З 25 помаранчевих глав ОДА, яких свого часу представляв Віктор Ющенко, на посадах досі залишалися двоє: Арсеній Аваков у Харкові й Олександр Домбровський у Вінниці. Минулого вівторка (14 жовтня) голова Вінницької облдержадміністрації Олександр Домбровський привселюдно заявив про свою відставку.
Напередодні події на сайті президента з’явився указ «Про притягнення до відповідальності О.Домбровського» — догана за порушення вимог указу президента про узгодження з гарантом виїздів за межі області її керівника. Йшлося про те, що голова Вінницької ОДА, не дочекавшись письмової згоди і попередивши усно заступника глави секретаріату президента, відбув до Києва на засідання колегії Міністерства будівництва і регіональної політики.
Насправді, як сказав Олександр Домбровський, виступаючи на розширеній нараді глав райдержадміністрацій і керівників підприємств, в основі «притягнення до відповідальності» лежить тривалий конфлікт із секретаріатом президента. Він то спалахував, то вщухав, а напередодні виборів досяг апогею.
— Я завжди говорив: якщо до Вінницької області або до мене є якісь претензії, готовий їх вислухати, ми готові на них відреагувати, — сказав Олександр Домбровський, — але якщо йдеться тільки про те, щоб принизити голову облдержадміністрації або когось іншого, як це зробили указом президента, я категорично проти такого приниження, я категорично проти таких оцінок і таких відносин.
Наступного дня була скликана позачергова сесія обласної ради, на якій депутати дали свою оцінку подіям останніх днів, що дуже вразило політично активне населення області. І з трибуни, і в кулуарах сесії облради лунала думка, що президент, мовляв, взагалі не знав про указ щодо винесення догани Вінницькому главі ОДА. І коли це так, то просто жах, як у них там, на Банковій, усе запущено!
— Це право Домбровського — захищати свої права, — прокоментував ситуацію «ДТ» уродженець Вінниччини, депутат ВР і лідер УРП «Собор» Анатолій Матвієнко, — але він діяв дещо емоційно. Адже державний муж не має права на емоції. Він повинен розуміти: так діяти можна тільки в тому разі, якщо є більш сильна кандидатура на це місце. Коли усвідомлюєш, що хтось зробить більше, якісніше, і пропонуєш його замість себе. Все решта — егоїстичний порив. Я маю право так говорити, бо припустився тієї ж помилки в 2005 році, поспішно подав заяву про відставку з посади голови Радміну Автономної Республіки Крим саме тоді, коли треба було йти до кінця. Потрібно працювати так, ніби працюєш останній день, а зробити потрібно ще дуже багато. Тому я дещо розчарований тим, що сталося у Вінниці, але засуджувати Олександра Георгійовича не маю права. Такого права не має ніхто.
— Анатолію Сергійовичу, чи не є догана про порушення дисципліни першим дзвоником, передвістям указу президента про звільнення. Можливо, розуміючи це, Олександр Домбровський, не чекаючи, коли його «підуть», зробив це сам?
— Це говорить ще про одну нашу проблему — брак прозорості у доборі кадрів. Слід було б говорити прямо: ми бачимо на цій посаді іншу людини, тому дякуємо за роботу і бажаємо успіху в новій справі, а не принижувати надуманими проблемами, — підсумував колишній замглави секретаріату президента Анатолій Матвієнко.
Втім, думки щодо цього відомих у країні осіб розділилися. Наприклад, Юрій Луценко, коментуючи крок вінницького губернатора одному з інтернет-видань, назвав його вчинок мужнім.
Хмари згущалися над Домбровським не раз. Багато з них швидко розсіювалися, так і не встигнувши стати надбанням гласності. Перша привселюдна спроба усунути Домбровського з посади була в листопаді 2005 року. Тоді теж збиралася сесія обласної ради, а до Києва відстоювати свого керівника вирушали більш як десять голів райдержадміністрацій. У таку ж «чорну» п’ятницю від тодішнього віце-прем’єр-міністра з регіональної політики Романа Безсмертного надійшла пропозиція написати заяву про відставку «за власним бажанням у зв’язку з переходом на роботу в міністерство». Запропоноване тоді формулювання і теперішня догана читаються майже однаково: «через необхідність кадрової ротації в регіонах у контексті майбутніх парламентських виборів».
