UA / RU
Підтримати ZN.ua

Нова влада в Україні: виклики і тенденції

Минула половина зі знакових ста днів, протягом яких нову владу сварити не заведено. Проте новообра...

Автор: Ігор Жданов

Минула половина зі знакових ста днів, протягом яких нову владу сварити не заведено. Проте новообраний глава держави Віктор Янукович вирішив, що 50-денний термін перебування на президентській посаді цілком достатній для підбиття проміжних підсумків. Що дало можливість і автору статті проаналізувати дії нового президента та його команди, на власний розсуд оцінити тенденції та виклики, які формуються сьогодні.

Отже, стисло про те, що відбулося за ці неповних два місяці і куди рухається Україна.

Політична стабілізація чи політичний застій?

Незаперечним досягненням нової владної команди є стабілізація політичної системи України: відновлено суперечливу управлінську вертикаль, канули в минуле набридлі простому українцеві конфлікти між президентом і урядом, телевізійний ефір забитий сюжетами, де глава держави дає доручення міністрам, а вони їх негайно виконують.

Зрозуміло, що по-старому система працювати не могла. Один із постулатів теорії управління свідчить: якщо якась система отримує більше двох управлінських сигналів одночасно, то не виконується жоден із них. Класичний приклад із нашої недавньої історії: маневри губернаторів між президентською Сциллою і прем’єрською Харибдою.

Втім, за кадром телевізійної картинки залишилися принаймні два «але», які рано чи пізно позначаться на якості роботи виконавчої влади.

Перше «але» пов’язане з тим, що так і не вдалося втілити в життя гасло про «уряд професіоналів». Кабінет міністрів Миколи Азарова формувався за попереднім квотним принципом, проте з яскраво вираженим «регіональним присмаком» (за підрахунками «ДТ», більше третини складу чинного уряду — вихідці з Донецького регіону).

Напевно, головними вимогами до кандидатів на високі посади були особиста відданість Віктору Януковичу, ефективна участь у президентській виборчій кампанії. Аж ніяк не можна було забути й про коаліційну команду — Блок Литвина і КПУ. Ігнорування їхніх кадрових інтересів могло привести новостворену більшість до швидкого краху. Чого ледь не сталося, коли «забули» задовольнити міністерські апетити комуністів.

Тому про професіоналізм кандидатів згадували лише другим або й третім пунктом. Утім, це проблема не тільки Партії регіонів, а й усіх політичних сил. Доки в Конституції закріплено коаліційний спосіб формування уряду, квотний принцип розподілу міністерських посад неминучий, як схід Сонця. Так було і раніше, так буде доти, доки або не внесуть зміни в Основний Закон, або громадяни не примусять відповідати ті політичні сили, котрі цей уряд формують.

Друге «але» полягає в тому, що вслід за розподілом урядових посад почали ділити і посади їхніх заступників. Утім, справа цим не обмежилася, — предметом коаліційного торгу стали навіть позиції начальників ключових управлінь у міністерствах.

На жаль, Партія регіонів уперто повторює помилки помаранчевих, які прийшли до влади п’ять років тому. Не втрималися вони й від «кумівства», яке самі запекло критикували ще кілька місяців тому.

Перманентна зміна ключових службовців міністерств не може не позначитися на якості держапарату, його роботі, загрожує втратою інституційної пам’яті. У демократичних країнах, в яких є система політичних призначень в уряд, одночасно функціонує кадровий і професійний корпус державних службовців, які залишаються на своїх посадах, попри будь-які політичні пертурбації.

Президент Віктор Янукович і його команда вирішили не обмежуватися лише виконавчою владою. Хоча політичний бліцкриг з формування більшості й захлинувся, все ж таки в порівняно стислі терміни вдалося створити коаліцію у Верховній Раді.

Безперечно, суспільство сприймає такі дії цілком позитивно, оскільки більшість наших співвітчизників втомилися від нескінченних політичних «чвар». Принаймні тут регіонали поцілили в яблучко.

