Група науковців заявила про те, що у наукових статтях міністра освіти Лілії Гриневич є плагіат. Це викликало справжнє інформаційне цунамі. Що й зрозуміло - щойно відгримів скандал із докторською дисертацією Катерини Кириленко, і міністр розповідала про втілення принципів академічної доброчесності, про використання міжнародного досвіду у цій справі, а тут - така халепа.
Свої гріхи Лілія Гриневич чесно визнала. На жаль, не в офіційних заявах, а у "Фейсбуці": "Ці дві статті писалися в перервах між законодавчою роботою, уривками і похапцем. Тоді ж усвідомила - неможливо поєднувати політичну діяльність і наукову роботу. Відклала ідею докторської дисертації до кращих часів. Жодних наукових статей з того часу не публікувала.
За результатами автоматизованого аналізу цих статей через систему "Антиплагіат", оригінальність першої роботи - 89%, другої - 82%. Визнаю, що деякі зауваження до цих двох статей є справедливими. Публічно обіцяю, що зазначені статті не використовуватиму в подальшому науковому доробку".
Визнати-то міністр визнала, але це був лише один із меседжів, що містилися у фейсбучній заяві. Сказане далі приголомшило так, що громадськість забула про плагіат: люди Табачника готують реванш і тріумфальне повернення на ключові посади, а в аналізі статей міністра були свідомі маніпуляції. "Прекрасно розумію, чому ця компіляція просувається в мережі саме зараз",- написала Л.Гриневич.
З погляду політтехнологій, це правильний хід - тепер ті, хто критикує міністра за академічну недоброчесність (яку, до речі, вона сама визнала), автоматично зараховуються до лав людей Табачника, реваншистів і противників реформ. Або вони мають замовкнути, щоб не зашкодити "своїм".
"Подумайте, на чий млин ви ллєте воду?", "Кращої людини на посту міністра немає", "Хто з нас не без гріха?" - заглушують критику голоси. Щоправда, є і аргументовані заперечення: це не зовсім плагіат ( бо "запозичення" не містять оригінальних ідей, аргументів, концепцій), а, швидше, недбальство, свідчення низького рівня культури цитування.
І у всій цій круговерті виправдань якось загубилося основне: академічна недоброчесність із боку міністра (людини, котра керує наукою і освітою в країні) таки була. Хоч би як її називали - плагіатом, "некоректним запозиченням", "недбальством". Це визнала й сама Л.Гриневич. І не важливо, скільки відсотків чужого тексту у її статтях, - 18, 11 чи 90. Не важливо, скільки речень "запозичено", - 12 чи навіть одне. Їх там просто не має бути. Бо це - порушення правил, прийнятих у цивілізованому світі.
"Не відволікайте міністра від реформ!" - звучить від тих, хто хоче підтримати Лілію Гриневич. Так з цього ж і починаються реформи - з реального, а не декларативного впровадження. Впровадження для всіх без винятку - і для своїх, і для чужих.
А тепер детальніше про "реванш" і "ворогів". Розкопали історію з науковими статтями міністра зовсім не "люди Табачника", а науковці групи "Дисергейт". Це завдяки їхній роботі свого часу було оприлюднено факти плагіату в дисертаціях деяких членів найвищого незалежного освітянського органу - Нацагентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). Волонтери "Дисергейту" жорстко опонували МОН під час розгляду дисертації Катерини Кириленко - навіть були присутні на засіданні Атестаційної колегії, де обговорювалася ця дисертація. З приводу "лептонного скандалу" їх запрошували до Міносвіти на розмову. І саме позиція Лілії Гриневич з цього питання примусила волонтерів "Дисергейту" зацікавитися науковими роботами міністра.
Задля справедливості слід сказати, що у кандидатській дисертації Л. Гриневич ніякої крамоли не знайшли. А от у двох наукових статтях - так. Їх аналіз був опублікований "Дисергейтом" на сайті групи. І цим скористалися опоненти Лілії Гриневич.
Але хто б цим не скористався - не він примушував міністра порушувати правила академічної доброчесності, писати наукові статті "уривками і похапцем".
