Про це обережно (щоб не почули на Банковій) перешіптуються в різних владних коридорах Києва. Про це, за свідченням Павла Клімкіна, котрий відвідав днями німецьку столицю, говорять і в Берліні. Як написав ексміністр закордонних справ у своєму твіті, деякі тамтешні експерти "припускають, що РФ знайде привід перенести її (зустріч. - Т.С.) на ще пізніший термін і ще раз підвищити ставки, навіть спекулюючи можливими сценаріями".
Проте цього тижня помічник українського президента А.Єрмак, за інформацією DT.UA, у Берліні знову обговорював зі своїми німецьким і французьким колегами деталі "нормандського" саміту, а Київ і Москва обмінялися публічними повідомленнями про ймовірність зустрічі в Парижі не тільки у форматі "четвірки", а й "двосторонки" Зеленського з Путіним. Багато спостерігачів сходяться на думці, що обома президентами рухають не тільки державні інтереси й потреби, а й звичайна людська цікавість, бажання подивитися новому суперникові в очі й прагнення потішити власне чималих розмірів его. Володимир Олександрович, очевидно, уявляє себе в ролі тієї спритної мишки з відомої всім російської казки, в якій дід бив-бив - не розбив, баба била-била - не розбила, а мишка бігла, хвостиком махнула - і всі проблеми вирішила. Владімір Владіміровіч же, звиклий до трохи інших рольових ігор, імовірно, хоче подивитися на цього "симпатичного й щирого" молодика ближче, промацати його глибше, а якщо вийде, то й завербувати особисто. Ну, або хоча б залякати.
Як свідчать наші українські дипломатичні джерела, перспектива рандеву Зеленського з Путіним віч-на-віч усерйоз тривожить німецьку сторону. Очевидним підтвердженням цього є дзвінок канцлерки Меркель українському президентові наступного ж дня після того, як помічник Путіна Ушаков заявив, що окрема зустріч його патрона з Зеленським "на полях" Норманді, скоріш за все, відбудеться. Ангела Меркель дуже добре знає Путіна і може порадити Володимирові Зеленському, як спілкуватися з хазяїном Кремля, де можуть бути розставлені пастки і як у них не потрапити. Не можна виключати, що А.Меркель захоче особисто поговорити в Парижі з українським президентом до його "двосторонки" з Путіним. Усупереч поширеній думці про образу німецької канцлерки на українського президента й охолодження українсько-німецьких відносин після оприлюднення горезвісної розмови Зеленського з Трампом, наші німецькі джерела стверджують, що канцлерка не тільки мудра, а й ділова людина, тому зла на свого українського колегу не тримає і продовжує працювати стосовно "українського треку".
Попри мантру "слуг народу" про те, що очільник української держави нічого не робитиме, не порадившись із суспільством, що він не приховуватиме переговірної позиції від українців і, коли вирушить до Парижа, вона буде відома й зрозуміла українському народові, за 10 днів до саміту про цю позицію відомо дуже мало. А головне, українське суспільство досі не знає, де перед паризькою зустріччю Банкова накреслила для себе "червоні лінії" і на які поступки Кремлю не піде за жоднихь умов.
З окремих заяв, інтерв'ю й виступів як самого Зеленського, так і членів його команди можна скласти таку картину. Президент у Парижі має намір, по-перше, порушити питання про повернення всіх українських полонених; по-друге, говорити про серйозне, а не фейкове припинення вогню - без жодного обстрілу, зі зрозумілими термінами й зобов'язаннями; по-третє, вимагати передачі Україні контролю над кордоном із РФ; по-четверте, обговорити можливість проведення місцевих виборів уже не в окупованих ОРДЛО, а на території Донбасу, яка повернулася під контроль України.
Водночас, як випливає з заяв, що лунають з Москви або від проросійських "рупорів" в Україні, в Кремля пріоритети й плани на Париж зовсім інші. І вони мало чим відрізняються від російських вимог, що озвучувалися всі попередні роки. Як повідомив днями очільник МЗС РФ С.Лавров, Росія на саміті "четвірки" закличе Київ до прямих переговорів з Донецьком і Луганськом, а "президент Зеленський повинен буде докладно розповісти, як він бачить сам свої дії щодо виконання мінських домовленостей".
