Вибори - мирна форма передачі влади в сучасному цивілізованому світі.
Тому результати голосування повинні прийняти як переможці, так і переможені. Якщо громадяни не впевнені, що влада отримана в чесний або законний спосіб, то є лише кілька сценаріїв розвитку дальших подій: протести і революції, повне ігнорування державних чи управлінських інституцій, внутрішня імміграція цілих категорій виборців - або ж падіння до рівня електорального болота, особливостями якого є неповага до себе та відсутність будь-якого критичного чи самостійного мислення.
Втім, слід враховувати й певну динаміку процесів у конкретно взятій країні. Революції, які відбуваються на одній території з невеликими часовими інтервалами, перестають бути мирними. Невизнання держави та її представників із боку громадян призводить до неминучих політичних і економічних наслідків - коли, наприклад, народ перестає сплачувати податки, виконувати закони й приписи, тобто суспільний договір розірвано в односторонньому порядку, а примус може призвести лише до революції або ж перевороту. Ідея болота дуже подобається сучасним диктаторам, які, у природний чи штучний спосіб, зокрема через пошук зовнішнього ворога та мобілізацію громадян навколо гіпотетичних, надуманих загроз, посилену якісною і всюдисущою пропагандою, відволікають підданих від думок про демократичні цінності й самореалізацію. Доля таких виборців - не підніматися вище потреб базових, примітивних і природних, адже їм доводиться думати про самозбереження.
Жоден із таких сценаріїв неможливий у державі, в якій панують сталі політичні традиції або щире прагнення належати до країн вищого рівня розвитку. Виборці делегують свої індивідуальні владні повноваження тим, кого вони обирають, а механізм виборів працює злагоджено, коли під нього запропоновано рівно віддалену від усіх політичних сил виборчу систему та логічні правила організації процесу.
У контексті "реформи" виборчого законодавства влучною була б цитата генія Альберта Ейнштейна: "Дурість - робити все по-старому, а сподіватися на кращий результат". Для того, щоб вийти із зони турбулентної дурості, політикам потрібно банально почати виконувати обіцяне, виписане в купі політичних документів, серед яких і Коаліційна угода.
Уявні відкриті списки
Партії парламентської більшості досягли домовленості, що у 2015 р. буде прийнято закон про місцеві та парламентські вибори в новій редакції, в основу якого ляже пропорційна система з відкритими списками. На жаль, час на зважене рішення витрачений беззмістовно. Партіям коаліції і президентові доводилося вирішувати два завдання одночасно: зберегти обличчя перед Заходом, не зрікшись відкрито змін у складних політичних обставинах; виграти майбутні місцеві вибори. За певних умов ці завдання важко поєднати. Реформа будь-яка, зокрема й виборчого законодавства, вибиває із зони комфорту всіх. Окремі недобросовісні політики вміють у стислі терміни виробляти імунітет на антифальсифікаційні процедури, але антидот на відкриті списки в аптеці не продають. На жаль, цим вірусом виявилися заражені як парламентські партії, так і позапарламентські "молоді та перспективні" політики.
Суспільний запит на відкриті списки не мав конкретного обрису, але в його основу лягла ідея альтернативності голосування за кандидатів, запропонованих партією у списку, а також конкуренція між представниками однієї політичної сили. Тобто виборець міг віддати преференцію кандидатові, якого партія не номінувала на умовно прохідну частину списку. Тим часом кандидати не могли скористатися лише електоральною підтримкою партії, або капіталом бренду, а мусили б заробляти власний. Усім відомо, що конкуренція породжує якість, а монополізм призводить до заниження стандартів та підвищення вартості товарів і послуг. На жаль, внутрішній "чортик" парламентських партій буянив саме проти цих генеральних ідей запровадження реальних відкритих списків із варіативністю вибору. В такому разу партії втрачали повний контроль за результатами голосування, а також значні ресурси.
Парламент політично змушений був приймати щось на заміну закону Януковича-Портнова-Лавриновича про місцеві вибори, але для збереження впливу довелося винаходити гібридну систему (законопроект 2831-3). Взірцем для нас стала, на жаль, не країна-флагман у питаннях захисту прав та свобод власних громадян, а, як не дивно, Російська Федерація.
Офіційний авторський колектив, до якого увійшли народні депутати Денисенко Вадим (БПП), Алєксєєв Сергій (БПП), Попов Ігор (РПЛ), Чижмарь Юрій (РПЛ) та Ледовських Олена (НФ), вніс законопроект аж четвертим з усіх запропонованих. Спочатку здавалося, що це такий собі джентльменський реверанс офіційно створеній головою ВРУ Володимиром Гройсманом робочій групі, до якої увійшли не тільки представники фракцій, а й незалежні експерти. Втім, реально голосування одразу моделювалося за принципом: якщо три перші законопроекти - від ВО "Батьківщина" (2831), депутата Миколи Федорука (2831-1) та робочої групи на чолі з Олександром Черненком (2831-2) - будуть завалені, то депутати муситимуть, як менше зло, порівняно з чинним законом, прийняти останній варіант.
