Фабула чергової серії політичного сіткому, яку нам запропонували подивитися вчора, виявилася доволі напруженою. 

Так, о 12.30 четверга Вищий антикорупційний суд України мав обрати запобіжний захід заступникові глави ОПУ Олегу Татарову. (Після того, як детективи НАБУ вручили ексглаві юридичного департаменту «Укрбуду» підозру в організації дачі хабара посадовій особі у справі про квартири Нацгвардії.) 

Однак напередодні заступниця президента з питань справедливості генпрокурорка Ірина Венедіктова несподівано йде в одноденну відпустку. А її заступник Олексій Симоненко, призначений в.о. генпрокурора в обхід першого заступника Романа Говди, під покровом ночі пробравшись до реєстру справ (23.42 — позначка в реєстрі), змінює підслідність справи Татарова: відбирає в НАБУ і передає СБУ. Навіщось виконавши рішення Печерського районного суду Києва, яке, на клопотання НАБУ, ще перебуває в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду (ВАКС). 

Вранці в НАБУ й САП дізнаються про подію і синхронно оголошують дії генпрокуратури незаконними, публічно свідчачи про «безпрецедентне втручання Офісу генпрокурора в розслідування». А також про недопустимі сигнали з боку влади, адже: «У громадськості може скластися враження, що Офіс генерального прокурора упереджений стосовно вищих посадових осіб, а це, своєю чергою, вкрай негативно позначається на авторитеті прокуратури загалом, а також підриває впевненість громадян у рівності всіх перед законом та віру у верховенство права». 

Але генпрокурорка Венедіктова (нагадаємо, вона вже змінювала прокурорів у цій справі саме напередодні вручення Татарову підозри) цього разу голосно заявляє про свою непричетність, переводячи стрілки на свого заступника Симоненка. Який тепер, по суті, монополізував справу Татарова. Тому що особисто він курирує в Офісі генпрокурора департамент, який здійснює процесуальне керівництво всіх кримінальних проваджень СБУ. І тепер Симоненко формуватиме групу прокурорів у провадженні Татарова. 

Тим часом головний герой серії Олег Татаров клянеться перед телекамерами в «готовності захищати своє чесне ім'я в будь-якому суді», але суду, природно, так і не дочікується. І з заплямованим ім’ям іде геть. Точніше, на своє робоче місце в Офісі президента України продовжувати реформувати правоохоронну систему. Але без частини своїх повноважень, які він, щоб уникнути інсинуацій, комусь передав. Завіса. 

Президент, як і личить творцю, багатозначно мовчав. Весь місяць — із моменту появи в публічному просторі кейсу Татарова. І тільки сьогодні, після того, як справу в НАБУ забрали, Зеленський заявляє про зняття з Татарова низки повноважень. Що ж, тепер президентові можна імітувати бурхливу діяльність. А ось глядачеві не завадить обговорити розвиток історії прямо зараз — у перерві. Адже наступну серію — засідання ВАКС — перенесли на 28 грудня. Треба зрозуміти задум. 

Експозиція

Зразу зазначимо, що прихід Олега Татарова в команду президента підлатав юридичну пробоїну, залишену ексглавою ОПУ Андрієм Богданом. Як розповідають наші джерела в Офісі президента, «Татаров як мент із досвідом банально почав наводити лад у документообігу. Хто за що відповідає, кому і який документ несе на підпис». Простіше кажучи, Татаров виявився досить дорослим дядею в дитячій пісочниці й розрулив процес так, що всіх гравців тепер усе влаштовує. 

Ба більше, служака Татаров уміє вирішувати будь-які питання й не ставить зайвих, як це інколи робить його колега — теж заступник глави ОПУ адвокат Андрій Смирнов. Останнього чекає його успішна практика та вимоглива клієнтура, а отже є обмежувальні прапорці, а Татаров — працює тут і зараз. У звичній системі координат Татаров і організував роботу ОПУ на своєму напрямі, і ефективно вирішував питання у зрозумілій системі цінностей із усіма силовиками. Включно з СБУ, МВС, ГБР, прокуратурою та судами.

