд чи загрожує: для цього потрібно, щоб вердикт американського суду підтвердив український суд.
Практично - щось подібне до затримання Павла Лазаренка є неймовірним розкладом навіть у разі найсуворішого рішення американського правосуддя. Обвинувачуваним достатньо не їздити по закордонах без дипломатичного паспорта в кишені принаймні до завершення суду. Інша справа, що після його завершення їм, можливо, доведеться сплатити штраф. Однак тут постає запитання, чи зможе уряд США цей штраф стягнути й на які заходи заради цього піде.
Сам Ренат Кузьмін виступив із заявою, в якій назвав позов «спробою залякування», стверджуючи, що жодних повісток він не отримував. «Ніяких повісток американського суду не існує, це ще одна брехня, поширювана з метою дискредитації української влади й залякування українських чиновників і суддів», - заявив він. З юридичного погляду він правий: це була не повістка, а передача копії позовної заяви на ознайомлення. Але на практиці це лише гра термінами: хай там як, він уже став стороною процесу.
Поклавши руку на серце, позивачі визнають, що політичні наслідки справи для них не менш важливі, ніж юридичні. Коли Чехія почала приймати українських політичних біженців - це було демонстративним визнанням того, що в Україні переслідують опозицію. Якщо суд США винесе рішення не на користь українських прокурорів - це буде демонстративним визнанням того, що в Україні не працює судова влада, а прокуратурою керують злочинці й політичні кілери. Рішення судів у США мають основоположне значення і для перших осіб держави, що означає: контакти Білого дому з керівництвом України доведеться звести до мінімуму. Якщо з Вашингтоном солідаризуються європейські столиці, які й без того не шкодують критики на адресу Києва, за керівництвом України остаточно закріпиться статус нерукоподаваного. А у випадку політика «нерукоподаваний» не так уже й далеко від «невиїзного» і «такого, що втратив усі вклади в зарубіжних банках», про що могли б проконсультувати українських чиновників білоруські колеги.
Саме тому українська опозиція вже прямо закликає зарубіжних партнерів не обмежуватися загальною критикою Києва, а карати конкретних представників українського політикуму й бити нижче пояса - тобто по гаманцю та візі. Адже українські можновладці (включаючи окремих фігурантів позову Луценка) гроші зберігають не в Ощадбанку, відпочивають не на сільській дачі й дітей посилають вчитися не в столичну Політехніку. І обмеження цих маленьких і звичних радостей може змінити їхнє світосприйняття набагато сильніше, ніж будь-які заклики, декларації та обзивання.