Щовечора, сидячи на канапі перед телевізором, ми вправі очікувати, що з програм новин отримаємо об’єктивну та достовірну інформацію. Та наскільки виправдовуються наші чекання? Як висвітлюють політичні події в Україні та світі провідні телеканали? І чи дотримуються вони канонів журналістики? Йдеться, насамперед, про збалансованість інтерпретації подій — подання різних точок зору та нейтрального їхнього висвітлення. Не кажучи вже про те, щоб різні політичні сили мали рівний доступ до телеефіру. Якщо ознайомитися з висновками проведеного Академією української преси та Інститутом соціології НАН України дослідження з висвітлення політичних новин шістьма провідними каналами — УТ-1, «1+1», «Інтер», «Новий» канал, ICTV, СТБ, то ситуація виглядає невтішною.
Тотальний синдром
Аналізуючи впродовж семи місяців (жовтень—грудень 2003-го— травень 2004-го) кожний перший тиждень місяця програми новин, автори дослідження дійшли висновку, що для політичних новин в Україні характерний ряд тенденцій. По-перше, це так званий тотальний синдром: уніфікація та ствердність новин превалює над поданням різних точок зору при висвітленні тієї чи іншої політичної події. Наприклад, частка новин з поданням однієї точки зору на подію становила в середньому 87%, а в політичних новинах — 82%! У травні однобічні політичні новини варіюються від 97% (УТ-1) до 57% (СТБ). А повідомлення зі стверджувальним контекстом на третину перевищують новини в конфліктній і невизначеній тональності — 60% проти 40%. Іншими словами, телеглядачів просто змушують прийняти одну точку зору без інформування їх про те, що існує й інший погляд. Отже, порушують наші з вами права...
По-друге, спостерігається диспропорція уваги на користь правлячої еліти (урядово-парламентської коаліції) і культивування її позитивного іміджу. При цьому опозиція опиняється на периферії потоку новин. Так, незалежно від подій, у центрі уваги Президент і силові структури: кожне четверте-п’яте повідомлення стосується чи Президента (23%), чи силових структур (20%). Зауважимо, що якщо УТ-1, «1+1» та «Інтер» більше уваги приділяють діяльності Президента, то «Новий» канал, ICTV, СТБ — силовим відомствам.
Цікаво, що за невеликої в цілому уваги до політичних партій і фракцій українського парламенту і відносного паритету уваги до більшості та опозиції, ставлення до них у новинах оціночно диференційоване. Йдеться про те, що позитивними лідерами уваги виступають парламентська більшість, КПУ, СПУ, у той час як імідж «Нашої України», БЮТ у цілому найбільш спірний.
Ще цікавіші справи з появою на блакитних екранах політичних персон. Віктор Янукович і Володимир Литвин — безумовні лідери: у середньому вони присутні в 7—8% усіх повідомлень про Україну. Водночас увага до таких політиків, як Віктор Ющенко, Євген Марчук, Петро Симоненко, Олександр Мороз, Юлія Тимошенко в 3—4 рази менша. При цьому прем’єр-міністр і спікер парламенту займають у новинах сегмент, де найчастіше звучать позитивні чи нейтральні оцінки. А от «альтернативи за рівнем уваги та оцінок для цих політиків у новинах не подано».
До речі, розподіл ефірного часу в новинах різко зміщений у бік «позитивних лідерів» і представників більшості. Віктор Янукович і Володимир Литвин займають третину всього синхрону — прямої мови під час сюжету — серед політиків, яким найчастіше надається слово в новинах: прем’єр — 20%, а спікер — 13%. Частка лідерів лівих фракцій та опозиції не перевищує 4%.
У контексті передвиборної президентської кампанії, що розпочалася, коли виборців цікавить особиста думка того чи іншого кандидата, тим паче заслуговує на увагу те, що стратегії надання синхрону в новинах спрямовані на ексклюзивне позиціонування лише одного політика. Ми не говоритимемо про Леоніда Кучму: він глава держави. І це частково пояснює, чому його синхрон у новинах за місяць становить півтори години. Інша річ — інші постаті українського політичного олімпу. Так, при майже однаковій увазі в новинах до таких політичних персон, як Віктор Янукович і Володимир Литвин, український прем’єр розмовляє в ефірі набагато більше за спікера — 34 хвилини проти 20. Цікаво, що лідер «Нашої України», найвпливовішого опозиційного блоку, розмовляє в ефірі лише 4 хвилини, тобто в 8,5 разу менше за прем’єра! А пряма мова Юлії Тимошенко звучала в ефірі під час дослідження аж 37 секунд...
