Україна переживає трагедію, коли агресор щодня по-живому відкушує від неї шматки території. Разом із нашими людьми. Позиція держави стосовно тих, хто з різних причин залишився на тимчасово окупованих територіях, — однозначна: платити зарплати та соціальні виплати, допомагати, наскільки можливо. Ми повернемо наші міста, і люди мають до цього моменту якось жити.
Однак є тимчасово окуповані території та люди так званої першої хвилі, з якими держава всі вісім років війни «утрясала» (і треба визнати, не завжди коректно) соцвиплати та пенсії, а зараз, по суті, воює. Велика частина ВПО і пенсіонерів лише зареєстровані в Україні, а проживають в «ЛНР/ДНР». Чоловіків там зараз масово мобілізують. Настрої на цих територіях щодо України (за рідкісними винятками) цілком відповідають рамці російської пропаганди.
Як тут бути? Виходячи з яких висновків повинна діяти держава? Чи мають українські громадяни сплачувати пенсію батькам солдатів «ДНР»? Грань така тонка і дискусійна, що матеріал авторів Громадянської мережі ОПОРА у межах нашого спільного проєкту — мабуть, перший в українських медіа торкається цих питань. З позицією, позначеною тут, можна погоджуватися або не погоджуватися, але заперечувати наявність проблеми не можна.
Росія прагне інтегрувати окуповані території України в свій політичний, економічний та освітній простір і дедалі більше тисне на жителів тимчасово окупованих територій (ТОТ). Наша держава протистоїть цим намаганням, виконуючи свої соціальні зобов’язання перед громадянами у захоплених громадах. Виплати пенсій були дражливим політичним питанням після 2014 року, що супроводжувалося відверто дискримінаційними кроками з боку чиновників. Однак нині Україна дає чіткий сигнал жителям ТОТ: соціальні зобов’язання перед ними виконують і будуть виконувати. Окупанти у відповідь намагаються дискредитувати українську владу, поширюючи дезінформацію про припинення виплати пенсій.
Хто вийде переможцем у нерівній боротьбі за жителів захоплених Росією громад? Чи розрізняє українська держава окуповані території та громадян першої й другої хвиль окупації? І чи взагалі варто їх розрізняти?
Усі ці питання — не тільки в компетенції наших героїчних ЗСУ, а й у вмотивованості посадовців, які мають вчасно і гнучко реагувати на проблеми жителів ТОТ і внутрішньо переміщених осіб (ВПО). А також держави, зобов’язаної виробити чітку стратегію взаємовідносин із людьми, що залишилися в окупації. У свою чергу, майстерність і вмотивованість чиновників залежать від здатності суспільства грати в довгу, не забувати про співгромадян в окупації та розрізняти правду і фейки Росії про настрої серед жителів окупованих територій.
Доручили вижити. Як держава виконує свої соціальні зобов’язання перед жителями ТОТ і перед ВПО
Представники української держави чітко комунікують: кнопка «вижити» сьогодні найголовніша на панелі управління. Ніхто не шукатиме приводів відмовитися від підтримки своїх громадян. Якщо бути чесними, то з 2014 року жителі ТОТ і ВПО бачили різні відтінки державної політики, і частина її була точно не про людей, — принизливі перевірки «по хатах», раптові припинення виплат і постійні банківські «верифікації». Нині правозахисники та чиновники мають спільну позицію щодо пріоритету соціальної політики на захоплених Росією територіях. Мета — допомогти людям вижити.
1 липня «Укрпошта», зважаючи на безпекову ситуацію та неможливість фізично доставляти готівку, припинила роботу на тимчасово окупованих територіях. Через її відділення багато пенсіонерів, які не оформили банківських карток, могли отримувати пенсії готівкою. Наприклад, у Херсонській області це 70 тисяч осіб. Наразі виплати в готівковій формі припинено. Окупаційна адміністрація поширює інформацію, що Україна нібито забула про жителів окупованих територій і припинила соціальні виплати. Втім, це не так. Спершу цю інформацію спростував міський голова Мелітополя Іван Федоров, а потім — Міністерство соціальної політики України.
За словами заступника міністра соціальної політики Віталія Музиченка, Україна на окупованих територіях продовжує нараховувати виплати всіх базових соціальних гарантій, на які громадяни мали право до лютого поточного року. Йдеться про пенсії, соціальні виплати, соціальну допомогу і навіть пільги та субсидії. Також міністерство пропонує кілька механізмів, використовуючи які можна дистанційно, з допомогою Інтернету, створити банківський рахунок і перевести на нього свою пенсію чи інші виплати. Тобто якщо громадянин до 24 лютого 2022 року отримував виплати готівкою в «Укрпошті», то нині він дистанційно може перевести їх на картку і мати ресурс для виживання.
