Одним із ключових чинників революції, які змусили владу, якщо не адекватно, то бодай пильніше подивитися на ситуацію в країні й піти на низку поступок опозиції, стали масові протести громадян у регіонах країни.
На сьогодні захопленими або під контролем народу перебувають будівлі десяти обласних державних адміністрацій (Львівської, Волинської, Житомирської, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Хмельницької, Вінницької, Чернівецької, а також Полтавської областей). Чернігівську й Закарпатську ОДА - заблоковано. У Київській, Кіровоградській і Херсонської областях проходять масові протести. У Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Запорізькій і Миколаївській - форпости президента рішуче захищені, а протестувальники жорстко зачищені правоохоронцями і шпаною. Непохитну вірність президентському штандарту зберігають Донецьк, Одеса, Луганськ, Харків і Крим.
Незалежно від того, як розвиватиметься ситуація у світлі вже досягнутих домовленостей між сторонами конфлікту, жорсткого тиску світових лідерів - як на президента з його ключовим партнером Рінатом Ахметовим, котрі допустили подібний сценарій, так і на слабку опозицію, котра не контролює потенціалу "вільних радикалів" Майдану, події в областях усе-таки розставили свої крапки над "і".
Отже, вже зараз можна констатувати, що Партія регіонів та її лідер, які друге десятиліття поспіль паразитують на регіональній ідеології, по суті, залишилися без реальної підтримки в більшості регіонів. Президент Янукович, котрий з 2010 р. розповідав про майбутню децентралізацію влади, реформи місцевого самоврядування та системи державного управління, втратив як ідеологічну, так і фактичну основу на місцях. Оскільки при цьому однаково міцно затягував зашморг Сім'ї - як на заході, так і на сході. Але якщо в західних і центральних регіонах країни люди відкрито висловили свій протест на вулиці, підтримавши Майдан, то аморфніший схід сьогодні стримують, мабуть, тільки технологічні "лякалки" пана Тягнибока. В усьому іншому на кухнях сходу сьогодні протестують так само активно, як і на вулицях заходу. Про що, загалом, не може не здогадуватися Віктор Федорович.
Навіть той факт, що президент зазнав втрат в областях у ситуації, коли роз'єднані опозиційні сили підняли людей на місцях тільки для полегшення переговорів у столиці (лідери зробили ставку лише на символічні захоплення будівель, а не на можливість здобути реальну легітимну владу через співробітництво з обласними й місцевими радами), не заперечує краху ПР у регіонах. Як, утім, лицемірства й неспроможності опозиції.
Однак, про все своєю чергою.
Для початку варто нагадати, що в ситуаціях, коли народ більше не хоче жити по-старому (про що на Майдані в Києві люди мирно намагалися дати зрозуміти президентові аж два місяці), а влада не може управляти ні по-старому, ні по-новому, починають діяти прямі статті конституцій. У нашому випадку йдеться про ст. 5 Конституції України, де носієм суверенітету і прямим джерелом влади визначено народ. Де право визначати й змінювати конституційний лад в Україні віддано виключно народу й "не може бути узурповане державою, його органами або посадовими особами".
Водночас, на чому також наголошують і правознавці, у Конституції не врегульовано питання кроків народу в ситуації, коли, здавалося б, обрана ним учора влада ніяк не реагує на його вимоги сьогодні. У цьому зв'язку слід сказати, що Майдан і створення альтернативної ВР - Народної ради, це свого роду вимушена правова народотворчість. Яка, втім, стала результатом багаторічного недбальства, а часто й злочинних діянь наших політичних еліт, які так і не побудували за 20 років ефективної держави. Без корупції і з однаковим законом для всіх. Янукович лише тугіше за "папєрєдніков" затяг зашморг. Руками Сім'ї й силовиків.
І саме з цієї точки-причини й розтеклися всією країною наслідки: спочатку мирний Євромайдан, потім вулиця Грушевського, що радікалізувалася, захоплені будівлі міністерств, а тепер уже й обласних державних адміністрацій, і, нарешті, нинішня чорна хмара тривоги, яка нависла над кожною родиною - від Львова до Донецька - після ухвалення ВР закону про амністію, проти якого заперечують опозиція і Майдан.
Отже, трохи пом'якшити очікуваний удар блискавки, на думку ряду експертів і безпосередніх учасників нинішніх подій, у тому числі й у регіонах України, міг би легітимний (наскільки можливо в цій ситуації) перехід влади до рук Народної ради. Шляхом складання присяги новому органу всенародно обраними місцевими та обласними радами. Що, власне, було досить виразно позначене рядом експертів у публічних програмах незадовго до бойового для України дня Водохреща. Єдина умова успіху - щільна й щира робота з мерами, місцевими та обласними радами.
Насправді для подібного варіанта ґрунт влада ретельно "удобрила". Що ж до якості життя простих людей, то про це ми вже сказали. Поганенька, м'яко кажучи, якість, і втрачати людям справді нема чого. Мери і депутати, зрозуміло, живуть у трохи іншій реальності. Яка, однак, при Януковичі стала менш райдужною, ніж була до нього. Вилучення бізнесу, багатотисячні відкоти, тиск і побори силовиків… Далі продовжувати? А чого варта мерська статистика? За три роки після місцевих виборів 70 (!) неугодних владі мерів достроково залишили свої пости. Що становить 23% від загальної кількості. Зазвичай ця цифра в силу різних причин - смерті, хвороб - не перевищувала 2-3% за каденцію. Свій бульдозер Віктор Федорович вів не зупиняючись.