За ці неповних два місяці, без внесень змін у Конституцію України, а за обсягом фактично сформованих повноважень глави держави Україна стрімко трансформувалася з парламентсько-президентської у президентську республіку.

Ситуація багато в чому унікальна і можлива лише за умови, що: а) очільник держави має достатню суспільну легітимацію і політичний вплив; б) на чолі Кабміну перебуває особисто віддана главі держави людина без власних президентських амбіцій; в) у Верховній Раді сформована саме пропрезидентська, а не проурядова коаліція.

Хоча не виключено, що в один чудовий момент (а він настане у разі політичного ослаблення президента) Україна так само стрімко пройде шлях назад — до парламентсько-президентської республіки.

За час перебування при владі нова команда продемонструвала, що може діяти досить оперативно й на позір ефективно. Однак при цьому мало зважаючи як на думку політичних опонентів, незалежних експертів, так і на думку принаймні частини суспільства. Швидше за все, такі дії можна порівняти зі швидкохідним паровим котком, який рухається до мети, не помічаючи перешкод, а підминаючи їх під себе.

Як, наприклад, в абсолютно закритому режимі готувалися угоди щодо подовження строку перебування на 25 років Чорноморського флоту Російської Федерації в Севастополі, якими Україна повертається в геополітичний простір впливу північного сусіда, а національні інтереси обмінюються на удавані економічні преференції.

Гасла «усе й зараз» і «мета виправдовує засоби», очевидно, стали політичним кредо нової владної команди. Що не може не тривожити суспільство, яке вже отримало кілька серйозних антидемократичних сигналів.

По-перше, у вочевидь сумнівний спосіб було розпущено попередню коаліцію. Одним з основних конституційних принципів є аксіома «закон зворотної сили не має». Втім, це не зашкодило спікерові Володимиру Литвину застосувати деякі норми ухваленого лише у лютому 2010 року Закону «Про регламент
Верховної Ради України» для розпуску коаліції, створеної два роки тому.

Питань до нової владної команди було б значно менше, якби все робилося бездоганно. Наприклад, одна з фракцій (той-таки Блок Литвина) заявила б про вихід із коаліції. Робити цього не захотіли. Злякалися громадської думки чи політичної відповідальності?

По-друге, Верховна Рада скасувала місцеві вибори, що саме собою є прямим порушенням засад демократії, які передбачають періодичне проведення виборів, у тому числі й на місцевому рівні.

Навряд чи може як серйозний аргумент на підтримку скасування цих виборів розглядатися початок процесу змін до Конституції, з тим, щоб провести вибори в органи місцевого самоврядування у березні 2011 року. Сама процедура досить тривала, і, швидше за все, такі поправки до Основного Закону будуть прийняті не раніше вересня 2010 року, якщо будуть прийняті взагалі.

Та й початок цього конституційного процесу зовсім не звільняє Верховну Раду від обов’язку призначити дату виборів.

Втім, усе може змінитися найближчим часом. За наявною в автора інформацією, Конституційний суд просто зобов’яже парламент призначити дату місцевих виборів на осінь 2010 року.

Безперечно, такий варіант вигідний лише Партії регіонів: рейтинг довіри до нового президента буде ще високим, а вертикаль влади буде вже побудована, що створить пільгові умови саме для регіоналів. Не виключено, що на місцевих виборах буде впроваджено мажоритарну складову, що поверне нас у часи масового застосування адмінресурсу.

По-третє, рішення Конституційного суду про порядок формування коаліції шляхом у т.ч. індивідуального членства взагалі перевело конституційний орган у ряди політичних гравців, підірвало рештки довіри до єдиного органу конституційної юрисдикції, а головне — показало, що влада може проводити будь-які вигідні їй рішення.

Не може Регламент бути вищим за Конституцію, як і не може Конституційний суд приймати рішення, які прямо суперечать його ж рішенню дворічної давності.