Судячи з усього, у Москві не на жарт сполошилися після того, як очільник українського МЗС В.Пристайко мінімум двічі озвучив меседж про те, що "Мінськ - це вже не наше все". Міністр чітко дав зрозуміти, що Київ не виключає можливості виходу з мінських угод, якщо спроби їх реалізації і далі будуть малоефективними. Путін назвав перегляд мінських домовленостей неприйнятним і контрпродуктивним. А його кум В.Медведчук цього тижня присвятив значну частину свого великого інтерв'ю підконтрольним йому телеканалам саме безальтернативності мінських домовленостей, назвавши "неухильність їх дотримання" одним з головних питань порядку денного саміту в Парижі.
Ще одне "головне питання" майбутнього саміту, за твердженням Медведчука, - закон про особливий статус Донбасу. Як і поставлена під сумнів відданість Києва "Мінську", озвучений В.Зеленським намір української сторони ухвалити новий закон про статус Донбасу замість колишнього (строк дії якого після вже двох подовжень минає 31 грудня ц.р.) також викликав різко негативну реакцію Москви. За словами Путіна, колишній закон було погоджено з Донбасом, і жодні інші закони, які не буде погоджено з "ЛНР" і "ДНР", не працюватимуть, вони тільки заведуть ситуацію в глухий кут.
Ще на початку листопада російська делегація в Тристоронній контактній групі (ТКГ) у Мінську закликала українську сторону подовжити дію закону про особливий статус Донбасу на 2020 рік. І поки спікер Разумков і міністр Пристайко пікіруються з приводу того, коли треба розпочинати роботу над новим законом про статус ОРДЛО - до саміту "нормандської четвірки" чи після нього, Медведчук на паях з Бойком, Шуфричем, Льовочкіним, Рабиновичем та іншими вже зареєстрував у Раді законопроєкт про внесення змін до Закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", у який вписав добре й давно відомі "забаганки" Кремля в цьому питанні. Цей законопроєкт не тільки містить оновлену московськими редакторами "формулу Штайнмаєра", нав'язану Україні російською стороною цієї осені в Мінську, - у ньому помножені на нуль усі запобіжники української сторони, які виписані в п. 4 ст.10 Закону "Про особливий статус Донбасу" й які чітко фіксують умови проведення в ОРДЛО демократичних виборів.
Зокрема, законопроектом Медведчука з товаришами пропонується прибрати положення про обов'язковість проведення виборів в ОРДЛО за стандартами ОБСЄ та забезпечення виведення всіх незаконних збройних формувань, їхньої військової техніки, а також бойовиків і найманців з території України; недопущення незаконного втручання у виборчий процес, зокрема з боку незаконних збройних формувань; дотримання принципів політичного плюралізму та багатопартійності, рівності прав і можливостей брати участь у виборчому процесі; відновлення українського теле- і радіомовлення на всій території Донецької та Луганської областей; дотримання виборчих прав внутрішньо переміщених осіб, які вимушено покинули місця проживання в Донбасі; й інші положення, що давали шанс на проведення демократичних виборів в ОРДЛО. Цього тижня законопроект Медведчука&Kо уже відправили на розгляд у профільний комітет.
Як припускає джерело DT.UA в ОПЗЖ, у Парижі можуть прийняти "концепцію закону про особливий статус Донбасу", і не виключено, що Зеленському вдасться вмовити Путіна погодитися з тим, щоб ці "особливості" не були зафіксовані в українській Конституції, як це передбачено "Мінськом-2". Але, зрозуміло, за умови врахування російських побажань у законі про статус ОРДЛО. І тоді, мовляв, Зеленський зможе привезти з Парижа на батьківщину перемогу.
Та, як видається, і з погляду сприйняття українським суспільством (яке навряд чи купиться на таку московську "замануху", якщо основні положення закону про ОРДЛО однаково будуть виписані в Кремлі), і з погляду особистих переконань і пріоритетів Зеленського, перемогою в Києві вважатиметься, скоріше, масштабний обмін полоненими. (Та й у ситуації особистого рейтингу Зеленського, що знижується, і зростання кількості українців - 51% наприкінці листопада проти 46% на початку цього місяця, - які вважають, що з вирішенням конфлікту в Донбасі влада справляється неуспішно, телекартинка, на якій президент зустрічає визволених з тенет ОРДЛО українців, з іміджевого погляду, значно вигідніша, ніж картинка з президентом, котрий розповідає про нудні й мало зрозумілі більшості виборців конституційні питання.)