Однак в опозиції були інші плани. З одного боку, справді телевізійна картинка, яку побачи-ла країна 23 січня, - з довгими колонами безстрашних протестувальників, гранатами "Беркуту" й спортивними фактурами тітушок, важким пораненням ні в чому не винної двадцятирічної дівчини в Черкасах, - не могла не вразити людей і не змусити до цього непохитного диктатора рушити до столу переговорів. З іншого - усі дії опозиції виявилися лише вдалою імітацією, заздалегідь приреченою на провал. Яка посіяла до того ж у душах громадян передчуття хаосу й анархії. Що неприпустимо.
Ось що розповідає безпосередній учасник "перемоги" у регіонах: "У якийсь момент стало зрозуміло, що опозиція не хоче реально розширювати географію протесту. Просто захоплення будівель без можливості ухвалення рішень, а не робота з депутатами місцевих рад - це міна уповільненої дії, від початку нелегітимна. Ніхто навіть не спробував і не спромігся визначити для кожного регіону представника від Народної ради, який міг би давати гарантії та бути переговорником. Була пропозиція створювати комітети Народної ради, але навіть у Львові цього не зробили. Усе звелося до спроб відвоювати зони впливу для своїх людей, до якихось безглуздих розбірок. Ніхто не став домовлятися з мерами, навіть із Садовим і Мінаєвим, які публічно висловили підтримку Майдану. Таке враження, що було зроблено свідому ставку на бунт як елемент торгу з владою ціною свободи й здоров'я людей. Причому здоров'я не місцевих депутатів, які здебільшого бізнесмени, а активістів. Їм пропонували проголошувати себе лідерами. Більше того, у складні регіони не приїхали навіть народні депутати, хоча пік атак на ОДА припав на суботу".
У підсумку ситуація в регіонах справді була дестабілізована, чим скористалася не тільки влада, яка натаскує тітушок, а й різні групи місцевого значення, як це сталося, наприклад, у Дніпропетровську, де, як стверджують злі язики, "бійці" давніх ворогів - Корбана і Вілкула - активно повоювали одне з одним. У результаті п. Корбан терміново виїхав за кордон. Утім, як і його партнери, котрим належав торговельний центр, рекламна плазма якого, намагаючись пробити інформаційну блокаду в місті, почала транслювати 5 канал.
Захоплені ж народом будівлі ОДА стали лише символами перемог, але не частиною нової системи влади. Утім, як можна стати частиною того, чого немає? Народна рада досі все ще залишається "потьомкінською", інакше навіщо її засновникам і членам ходити на засідання Ради Верховної?
Задля справедливості слід зазначити, що не всі кваліфіковані спостерігачі оцінюють ситуацію в регіонах настільки драматично. Так, Юрій Ганущак, колишній народний депутат, а також свого часу відомий автор пакета всіх вищезгаданих регіональних реформ, побачив і позитивні паростки в довколишньому хаосі. Автор, до речі, теж їх відразу побачила, коли Львівська облрада підтримала Майдан і перепідпорядкувала собі обласний виконавчий комітет. Ми ж про це десять років писали. Оце реформа! Приклад Львова наслідували ще кілька західних областей. Хоча це рішення уже й опротестовано, на думку Ганущака, шлях у цій ситуації один: у захопленій будівлі може бути присутній уповноважений Народною радою комісар, якого може визнати легітимна облрада. І, власне, від імені облради комісар може здійснювати контроль за діями державної адміністрації. На запитання, чи можливо тут обійтися без "шариковщини", Юрій Іванович знизав плечима, пославшись на те, що недоліки в революції завжди будуть. Однак за такого розкладу революціонери страхуються від ризику розвалу країни, що можливо у разі, якщо на заході місцеві ради присягнуть Народній раді, а на сході - ні.
А якщо не присягнуть і на заході? Насправді проблема в тому, що опозиційні лідери, м'яко кажучи, повсюдно не впевнені у власних депутатах. За нашою інформацією, складання присяги місцевими радами Народній раді справді від початку задумувалася як найлегітимніша з усіх можливих у нинішній ситуації. Однак вона стала б лакмусом не стільки по лінії захід-схід, скільки по лінії численних опозиційних фракцій на місцях, які давно їдять з рук Партії регіонів. Що ясно свідчить про те, що вже багато років реформи відкладаються не тільки в країні, а й у партіях. Вони розкладаються так само швидко й потворно, як і влада. Не маючи ні принципів, ні чітких програм. Краще менше, та краще. Читайте Леніна.
Що ж до сьогоднішнього пульсу регіонів, то люди, іноді завдяки криголамам від опозиції, безумовно, отримали можливість виходу протестної енергії. Але поки що не отримали реальної перспективи змінити систему влади в країні і на місцях. До реформ сьогодні немає діла нікому, це зрозуміло. Та й серйозно поставитися до легітимації завоювань місцевих Майданів у штабі київського не захотіли. Можливо, у майбутньому в країні й з'явиться нова Конституція, яку в черговий раз випишуть відомі юристи Партії без регіонів. Центр у черговий раз так-сяк між собою переділять, а регіони знову залишать у полоні?