Із дорослим Татаровим Зеленському не страшно. Бо він завжди отримає результат. Навіть там, де цього не може зробити сам Зеленський, який усе ще з труднощами формулює державні завдання. Не кажучи вже про те, щоб домогтися їх виконання. А Татаров — може. І з Аваковим, з яким Зе давно некомфортно, і з Бакановим, який досі не розуміє, хто він і де. Єдина клавіша, яка «запала», — НАБУ і весь антикорупційний блок. 

Однак навряд чи «реформатор» Татаров пішов би в лобову з директором НАБУ Ситником (для цього є КСУ), якби детективи НАБУ в процесі розслідування справи Максима Микитася не вийшли на заступника глави ОПУ як фігуранта. 

Зав'язка 

Нагадаємо, що слідами журналістського розслідування Bihus.info афери з квартирами Нацгвардії ще у 2017 році НАБУ зафіксувало факт, відкрило провадження та почало розслідування. У результаті, до відповідальності було притягнуто ряд осіб, серед яких народний депутат і колишній відомий забудовник Максим Микитась, а також командувач Нацгвардії генерал-полковник Юрій Аллеров.

«Один із епізодів справи щодо квартир Нацгвардії стосувався експертизи, завдяки якій постаралися занизити суму завданих збитків, — розповів ZN.UA у своєму інтерв'ю 15 грудня директор НАБУ Артем Ситник. — Ось у цій точці і з'явилося прізвище нинішнього заступника глави ОПУ пана Татарова. Який на момент скоєння злочину працював начальником юрвідділу будівельної компанії «Укрбуд». І разом із Микитасем дав хабар (паркомісце) керівникові експертної установи. Свідки надали досить докладні показання, включно з листуванням у телефонах та іншими доказами.

Для детективів і прокурорів ситуація абсолютно зрозуміла і не викликає жодних сумнівів в обґрунтованості підозр цим трьом особам. У результаті, пред'являється підозра керівникові експертної установи й Микитасю, а ось на стадії вручення третьої підозри раптом з'ясовується, що в групі замінили прокурорів. (1 грудня це зробила сама Венедіктова. — І.В.) Взагалі, мені важко уявити, як після обрання запобіжного заходу одному з учасників злочину, коли суд уже дав оцінку підозрі, де прописані всі три фігуранти справи, можна не пред'явити підозри Татарову».

Нинішній в.о. керівника САП Максим Грищук (який, за нашими даними, не виключає для себе участі в конкурсі на легітимного керівника спеціалізованої антикорупційної прокуратури) 18 грудня підписав підозру Татарову. Можливо, бажання перемогти в конкурсі саме й надало прокуророві сміливості та напористості. Так чи інакше, але підозру Татарову вручили. А засідання ВАКС для визначення запобіжного заходу, як ми вже знаємо, було призначене на 24 грудня, проте не відбулося. 

Кульмінація

Основний процес її підготовки розгортався все в тому ж підручному Печерському районному суді. Куди цього разу звернувся зі скаргою адвокат Татарова пан Лисенко. 

14 грудня Сергій Вовк частково задовольнив скаргу адвоката Лисенка й зобов'язав Офіс генпрокурора передати справу іншому слідчому органу. Не вказавши, якому, щоб не обмежувати незалежність прокуратури. На те, аби пройти три інстанції (рішення, апеляцію та касацію), скаргу адвоката Татарова знадобилося десять (!) днів. Громадськість із роззявленим від подиву ротом аплодує. Люди проходять їх роками. Усе це ще раз підтверджує, що Татаров — дуже вдала деталь у механізмі системи. Тим більше обізнані люди припускають, що за віртуозним дриблінгом адвокатів Татарова стоять тренерські установки Андрія Портнова. Самі б не додумалися. Цю ж схему — виведення справи з підслідності НАБУ/САП — буде задіяна у справі голови ОАСК Павла Вовка.

