Зараз, коли на часі обговорення конфігурації місцевих рад та якісний склад депутатського корпусу, Одещина досі не може розібратися з народним волевиявленням. Хоча народ своє слово давно сказав. Водночас півмісяця він спостерігав із телеекранів звалені в кутку мішки з бюлетенями. І слухав розповіді про те, як вони добиралися до Одеси з усіх міст і сіл, як ламалася по дорозі машина... З Ізмаїла, наприклад, вони прибули 12 квітня. А от із одеського міськвиборчкому — увечері 31 березня. Але тільки через два з половиною тижні про них «згадали» після сутичок двох комісій та взаємних звинувачень на адресу одне одного. А районні пакунки взагалі курсували в обласний центр і назад через те, що в них не було нічого. І все це на тлі безперервної роботи облтервиборчкому, члени якого непритомніють, і їм викликають «швидку».
Що може думати виборець, дивлячись на все це?
Хоч як парадоксально це звучить, але коли 13 квітня результати несподівано оголосили, вони викликали менший інтерес, ніж сам факт їхнього озвучення. Адже облтервиборчком мав намір перерахувати голоси на 180 дільницях, але натомість визнав вибори недійсними в кількох районах — Арцизькому, Болградському та інших.
Низка партій та блоків уже готуються оспорити результати. Зокрема, партія «Вiдродження», яка набрала голоси в основному в тих районах області, де їх було викинуто «на смітник». Однак ситуація з результатами виборів у міськраду показала: судові розгляди — лише затягування часу. Партії та блоки, що намагалися оспорити в суді результати, зазнали фіаско. Спочатку вони навіть об’єдналися в групу «За чесні вибори» і провели пікети. Але голоси їх дуже швидко вщухли. До того ж аутсайдерам перегонів довелося боротися не лише з виборчкомом, а й з переможцями. Партія регіонів подала не один позов із вимогою заборонити перерахунок голосів. Здавалося б, чого боятися явному лідеру? Ба ні.
В облраді на 120 місць Партія регіонів матиме 49 мандатів, в Одеській міськраді з тих же 120 мандатів — 38. Соцпартія — відповідно 20 і 6, Блок Ю.Тимошенко — 14 і 12, Блок Н.Вітренко — 11 і 15, Блок Литвина — 11 і 8, НСНУ — 9, Партія пенсіонерів — 6. Проскочив, але тільки в міськраду, і блок «Не так» на чолі з есдеком Нестором Шуфричем, здобувши 10 мандатів.
Можливо, цифри по облраді будуть іншими. Бо забагато питань вони викликають. Але тенденції зрозумілі. Партія регіонів попереду. Гасло «З нами Бог і Росія», яке взяв на озброєння колишній лідер партії «Союз» О. Костусєв, напередодні виборів стрибнувши у швидкий поїзд ПР, і є, схоже, тією головною ідеологією, котра й припала до душі виборцю. Окрім Костусєва, який очолив список у міськраду, до першої п’ятірки увійшла під №2 матінка Серафима, настоятелька-ігуменя Одеського Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря. А список ПР в облраду очолив митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел.
Показово провальним виявилося голосування за народні союзи та блоки. Здивував лише Блок Н.Вітренко, котрий узяв одеситів запевненнями, що Гурвіц ремонтує дороги для натівських солдатів. Він посів почесне третє місце в міськраді. Електорат Вітренко бачив перед собою лише «народну опозиціонерку», особливо не вдаючись у вивчення списків кандидатів у депутати. Чого не скажеш, приміром, про перебірливого виборця Юлії Тимошенко. У місцевих списках її блоку, а в міськраду його очолив В.Крук, виявилися люди, мало кому відомі чи занадто відомі тим, що між ними й ідеалами Майдану справжня прірва. Є підстави думати, що одіозні особи і зменшили число симпатиків Юлії Володимирівни.
