Призначення Ігоря Калініна головою СБУ і Дмитра Саламатіна - міністром оборони завершили створення замкненого циклу управління Сім’єю силовим блоком. Обидва новоспечені силовики мають російське коріння, але вбачати в їхньому вивищенні руку Путіна поки що не слід. Бо на сьогодні кар’єрним криголамом для обох став В’ячеслав Заневський - громадянин РФ, реальний керівник президентської охорони, та , зрозуміло, Олександр Вікторович, який свого часу знайшов і привів Заневського до Віктора Януковича. Таким чином, МВС, СБУ, МО, урядовий спецзв’язок і податкову взяли під контроль люди, наділені особистою, а не просто політичною довірою Сім’ї Януковичів. Однак якщо стосовно Захарченка і Клименка могли виникати запитання, чи вистачить їм профільного досвіду для керівництва відповідними організаціями, - то останні два призначення у професійних середовищах викликали однакову реакцію: «Та, капець!»
Прощавай, зброє!
Служба безпеки України з мікроскопа в битку перетворилася не за один день. Дефекти було закладено ще в момент народження. З одного боку, амбіція створити повноцінну спецслужбу надихала багатьох, хто стояв біля її витоків. З іншого - розвивалася вона, по суті, з однієї клітини: П’ятого управління КДБ СРСР. А з третього - саме Служба безпеки стала першою держструктурою, чиє керівництво виявило слабину до системних бізнес-інтересів: створена під патронатом СБУ «АГ Україна», що підім’яла під себе, разом із Борисом Берштейном та швейцарською «Сіабеко», всю хімічну промисловість, - стала піонером змички влади і грошей. «Даміана Банк», ЄЕСУ, «Республіка» - були вже потім і йшли торованим шляхом. У цій ситуації глибоко символічною була картина: головний офіс СБУ виходив вікнами на магазин Сєви Могилевича, до речі - доброго приятеля деяких голів. Розвиткові комерційної бацили в тілі Служби сприяла відсутність масштабних державних завдань, які, за ідеєю, мало спускати керівництво в особі президента. Такі завдання коли й ставилися, то на огризках часу і пріоритетів. У кучминський період у Службі цінувалися «вухо» та політичний розшук. У ющенківський - додалися історичні архіви. У януковичівський - каральні та ділильні здібності.
Сама ж Служба безпеки, чию руку в багатьох внутрішньополітичних процесах вбачали прихильники теорії змови, не перетворилася на орден вільних мулярів. Вона перетворилася на спілку покрівельників. На початку нинішнього століття кожна солідна фінансово-промислова група мала на Владимирській свого лояльного заступника. Потім у цьому потреба відпала - власники груп стали впливовішими і сильнішими, ніж сама структура. А тепер - це неможливо, оскільки зникла актуальність абревіатури «СБУ», поступившись місцем новим віянням - «СБЯ».
Зверніть увагу: президент паралізував роботу двох інтелектуальних центрів, покликаних хай і з відтінком специфіки, але постачати главу держави інтелектуальними напрацюваннями, аналітичним баченням світу, висмикувати з рутини політиканства, нагадуючи про масштабність викликів, завдань і способів їх вирішення. Мова про Службу безпеки та Раду національної безпеки і оборони. Ігор Калінін не буде людиною, котра зможе повернути СБУ другий шанс стати інтелектуальною зброєю. І не тільки тому, що його військово-бійцівського минулого для цього вочевидь обмаль. Про генерала Калініна говорять усі приблизно однаково - хороший мужик, порядний, відкритий; ось тільки з начальством по телефону стоячи розмовляє. Жодна людина не сказала мені, що генерал Калінін здатен заявити Януковичу: «Цього робити не можна, бо...»
Старожили, які спостерігали за стосунками між усіма президентами і всіма головами СБУ, взагалі сумніваються, що новий голова Служби зможе справдити президентські сподівання, забезпечивши якісний політичний розшук. А, власне, як? За рахунок кого й чого? Таємниці СБУ випатрали, тією чи іншою мірою, голови всіх політичних мастей. Там не залишилося секретів: ані для Марчука і Ко, ані для для Деркача і Ко, ані для Смєшка і Ко, ані для Турчинова і Ко, ані для Наливайченка і Ко, ані для Хорошковського і Ко.
У стінах Контори спілкуються «суржиком» із тюркськими вкрапленнями, кількість останніх набагато перевершує змістову частину розпоряджень керівництва. Інтернету відомо більше, ніж операм. Здорові клітини, які дивом уціліли на різних рівнях, додушуються агресивними нездоровими. Зате нездорові на першу ж команду збираються в битку й «вухо». Чи про те ви мріяли, хлопці, хай і не «лежа в блиндаже под Ковелем», але стоячи в 1991-му біля витоків великої й перспективної справи?
