У Харкові пішов з дому й не повернувся головний редактор газети «Новый стиль» Василь Климентьєв. Тільки тепер, на третьому тижні від часу його зникнення, правоохоронці назвали найбільш імовірною версією вбивство, пов’язане з професійною діяльністю. Хоча ще 15 серпня було порушено кримінальну справу за ст. 115 КК — навмисне убивство.
Ім’я Василя Климентьєва стало відоме широкому загалу після його зникнення. Як і назва газети, засновником та головним редактором якої він був, хоча свідоцтво про реєстрацію «Нового стиля» датується листопадом 2004-го. Її не продавали в кіосках і на лотках. Її не поширювали на передплату. У редакції працювало троє осіб. Юридичною адресою була домашня адреса Климентьєва.
Але люди в погонах та в мантіях знали і Климентьєва, і його дітище. Вони (у тому числі такі високопосадовці, як голова обласної податкової Станіслав Денисюк, заступник прокурора області Сергій Хачатрян, суддя Володимир Плетньов) були головними «героями» його публікацій, що їх сам Климентьєв кваліфікував як журналістські антикорупційні розслідування.
За чий рахунок виходив «Новый стиль»?
«Наклад газети плаває. Іноді, якщо публікація резонансна, він може бути і п’ять тисяч, інколи — три тисячі. Все це залежить від фінансів. Стабільного фінансування газета не має. Бояться. Василь Петрович неодноразово намагався звернутися до розповсюджувачів — вона б ішла. Але все робиться для того, щоб така газета не розповсюджувалася серед харків’ян, — розповідає Петро Матвієнко, заступник Климентьєва. — На які гроші видавалася? Стартовий капітал — пенсія Василя Петровича. І потім, «наїжджають» у нас не тільки на бабусь, а й на бізнесменів, звісно. Приїжджає якийсь бізнесмен, каже, мовляв, так і так, відбирають у нас бізнес. Василь Петрович підключається, допомагає. Той запитує, чим вам віддячити. Проплатіть тираж у друкарню або купіть газети, розповсюдьте серед ваших знайомих, друзів — ось і буде ваша віддяка».
Матвієнко розповідає, що Климентьєв отримував анонімні погрози відтоді, як почав виходити «Новый стиль», а 2008-го за головредом навіть стежили. Останні півроку, за словами Матвієнка, Климентьєв не виходив з дому сам.
Матвієнко переконаний: винних у зникненні (вбивстві) головного редактора «Нового стиля» слід шукати серед героїв його статей. Питання тільки в тому, кому саме з них воно було вигідне.
«Якби я міг відповісти на це запитання, то тоді треба було б розформувати все УВС і залишити тільки Матвієнка. Єдине, що можу сказати, — зникнення або вбивство Климентьєва пов’язане з його професійною діяльністю, і вигідне воно тим, хто боявся, що негативна інформація про нього стане надбанням харків’ян завдяки Василю Петровичу», — розповідає Матвієнко.
Водночас він досить скептично ставиться до пошуків тіла, що пропало на дні Печенізького водосховища, на березі якого стоїть будинок Станіслава Денисюка. Цей будинок Матвієнко з Климентьєвим їздили фотографувати незадовго до зникнення останнього. Через тиждень після того, як Климентьєв пішов і не повернувся, у човні на Печенізькому водосховищі знайшли його телефон та ключі.
«Це, швидше, спроба ввести в оману громадськість, ніж міліцію».
Петро Матвієнко, заступник головного редактора газети «Новый стиль». 19 серпня 2010 р.
За офіційною версією, телефон у човні знайшов хлопець, один із місцевих жителів. Дістав із нього сім-карту, вставив у свій телефон. Брату Климентьєва надійшла есемеска, що той з’явився в мережі. Він зателефонував, хлопець узяв слухавку й розповів про знахідку. На місце виїхала міліція.
Версія, м’яко кажучи, викликає більше запитань, ніж відповідей. Чому хлопець зацікавився не телефоном, а «сімкою»? Як угадав пін-код? Чому взяв слухавку, коли задзвонив його телефон із чужою «сімкою»?
