2017 рік може стати руйнівним для всієї системи вітчизняних органів досудового розслідування.
Парламент ухвалив низку необдуманих рішень, які створили і далі поглиблюватимуть проблеми в діяльності органів правопорядку, фактично паралізуючи їхню роботу. Небезпека для звичайних українців у тому, що зазначені проблеми державних органів одномоментно стають проблемами для тих, хто звертається по захист до держави від злочинних посягань на їхнє життя, свободу чи власність.
Тому є велика ймовірність того, що потерпілі особи, які не отримають захисту від держави, дедалі частіше робитимуть спроби вирішити свої проблеми не залучаючи держави зовсім, зокрема вдаючись до самосуду.
Хронологія необґрунтованих обмежень у діяльності державного апарату має такий вигляд.
По-перше, 21 грудня 2016 року ухвалено зміни до Податкового кодексу щодо поліпшення інвестиційного клімату, якими парламент помилково вилучив з Кодексу цілий розділ XVIII-2, що регулював діяльність податкової міліції.
Як наслідок - уже рік маємо в державі невизначену ситуацію з органом, який уповноважений розслідувати податкові злочини. У нас немає інституції, що стоїть на сторожі фінансових інтересів держави.
Вирішити цю проблему міг би новий закон про такий слідчий орган. Але далі розмов діло не йде. Всі топ-учасники цієї дискусії (і очільник держави, і прем'єр-міністр, і міністр внутрішніх справ, і міністр фінансів) виступають категорично "за" такий закон, але нічого не роблять для його ухвалення. Остання "новаторська" ідея від голови профільного парламентського комітету Н.Южаніної - створити лише аналітичний орган, який не матиме повноважень досудового розслідування злочинів.
А крайніми в цій ситуації залишаються підприємці, які потерпають від зловживань податківців, і всі інші громадяни, оскільки бюджет країни недоотримає значних коштів через неефективну діяльність нинішньої податкової служби.
По-друге, того самого дня (21 грудня 2016 року) Законом про Вищу раду правосуддя передбачили створення в Міністерстві юстиції слідчих підрозділів для розслідування злочинів, вчинених у в'язницях. У цьому випадку йдеться про бажання міністра юстиції П.Петренка мати власний орган слідства в досі цивільному, не мілітаризованому органі виконавчої влади (Мін'юсті), щоб інші структури були позбавлені можливості контролювати його діяльність, у тому числі неправомірну. Наслідком таких дій стало те, що вже з початку 2017 року поліція позбавлена можливості розслідувати злочини, вчинені у місцях позбавлення волі, а нових слідчих у Мін'юсті не з'явилося. І процес їх добору досі не завершений.
Результат цього рішення катастрофічний - наприклад, улітку 2017 року ніщо не могло запобігти масовому побиттю осіб в Одеському СІЗО як акції залякування з боку пенітенціарної служби. А органу, що може об'єктивно і незалежно встановити факти злочинів, вчинених у місцях несвободи, немає.
По-третє, 3 жовтня 2017 року ухвалено в цілому всі процесуальні кодекси (22 листопада їх підписав президент). До Кримінального процесуального кодексу (КПК) перед другим читанням законопроекту було включено поправку 109, автором якої є народний депутат А.Лозовий. Запропоновані зміни - це справжня контрреволюція у сфері кримінального процесу, правила якого були приведені у відповідність до європейських стандартів 2012 року (в результаті ухвалення нового КПК).
Окремі, найнебезпечніші, зміни до КПК (зокрема щодо строків розслідування) в остаточній редакції вдалося зняти. Але залишилися інші сумнівні "новації".
Так, зміни до статей 303 і 307 передбачають можливість оскарження і скасування повідомлення про підозру у вчиненні злочину. Це правило аналогічне колишній практиці (до 2012 року) скасування постанов про порушення кримінальних справ, коли справи часто закривали за хабарі.
А тим часом системи органів правопорядку в будь-якій країні створюються саме для того, щоб розслідувати факти вчинення кримінальних діянь і висувати підозри та обвинувачення певним особам. А суди уповноважені контролювати законність обмеження конституційних прав громадян (на особисту недоторканність, власність, таємницю приватного життя тощо) з боку органів розслідування. Однак ні сам факт розслідування, ні повідомлення про підозру чи висунення обвинувачення не обмежує конституційного права особи, - і тому тут узагалі не може бути судового контролю рішень органів слідства і прокурорів. І в країнах Європи, звісно, такого контролю немає.
Ніхто не може втручатися у процес ухвалення судового рішення - це головний принцип незалежності суду. Так само ніхто не може втручатися в діяльність органів розслідування та обвинувачення (прокуратури) щодо встановлення фактів протиправних дій і повідомлення про підозру відповідним особам.
А наш законодавець фактично заборонив органам правопорядку встановлювати певні події чи факти (наприклад, вчинення злочину), повідомляти певним особам про підозру у вчиненні ними діянь або висувати вже обвинувачення.
Зміни до статті 132 КПК передбачають, що клопотання слідчих і прокурорів про арешт майна, затримання особи, особисте зобов'язання, заставу, домашній арешт, тримання під вартою та інше повинні подаватися до слідчого судді суду, де зареєстрований орган розслідування як юридична особа.