Навіть коли у травні нинішнього року говорили про те, що вінницький губернатор у числі президентського списку п’ятьох губернаторів — кандидатів «на виліт» на противагу кабмінівському списку передбачуваних відставників (про що писало «ДТ») — Домбровський називав себе людиною президента. Через кілька місяців стало зрозуміло, що демонстрована привселюдна лояльність його не врятувала.
На останній сесії облрада ухвалила звернення до президента Віктора Ющенка із закликом скасувати указ від 10 жовтня 2008 року про винесення догани. Навряд чи депутати не розуміють, що їхнє звернення нічого не змінить. У цій ситуації, припускаю, найважливіше і для них, і для голови облради Григорія Заболотного показати Києву позицію депутатського корпусу області. Важливо було продемонструвати Києву депутатську підтримку і самому Домбровському. Навіть при тому, що на момент написання матеріалу не було офіційного сповіщення про те, чи прийняв відставку президент.
Тепер про «святе» — про майбутні вибори. Так, з одного боку, Домбровський має довіру вагомої частини жителів області, а з другого боку — партія президента, членом якої є глава Вінницької ОДА, втрачає свій електорат. Усе дуже просто: народ симпатію до будь-якої партії співвідносить із її головним лідером, а про регіонального керівника судить за його господарськими справами і людськими якостями. Населення ж Поділля, схоже, дедалі менше вірить президенту.
Хто зуміє повернути втрачену довіру політсилі Ющенка? Колишній голова держмитниці Володимир Скомаровський, у якого непогані особисті стосунки з главою секретаріату президента Віктором Балогою? А може, лідер обласної організації «Єдиний центр» Сергій Татусяк? Крім цих часто згадуваних кандидатур, говорять і про першого заступника голови облдержадміністрації Валерія Коровія. Ну а чужого область не прийме — досвід уже є. Хоча поки це тільки припущення.
Як і те, куди далі піде Олександр Домбровський. Хоч би якою емоційною видавалася його заява, люди, котрі його знають, твердять, що він не приймає необдуманих рішень. Тим більше що в ці дні з Києва вже надійшло кілька пропозицій. Штрих однієї з них вималювався на згаданій сесії обл-
ради. Зважаючи на те, що фракція БЮТ взяла сторону губернатора, оприлюднивши своє звернення до президента про скасування указу (мовляв, не до часу відставка), напрошується висновок: а чи не надійшла Олександрові Георгійовичу пропозиція йти в списках БЮТ до Верховної Ради? Що, у принципі, було б логічно. Але сам Олександр Домбровський категорично заперечує свою участь у найближчій виборчій кампанії, хоч би хто йому це пропонував.
Можливий розвиток подій і за іншим сценарієм. З огляду на співробітництво виконавчої і законодавчої влади в регіоні, нині діючий голова обласної ради Григорій Заболотний іде на викладацьку роботу, а Олександра Домбровського депутати обирають своїм головою.
Ворожити, який із цих та інших варіантів може більше сподобатися Олександрові Георгійовичу, не варто. Оскільки в політиці є тільки один важливий аргумент — доцільність.
Вінницький голова облдержадміністрації Олександр Домбровський у владі близько семи років. У 2002 році городяни довірили йому керувати Вінницею, обравши головою міської ради. Будучи мером, під час революційних подій осені 2004-го—зими 2005 р. перед найскладнішим другим туром виборів він відкрито заявив про підтримку Віктора Ющенка. А 4 лютого 2005 року Олександр Домбровський був призначений главою Вінницької ОДА за квотою НСНУ. 14 жовтня 2008 року заявив про свою відставку як результат конфлікту секретаріату президента з місцевими органами виконавчої влади. Він вважається довгожителем серед керівників області за всі 17 років незалежності України.