Отже, на сьогодні ми маємо повністю сформовану, понад те — усталену систему керування політичними процесами у країні. В основі її, безперечно, піраміда, на вершині якої перебуває Президент, і абсолютно всі нитки управління сходяться в кабінет на Банковій. А вздовж ниточок... гачки. Гачки, які тримають кожного чиновника, цінного як інструмент керування процесами, що відбуваються в Україні. Утім, чому тільки чиновника? Такі самі гачки прикріплено до переважної більшості бізнесменів, масштаб яких коливається від олігарха до приватного власника середньої руки, бо практично всі вони — і бізнесмени, і чиновники, і міністри, і депутати різних рівнів — мають або власний бізнес, або не дуже приховану причетність до небезкорисливого лобіювання чужого бізнесу. Інакше кажучи, в основі управління країною, яка проходить через десятий рік своєї незалежності, лежать компромат і страх перед цим компроматом. При цьому не варто плутати ставлення до компрометуючих матеріалів під час виборів і в мирний час. Під час передвиборної кампанії помиї, що ллються на кандидатів, оцінює електорат і ставиться до них із неабияким скептицизмом та втомою. А ось гріхи, витягнуті на поверхню в мирний час, оцінюють органи, покликані стежити за правопорядком. Стежать вони за ним вибірково і коли вже стежать, то за повною програмою, прикладів чому — немало.
Саме така психологія взаємин призвела до того, що Україна виявилася державою без опозиції. Причому опозиції не лівої, а центристської. Тієї опозиції, яка спроможна компетентно відстежувати й без істерик публічно коментувати дії влади, вказуючи на помилки та зловживання, але заодно пропонуючи реальні шляхи розв’язання наявних у суспільстві й державі проблем. Без опозиції неможливий розвиток, отже — і рух уперед. Скажу ще одну банальність: спиратися можна лише на те, що чинить опір, а не на те, у що рука провалюється по плече. Та в нашій країні цей закон порушено. Проте це було б зовсім не страшно, якби існуючу в парламенті більшість справді об’єднували єдина ідеологія чи спільне стратегічне бачення розвитку держави. Насправді парламентську більшість об’єднують страх і жадібність. Переважна частина її представників — громадяни, позбавлені прав, а саме тієї частини прав, яка стосується свободи висловлювань і думок. Об’єднання цих громадян перебуває під невсипущим наглядом тих, хто ходить по периметру. А саме — силовиків. Не олігархи, не лідери фракцій, а наявність таких персонажів, як глава податкової адміністрації, глава СБУ, глава МВС і генеральний прокурор, забезпечує існування більшості в парламенті й відсутність опозиції в країні. Безумовно, роль силових міністерств у схемі державного управління розрослася до визначальної. Не використані, але наявні бази даних, ручне керування їх реалізацією перетворили переважну більшість об’єктів політичного процесу в країні на заручників. І долю цих заручників вирішують аж ніяк не в кабінетах силовиків, а там, де підписуються укази про їх, силовиків, призначення чи звільнення. У цьому випадку представники силових міністерств і прокуратури виявилися лише засобом, але засобом потужним, безвідмовним і — поліцейським. Правда, користати з такої ситуації вже давно навчилися і самі «в’язні совісті» — великі бізнесмени й чиновники, які мають власний бізнес, а відтак і конкурентів у ньому. Річ у тому, що силовики — не тільки несуча конструкція вертикалі влади, яка виконує, зокрема, й ідеологічно контролюючу функцію, але водночас і «паралелі», завдяки яким часто одні суб’єкти вирішують конкурентні питання з іншими. Замовлені перевірки — це не така й рідкість у наш час, і якщо фірмі «Альфа» заважає фірма «Бета», то «Альфа» йде в конкретне відомство з конкретною пропозицією, після чого в «Бети» з’являються не менш конкретні неприємності. Утім, якщо не всі гроші фірми «Бета» виявилися на заарештованих рахунках і її можливості не паралізовано остаточно шляхом вилучення печаток і документації, то в неї залишилися аргументи, з якими вона може звернутися в інше, не менш компетентне відомство і влаштувати радикальні неприємності фірмі «Альфа». Отак і живемо між собою, паралельно прикриваючи спину й вертикально голову.
Сказати, що така ситуація втомила політиків від бізнесу і бізнесменів від політики, це нічого не сказати. Але демонструвати невдоволення не наважується ніхто, бо всі на гачку. І від їхньої поведінки залежатиме: натиснуть угорі кнопку «майна» чи кнопку «віра». Від такого стану справ страждають як політики першого ешелону, так і вже підтягнутого другого.