Повертаючись до Татарова, зазначимо, що на факт наявності у ВАКС клопотання НАБУ, куди суддя Печерського суду Сергій Вовк чомусь не передав необхідних матеріалів, ніхто взагалі не звернув уваги. І вже 24 грудня в.о. генпрокурора Симоненко (до речі, один із фігурантів серпневого протоколу НАЗК про несвоєчасно заповнену декларацію) передає справу СБУ, яку сам курирує і яку СБУ (згідно з КПК) розслідувати не може. Зате може поставити під сумнів попередні результати розслідування НАБУ. Включно з підозрою Татарову. 

Симоненко впорався з роллю. Коло замкнулося. Генпрокурорці Венедіктовій можна виходити з відпустки. 

Розв'язка

 Насправді її чекати недовго. У випадку з генпрокуроркою (сьогодні Венедіктова вже на робочому місці), вона — гіпотетично — може дати інший сигнал громадськості, відігравши ситуацію назад. Звернувшись, наприклад, у Печерський суд по роз'яснення прийнятого ним рішення, що є звичайною практикою. А також звернути увагу на наявність у ВАКС клопотання НАБУ. Однак не її контора пише сценарій. 

Безумовно, де-юре президентський термін Зеленського закінчиться у 2024 році. Однак де-факто — Зеленський на фініші. Епізод із Татаровим — маркер, що чітко відображає цинічну історію знищення антикорупційного блоку в 40-мільйонній державі. Які ще потрібні факти після ударів по ньому КСУ (читайте тут), а також заяв керівників двох ключових структур — НАБУ і САП — про волаючі випадки втручання в розслідування та прямі сигнали суспільству про наявність обраних. А також про абсолютну глухоту президента до постійних публічних заяв очільника НАЗК Олександра Новікова про необхідність накласти вето на закон, який «підчистив» за Тупицьким, виключивши ув'язнення корупціонерів від влади. Перелік можна продовжувати, згадавши холості рухи ОПУ з виправлення ситуації в Конституційному суді та подання депутатів про неконституційність створення ВАКС, яке там лежить. 

Але люди ж не дурні, все розуміють. Якщо президент мовчав увесь місяць у випадку з представником свого найближчого оточення, отже він (як і все оточення) під захистом. І річ не в тому, винен конкретно Татаров чи ні — це може вирішити тільки суд. А річ у тому, що сигнал президента Зеленського (до речі, усний і публічно не підкріплений офіційним документом) про те, що на час розслідування кримінальної справи Татаров «через можливий конфлікт інтересів буде усунений від низки повноважень», з’явився тільки після того, як до зубів повноважний Татаров за місяць вирішив усі свої проблеми. Включно з виведенням справи з підслідності НАБУ. 

А отже, в заступника глави ОПУ Татарова, який курирує правовий напрям, увесь цей час була пряма можливість впливати. На поліцію, суддів, прокурорів… Бо, перефразовуючи кіношного кардинала Рішельє, «все, що робить посадовець в ОПУ, зроблено за моїм наказом і на благо України». І Зеленському не треба було вирішувати питання з приводу Татарова з Венедіктовою або СБУ. Залишена посада — це і є охоронна грамота. А далі Татаров розбирався сам. І той сигнал, що йому залишили посаду, всіма був сприйнятий правильно. Якщо не усунули — значить, треба допомагати. І допомогли. 

Тобто замість того, щоб виконати свою головну обіцянку — ліквідувати охоронні грамоти як вид, Зеленський цинічно продовжує їх роздавати. Паралельно записуючи правильні «відосики».

Та якщо Янукович обстоював своїх «по поняттях», Порошенко захищав бізнес-партнерів, то Зеленський взагалі слабко уявляє, що робить. Бо діє за лекалами бізнесу «95 кварталу». Де його завданням як вожака було дати своїм людям заробіток і захист. 

І він переніс цей модус операнді на свою нову команду. Велику і державну. Яка тепер має бути точно не про захисат своїх, а про країну і реальні, а не бутафорські зміни в ній. Але доки в «татарових» є імунітет і час вирішувати питання — змін немає. 

Всі статті Інни Ведернікової читайте тут.