«На сьогодні ми впроваджуємо інші технології, які дозволяють використовувати кошти у першу чергу тим людям, які виїжджають із тимчасово окупованих територій. Утім, зважаючи, що з кожним днем виїхати з окупованих територій дедалі складніше, ми робимо ставку на те, щоб забезпечити можливість людям дистанційно, з допомогою Інтернету, перевести свою пенсію чи соціальну виплату на рахунок у банку. Це можна зробити через електронний кабінет пенсіонера чи з допомогою Приватбанку», — розповів Віталій Музиченко в ефірі програми «Окуповані» на YouTube-каналі «Говорить ОПОРА».
На окупованих територіях немає українського зв'язку та Інтернету, тому посадовці рекомендують жителям ТОТ користуватися VPN-сервісами, які забезпечують анонімність у мережі. Втім, блокування зв’язку та Інтернету — це не єдина проблема. В окупації люди не мають можливості зняти гроші з банківських карток або розплатитися за продукти через термінал. І для багатьох наявність коштів на власних рахунків ще не є остаточним виходом зі складної життєвої ситуації. Росіяни заводять на захоплену територію свої платіжні системи і системно знищують обіг гривні. Фактично єдиним можливим варіантом скористатися своїми коштами для людей, які не можуть виїжджати на підконтрольні території, залишаються послуги місцевих «мінял». «Обналічка» пенсій та інших виплат за відсоток від суми (2–10%) — це суцільне дежавю з Донецька та Луганська, жителі яких уже давно пройшли цей етап російської окупації. Навіть у деталях окупація різних хвиль має спільний алгоритм: з росіянами приходять смерть, руйнування, знелюднення міст, знищення базових послуг для громадян і схематози для охочих заробити на біді.
Однак, попри всі проблеми, реальний стан справ з українськими виплатами кардинально відрізняється від російської пропаганди. Всім, хто отримував виплати станом на початок повномасштабної агресії, держава нараховує їх і зараз. Це стосується не лише жителів новозахоплених територій, а й внутрішньо переміщених осіб зі «старих» хвиль переселення з Криму, Донецька і Луганська. Для останніх ще з часів карантину скасовано або відкладено процедури верифікації. Натомість біженці за межами України теж без проблем отримують виплати. Єдине застереження: вони не повинні робити перерви у використанні карток на більш як пів року, щоб не виникало підозр у смерті людини чи у тому, що виплати використовує хтось інший.
«Насправді це ж величезний крок, величезна можливість не носити із собою довідку ВПО як «зірку Давида», щоб отримати доступ до базових послуг. І насправді COVID уперше продемонстрував, що можна не приходити додому до переселенців, і світ не рухне. Другий величезний крок було зроблено після того, як унаслідок широкомасштабної агресії Російської Федерації змінився підхід до умов, згідно з якими переселенці можуть отримувати послуги. І зараз я хочу сказати, що насправді держава максимально лояльна», — констатує нову соціальну реальність директорка з правових питань БО БФ «Стабілізейшен суппорт сервісез» Валерія Вершиніна.
Є ще один важливий аспект. Можливість для жителів новозахоплених територій отримати свої виплати без «фіктивної» реєстрації як ВПО, що раніше стосувалося донеччан, луганчан і кримчан, посилює здатність держави та міжнародних донорів прогнозувати свої програми для внутрішньо переміщених осіб і підконтрольних територій. Раніше від двозначності кількості ВПО (маємо одну цифру, але віднімаємо від неї де-факто жителів ТОТ) найбільше страждали реально переміщені громадяни. Неможливість установити їхню реальну (не паперову) кількість часто ставала відмовкою, чому житлові та інші програми для них досі не реалізовано.
«Старі переселенці»: хто досі отримує українські пенсії в окупації першої хвилі і що буде далі
Свою специфіку має виплата пенсій для громадян України, які залишилися жити в Донецьку, Луганську та на інших старозахоплених територіях. Для того щоб отримувати свої гроші, вони від самого початку мали зареєструватися як внутрішньо переміщені особи і «на папері» жити на підконтрольній Україні території. З 2014 року вони були зобов’язані проходити регулярні фізичні перевірки та банківські верифікації, але значна частина формально ВПО і надалі проживали на окупованих територіях. У політичних емоціях явище часто називали «пенсійним» туризмом, але з комфортом туриста дорогі переїзди між блокпостами та черги до банків насправді не мали нічого спільного. За орієнтовними оцінками, з 1 мільйона 400 тисяч ВПО (+/-), зареєстрованих до лютого 2022 року, приблизно половина продовжувала проживати на тимчасово окупованих територіях. З них не всі є пенсіонерами чи мали право на інші виплати, але тенденція зрозуміла.