«Див не буває! Як міг телефон, що тиждень мовчав, раптом включитися? До того ж підліток, котрий знайшов телефон, не став би відповідати на дзвінок, а вимкнув би мобільний і вийняв сім-карту. Я впевнений, що хтось підкинув туди телефон, аби спрямувати слідство в неправильне русло. Цей «хтось» і викрав Климентьєва», — заявив Матвієнко.
«Він знайшов цей телефон намоклий, витягнув сім-карту, протер і вставив у свій телефон. І вона запрацювала. Не порушена була сама мікросхема, що дає можливість сім-карті працювати. Пін-код на сьогодні, якщо нулі стоять або одиниці,— це не проблема, щоб увімкнути. Це якщо серйозний код стоятиме, тоді треба особливі знання й уміння проявити», — намагався пояснити важко пояснюване заступник міністра внутрішніх справ Леонід Зима, який приїхав у Харків з дорученням міністра Могильова контролювати роботу правоохоронців.
Правда, при цьому він визнав, що версія помилкового сліду має право на існування. Станом на четвер водолази обстежили 20% дна Печенізького водосховища. Безрезультатно. У міліції визнають: малоймовірно, що тіло Климентьєва там. Але пошуки продовжують.
«Давайте ми спочатку його не ховати, це я вам із досвіду кажу, товариші журналісти, як начальник УВС. Знаєте, є прислів’я: немає трупа — немає злочину. Давайте сподіватися, що він живий-здоровий і з якихось причин відсутній, і ми його розшукаємо живим-здоровим, і буде все добре».
Михайло Мартинов, начальник ГУ МВСУ в Харківській області. 21 серпня 2010 р.
Ця заява пролунала на брифінгу, наступного дня після того, як Віктор Янукович зустрівся з Анатолієм Могильовим та Олександром Медведьком і заявив, що «правоохоронні органи Харківської області і всієї України повинні зробити все можливе й неможливе, аби знайти журналіста».
До преси — проти звичаю — вийшли «зірковим складом»: перші особи обласної прокуратури, міліції і управління СБУ плюс приїжджі з Києва заступник міністра внутрішніх справ Зима та заступник начальника головного управління Генеральної прокуратури Юрій Дьомін.
Конкретики учасники брифінгу намагалися уникати, посилаючись на таємницю слідства. От стислий виклад сказаного.
Ми робимо все, що можемо. Кількість версій зростає з надходженням нових даних: було шість, стало десять. Усі рівноцінні, всі проробляємо. Пов’язана з професійною діяльністю серед них є, але не основна. Можливо, Климентьєв в іншому регіоні. Можливо, залишив територію України. Можливо, стався нещасний випадок. Мабуть, Климентьєв убитий. Але хотілося б, щоб він був живий. Справу за статтею «вбивство» порушено, щоб отримати більше можливостей для проведення оперативно-слідчих заходів. Можливо, Климентьєв просто проводить журналістське розслідування й не афішує свого місця перебування. Версія, що він сховався, аби дискредитувати когось зі своїх «героїв», поки що не розглядається. Але цих «героїв» неодмінно допитають.
«Чи то Денисюк, чи то Хачатрян, чи то ще хтось зі співробітників правоохоронних органів. Їх допитають, і природно, ця версія буде відпрацьована. Але я тільки можу доповнити, з дозволу моїх колег, ви беріть до уваги коло спілкування журналіста. У нього були контакти як із правоохоронними органами, так і з людьми, котрі вже мали якесь адміністративно-кримінальне покарання. У нього були стосунки як з адвокатами, так і з людьми, котрі до нього зверталися по допомогу. У нього були контакти — я не кажу на побутовому грунті — із сусідами, знайомими, з близькими тощо. Версій дуже багато», — сказав Дьомін.
Не минуло й тижня, як кількість версій знову зменшилася до шести, а найбільш імовірною з них стало вбивство, пов’язане з професійною діяльністю.