Згаданий вердикт КС може також розширити для регіоналів поле парламентського маневру — навіщо постійно задовольняти «хотілки» КПУ і Блоку Литвина, якщо результативне голосування можна забезпечити за рахунок збільшення кількості коаліціянтів-індивідуалів.

По-четверте, свобода слова стискається в Україні як шагренева шкіра. Втім, це відбувається, напевно, не стільки завдяки масованій атаці нової влади, скільки через самоцензуру журналістів, а найголовніше — позиції власників телеканалів, яким не з руки з цією самою новою владою сваритися.

Міжнародна організація «Репортери без кордонів» висловила свою стурбованість погіршенням свободи слова після приходу до влади Віктора Януковича, хоча він зовсім недавно заявив, що збирається відстоювати свободу преси і захищати права журналістів. При цьому, ймовірно, через непотрібність указом президента було ліквідовано Національну комісію з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі. Підозріло звузився список запрошуваних на телеканали експертів. Подейкують, що восени з ефіру зникнуть усі політичні ток-шоу, щоб не дратувати владу і суспільство.

Новини окремих телеканалів уподібнюються офіційній хроніці, де немає місця опозиції. За влучним висловом Наталії Лігачової, відбувається «путінізація» випусків новин.

Вибухнув скандал: лідер опозиції Юлія Тимошенко кілька місяців не може потрапити в ефір ток-шоу рейтингового каналу. Можна, звісно сказати, що на телеканалі не проводиться «концерт за заявками». Але ж суспільство хоче знати позицію, вибачте за тавтологію, опозиції. Це цікаво принаймні тій його частині, яка голосувала за Юлію Володимирівну. А це досить серйозна цифра, щоб можна було її ігнорувати.

Нова владна команда діє рішуче й ефективно, проте її нехтування громадською думкою, обмеження свободи слова, консолідація влади потенційно створюють умови для повернення України до керованої демократії і наростання авторитарних тенденцій.

Системні реформи чи косметичний ремонт?

У сфері економіки та проведення реформ президент Віктор Янукович залишився вірний собі — спочатку організаційні форми. Буквально в день інавгурації було створено Комітет з питань економічної реформи та Національний антикорупційний комітет, які особисто очолив глава держави. Проводяться їхні засідання та круглі столи. Однак конкретних документів, які свідчили б про те, що президент Віктор Янукович має системне бачення реформування країни, наразі немає.

Навряд чи можна назвати таким документом миттєво внесену без будь-якого громадського обговорення та ухвалену в першому читанні Державну програму соціального та економічного розвитку України на 2010 рік, що, як заявляють її автори, підготовлена на підставі в тому числі й передвиборної програми Віктора Януковича «Україна для людей».

Цей документ традиційно є компіляцією пропозицій, внесених міністерствами та відомствами, які часто не стикуються між собою. Поки що абсолютно незрозуміло, як згадана програма пов’язана з проектом державного бюджету на 2010 рік, який влада лише обіцяє внести. Адже будь-яка програма ефективна лише тоді, коли її виконання забезпечене фінансовими ресурсами, у т.ч. бюджетними.

У програмі не знайшлося місця для розділів, присвячених боротьбі з корупцією, судово-правовій реформі, розвитку свободи слова в Україні (частково окремі пропозиції «розсипані» по тексту документа). Замість боротьби з корупцією зусиллями нової влади в черговий раз на 1 січня 2011 року перенесено набрання чинності антикорупційним законодавством, яке передбачало контроль над витратами чиновників.

Влада збирається лише реформувати державні та комунальні друковані ЗМІ (яким чином — незрозуміло) та сприяти створенню системи суспільного телебачення (що само по собі можна лише вітати).

Нарешті, із цього документа ви не довідаєтеся, коли ж Україна скасує призов і остаточно перейде на контрактну армію.

Деякі розділи програми не відповідають тій політиці, яку реально проводить уряд. Так, у розділі про освіту ви не знайдете жодного слова про зміни системи зовнішнього незалежного оцінювання знань. Зате бадьоро рапортується, що ця система дає змогу виявити незадовільну підготовку учнів з математики та історії України.