Там, де є перевірки і черги, в українських умовах неминуче з’являються зловживання. СБУ періодично повідомляла про викриття схем чиновників із виплатою пенсій «мертвим душам». У дебатах, чи платити пенсії жителям ТОТ, часто не зважали на той факт, що такі махінації спричинено зловживаннями чиновників, а не самими пенсіонерами. Але так чи інакше виплати жителям ТОТ до другого етапу агресії залишалися надзвичайно політично конфліктною і суспільно чутливою проблемою.
«У нас часто в дискусіях про виплати для жителів окупованих територій використовують тезу про Женевські конвенції, які нібито перекладають усю відповідальність про соціальні виплати на окупанта. Це міф, оскільки зазначені конвенції проблематики соціальних виплат не регулюють. Також було б дивно очікувати від Росії, яка здійснює варварську агресію проти України, турботи про українських громадян. Українська держава має зобов’язання перед громадянами, які працювали і сплачували податки в нашій країні. Ці зобов'язання закріплені в Конституції України, а це означає, що українські громадяни, незалежно від місця проживання, навіть в окупації мають справедливі очікування на отримання пенсії. Інше питання — це процедури і наявність можливості виплатити кошти», — зазначає адвокаційна менеджерка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
Попри вимогу формально стати ВПО і прояви надмірності у процедурах, держава все ж таки вирішила суперечку на користь пенсіонерів. Значна частина з них (далеко не всі) мали можливість через реєстрацію як ВПО і періодичну верифікацію отримувати свої гроші. З часів карантину верифікацію пенсіонерів із «старих» ТОТ було призупинено, і вони досі отримують на рахунки свої кошти. В окремих жителів «старих» ТОТ може завершитися строк дії банківської карти, і вони не матимуть доступу до грошей, доки не отримають нову картку. Втім, гроші їм нараховуються. Свої особливості має виплата пенсій для тих громадян із ТОТ, які з 2014 року ще не зверталися по них, або якщо з певного моменту виплати для них припинили. В цьому разі пенсію відновлять, але гроші за пропущені роки виплачуватимуть не одноразово, а з відтермінуванням і за визначений період (не більш як за три роки), за який «повертають» кошти. Такий підхід влаштовує не всіх, але ще до повномасштабного удару РФ обсяги невиплачених пенсій виглядали для держави непідйомними.
В основі болісної дискусії про пенсії на ТОТ, хоч би як її камуфлювали, перебувало питання: ким ми вважаємо людей в окупації і чи має держава перед ними зобов’язання? Затяжна окупація неминуче загострювала проблему колаборантів і заохочувала чесати всіх під одну гребінку, а воєнний злочин Росії з примусової мобілізації громадян в ОРДЛО таку спокусу лише посилив.
Ситуація на новозахоплених Росією територіях знизила гостроту конфлікту між «радикалами» і «гуманістами» щодо виплат жителям на ТОТ, коли стала більш зрозумілою умовність поділу на своїх і чужих в умовах окупації. Хоча і нині лунають заклики розмежувати підходи до жителів старих і нових окупованих територіях. У окремих нюансах заклики можуть виглядати обґрунтованими, але стратегічно небезпечними. З кожним днем окупації ситуація в Мелітополі дедалі більше схожа на стан у Луганську. Інтенсивність окупаційних заходів, безумовно, впливатиме на стратегію держави, але не має визначати її вмотивованість зберігати зв’язки зі своїми громадянами в окупації.
Окупація на те і є окупацією, коли дії та задекларовані простими людьми погляди часто залежать від умов виживання, встановлених жорстоким окупантом. Це слід завжди пам’ятати.
Проте у разі затягування перспектив деокупації держава повинна бути готовою до вимог провести нову дискусію і запропонувати цілісну та обґрунтовану модель під поточну реальність. Бо без неї суспільство приречене на емоційні гойдалки. Ми вже не раз із цим зіштовхувалися, але наразі ризики більші. Зокрема, економічно ослабленій діями агресора Україні буде ще важче виконувати свої соціальні зобов’язання, а заклики «рубати з плеча» можуть бути потужнішими, ніж раніше. Прозорість, відкритість і… некорумпованість планів держави щодо ТОТ — це запорука консенсусу громадян навколо розв’язання безпрецедентних проблем. Як на вільних, так і на окупованих територіях.
Більше статей Анатолія Бондарчука та Олександра Клюжева читайте за посиланнями.