UA / RU
Підтримати ZN.ua

Нинішня податкова політика держави важко хвора й глибоко недемократична

Підсумки п'яти місяців роботи нового парламенту.

Автор: В’ячеслав Черкашин

Завершилася друга сесія роботи українського парламенту дев'ятого скликання. П'ять місяців позаду. Багато комітетів і народних обранців звітують про результати своєї діяльності. Нормативний турборежим, будучи ознакою кількості змін законодавчого поля, так і не став ознакою їхньої якості, компетенції. А в низці сфер ситуація взагалі викликає крайній ступінь тривоги. Наприклад, державна податкова політика, яка стала відвертим аутсайдером модернізацій у країні. Чому?..

По-перше, присутній крайній ступінь персоналізації, що дедалі більше нагадує монополію - персональну та партійну - на прийняття рішень у сфері податків. Із 15 проєктів, прийнятих парламентом у цілому як закон, понад половину (вісім проєктів - №1051, 1057, 1072, 1073, 1210, 2047-д, 2317 і 2358) ініційовано одним депутатом. Більш того, лише один проєкт зміг стати законом, будучи ініційованим представником не партії "Слуга народу", але при цьому дружнього останній "Голосу" (№314-IX від 3 грудня 2019 року). Опозиційні законопроєкти просто відміталися.

По-друге, ми зіштовхнулися із самоусуненням однієї з головних дієвих осіб, яка володіє функцією формування державної податкової політики, - Міністерства фінансів України, що примудрилося за п'ять місяців діяльності стати ініціатором лише двох законів (№322-IX і 323-IX від 3 грудня 2019 року), підготовлених, до речі, при минулому уряді в рамках міжнародних зобов'язань України за договором зі США. Дві вищі посадові особи країни - президент і прем'єр-міністр - також, на жаль, не виявили інтересу до питань податків, принаймні реалізованого у формі законопроєктів.

По-третє, більшість новацій мають слабкий стосунок до ключових проблем бізнесу - спрощення податкової системи, зниження адміністративного, податкового та регуляторного тягаря. У питаннях, що стали вже принциповими, - про зниження податків на працю та впровадження податку на виведений капітал - економічна влада зайняла очікувально-обіцяльну позицію. Мовляв, стануть елементами податкової реформи-2020 після "виснажливих розрахунків" і консультацій із глобальним кредитором - МВФ. Призабуто передвиборні обіцянки щодо здійснення амністії капіталів (нульова декларація для бізнесу), не кажучи вже про "прості та зрозумілі податки" (звідки їм узятися при тотальній фіскалізації від закону №129 і при законопроєкті №1210, що ухвалений як закон і пропонує нові складні процедури адміністрування, збільшуючи обсяг Податкового кодексу ще на 10%). При цьому, наприклад, підняття річних порогів для платників єдиного податку виглядає як "трагічна випадковість", а не системний підхід.

По-четверте, є підстави говорити про те, що нова комплексна реформа контролюючих органів зазнає фіаско. Потік гучних корупційних скандалів свідчить, що "магістральні" хвороби (корупція та бюрократія) стали спадковими, і рішення прем'єр-міністра провести тотальну переатестацію співробітників податкової служби України - яскраве цьому підтвердження. Але ж року не минуло…

Ще один симптом - відмова профільного комітету парламенту від ліквідації податкової міліції (законопроєкт №1208-2 про Бюро фінансових розслідувань, прийнятий у першому читанні, парламент відхилив 17 січня).

***

У сухому залишку - нинішня податкова політика держави важко хвора й глибоко недемократична. Тонус реформ ледь чутний. Найбільш економічно невільна держава Європи з 4 мільйонами наших співгромадян, залучених у трудову міграцію, залишається 2020 року з недружньою, швидко змінюваною та багато в чому репресивною податковою системою, що обслуговується нереформованими контролюючими органами. Ніщо із зазначеного не спроможне породити українське економічне диво. І це потрібно терміново виправляти.

Можливо, допоки не пізно, настав час для жорстких кадрових висновків і ротацій?