Третє питання паризької зустрічі, озвучене кумом Путіна в інтерв'ю, збігається з порядком денним Зеленського - це обмін полоненими. Однак насторожує той факт, що, на відміну від Медведчука, котрий вважає це питання своїм "коником" і гарною нагодою для свого піару, Кремль із приводу давно анонсованого "великого обміну" останнім часом зберігає мовчання. І якщо В.Пристайко раніше наголошував, що обмін має відбутися до нормандської зустрічі, ба більше, в драфті підготовленого комюніке нібито вже вписано слова привітання лідерів із приводу такого обміну, то цього тижня російські ЗМІ повідомили, що в Парижі сторони закріплять "формулу Штайнмаєра" і лише обговорять обмін полоненими.
Крім того, російська сторона на різних рівнях не стомлюється підкреслювати, що документ, який готується за результатами саміту і "який Росію повністю влаштовує", не містить конкретних кроків щодо "негайної передачі Києву контролю над ділянкою кордону в Донбасі".
Що ж до вкидів Києва про можливий вихід з мінських угод, то такий крок, мабуть, не вітатимуть наші західні партнери. У Берліні дуже бояться, щоб Київ не дав якихось приводів Москві звинуватити його в зриві мінських домовленостей, оскільки це не тільки додасть аргументів Росії, чому вона не повинна виконувати "Мінськ", а й ускладнить завдання Німеччини зберегти європейську єдність щодо продовження антиросійських санкцій, яке й без того стає чимдалі важчим.
Неабиякою підпорою Києву напередодні "нормандської зустрічі" можуть бути оприлюднені в четвер слова держсекретаря США М.Помпео (в його акаунті в Твіттері) й офіційна заява Держдепартаменту, в яких наголошується, що Вашингтон разом із союзниками й партнерами готовий продовжувати тиснути на Росію з метою домогтися від неї виконання мінських домовленостей і розпочати процес мирного повернення суверенітету України над Донбасом.
Відверті аванси на адресу президента Зеленського з приводу його зусиль у процесі мирного врегулювання, і особливо реформаторських кроків, можуть, звичайно, дуже здивувати на тлі живописань України як найкорумпованішої держави на планеті, що їх ось уже кілька місяців поширює Вашингтон на весь світ.
Однак не варто забувати: все, що нині звучить у Вашигтоні публічно, треба розглядати й оцінювати в рамках процесу імпічменту американського президента. Як відомо, держсекретар Помпео збирається балотуватися в Сенат, і для нього нині дуже важливо в міру можливостей дистанціюватися від Дональда Трампа. Тому, як стверджують американісти, заяви Помпео та його відомства - не так "за Україну", як "проти Росії". Оскільки нині і для республіканців, і для демократів підтримка України, нехай і корумпованої, це лакмусовий папірець ставлення до Росії. Та хай якими є справжні мотиви сильної заяви очільника американської дипломатії перед Норманді, вона для України дуже важлива.
Яку подальшу послідовність урегулювання в Донбасі обговорюватимуть в Парижі лідери "четвірки", поки що судити складно. Наші українські джерела стверджують, що німецький міністр закордонних справ Маас, який приїжджав минулого тижня в Київ, привозив із собою якийсь лаконічний документ - послідовність дій щодо врегулювання в Донбасі. Але його мало хто бачив, і його зміст нам не відомий.
Росіяни публічно акцентують увагу на "формулі Штайнмаєра" як на наріжному камені й знову концентруються на політичних аспектах урегулювання, опускаючи питання безпеки, контролю над кордоном, які хвилюють Україну, і зволікаючи з обміном полоненими.
Французький президент Макрон у четвер знову (цього разу в присутності генсека НАТО Столтенберга) заявив про потребу налагодити діалог з Росією і "надати йому нового імпульсу". І, як стало зрозуміло вже досить давно, на підтримку українських позицій французькою стороною українцям розраховувати аж ніяк не варто.
Правда, хотілося б (тим більше Зе!команда обіцяла) хоча б перед самітом усе ж таки довідатися, в чому ж, крім загальних слів, полягає переговірна позиція України. Бо побоювання, що "зараз Путін управляє всім Донбасом, а потім з Донбасу почне управляти всією Україною", тривожать не тільки Олега Сенцова.