Насправді, скандал із плагіатом Л.Гриневич торкнувся не лише дуже болючої теми академічної недоброчесності, а і не менш важливих питань якості наукових статей і журналів, рецензування, відповідальності і принциповості редколегій наукових видань. Тобто всіх тих хвороб, які мало б "лікувати" міністерство освіти. Лікувати, а не заражатися ними.
"Люди Табачника… вирішили, що вже захопили НАЗЯВО, вони вважають, що їм вдалося прилаштувати свого заступника в Державну інспекцію навчальних закладів, вони планували провести свою людину на директора Інституту модернізації змісту освіти", - махає червоною хустиною, як Джулія Ламберт, Лілія Гриневич у "Фейсбуці".
Так, ситуація складна, загроза реваншу справді дуже реальна. Але такою вона стала не лише завдяки "підступним реваншистам". Справді, НАЗЯВО може очолити Сергій Храпатий , що працював свого часу із Д.Табачником і Є.Сулімою. Він виграв вибори на посаду голови, але поки що не затверджений Кабміном. Однак С.Храпатий і зараз є далеко не останньою фігурою в Нацагентстві - він керівник Секретаріату. І на цю посаду його призначив не Д.Табачник, а Кабмін за поданням Міністерства освіти, очолюваного Лілією Гриневич. (див. "Матч-реванш?", DT.UA від 26 жовтня 2016 р.).
Першим заступником голови Державної інспекції навчальних закладів справді може стати людина, котра працювала в МОН часів Януковича, - це Олександр Якименко. Нещодавно Український католицький університет виступив із відкритою заявою щодо цього чиновника, в якій розповів про його участь у репресіях проти університету в ті часи. А знаєте, де весь цей час працює Олександр Якименко? У міністерстві освіти. Начальником відділу державної інноваційної політики. У міністерстві, яким керує не Д.Табачник.
Кажуть, найкраще запам'ятовується останнє слово. Заява Лілії Гриневич у "Фейсбуці" завершується епічно: "Люди Табачника запланували реванш і готували тріумфальне повернення до ключових посад в системі освіти. … Я буду цьому активно протистояти".
А може, в цій ситуації краще було б не приміряти терновий вінець, а просто чесно визнати помилки і реальними справами показати, що таке безкомпромісна боротьба з плагіатом у науці? І "Дисергейт", і просто небайдужі науковці накопали вже немало фактів. Таке поле для діяльності! Хоча після законодавчих змін, що були внесені влітку у постанову Кабміну з ініціативи МОН, це буде зробити дуже важко (див. "Дисертації - "взять и отменить"? DT.UA від 24 вересня 2016 р.)
Якби у вирішенні ключових для реформування освіти і науки питань у парламенті й міністерстві було менше "розумних компромісів" та популізму (про що не раз говорилося у публікаціях DT.UA ), можливо, й не довелося б нам тепер боятися реваншу. Тому не варто перекладати відповідальність за все на групу науковців, які "невчасно" опублікували своє експертне дослідження. Їм немає діла до взаємних "кидків" тих, хто бореться за вплив на Олімпі, як і до того, кому під час виборів слугуватиме адмінважелем МОН: "Народному фронту" чи Блоку Петра Порошенка.
Цей скандал приніс серйозні репутаційні втрати для міністра Л.Гриневич, аж до вимог відставки. І до цього не всі сприймали те, що вона робить на посаді міністра. З різних причин. Але тепер те хороше у діяльності Л.Гриневич, що має стосунок до реформ, їй пробивати буде складніше. Тому що кожен опонент буде знати, чим парирувати міністру. Це синдром квартири Лещенко.
Плагіатний скандал став випробуванням не тільки для Лілії Гриневич. Наскільки ми самі готові бути принциповими і послідовними у втіленні своїх мрій про реформи? Невже знову все за принципом "своїм - усе, ворогам - закон"? Сподіваюся, що ні. Ліліє Михайлівно, ми завжди щиро радіємо з ваших перемог, але не будемо мовчати про недоліки.
До речі, саме зараз у профільному комітеті Верховної Ради розглядаються правки до багатостраждального "Закону про освіту". Серед понад тисячі пропозицій є й така: призначаючи на будь-які посади у вищих навчальних закладах, обов'язково перевіряти претендентів на академічну доброчесність (у тому числі - на плагіат). Цікаво, чи потрапить ця пропозиція до тексту закону?