На жаль, на публічну дискусію стосовно якості запропонованого тексту і виборчої системи не вдалося запросити ні безпосереднього автора тексту, ні голову комітету з питань правової політики та правосуддя Руслана Князевича.
Підписанти не лише намагалися переконати суспільство в тому, що цей законопроект є політичною реформою, а й приписали їй німецьке походження. Насправді у Федеративній Республіці Німеччині на місцевих виборах використовується півтора десятка виборчих систем іншого формату, а до парламентської вона виявилася, м'яко кажучи, не дуже близькою. Німці обирають народних депутатів в одномандатних мажоритарних округах і за пропорційними закритими списками. В Україні результати партій, які подолали 5% бар'єр і вибороли перемогу в одномандатних округах, за чинним поки що законом, плюсуються, тоді як у Німеччині первинним є одномандатний округ, а лише потім - список. Якщо кандидат перемагає на виборах самостійно, то він отримує гарантований мандат і викреслюється зі списку партії. Але політична сила, яка набрала, наприклад, 10% підтримки виборців за списками, мусить отримати і 10% мандатів за пропорційною та мажоритарною системою сумарно. Тому вона зв'язна, а не паралельна, як в Україні досі. Партії, таким чином, умотивовані агітувати за свій список та кандидатів в одномандатних округах партій-партнерів. Це виглядає для нас досить екзотично, але сприяє також появі фактичних, а не фіктивних коаліцій на етапі виборів, що переростуть у реальні політичні об'єднання після дня голосування. Втім, ключовою тезою в контексті німецької системи повинен стати принцип справедливого розподілу мандатів, чого не слід очікувати в кінцевому результаті від законопроекту про місцеві вибори 2831-3. Репутація найбагатшої економіки та впливового політичного центру Європи мала б налаштувати українське суспільство на позитив у ставленні до нової редакції закону. Бо неважко собі уявити реакцію журналістів та громадян, яким би запропоновані зміни були подані під російським соусом.
Систему, закладену в законопроекті 2831-3, застосовували, наприклад, на виборах депутатів Законодавчих зборів Санкт-Петербурга у 2007-2011 рр. Якщо звернутися до аналітики російських дослідників, то на Міжнародній конференції "Зміна виборчих систем на федеральних та регіональних виборах" цю систему було оцінено так (мовою оригіналу): "В целом, по мнению экспертов, новая модель выборов еще больше ограничивает возможности участия в политике граждан и их объединений, создает дополнительные препятствия на пути роста политической активности граждан, во многом лишая их стимулов к политическому участию. Модель, выбранная законодателями Санкт-Петербурга, отражает и выражает господствующие настроения и интересы правящей элиты, стремящейся максимально укрепить свое господство и сделать процесс выборов в представительные органы власти максимально управляемым и предсказуемым".
Олімпіади на різних планетах
Принцип рівності кандидатів і партій у виборчому процесі - один із основоположних міжнародних стандартів, закріплений у Кодексі належних практик організації виборів Венеціанської комісії. Учасники кампанії мають отримати тотожні стартові можливості для внутрішньовидової боротьби, в результаті якої, за умови відсутності незаконного втручання, мандат здобуде найпотужніший гравець. За новим законом про місцеві вибори, переможець визначатиметься на одних Олімпійських іграх, але в різних видах спорту. Нам доведеться порівняти особистий результат сухопутного кросу спринтера та результати запливу плавця на довгу дистанцію. Абсурдно звучить для спорту, але чомусь природно позиціюється для виборів.
У сільських та селищних радах, до яких і далі обиратимуть депутатів за одномандатною мажоритарною системою відносної більшості (один тур), жодних змін не відбудеться. Натомість вибори до обласного, районного та міського рівня рад істотно видозміняться. Вибори міських голів за мажоритарною системою абсолютної більшості (два тури) - єдиний пункт попередніх політичних домовленостей, який поки що вдалося виконати для великих міст, незважаючи на корпоративні інтереси окремих партій та їх гравців.
Система виборів до всіх рад, крім сільських та селищних, буде доволі екзотичною, на перший погляд. В єдиному багатомандатному міському, районному чи обласному окрузі лише партії зможуть висунути й зареєструвати список кандидатів. Цей перелік прізвищ звучатиме в публічному просторі, але голосування за нього напряму виборця не відбуватиметься. Місто, область, або район поділятимуться на таку кількість територіальних округів, скільки мандатів розігруватиметься на виборах. Наприклад, якщо рада великого міста налічуватиме 100 депутатів, то, теоретично, в такій громаді буде сформовано 100 мінус 3 округи (всього 97). Фракція ВО "Батьківщина" змогла переконати коаліцію в необхідності запровадження жорсткої, або захищеної, частини списку партії, яка не змінюватиметься, незалежно від особистого результату кандидата. Таким чином, малі партії матимуть результати виборів у фактично закритих списках. Кількість таких гарантованих місць залежить від величини громади. Тож у єдиному багатомандатному окрузі (місто, район, область), де кількість виборців не дотягує до 50 000, гарантоване місце матиме лише один кандидат; в окрузі з кількістю виборців до 100 000 - 2 місця; понад 100 000 - 3. Тож російський аналог практично повністю відтворено й засвоєно. Тому територіальні округи утворюватимуться за кількістю мандатів, що розігруються, мінус гарантовані місця.