Події минулої осені показали, що система охорони здоров’я не може ефективно працювати в умовах надзвичайної епідеміологічної ситуації. Проте будь-яких пропозицій щодо побудови та реформування цієї системи у відповідній частині програми немає.

Особливий інтерес викликає розділ, присвячений податковій політиці. У ньому немає жодного слова про обіцяні п’ятирічні податкові канікули для малого бізнесу, щоправда, пропонуються такі самі канікули для сімейного підприємництва. Програмою передбачено проведення моніторингу пільг для платників податків та скасування необгрунтованих пільг, що, очевидно, правильно.

Одночасно на сайті Держкомпідприємництва активно обговорюється проект закону «Про сімейне підприємство», в якому передбачено скорочення кількості категорій громадян — платників єдиного податку. Аудитори, юристи, консультанти, працівники ЗМІ (і не тільки вони) ризикують отримати замість податкових канікул посилення фіскального пресу! Але ж саме середній клас є найбільш соціально активним. «Душити» його в умовах кризи — отже, рубати гілку, на якій сидить чинна влада.

Іноді доходить до курйозів. Автори програми переконані, що реалізація «Порядку денного асоціації Україна—ЄС» можлива шляхом створення зони вільної торгівлі з країнами СНД, підготовки Плану заходів щодо реалізації першого етапу (2009—2011 роки) Стратегії економічного розвитку СНД на період до 2020 року та Концепції підвищення продовольчої безпеки держав — учасниць СНД.

Отже, ні з реформами, ні з їхнім баченням у чинної влади поки що не складається. На мою думку, якщо вже уряд не спроможний сам підготувати цілісний документ, то нехай скористається напрацюваннями неурядових організацій, які підготували проект «Модернізація України. Визначення пріоритетів реформ». Користь від цього державі буде набагато більшою.

Уряд Миколи Азарова намагається лише закрити діри в бюджеті, розраховуючи на нові транші МВФ, за що ще зовсім недавно жорстко критикував Юлію Тимошенко. Інакше доведеться скорочувати соціальні витрати бюджету, що нова команда не може собі дозволити з політичних міркувань.

З цієї причини регіонали поки що зволікають з обіцяним Віктором Януковичем ще під час виборчої кампанії підвищенням соціальних стандартів. Нова влада потрапила в цугцванг: підвищення соціальних стандартів може стати фатальним для української економіки, а відмова від такого підвищення може мати фатальні політичні наслідки для новообраного глави держави.

У найбільш пікантному політичному становищі опинився Сергій Тігіпко, якому на найвищому рівні гарантували можливість провести реформи. Проте віце-прем’єр сьогодні не має дієвих важелів впливу на міністрів, які безпосередньо підпорядковуються Віктору Януковичу та Миколі Азарову. Не створено урядового комітету з питань економічних реформ. А президентський комітет із цих самих реформ «тішить» відвідувачів сайта аналітичними записками про хід виконання державного бюджету.

Особлива тема — підготовка до проведення Євро-2012. Складається враження, що саме цей проект буде реалізовано досить якісно і своєчасно. Адже до нього причетні люди з нової команди, яким футбол не байдужий. У того ж таки віце-прем’єра Бориса Колеснікова багатий бізнесовий досвід реалізації масштабних футбольних задумів. Але сьогоднішні конфлікти в українському футболі можуть створити істотні перешкоди для проведення Євро-2012 в Україні.

Час перестати мірятися, хто головніший, а просто почати працювати. Адже Євро-2012 — це та ідея, яка може об’єднати Україну.

Сьогодні поняття «влада» і «реформи» не корелюються. Адже саме перші місяці перебування на посаді президента України, коли отримано суспільний карт-бланш, дають Віктору Януковичу можливість провести нехай непопулярні, але такі необхідні країні і людям реформи.