Указ Путіна про спрощений порядок отримання російських паспортів жителями Херсонської та Запорізької областей, та ще й полегшена процедура видачі «орлів» в ОРДЛО засвідчили завершення першого хаотичного періоду окупації нових територій України.
Шок від критичного дефіциту радощів «звільненого» населення й тотальної відсутності професійно підготовлених і вмотивованих колаборантів, схоже, минув. Росія приступила до реалізації своєї традиційної моделі управління захопленими землями. Роздавання паспортів ще дозволяє гратися сценаріями на непублічних переговорах із Заходом («ну видали паспорти, чого нервуєте, ще не приєднали»), але створює небезпечні гачки для громадян України на окупованих територіях. Сьогодні вони ще можуть бути просто власниками російського папірця, необхідного для виживання, а завтра — стануть «військовозобов’язаними» і гарматним м’ясом для нових планів російського диктатора. Паспортизація по-путінськи дійшла вже і до дітей-сиріт з України, для яких теж передбачено спрощену видачу російського документа.
Останні публічні заяви представників держави-агресорки та їхніх підлеглих нагадують специфічний конкурс на найкращі ідеї для окупації, в якому змагаються всі кому не лінь. Від колишнього тримача путінського крісла Мєдвєдєва, який відволікся від ядерної війни із Заходом і зайнявся проблемою валютних кіосків на кордоні Росії з ОРДЛО, до лідерів малих народів РФ і місцевих зрадників на захоплених територіях України. Останні стали рупором треку про приєднання Херсонської та Запорізької областей безпосередньо до Росії та мілітаризації окупованих територій.
«Нам не потрібна сіра зона, не потрібна Запорізька народна республіка. Ми хочемо бути частиною Росії», — заявив представник окупаційного штабу на Запоріжжі Рогов. Херсонський гауляйтер Стремоусов закликав приєднати регіон до РФ без усіляких референдумів, бо ця свята простота не хоче витрачати час на створення картинки для Заходу, який усе одно не визнає, на його переконання, «демократичних» прагнень окупанта. Вустами місцевих колаборантів Кремль озвучив і перспективні наміри розмістити свої постійні військові бази в Бердянську і Мелітополі. Амбіції й апетити місцевих ставлеників окупанта помітно зросли, коли вони нарешті, після тривалого зволікання, отримали «офіційний» статус «голів військово-цивільних адміністрацій».
Змагання з окупаційного креативу між російськими групами впливу, безумовно, заслуговують на увагу. Ініціаторів потрібно задокументувати для притягнення до відповідальності, а різноголосся в таборі окупанта часто демонструє різні робочі сценарії кремлівського керівництва. Однак за цим шумом важливо не забувати одного: Росія прямо зараз розкладає міни для перешкоджання майбутньому поверненню українських територій.
Одним із перших фронтів окупанта на захоплених територіях стала гуманітарна політика. План «денацифікації України» плавно змінився на «план нацифікації окупованих українських територій». Ніхто і не збирається камуфлювати наміри зачистити все українське на всіх окупованих територіях — від Херсона до Рубіжного.
Окупанти створюють комісії та виїзні бригади аби випотрошити на новозахоплених територіях України публічні бібліотеки, з яких вилучають книжки про Голодомор як «нацистську» літературу. Навіть дитячу книжку про бойові звитяги князів Київської Русі і походи Війська Запорозького теж таврують як «нацистську». Вулиці в тимчасово окупованих РФ містах уже перейменовують на честь радянських карателів і чекістів. Так, у Мелітополі з’явилася вулиця Павла Судоплатова, що безпосередньо причетний до вбивств української інтелігенції, політиків і церковних діячів. Тотальній «денацифікації» з боку справжніх російських нацистів підлягають дорожні знаки з назвами міст і сіл.
Як це було і на Донбасі з 2014 року, першими під каток російської «високої культури» потрапили українські діти і молодь, яким намагаються закласти її наративи. Тут росіян точно не можна звинуватити у безсистемності. На окупованих територіях, крім боротьби з українськими книжками і дорожніми знаками, розгортають «юнармію», або путінюгенд. У Скадовську окупанти провели молодіжний форум, на якому священнослужитель вимагав закрити релігійні секти, а в усіх школах запровадити православний факультатив «Один раз на всю жизнь». Централізований кремлівський рух, на жаль, травмуватиме душі української молоді на тимчасово окупованих територіях, яку Україні ще доведеться лікувати. Важливою складовою гуманітарного наступу окупанта є встановлення інформаційної блокади. Зважаючи на пошкодження телекомунікаційних мереж і відключення веж стільникового зв'язку, жителі мають труднощі з українським мобільним зв'язком та Інтернетом. У Херсонську область завели одного з кримських мобільних операторів, а місцеві провайдери вимушені надавати інтернет-послуги через російські сервери.