А от для Народного союзу «Наша Україна» (список в облраду очолив народний депутат, керівник обласного штабу НУ А.Козаченко, ввійшли до нього і два заступники Е.Гурвіца) результати виборів — це фіаско. Щоправда, в міськраду «НУ» самостійно не пішла. Було створено блок Е.Гурвіца «Наша Україна», котрий незабаром, виходячи з тактичних міркувань, було перейменовано в «Нашу Одесу». До нього увійшли «нашоукраїнці» й соратники чинного мера. Список очолив засновник реабілітаційного центру дітей-інвалідів Б.Литвак. У результаті в них 31 мандат. Це друге місце після «Регіонів».
Мізерний результат і в Народного блока Литвина, чий список в облраду очолив колишній губернатор області С.Гриневецький. На відміну від інших місцевих лідерів-списочників, Сергій Рафаїлович у Верховну Раду не пішов, розраховуючи стати біля керма обласної ради...
Посада голови облради — це поки що інтрига. І вона зберігається. Немає повної ясності і з губернатором області. В день виборів Василь Цушко заявив: якщо соціалісти ввійдуть у коаліцію і наберуть в облраду 51%, йому нічого не залишиться, як правити областю. Василь Петрович усе ще перебуває у відпустці, яку він узяв на час виборів. Які його подальші плани, Одесі не відомо. На інтернет-сайтах з’явилася інформація про те, що Цушко пройшов до Верховної Ради за списками Соцпартії і вирішив відмовитися від депутатського мандата, але її вже було спростовано керівником прес-служби облдержадміністрації. Вибір між парламентом і біло-блакитною областю, котрий доведеться зробити Василю Петровичу, залежить не лише від нього самого. Проте ясно, що 51%, про які мріяв губернатор, цифра недосяжна.
Зате вперше за багато років не було жодної інтриги навколо крісла мера Одеси. Все стало зрозуміло ще на початку виборчих перегонів. У Е.Гурвіца так і не з’явилося гідного суперника. Вибори без вибору перетворили мерську кампанію майже на формальність. До того ж Едуард Йосипович відмовився від ведення передвиборної боротьби й агітації в будь-якій формі. І навіть повідомив про це міськвиборчком. А коли блок Е.Гурвіца випустив листівки з портретом мера і його звернення до городян, він звернувся із заявою в комісію, що до даної продукції жодного стосунку не має.
Обережність Гурвіца було зведено в абсолют. Побоювання провокацій та поствиборних судових розглядів перетворили виборчу кампанію чинного мера на стерильну. Гурвіц не провів жодної зустрічі з виборцями і не дав жодної прес-конференції для журналістів. Рік тому за вердиктом суду повернувшись у крісло мера, він цього разу без боротьби закріпив за собою статус одеського градоначальника, здобувши на свою підтримку 54,8 % голосів одеситів.
Помаранчевий мер на тлі біло-блакитних депутатів — так у цілому можна було б назвати одеську міськраду. Але ця кольорова палітра не відбиває реальної картини. Гурвіц ішов на вибори як самовисуванець. І те, що жодна політична сила, окрім КПУ, не виставила на противагу йому свого кандидата — це почасти результат домовленостей. Ім’я обласного лідера Партії регіонів, депутата Верховної Ради Леоніда Климова тісно пов’язане з місцевим бізнесом. Одеситам відомо, що прихід до влади Е.Гурвіца ознаменувався «наїздом» на безліч «климівських» підприємств. Але незабаром усе вщухло. Тож біло-блакитна більшість — не ознака опозиційності до міського олімпу. До того ж депутати місцевих рад у масі своїй завжди були підручними влади. І тепер, коли вони сіли під різнобарвні партійні прапорці, від яких майоріла перша організаційна сесія міськради, їм ще доведеться довести, що їхній головний прапор — інтереси громади.
Загалом, як і по всій країні, кампанія-2006 на Одещині піднесла свої сюрпризи, від яких муторно на душі як у певної частини політиків, так і громадян. І не тільки тому, що «скривджені» партії та блоки ніяк не можуть змиритися з поразкою. У виборців таке ж відчуття — вибори були нечесними, а точніше — підрахунок голосів. Адже процедура ця могла б показати істинну картину народного волевиявлення, зняти зневіру в можливість проведення чесних виборів та позбавити частину суспільства від виборчого песимізму. Але, на жаль, як завжди: порахували, просльозилися і забулися до наступного волевиявлення.