Росія почала будувати міст через Керченську протоку. Про це нам радісно повідомили російські ЗМІ, показавши бурти щебеню, будівельну техніку й початок засипання дамби між Таманню й островом Тузла.
Загалом-то замість величезного будівництва поки що спостерігаємо римейк тузлинської історії 2003-го, але вже з майданчиками на окупованих українському березі й острові. І тепер це називається "будівництво технологічного мосту", мовляв, так технологією передбачено. Як на здоровий глузд і за законами РФ, у принципі, для старту робіт іще передбачено затверджене техніко-економічне обґрунтування, державна екологічна експертиза і сам проект мегабудівництва. Але їх немає. Про нескінченне розробляння ТЕО за рік анексії Криму офіційно заявляли десятки разів, а про відсутність держекспертизи на початку квітня повідомили російські експерти з "Екологічної вахти по Північному Кавказу".
Та головне, що відрізняє "Тузлу-2015" від "Тузли-2003", - повна відсутність реакції України на "початок будівництва" переходу в Керченській протоці. І відмовка, що Крим зухвало анексувала РФ, і ми разом з усім міжнародним співтовариством нічого з агресором зробити не можемо (поки що, нібито), тут не проходить. Бо й після анексії Криму води Керченської протоки (як і Азовського моря) є внутрішніми водами України і Російської Федерації. Цей правовий статус протоки закріплено все ще чинним Договором між Україною і РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, підписаним, до слова, під "тузлинським" тиском Росії 24 грудня 2003 року (ратифікований законом України від 20 квітня 2004 р. №1682-ІV).
Виходить кумедно: Крим, виходячи з нинішнього законодавства РФ, "увійшов" до складу Росії, але не Керченська протока! Вона як і раніше - спільний для використання водний простір, де односторонні дії неможливі, а всі питання використання акваторії протоки мають вирішуватися за згодою сторін.
І в Росії про це не просто знають, про це відкрито заявлялося, причому, як мало не головне пояснення невиконання обіцянок Володимира Путіна щодо будівництва Керченського мосту. Публічне виправдання було вкладено у вуста "глави" Криму Сергія Аксьонова. У грудні 2014-го року Аксьонов повідомив, що без згоди України проект реалізувати неможливо. Дослівно: "Перехід має зводитися на тлі спільного судноплавства в Азовському морі. Юридичні нормативи на сьогодні вимагають дозволу Києва, а це, як ви розумієте, нерозв'язана проблема".
Та ось міст почали "будувати". Не беручи до уваги серйозності і справжньої мети маневрів з відсипання дамби (про це трохи нижче), що мала би зробити держава Україна, інтереси якої вкотре порушено? Пам'ятається, Петро Порошенко переконував нас у тому, що боротися на кримському фронті Україна нині може тільки дипломатичними і юридичними методами. Добре, а де вони на практиці, в цьому випадку зокрема? Навіть кволої заяви МЗС не надійшло. Не кажучи вже про запровадження економічних санкцій і підготовку позову до суду у відповідь на зухвале порушення міжнародного права…
Скажемо більше - і без початку "будівництва" мосту для уряду України в цьому районі небойових дій роботи вистачало. Однак як і на сухопутному "кордоні" з Кримом, у Керченській протоці ми спостерігаємо жвавий бізнес. Росія, не денонсуючи міждержавного договору про спільне використання протоки й Азовського моря, за мовчазної згоди керівництва України, фактично господарює там одна, контролюючи заходження суден в Азов і вихід з нього. При цьому держава знімає вершки, а ділки відгризають тіньові корінці.
Як відомо, морські судна, що проходять через Керченську протоку, сплачували канальний збір Керченському морському торговельному порту. "Це обов'язковий платіж (збір), що стягується з торговельних судів за користування транзитними й підхідними до портів каналами; різновид портового збору. Сплачується при кожному проходженні каналу в один кінець, - нагадує Андрій Клименко, голова наглядової ради фонду "Майдан іноземних справ". - Це багато сотень суден на рік і мільйони доларів. Нині канальний збір фактично сплачують судна багатьох країн не в бюджет України, а в бюджет держави-окупанта. Зокрема, це стосується морських суден, що прямують в українські порти на Азовському морі -Бердянськ і Маріуполь - або з них. З поля зору держави геть-чисто зникло також використання рейдових причалів (стоянок) - районів акваторії Керченської протоки, на яких ведеться рейдова перевалка нафтопродуктів і сипучих вантажів. Плата за це також надходить у Керченський морський торговельний порт".
Нагадаємо, що на цей порт поширюються санкції Європейського Союзу у зв'язку з його незаконною експропріацією окупантами. Таким чином, вважає експерт, увесь цей комплекс проблем - Керченський міст, статус Керченської протоки й Азовського моря - мають стати предметом серйозної дипломатичної і правової роботи МЗС і Міністерства юстиції України.
"Кінцева мета цієї роботи абсолютно зрозуміла - унеможливити нахабне використання Росією (як державою-агресором і окупантом) територіальних вод України й отримати компенсацію різних видів збитку: як фінансового, так і екологічного", - каже А.Клименко.
Тепер повернімося до мосту й спробуємо відповістити на очевидне запитання: а з якого такого переляку Росія, не маючи ні вільних коштів (прогнозні суми вартості проекту з інфраструктурою заявлялися від третини до половини трильйона рублів), ні приватних інвесторів, ні екологічної експертизи, яка може значно здорожити проект, ні, нарешті, самого проекту з розрахунками його окупності, почала "будувати" транспортний перехід?