Попри «розстрільні» трійки в бібліотеках, окупанти відчувають немічність легенди своєї агресії та змушені мавпувати українські символічні прояви народного спротиву та їхнє позиціонування. Можна посміятися з «поштових» штемпелів на підтримку путінської «спецоперації» в Донецьку, коли керівники окупаційних адміністрацій переробляли на свій лад коментарі очільника «Укрпошти» про ажіотаж навколо марки з «русскім воєнним кораблем». Але таке наслідування демонструє вбогість ідеологічного виміру російської «спецоперації», усвідомлення якої, серед іншого, і провокує окупанта на дикунське знищення книжок і дорожніх знаків.
Унаслідок самоізоляції РФ після початку війни та через санкційні реалії росіянам дедалі менше потрібно зважати на економічні наслідки своїх рішень на тимчасово окупованих територіях України. Вони відкрито захоплюють українські підприємства та привласнюють їхнє майно, а заяви про повну економічну інтеграцію тимчасово окупованих територій у Росію стають амбітнішими. Минулого тижня апофеозом декларацій про готовність проковтнути всю окуповану територію став тематичний форум путінської «Единой России». Публічним обличчям економічної агресії залишається віцепрем’єр російського уряду Мурат Хуснуллін, який проводить наради з «відновлення» зруйнованих РФ територій і захоплення залишків промисловості.
Переконати нові «звільнені» території у серйозності своїх намірів росіянам, звісно, заважає один простий факт. Протягом 2014–2022 років у Донецьку та Луганську вони не побудували навіть собачої будки. Підтверджує дистанцію між обіцяним та реальним і поточна практика на нових тимчасово окупованих територіях.
Моделлю для розвитку новоокупованих територій є депресивні ОРДЛО, а не процвітаючі регіони РФ. Окупанти мають намір інтегрувати банківські системи ОРДЛО і новоокупованих українських територій. Намісник Кремля Сальдо анонсував відкриття першого в Херсонській області відділення «Международного расчетного банка» (МРБ банк), який зараз працює в ОРДЛО. Аналогічна робота триває на окупованих територіях Запорізької області. Банк функціонуватиме на базі експропрійованих відділень Ощадбанку.
Відтворення образу ОРДЛО, напевне, вже не пояснити бажанням російських компаній уникнути санкцій — РФ і так стала «прокаженою» для цивілізованого світу. Про жодні умовності вже не йдеться. Чого тільки вартує варварське вивезення українського зерна з Мелітополя до Криму або націоналізація приватної туристичної інфраструктури на узбережжі Херсонщини. Модель ОРДЛО дозволяє безконтрольно красти і збагачуватися на горі людей, — у цьому і полягає мотивація «масштабувати» досвід «ЛДНР».
Якщо фінансову систему новозахоплених РФ територій координують із ОРДЛО, то продукти та мобільний зв’язок ідуть із Криму. У Херсоні після розграбування українських супермаркетів відкрили нові, — їх тепер наповнюють асортиментом російських товарів, що надходять із Криму. До речі, «піратський» або «віджатий» супермаркет — це ключовий символ російської окупації ще з 2014 року. Переможні повідомлення окупантів про відкриття в колись процвітаючому Маріуполі другого (!) супермаркету з контрабандними товарами — суцільний флешбек Донецька і Луганська 2014–2015 років. Звільнили від життя і майбутнього — відкрили супермаркет. На ньому, можете не сумніватися, нагріють руки дружини російських кураторів і місцевих пройдисвітів, як на злеті «республік» це одразу зробили команди Захарченка і Плотницького.
Утім, заради справедливості слід визнати, що окупанти думають не тільки про вигоду з віджатих супермаркетів. На 1 червня в Маріуполі, де російські чиновники ходять у бронежилетах, заплановано футбольний «кубок миру» для школярів. Як колись сказав лідер «спецоперації», «ми будемо стояти за спинами їхніх жінок і дітей».
Не менш тривожним є розгортання РОСІЄЮ пропаганди про наміри переслідувати українських військовослужбовців на тимчасово окупованих територіях. Протягом минулого тижня глави «республік» вихвалялися кількістю полонених, а «прокуратури» звітували про кількість відкритих псевдосправ проти захисників України. Зухвалі порушення прав військовополонених та інспірація псевдоміжнародного «трибуналу» над ними, на жаль, видається реалістичним сценарієм окупанта. Його мета — не лише розправа над полоненими, а й продовження спроб РФ дискредитувати і принизити цивілізовані правила та інституції цивілізованого світу.
Путінська «спецоперація» має, як засвідчує аналіз постійного представника президента України в АР Крим Таміли Ташевої, неочікувані ефекти на півострові. Розмах репресій проти громадян на основі «закону про фейки про збройні сили Росії» засвідчує, що навіть на територіях під тривалою окупацією неможливо залякати всіх. Не допомагає навіть запровадження після початку війни безпрецедентних санкцій за несприйняття агресії проти України.
Таким чином Росія намагається розгорнути системну політику утримання контролю над окупованими територіях у всіх сферах і не обмежується лише воєнними засобами. Втім, перевагою для України є те, що агресор наразі може запропонувати жителям тимчасово окупованих територій тільки свій дискредитований паспорт із двоголовим орлом, а не мирне майбутнє.