Хоча ера масштабної оборонно-промислової кооперації України з країнами—членами НАТО усе ще не настала, а сам оборонно-промисловий сектор є радше роз’єднувальним, аніж об’єднавчим чинником у партнерстві з НАТО, причину слід шукати в самій Україні. Невір’я директорів оборонних заводів у те, що можна знайти ринок збуту в Європі, цілком щире — адже вони звикли не виходити за рамки простої і зрозумілої схеми: «Відвантажив продукцію — отримав валюту». Для держав же НАТО ця формула давно стала анахронізмом. Побудова відносин на основі довгострокового партнерства передбачає й інвестиції у виробництво покупця оборонної продукції, і економію за рахунок спільних проектів, і цілком вигідний обмін технологіями. Все це дозволяє здійснювати притаманну більшості натовських країн офсетну політику.
По суті, офсетний контракт є зустрічною інвестицією експортера зброї в один із секторів економіки покупця. Прямий офсет може забезпечити покупцеві складання комплектуючих цієї ж номенклатури озброєнь чи, скажімо, створити сервісні центри; непрямий пов’язаний із вкладанням коштів у розвиток іншого сектора.
Офсетна терапія для України
Сьогодні понад 100 держав мають нормативно-правову базу для організації офсетів. Багато країн Центральної та Східної Європи, котрі вступили до НАТО, за рахунок офсетного законодавства вирішили два завдання — придбання нових озброєнь і отримання солідних за обсягом інвестицій в економіку. Польща, ухваливши відповідний закон ще 1999 року, завдяки офсетним контрактам організувала виробництво вертольотів, цифрових засобів зв’язку, легкої бронетехніки. Чехія та Угорщина в рамках таких проектів узяли в оренду шведські винищувачі Gripen. Підрахунки свідчать, що офсетне законодавство вже дозволило Польщі, Чехії, Угорщині та Болгарії отримати понад 11 млрд. дол. інвестицій. Якщо країна прогнозована і не несе додаткових ризиків для інвесторів, вже можна говорити про конкурс пропозицій. Приміром, Чехія, в якій питання офсетних операцій регулюються урядовою постановою 2005 року, домоглася безпрецедентного рівня зустрічних або поворотних інвестицій — 150%. Цікаво, що, за словами аташе з питань оборони при посольстві Чехії в Україні Штепана Машека, 14 офсетних програм, які діють у країні, забезпечили залучення 18 чеських підприємств. Тільки за два роки офсетної активності від постачальників озброєнь вдалося отримати 16,5% всіх офсетних зобов’язань.
Є й інші вагомі причини боротися за офсетне законодавство. Перша — умовна обороноздатність України. Сьогодні українська армія фактично нездатна адекватно відповісти на сучасну воєнну загрозу, а найвище військово-політичне керівництво держави усе ще сподівається на сприятливу геополітичну обстановку в регіоні. При цьому є думка, що ця сприятливість є мнимою, принаймні для України, яка перебуває на геополітичному перехресті. Друга — ані на йоту не зменшена залежність від Росії в секторі забезпечення оборони держави. Питання глибокої модернізації ключових систем озброєнь ЗСУ досі перебувають у руках одного партнера, що вважається неприпустимим у сучасному світі. Третя — той факт, що національний ОПК здатен забезпечити вирішення тільки близько 70% завдань переозброєння армії та модернізації її інфраструктури. За таких умов Україна має спиратися на партнерів.
На думку глави парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Анатолія Гриценка, сьогодні для України офсетні угоди є ледь не єдиною можливістю розпочати реальне співробітництво з оборонними компаніями країн НАТО. «У контексті гармонізації законодавства з країнами альянсу закон про офсети фактично можна вважати одним зі стандартів НАТО. Але річ не лише у створенні єдиного законодавчого поля з метою «добрати» оборонні технології, яких бракує. Створення офсетного механізму дозволить Україні ввійти до невеликого клубу виробників високотехнологічних озброєнь, стати повноцінним учасником європейських оборонних програм», — вважає А.Гриценко.
Схожої позиції дотримується і міністр оборони України Юрій Єхануров. «Якщо ми хочемо мати сучасне озброєння, то змушені мати справу з імпортом. Попри великі можливості ОПК України, треба знаходити сучасні методи отримання передової техніки», — сказав міністр оборони. За словами Ю.Єханурова, Міністерство оборони України «не стане міністерством соціального забезпечення» і буде орієнтуватися на найкращі зразки військової техніки. Інакше кажучи, нинішній глава військового відомства піде радше на закупівлі сучасної іноземної зброї, аніж вдовольниться вітчизняними напівфабрикатами. Міністр повідомив, що сьогодні військове відомство має пропозиції від низки німецьких і французьких компаній, зокрема щодо участі іноземних партнерів у проекті створення нового бойового корабля класу «корвет».
До цього можна додати, що офсетна політика пов’язана не тільки з імпортом озброєнь і оборонних технологій. Вона дає нові козирі і спецекспортерам, адже на сучасному світовому ринку озброєнь давно використовують нові нетрадиційні схеми поставок. Говорячи про своє сприйняття офсетів, гендиректор держкомпанії «Укрспецекспорт» Сергій Бондарчук також висловився за впровадження офсетних схем, дуже актуальних для України як спецекспортера. «Держкомпанія «Укрспецекспорт» досить тривалий час експлуатувала досягнення техніки, розробленої і виробленої за часів СРСР. Нині ми відчуваємо, що цей ліміт вичерпаний. З одного боку, Збройні сили України як головний замовник озброєнь і військової техніки мусить купувати найкраще, що є на світовому ринку. З другого — придбані із допомогою офсетного механізму нові технології іноземних держав ми могли б використати для подальшого виходу на перспективні для України ринки. На жаль, уряд, захоплюючись переходом армії на контрактний спосіб комплектування, забув про те, що сучасна армія має оперувати новими системами озброєнь. Сьогодні уряд практично не приділяє уваги формуванню внутрішнього ринку, без якого нам не допоможе рухатися вперед і закон про офсети», — наголосив він.