Ще цікавіше стає, якщо аналізувати кількість синхронів Віктора Ющенка на кожному із шести каналів. Якщо Петро Симоненко, Олександр Мороз і Віктор Янукович із різною періодичністю і частотою усе-таки виступають в ефірі УТ-1, «1+1» та Інтера, то Ющенку за той час, що проводилося дослідження, на цих каналах жодного разу не дали сказати слова.
Тим часом рейтинг Віктора Ющенка, як показують соціологічні опитування, проведені 29.04—06.05 «Демократичними ініціативами» і Соціс становить 26%. Водночас рейтинг Віктора Януковича становив 17%. Наяву стартова розбіжність реальності новин і настроїв електорату. Подібний розрив між Януковичем і Ющенком дає підстави зробити однозначний висновок, що кандидати на посаду президента мають не рівні шанси доступу до телебачення.
Погляд із Відня
Результати дослідження Академії української преси та Інституту соціології НАН України можуть багатьма трактуватися як суб’єктивні. Проте в цілому висновки дослідників співпали: а) із тим, що ми з вами бачимо; б) з оцінкою ситуації з українськими мас-медіа представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Міклошем Хорості, який побував в Україні два місяці тому.
Після свого візиту до Києва пан Хорості підготував рекомендації, де, відзначивши позитив — удале законодавство і наявність плюралізму в українських мас-медіа, представник ОБСЄ констатував, що «він (плюралізм. — Ред.) найменше розвинений в електронних ЗМІ, особливо на телебаченні. І хоча приватні телеканали й працюють на загальнонаціональному та місцевому рівнях, позиція уряду превалює на найпопулярніших каналах, що мають найбільше покриття території». На його думку, ця проблема викликана трьома чинниками: структурою власності, що перебуває в тісному зв’язку з урядом і під його впливом; «темниками», які відіграють важливу роль у гомогенізації висвітлення суспільних питань; інституційними рамками розподілу частот і ліцензування, що залишають місце фаворитизму. Як вважає Хорості, цю ситуацію можна було б швидко виправити за наявності політичної волі з боку АП, парламентської більшості й тих відомств, котрі займаються ліцензуванням. А на рівні повсякденних рішень чимало залежить саме від самих теле- і радіоканалів.
Один із розділів звіту представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ присвячений «темникам». Хоча, на думку Міклоша Хорості, методи, якими користуються для створення і поширення «темників», не є незаконними, він усе-таки думає, що вони є протизаконним інструментом впливу уряду на пресу. Тому представник ОБСЄ рекомендує владним структурам України «утримуватися від таких дій у майбутньому», оскільки у своїй нинішній формі вони «нагадують журналістам, точно так само, як і громадськості, ті вказівки, що їм давала комуністична влада. Таким чином, вони підтримують старий страх, що висвітлення питань суспільства у пресі, та, як наслідок, і громадська думка є результатом змови, що фінансується урядом».
Не пройшло повз увагу Міклоша Хорості і припинення мовлення Радіо «Свобода» та інших іноземних радіостанцій, що ретранслювалися в Україні, а також закриття Радіо «Континент». На його думку, «ці справи, точно так само, як і структура власності в телебаченні чи процедура ліцензування, мають вирішуватися відповідними органами влади в дусі активної зацікавленості в плюралізмі ЗМІ. Якщо влада справді буде зацікавлена в плюралізмі мас-медіа, то вирішення правових питань забезпечення повного плюралізму можна буде знайти так само легко, як сьогодні виправдання того, щоб «дозволяти правилам робити свою справу» на шкоду плюралізму».
До речі, на думку представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, система судочинства України має бути позбавлена всіх жорстких санкцій, доступних уряду, обвинувачам чи судам, для того, щоб зняти цей важіль впливу на мас-медіа. Як вважає Хорості, закриття такої серйозної щоденної газети, як «Сільські вісті», навіть через нанесення образи національним меншинам, без сумніву, є однією з санкцій, котрих необхідно позбутися...
Рекомендації представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ не є обов’язковими. Проте до них варто прислухатися, якщо офіційний Київ не хоче, щоб Україну асоціювали з країнами з одіозними режимами, а Київ опинився в ізоляції. Цього разу — жорсткій.