Не знаю, як у кого, а в мене вибори асоціюються зі східцями.
Для кожного свої - широкі мармурові, хисткі дерев'яні, екстремальні мотузяні, втомливі гвинтові. Парадні чи чорні. Якщо ти при владі - взагалі ескалатор. Сходи на п'єдестал, на трибуну, у бункер, сховище, на ешафот. Для багатьох п'єдестал врешті-решт виявиться ешафотом, але ніхто з тих, хто на нього забирається сьогодні, про це не думає. Під час виборчої кампанії взагалі (чомусь) не заведено багато думати. Більшість охочих бути обраними – захоплено віщають, більшість виборців – довірливо сприймають. Перші старанно приховують за обіцянками наміри, другі терпляче розчиняють сумніви в надіях. Вибори - особливий час, коли навіть недовірливим хочеться з легкістю обманутися.
Хочеться побачити в черговому сусаніні – шуканого мойсея. Хочеться жаданого харона, який виводить тебе з царства мертвих надій у царство живих ідей. Хочеться з брудної копанки принизливої вбогості до осяйних вершин переможного процвітання. Хочеться вибратися з похмурого бомбосховища в підвалі покаліченої "Градами" хрущовки, піднятися на освітлений дах хмаросяга й насолодитися довгоочікуваним салютом перемоги. Хочеться вірити, що цього разу точно знайдеться хтось, хто напевно знає, де містяться заповітні східці з надійними поручнями. А ще краще - швидкісний ліфт, що дозволив би одним махом подолати шлях до жаданої мети. До якої ми повільно повземо майже чверть століття.
Міжвиборні потрясіння навдивовижу швидко перетворюють масу обивателів на громадян. Вибори на подив легко перетворюють багатьох громадян на електоральну масу. Вперті стають піддатливими, далекоглядні - короткозорими. Чавун волі на очах трансформується в желе "волевиявлення". Хвилинна віра в харонів хоронить набуту роками впевненість у власних силах. Яка невмолимо відроджується під час чергового потрясіння. А їх на наше століття вистачить із верхом.
Бог його знає, як там справи в іноземних електоратів, а наш виборець, на моє скромне розуміння, до образливого віктимний. Легкість, із якою багато співвітчизників дозволяють вважати себе жертвами, істотно полегшує завдання різноманітним лиходіям. Від збувальників брехні та скупників голосів – до перекупників надій і торговців смертю.
Усе майже як завжди. Майже. Хіба що змінилася якість тих, хто обманюється. Частина їх химерним чином перекочувала з армії виборців у загін охочих бути вибраними. І, боюся, скоро ми помітимо втрату бійців. Дуже хотілося б обманутися.
Так, ще трохи змінилася якість передвиборних спекуляцій. Люди, які, по суті, зрадили Майдан ганебною угодою з Януковичем, не соромлячись марширують на Печерські пагорби чужими східцями. Закритими для сторонніх, нерукотворними східцями в небо, що вознесли 20 лютого Небесну Сотню. Закривавлені східці у вічність сьогодні служать трапом у політику тим, хто обіцяв не забути й покарати. Але вони не покарали. А ми забули. І минуло всього-то 7 місяців. І ми вже віримо новим обіцянкам харонів, які з такою вбивчою легкістю поховали попередні. Які так щедро роздавали. Після розстрілу Іл-76 у Луганському аеропорту, після бойні в секторі "Д", після Іловайського котла. Мертві сорому не імуть, деякі живі - не знають. Для більшості підкорювачів політичного Олімпу полеглі біля підніжжя Карачуна і Савурки - лише східці ескалатора, що везе до влади. У кожного свої східці в небо. Своє небо. Своя точка вознесіння. І своя вершина падіння...
Вибори - унікальна можливість прикрити символом відсутність смислу, замінити обіцянкою справу, назвати порожнечу простором. Під час виборів країна нагадує довгобуд, стидливо прикритий щитами з барвистим зображенням споруджуваної будівлі. Камуфляж не дозволяє роздивитися за ескізом майбутнього руїну сьогодення. Відсутність повноцінної держави як такої. Поки що.
То що, ці вибори марні? Зовсім ні. Головна їх перевага в тому... що вони відбудуться. Їх підсумки стануть ще однією сходинкою на шляху до зцілення від непотрібних ілюзій. Відпаде привід говорити про необхідність очищення, виникне необхідність очищення. Відпаде потреба просто базікати про реформи, доведеться тяжко їх впроваджувати. Не буде можливості спекулювати на війні, воювати примусить життя. Інакше - смерть.
Надіям, державі. І, як мінімум, політична смерть тим, хто забрався так високо, що вже не бачить під собою країни. Не бачить сходин, які так легко можуть з'єднати вивищення царственого трону з ницістю сміттєвого бачка.
Виборне желе так легко перетворюється на поствиборний чавун, коли ілюзії випаровуються. І вкотре виникає бажання піднятися над собою. А для цього не потрібні східці. Для цього потрібні крила. У нас вони є, доведено. На відміну від них, народжених плазувати мармуровими східцями.