У цьому випадку депутати "били по НАБУ" з метою паралізувати його роботу внаслідок розгляду всіх клопотань у всіх провадженнях в одному Солом'янському районному суді міста Києва. Але парламентарі заодно "поцілили" в поліцію, яка розслідує близько 96% усіх кримінальних проваджень у країні. Адже територіальні підрозділи поліції функціонують лише на рівні обласних центрів. Це означає, що всі слідчі районних відділів і відділків поліції тепер будуть змушені кожного робочого дня їздити до обласних центрів за десятки і навіть сотні кілометрів (або проводити там весь свій робочий час), щоб лише подати клопотання слідчому судді. А в цей час у районах нікому буде розслідувати злочини. Так само й слідчі судді цих судів будуть завалені роботою і не зможуть своєчасно розглядати такі клопотання.
А зміни до статей 242–244 КПК встановлюють, що тепер лише суд зможе призначати експертизу. Як наслідок - сторона обвинувачення тривалий час буде змушена чекати на дозвіл суду, щоб провести потрібну експертизу, зокрема для встановлення причин смерті.
Крім того, поки потерпілі дочекаються рішення суду про залучення судово-медичного експерта для зняття ушкоджень, відповідні ознаки на тілі зникнуть, а отже, всі справи про їх побиття, катування тощо розсипатимуться на очах.
При цьому монополію у здійсненні судових експертиз матимуть лише державні спеціалізовані установи, що будуть завалені матеріалами проваджень, які необхідно дослідити і підготувати висновки. А затягування з експертними висновками призведе до затягування з ухваленням вироків.
По-четверте, 16 листопада 2017 року ухвалено Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування, який дістав назву "закон проти "масок-шоу" (ще не підписаний президентом). Парламент ухвалив його за основу і відразу в цілому без змістовного обговорення та дотримання відповідної процедури голосування.
Підтримуючи загалом ідею додатково захистити підприємців від зловживань з боку органів розслідування, зверну увагу на непродуманість положення щодо необхідності закриття провадження, якщо раніше воно закривалося слідчим або прокурором.
Закон передбачає, що у випадку існування нескасованої постанови про закриття справи орган розслідування або прокурор, які розпочали відповідне провадження, зобов'язані відразу ж закрити справу. Таке обмеження зумовлене існуванням негативної практики, коли органи влади неодноразово закривали і відкривали провадження щодо одного й того самого факту, від чого потерпали в першу чергу представники бізнесу.
Але зазначене правило може заблокувати будь-яке розслідування і призвести до масового порушення прав потерпілих, оскільки будь-яка справа, яку безпідставно закривали раніше, не може бути передана до суду чи розглянута в ньому. Не забуваймо, що багато майданівських справ спочатку закривали, а згодом за цими фактами заново розпочинали провадження.
Можуть також почати множитися факти "процесуальних диверсій", коли для зупинення досудового розслідування підставні заявники звертатимуться до місцевих прокуратур, районних відділів поліції, які за корупційними домовленостями закриватимуть кримінальні провадження. І такі рішення про закриття стануть нездоланним бар'єром для продовження розслідування, навіть якщо з'являться нові факти щодо злочину.
Порушуватиметься і загальний принцип автоматичного початку досудового розслідування, який запроваджений КПК ще 2012 року. Замість того щоб автоматично вносити відомості, слідчий/прокурор змушений буде перевіряти наявність нескасованих постанов щодо аналогічних фактів. Очевидно, що практично неможливо перед внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у повній мірі з'ясувати, чи стосується постанова про закриття саме того факту, з приводу якого звертається заявник. Запровадження цієї норми може призвести до затягування з реагуванням на кримінальне правопорушення, а також до появи законної підстави для відмови потерпілим і заявникам у реєстрації кримінального провадження.
По-п'яте, з 20 листопада 2017 року слідчих органів прокуратури позбавлено повноважень реєструвати кримінальні провадження і проводити слідчі (розшукові) дії. До зазначеної дати повинно було розпочати свою роботу Державне бюро розслідувань, але на сьогодні його ще немає (22 листопада президент призначив лише директора бюро - Р.Трубу). І тепер усі процесуальні дії у справах проти публічних службовців змушені вчиняти тільки прокурори. Йдеться про кримінальні провадження, розпочаті щодо будь-якого злочинного діяння (крім підслідного НАБУ), вчиненого політиками, державними службовцями, суддями, прокурорами, поліцейськими, іншими службовцями органу правопорядку, а також військовослужбовцями.
Найбільші політичні сили тривалий час (понад 1,5 року) не могли домовитися про кандидатуру керівника ДБР, а наслідком такої політичної невизначеності став параліч держави і в цій сфері. Відтак і сфера публічної служби залишилися без ефективного контролю з боку органів правопорядку.
У підсумку ми отримали ситуацію, коли фінансова сфера, сфера діяльності публічних службовців і виконання кримінальних покарань залишилися без належного контролю з боку уповноважених органів розслідування.
Справжні причини цього залишаються до кінця незрозумілими. Це недогляд народних депутатів і урядовців, що повторювався п'ять (!) разів протягом року, чи спланована диверсія проти внутрішньої безпеки української держави і суспільства? Однак наслідки таких рішень дуже скоро можуть стати катастрофічними: ми отримаємо паралізований державний апарат, розгул злочинності і постраждалих громадян, які, не дочекавшись захисту від держави, замість дотримуватися правил кримінального процесу, вирішать повернути доісторичний принцип - правило таліону, згідно з яким "око за око, зуб за зуб".