За кожним із територіальних округів може бути зареєстровано однією партією від 0 до 1 кандидата, який вестиме кампанію як традиційний мажоритарник. Він агітуватиме виборців персонально за себе, у різний спосіб працюватиме над збільшенням явки, а громадяни на руки отримають традиційний для мажоритарки бюлетень: назва партії-ім'я-квадратик для голосування. Якщо політична сила не висунула в територіальному окрузі нікого, то виборець голосує лише за партію. Втім, на етапі встановлення результатів уся показова простота й локальність кампанії з майже мажоритарної перетворюється на чисту пропорційну. Якщо партія "А" набирає 20% голосів виборців зі 100 мандатів, що розігрувалися, тоді ця політична сила мала б отримати кожен 5 мандат у новообраній Раді. Але може так статися, що в межах 97 територіальних округів перемогли не 17 (20 мінус 3 гарантовані місця), а 25 кандидатів від партії, і саме вони вибороли найбільшу підтримку виборців. Партія "А" в багатомандатному окрузі заробила в цілому на 20 місць. Тому територіальна виборча комісії, якщо наводити для прикладу дуже спрощений алгоритм дій, візьме всі результати виборів для партії "А", виставить особистий результат кандидатів від цієї партії у рейтинг від 3-го місця (від захищених), і тоді перші 20 осіб здобудуть мандати на кінцевому етапі. Тобто буде збережено пропорцію щодо відсотка отриманої електоральної підтримки та кількості мандатів, які забере собі партія. Також ЦВК заздалегідь встановить вирівнювальний коефіцієнт, який враховуватиметься при рейтингуванні. Оскільки нарізка територіальних округів у межах єдиного багатомандатного може бути досить різною в частині кількості виборців, що живуть в окрузі, то результати голосування в абсолютних цифрах для 30 000 із 60 000 територіальних округів без коректив не можуть встановлюватись. Інакше завжди перемагатиме кандидат, котрий балотувався у більшому окрузі.
Але найважливіше те, що, всупереч принципу рівних умов для кандидата, результати виборів визначатимуться шляхом порівняння результатів у різних округах, у яких голосували різні виборці за різних кандидатів, в умовах абсолютно різної, з погляду конкурентності й насиченості, політичної боротьби. Саме це і є порівнянням результатів забігу та запливу спортсменів на одних Олімпійських іграх.
Ще один важливий наслідок запровадження системи в такому вигляді - перепредставництво та недопредставництво окремих територій. Відповідно, на виборах до районних та обласних рад у деяких округах буде обрано по кілька депутатів, а в деяких - може, й нікого. Ця норма є порушенням Конституції і принципу спільного представництва інтересів територіальних громад. Приблизне моделювання результатів виборів на прикладі Харківської обласної ради засвідчило, що лише в 45% територіальних округів переможе той, хто набере найбільшу індивідуальну підтримку, жодного мандата не буде виграно у 18,8% територіальних округів, 2 і більше депутатів отримають громади й округи у 16,3% випадків, а 1 депутатом буде представлено 65% округів.
У ситуації, коли мандат отримає не лідер перегонів у територіальному окрузі, а кандидат від партії "Б", який посів 2-3-4 місце, довіру до результатів виборів буде підірвано. За необхідності збурити суспільство виявиться нескладно, чим свідомо займатимуться незадоволені групи політичного та фінансового впливу.
Замість висновків
Якби політики чесно запропонували суспільству пропорційну систему з відкритими списками, зона комфорту була б на певний період часу втрачена для всіх. Втім, ціна за дискомфорт досить прийнятна, а саме - часткове подолання політичної корупції під час виборів, збільшення впливу громадянина на партії та результати волевиявлення через запровадження персональної преференції, а також початок партійної розбудови через конкуренцію всередині політичних партій. Як свідчить світова практика, відчутний результат запровадження більш чесних і конкурентних систем можна оцінити через один цикл виборів. Втім, щоб політики перейшли від популізму і гібридів до державницьких рішень та моделей поведінки, їм потрібно стати елітою. Не в саркастичному значенні з вуст другого президента незалежної України, а в класичному розумінні. Елітою ж є діячі, котрі мають вплив і вміють поступитися власними інтересами задля суспільних. Критичної маси таких політиків поки що не набирається.
Це не означає, що тему виборів і реформи закрито. Зовсім ні. Суспільству просто треба не піддаватися навіюванням і бути більш поінформованим. Ефект плацебо з виборчими реформами не працює, як і не має тривалих результатів у медицині. Восени - вибори, які дадуть репрезентативну оцінку змінам і поставлять нас перед фактом: реформа не відбулася, тому доведеться докласти ще більше зусиль, аби політики стали елітою, в непопсовому сенсі цього слова.