«Найбільш ймовірна версія — вбивство, пов’язане з професійною діяльністю журналіста. І не з помсти, а, можливо, з метою запобігти публікації якихось компрометуючих даних».
Олександр Бараннік, начальник Харківського міського управління міліції. 26 серпня 2010 р.
За словами Баранніка, слідство відкинуло версію про те, що Климентьєв перебуває за межами України. Не підтвердилася й версія, що він міг загинути в ДТП. Нещасний випадок малоймовірний. Перевіряються факти, викладені в публікаціях Климентьєва. За одним із них, пов’язаним із колишнім працівником правоохоронних органів, порушено кримінальну справу. Подробиці — таємниця слідства.
Початкова інформація про те, що в день зникнення Климентьєв поїхав з дому з чоловіком у сріблястому BMW, не підтвердилася.
«Він виходив з дому сам, близько 8 години ранку... Ми вилучили відео з усіх прилеглих відеокамер у районі його місця мешкання, і нами не встановлений факт, що він сідав у якусь машину», — сказав Бараннік.
Але при цьому начальник міського УВС не виключає можливості інсценування викрадення або вбивства журналіста.
Сергій Єрмаков, що, як і Климентьєв, займається розслідуванням, схильний вважати його зникнення «спектаклем». Принаймні, на думку Єрмакова, говорити про вбивство поки що зарано.
«Якщо говорити про вбивство, повинен бути труп. Трупа на сьогодні немає, знайдено тільки телефон. Та й то якось дивно знайдено. Моя власна версія — що відбувається якийсь спектакль…»
Сергій Єрмаков, кореспондент «Украины криминальной».
На думку про «спектакль», за словами Сергія Єрмакова, його наводить і відсутність тіла, і історія з телефоном, знайденим, як на замовлення, неподалік будинку Денисюка, і «великозірковий десант із Києва», і нехарактерне, з погляду Єрмакова, занепокоєння перших осіб перебігом розслідування цієї справи.
«Климентьєв писав про Денисюка понад десять років. Чого б це раптом Денисюк прозрів і вбив його біля свого будинку, та ще й підкинув телефон? З іншого боку, прибуття великозіркового десанту з Києва мене теж на оптимістичні думки аж ніяк не наводить... Це логічно, тільки якщо з’явилися інтереси в самих чиновників, хтось із начальників дивиться, кого б із підлеглих зробити відповідальним за все це й хутенько звільнити, а хтось проколює в погонах нові дірки під зірки. Тоді виходить, що сам центр гри перебуває не в Харкові, а в Києві», — пояснює свою позицію Єрмаков.
* * *
Якщо версія про вбивство, пов’язане з фаховою діяльністю, підтвердиться, можна буде говорити про якісне погіршення ситуації зі свободою слова в Харкові. Досі люди, наділені владою і повноваженнями, воліли або ігнорувати журналістів, котрі ставлять незручні запитання й пишуть правдиві матеріали, або відверто грубіянити їм, уникаючи таким способом відповіді по суті. Журналістам могли перешкоджати знімати, пошкодити апаратуру, штовхнути їх самих, навіть побити — але не вбити.
І ще. Сьогодні занепокоєння справою Климентьєва не продемонстрував тільки лінивий. Вона на особистому контролі у міністра внутрішніх справ і генпрокурора, у губернатора Харківщини і президента України. Анатолій Могильов заявив, що розслідуванням займатиметься центральний апарат, «щоб унеможливити будь-яке просочування інформації», оскільки до зникнення журналіста можуть бути причетні співробітники правоохоронних органів, колишні або теперішні. Але а чи буде справу розкрито? Не на словах і не для галочки? Чи знайдуть справжніх замовників убивства — якщо це вбивство, чи доведуть справу до суду і вироку? Відповідей на ці запитання немає. Поки що. Але саме ці відповіді, а не заяви та виступи, мають значення. Саме вони — справжня ціна особистого контролю міністра, генпрокурора, губернатора і президента. Коли хочете — перевірка на вошивість.