За великим рахунком, пан Калінін став черговим представником нового різновиду можновладців - він «заглушка», така ж, як секретар РНБОУ Раїса Богатирьова, голова Київської міськадміністрації Олександр Попов, міністр охорони здоров’я Олександр Аніщенко, секретар Київради Галина Герега та багато інших, кого наділено найпростішими функціями без мандата на самостійну політику. А функції такі: слухати, але не говорити; «строїти», але не створювати; віддавати наказ, але не думати про наслідки.
Міністерство оборони Межигір’я
«А з армією тепер буде все просто, - гірко пожартував знайомий генерал. - Розпродадуть усе під нуль, і можна буде будувати нову». Особисто я в першу частину сказаного вірю набагато більше, ніж у другу. А на місці генералів краще не жартувати, а вивчати статутний анекдот:
- Лікарю, що з моїм собакою?! Я даю йому будь-яку команду, а він тут-таки ходить під себе.
- Ану покажіть, як ви це робите.
- СИДІ-І-І-ІТИ!!!!!!
Дмитро Саламатін для армії - людина нова. Я б його на фотографії без крісла в руках теж не впізнала. Першою людиною, котра глибоко й співчутливо ознайомилася з біографією зятя екс-віце-прем’єра РФ Олега Сосковця, став Ярослав Давидович, голова українського Центрвиборчкому. Справа з громадянством кандидата в депутати Дмитра Саламатіна була такою неоднозначною, що на з’їзді Партії регіонів, який затверджував список кандидатів на вибори-2006, його номер просто пропустили, назвавши 87-й і 89-й. Але, видно, кількість аргументів на користь українського громадянства виявилася переконливою для ЦВК.
Зараховувати Дмитра Саламатіна до розряду «заглушок» навряд чи слід. Він - справжня фабрика з виробництва переконливих аргументів. Саме тому в механізмі МО найближчим часом відбудуться дуже серйозні кадрові перестановки, аж до керівників департаментів, у багатьох із яких уже чемно поцікавилися, чи готові вони написати рапорти на звільнення. Як «із кров’ю» вчорашнім рукоприкладством «Укроборонпрому» здиралися управлінські верхівки ласих підприємств ВПК - добре відомо в ІТРівському середовищі. Новий міністр рветься в бій, розсідаючись однією молодою командою на два стільці - МО та «Укроборонпром». Якщо, спілкуючись із кимось із них, ви почуєте: «Мої візитівки лежать в Африці на трупах», - не бійтеся, це вони так розмову зав’язують.
Прибравши Єжеля як зайву ланку, що всіх втомила, президент відкрив шлях низці багатих можливостей. Доки Андрій Єрмолаєв у своєму інтелектуальному заповіднику - у НІСД- придумає, як реформувати армію, міністр у тісному контакті з «Укроборонпромом» та українськими спецслужбами визначить долю військового бюджету, військових підприємств, військового надлишкового майна (сотні тисяч гектарів землі, тисяча покинутих військових містечок, майже три сотні підприємств - Клондайк!) і специфічного експорту. Всі свої, кого соромитися? Тут і КРУ адміністрації президента їм у поміч - широкоформатну перевірку Міністерства оборони заплановано на початок весни. Чи вже не заплановано?
Власне, можна міркувати про перспективи Олійника як першого заступника; або про те, хто з генералів очолить Генштаб - Замана чи Воробйов. Але навіщо? Армія - це тягар і загроза. А має бути ресурсом і захистом.
За великим рахунком, призначення Ігоря Калініна і Дмитра Саламатіна стало надійним індикатором одного дуже важливого моменту: Янукович усе розуміє. Він не перебуває в теплій ванні, як багато хто вважає. Він чітко уявляє вибухонебезпечність ситуації і тротиловий еквівалент загальної нелюбові до нього. Він відчуває тиск ззовні, тиск знизу і розпирання всередині команди. Замкнений цикл із виробництва незаперечних наказів, адресованих на випадок чого «Альфі», «Беркуту», внутрішнім військам, спецназу «Острова» та армії, свідчить лише про одне - Янукович усе бачить, Янукович не буде відмовлятися від інкасаторської практики, Янукович буде її захищати силою. Країна в полоні потішних полків.
Та чи це тільки мені здається, що у разі години «Ч» полки і бригади можуть виявитися дуже кадрованими?