Версія перша, яка пояснює лапки у слові "будувати". Засипання дамби (з гарантованим заподіянням екологічного й економічного збитку собі ж при перекритті створу між о. Тузла і Таманню - перевірено 2003-го) може бути імітацією й елементом тиску на Україну в цей непростий для Володимира Путіна переговірний період.
Версія друга - чисто піарна: народ має бачити виконання обіцянок, упевненість Путіна в завтрашньому дні, міцність економічного й фінансового становища країни, що потрапила під санкції, тощо.
Версія третя, найбільш вірогідна, бо гібридна, - включає дві попередні, а крім того смачна для бенефіціарів проекту. Нагадаємо, що єдиним виконавцем робіт зі спорудження Керченського мосту визначено дуже близьку Володимиру Путіну людину - Аркадія Ротенберга, точніше, підконтрольне йому ТОВ "Стройгазмонтаж". Російські експерти припускають, що цей підряд - своєрідна компенсація Ротенбергу за його втрати при запровадженні персональних санкцій і арешт майна в Європі.
Матеріал про початок "будівництва" мосту на сайті організації "Екологічна вахта по Північному Кавказу" має такий заголовок: "На прохання Путіна: при виборі варіанта будівництва мосту через Керченську протоку перемогла корупція". Як відомо, з 74 конкурсних варіантів Мінтранс Росії й Росавтодор вибрали проект транспортного переходу у вигляді двох мостових споруд - через судноплавний канал Керченської протоки й між о. Тузла і Таманню. Екологи, наводячи безліч аргументів, стверджують, що Мінтранс вибрав найдорожчий і найбільш екологічно неприйнятний варіант маршруту "транспортного переходу" через протоку. Для порівняння: якби перехід будували не через Тузлу, а перекинули від коси Чушка, то він був би в чотири рази коротшим. Крім Ротенберга, йдеться в матеріалі, від "тузлинського" варіанта переходу виграють і власники порту "Тамань". Участь держави в будівництві найбільших у Східній Європі приватних терміналів для перевалки нафти, металу, скрапленого газу й вугілля було заморожено через кризу, а тепер (нібито завдяки лобіюванню очільника РЖД Якуніна) розвиток залізничної інфраструктури порту "Тамань" у концепції Мінтрансу прив'язано до будівництва транспортних підходів до Керченського мосту.
"По суті, ми переживаємо "олімпійське" дежавю. Як свого часу в Сочі, знову спостерігається штучний аврал, знову пафосні гасла про "державну необхідність", заради яких плюватимуть на закони, знову величезні гроші й підкилимна лобістська метушня навколо них, знову атмосфера таємності й наплювацтва на місцеве населення", - пише координатор "Екологічної вахти" Дмитро Шевченко.
Ну то й що, скаже наш вдумливий читач, нехай крадуть свої бюджетні мільярди, від цього ворог стане ще слабкішим. Воно-то так, але крадуть же й за наш рахунок зокрема. Наслідки аврального мегабудівництва мосту, без екологічної експертизи й вивіреного проекту і заради розпилювання великого пирога завдасть непоправної шкоди екології насамперед окупованого, але нашого Криму, акваторіям Чорного й Азовського морів і всьому живому, що там водиться.
І наостанок - про версію, що Кримський міст потрібен Росії, щоб створити коридор для незалежних від України поставок у Крим усього необхідного. Її слід розглядати у зв'язку з іншою "коридорною" темою, що стала вже загальним місцем у розгадках підступних планів Путіна, - про прагнення пробити коридор з Донбасу на окупований півострів Крим, щоб дати приплив ресурсам, яких так бракує, - продовольству, енергоресурсам, воді…
Однак сувора правда життя свідчить про те, що жодного коридору для цього в Крим будувати або пробивати в Росії немає потреби - корумповане керівництво України його вже забезпечило.
Дефіцит енергоресурсів ліквідовано в зародку апріорі корупційним контрактом на купівлю в Росії й продаж Криму електрики. Баланс для України негативний - для цього навіть не треба бути експертом. Струм на продаж у Крим дешевший, ніж закуповується в російської компанії.
Дефіцит продовольства, що виник на короткий час через примушування українських виробників реєструватися за законами РФ і платити в скарбницю окупантів, плавно ліквідовано законом про СЕЗ.
Дефіцит води, пов'язаний з відсутністю запуску дніпровської води, рятувальники Шойгу розв'язали варварським (для мирного часу, але абсолютно виправданим для окупаційної політики) способом - викачуванням підземних вод через масове буріння свердловин і перекидання русел річок у той-таки Північно-Кримський канал. Так, це порушує баланс ґрунтів - але де ви бачили природоохоронну турботу в країн-агресорів?
За великим рахунком, ці "коридори" Кремлю нічого не коштують. Попутно він ще й ловить у тенета наших корумпованих політиків-чиновників, які рятують свій бізнес у Криму й Росії, продовжують торгувати з агресором, домовляються про проходження корабликів Керченською протокою, боягузливо заплющують очі на злочини й самі їх скоюють. Сподіваюся, вони розуміють, що ми бачимо, як вони добровільно йдуть цим коридором ганьби…