Переконливими є і думки дипломатів. Хоча підтримка українських зусиль привести законодавство у відповідність з європейським значною мірою викликана прагненням підтримати євроатлантичний курс України в цілому. Тут політика є невід’ємною частиною економіки, а самі офсети — економічним механізмом політичного зближення в рамках Північноатлантичного альянсу. Але не тільки. Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки в Україні Ярослав Башта вважає, що офсети — ефективний інструмент підвищення технологічного рівня чеських підприємств. Посол не робив таємниці з того, що Чехія віддала перевагу офсетам після детального вивчення іноземного досвіду, зокрема Фінляндії. «У нас працює принцип: якщо технічні характеристики запропонованих зразків порівнянні, виграє варіант, де найбільш вигідні саме офсетні пропозиції», — підкреслив Я.Башта.
Втім, досвід впровадження офсетів неоднозначний. Так, перший заступник міністра промислової політики Віталій Немилостивий зазначає, що використання офсетних схем не завжди веде до збільшення виробництва в оборонно-промисловому комплексі. Куратор ОПК у промисловому відомстві підкреслив, що ідея офсету не заохочується в СОТ і ЄС. «У «Зеленій книзі» ЄС, зокрема, йдеться про перегляд офсетної практики в оборонних закупівлях, не всі держави позитивно оцінюють офсетні схеми, є негативний досвід їхнього впровадження в Індії та Нідерландах», — підкреслив В.Немилостивий. Промисловець вважає, що до офсетних схем мають висуватися дві умови: 100-відсотковий офсет (тобто 100-відсоткове повернення витрачених на озброєння коштів. — Авт.), трансферт технологій із правом наступного експорту продукції. Крім того, В.Немилостивий також упевнений, що під час впровадження офсетних схем у національний ОПК має підвищуватися роль держпосередника в експорті—імпорті зброї — компанії «Укрспецекспорт».
Створення офсетного механізму
Нагадаємо, що Україна з 2004 року безуспішно намагається ухвалити закон про офсетні угоди. Побіжні підрахунки ЦДАКР свідчать, що з 2003-го по 2008 рік Україна тільки в рамках реалізації задекларованих програм переозброєння ЗСУ (закупівлі нових систем зв’язку, автоматизованих систем управління, модернізації авіаційних комплексів, створення нового бойового корабля класу «корвет») мала змогу отримати інвестицій на суму близько 3—5 млрд. дол. Приміром, ще 2004 року американський Harris та ізраїльський Tadiran пропонували налагодити складання на території одного з київських заводів цифрових засобів зв’язку. Проекти передбачали і передачу частини технологій.
Доручення президента України Леоніда Кучми про підготовку законопроекту з’явилося ще 2003 року. Але й до кінця 2007 року частини підготовленого документа губилися в нетрях урядових кабінетів. На початку цього року ЦДАКР запропонував комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони підготувати новий проект закону України про офсетну діяльність. Коли в особі голови комітету Анатолія Гриценка було знайдено підтримку, експерти взялися до цієї справи серйозно. На березень робота над документом виявилася виконаною на 90%.
У практиці держав, які застосовують офсет, є ряд спільних моментів. Можна припустити, що деякі з них набудуть в Україні особливої актуальності, наприклад, офсетний «поріг», вище від якого починаються офсетні зобов’язання закордонного постачальника. Він коливається від 1,2 млн. євро в Греції до 22 млн. євро в Австрії, а розробники попереднього документа з Мінекономіки просували зовсім нетрадиційну цифру — 200 млн. дол. Експерти ЦДАКР прийшли до компромісної цифри входу в національне офсетне поле — 3 млн. євро. Вона відповідає середній закупівельній партії систем озброєнь, які заведено вважати ключовими для того чи іншого роду військ.
Ще складнішим питанням стане створення спеціального уповноваженого органу. У ЦДАКР дійшли висновку, що міжвідомча офсетна комісія має очолюватися віце-прем’єр-міністром, а до її складу повинні ввійти перші заступники міністрів Мінпромполітики, Міноборони, МЗС, Мінекономіки, Мінфінансів, Міністерства науки й освіти, а також заступник міністра оборони з питань озброєння і гендиректор ДК «Укрспецекспорт». При цьому під час визначення пріоритетів акцент слід зробити не на розвиток платформ, а на створення перспективних інтегруючих систем у галузі зв’язку, розвідки, систем управління — із максимальним розширенням технологічної участі української сторони. Саме українські підприємства повинні виступати провідними під час реалізації тих чи інших проектів за участі іноземної сторони. Для України може виявитися цікавим досвід Туреччини, на ринок якої жодна іноземна оборонна компанія не зможе зайти без турецького партнера.
Та навіть ідеальне офсетне законодавство не поліпшить ситуації без внутрішнього ринку. Цього тижня президент України підписав указ, який наказує уряду виділити на озброєння та військову техніку
1,4 млрд. грн. додатково до вже прописаних 800 млн. грн, що наближається до обіцяних ним же минулої осені 2,5 млрд. грн. До честі глави держави указ коригує нав’язливе бажання голови уряду провести механічну контрактизацію армії і свідчить про розуміння, що армія є цільним механізмом, у якому професіональний солдат без зброї так само безглуздий, як ложка без тарілки супу. Що ж, внутрішній збройовий ринок відкривається. Щоправда, поки тільки на папері.