Президент став главою виконавчої влади. Теж мені новина, заперечить допитливий читач. Янукович і так нею рулює мало не з моменту обрання. А після скасування політреформи його всеосяжний вплив на виконавчі структури отримав і відповідну конституційну «підпірку». Хіба ні?
Ні. Оскільки і Конституцією-2004 (недавно скасованою), і Конституцією-1996 (недавно реставрованою) передбачено принцип поділу влади. При цьому жоден з варіантів не наділяв главу держави повноваженнями глави виконавчої влади. Це раз. Два: Основний Закон країни (у будь-якій з попередніх версій, включаючи й чинну) зобов’язував усі державні органи діяти тільки на підставі Конституції та законодавства, а також суворо забороняв виходити за рамки узаконених повноважень. І, нарешті, третє: 2003 року Конституційний суд раз і назавжди постановив, що президентські повноваження вичерпно визначені Конституцією.
Але вітчизняних «правових раціоналізаторів» усі зазначені обставини ніколи не бентежили. До позавчора Віктор Янукович був главою виконавчої влади де-факто. З позавчорашнього дня він може вважатися ним і де-юре. Попри конституційні заборони.
Нові повноваження гарант отримав після того, як парламент затвердив поправки до Закону «Про Кабінет міністрів» і ухвалив Закон «Про центральні органи виконавчої влади». Законотворчі винаходження міністра юстиції Олександра Лавриновича депутатська більшість схвалила в найкращих сучасних традиціях: не особливо вчитуючись, не занадто вдумуючись і тотально ігноруючи зауваження опозиції. Показово, що серед противників сумнівних нововведень опинився і комуніст Сергій Гордієнко. Саме йому випала честь (точніше, мука) представляти думку профільного комітету, відповідального за розвиток державного будівництва та модернізацію місцевого самоврядування. Численні (й, до слова сказати, досить розумні) зауваження Сергія Володимировича зустрічали «масову підтримку» колег - то три голоси «за», то вісім. З аналогічним ентузіазмом парламентарії реагували й на поправки двох Юріїв - Ключковського і Кармазіна, які марно апелювали до здорового глузду та Основного Закону. Гордієнко, вичерпавши запас терпіння, розвів руками: «Я залишаюся прихильником сильного уряду... Але я бачу, що, напевно, сильний уряд нікому не потрібен у нинішній Україні. Тому я знімаю всі свої поправки і не хочу витрачати на це час...».
Детальний розбір ухвалених актів попереду. Але два слова про актуальні новинки законодавства сказати все ж таки варто. По-перше, віднині сумнозвісні «доручення президента» (які в Конституції, на відміну від указів і розпоряджень, не згадуються) набули сили закону і стали обов’язковими для виконання членами Кабінету міністрів. Що, м’яко кажучи, не відповідає Основному Закону. Коментуючи цю новелу, бідолаха Гордієнко запропонував конституювати телефонне право.
По-друге (знов-таки всупереч Конституції) акти президента прирівняли до законів і конституційних норм. Тепер акти, видані главою держави, можуть змінювати особливості організації та порядок діяльності Антимонопольного комітету, Фонду держмайна й інших центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.
По-третє, істотно розширилися кадрові повноваження вищої посадової особи. Саме на президента покладається обов’язок призначати і звільняти заступників міністрів (включаючи перших заступників і керівників апаратів міністерств). Конституція наділяє главу держави правом призначати керівників центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ), включаючи міністрів. Але заступники до керівників ЦОВВ не входять - на те є роз’яснення Конституційного суду від 17 жовтня 2002 року. Про очевидне порушення норм Основного Закону авторам проекту нагадували і фахівці Головного науково-експертного управління ВР, і головний критик документа Юрій Ключковський. Марно.
І ще - глава держави віднедавна уповноважений призначати навіть заступників Антимонопольного комітету, Фонду держмайна і Держкомітету з питань телебачення та радіомовлення. На якій такій підставі - незрозуміло.
Крім того, саме президент у майбутньому вільний визначати, повинен чи ні той чи інший віце-прем’єр очолювати конкретне міністерство. Новація видається сумнівною з погляду дотримання конституційних приписів, зокрема положень статті 114 КУ. Більше того, таке кадрове повноваження президента - ще один удар по залишках прем’єрської самостійності.
Обмеження прав членів Кабміну (починаючи з прем’єра) є ще однією особливістю узаконених позавчора ноу-хау. Віднині для звільнення міністра або віце-прем’єра президентові не потрібне подання голови уряду. І це при тому, що саме прем’єр керує роботою КМ і, отже, повинен мати контрольні повноваження стосовно підлеглих. Повинен, але не може. Пропозиція наділити правом кадрової рекомендації не прем’єра, а Кабінет міністрів, розуміння не зустріла.
Пропозиція наділити міністра правом притягати до адміністративної відповідальності керівників територіальних органів міністерства - теж. Міністри тепер узагалі будуть досить істотно обмежені в правах. Після тривалих сперечань автори закону частково врахували слушну поправку Ключковського і дозволили міністрам затверджувати структуру свого відомства. Заборонивши при цьому затверджувати штатний розпис і кошторис. Де логіка?
Далі - глибше. Міністр позбавлений іще й права підписувати накази міністерства організаційно-розпорядчого характеру. Таке повноваження покладено на заступника міністра - керівника апарату, який є держслужбовцем. А от на першого і (назвемо його так) «звичайного» заступників міністра дія трудового законодавства та законодавства про держслужбу не поширюватиметься. Вони - фігури політичні. Але при цьому їхній статус ніде й ніким не прописаний. Тобто, фактично керуючи міністерствами, вони ще й отримають повне право займатися підприємницькою діяльністю. Соцзабезпечення - на рівні міністерського. Жодних обмежень на сумісництво. При цьому ані міністр, ані прем’єр, ані Кабмін загалом впливати на їхню кадрову долю, по суті, не зможуть. Здається, тепер бійка піде саме за ці посади. А марнославні дурники нехай рвуться в міністри.
Утім, і заступники отримали свою порцію «кріпосних прав». У разі звільнення міністра перший і «звичайний» заступники автоматично позбавляються своїх посад. Усупереч священному праву на працю. Всупереч логіці і законодавству.
Та це так, дрібниці. Несуттєві на тлі масштабної перемоги Віктора Федоровича. Ще однієї перемоги над Конституцією.