У тебе є вороги? Добре. Значить у своєму житті ти щось колись обстоював.
Сер Вінстон Черчилль
Діти, кохана жінка, бізнес-партнери, мільярди, щемливо-обожнювана Волинь, компроміси з совістю заради бізнесу, компроміси з бізнесом заради допомоги атошникам, громадянські вчинки і фракційні поступки, уміння бути ворогом і здатність бути другом - усе полетіло шкереберть, коли кінська нога потрапила в лисячу нору. І зникло в темряві.
12 серпня Ігоря Єремєєва не стало.
Якою буде доля його бізнес-імперії? Хто очолить і чи зможе втримати його парламентську фракцію? Чи означає відхід Єремєєва повернення Литвина? Хто зважиться і чи зважиться на протистояння з головним опонентом Ігоря Мироновича? Сьогодні немає відповідей на ці запитання. Сьогодні - спогад про головне протистояння його життя, що мало не тільки формуюче значення для Єремєєва, але й досить важливе - для мільйонів українців.
Відхід Ігоря Єремєєва може вплинути на розвиток нафтогазової галузі. І питання тут не в долі мережі WOG (щодо неї найменше питань), а швидше в порушенні рівноваги. В особі Ігоря Єремєєва зникла противага найбільшій і жорсткій фігурі в нафтовій галузі - його тезці на прізвище Коломойський. Незважаючи на різні масштаби бізнесу і досить умовне звання "олігарха", останні років із десять саме по осі "Коломойський-Єремєєв" тривала невидима боротьба за галузеву справедливість. І це не була боротьба за активи чи потоки, з боку луцького бізнесмена це була боротьба за рівність можливостей. Якщо Коломойський завжди шукав можливості бути рівнішим за інших, то дії Єремєєва і групи його однодумців на паливному ринку зводилися до того, щоб цього не допустити. Було відчуття, що цей процес надавав йому сил.
Безпосередня сутичка за актив була лише один раз. Наприкінці правління Леоніда Кучми Єремєєву вдалося відбити спроби рейдерсько-силового захоплення належного йому Дрогобицького НПЗ, після чого "Приват" був змушений купити це підприємство в 2006 році за ринковою ціною. Списів було поламано чимало, але в підсумку вийшло "смішно". Захопивши у 2007 році Кременчуцький НПЗ, Коломойський невдовзі зупинив Дрогобицький НПЗ через непотрібність. А Єремєєв, котрий купив після продажу Дрогобича Херсонський НПЗ, що простоював, так і не зміг його запустити.
Усе подальше протистояння Єремєєва і Коломойського відбувалося навколо спроб першого вирівняти ринкове середовище, яке автоматично сильно послабляло другого. У цьому був і є глибокий конфлікт підходів. Коломойський ніколи не інвестував необхідні кошти в українські активи (очевидно, побоюючись втратити їх в будь-який момент). Тому його бізнес-стратегія полягає не в підвищенні ефективності основних фондів шляхом нарощування розвідки і видобутку, модернізації НПЗ і розвитку сучасних АЗК, а в побудові схем з оптимізації оподаткування і паразитуванні на держактивах у нафтогазовій галузі (зазвичай шляхом "особистого зацікавлювання" чиновників і політиків). Навіть у головному Єремєєв і Коломойський були антиподами: Єремєєв завжди хотів жити тільки в Україні, а у Швейцарії... він помер. Пов'язуючи своє майбутнє з батьківщиною, він багато інвестував у нафтовий бізнес і не тільки. Але інвестиції потребують повернення, яке вкрай ускладнене, якщо конкуренти ведуть нечесну гру. Так, Єремєєв боровся за свій бізнес, але його інтереси в цьому разі багато в чому збігалися з інтересами громадян і держави.
У 2009–2010 роках контрольована "Приватом" "Укртатнафта" почала випуск якихось компонентів бензину КБ-92 і КБ-95, оподатковуваних зниженою ставкою податків. Збитки бюджету обчислювалися десятками мільйонів доларів, конкуренція на ринку деформувалася. Тимошенко напередодні виборів тихо саботувала цю тему, не бажаючи сваритися з союзником Коломойським. Єремєєв зміг достукатися тільки до нового прем'єра Азарова, який швидко прикрив лавку.
2009 року "Приват" заробив близько мільярда доларів на занижених цінах "Укрнафти", використавши недосконалість нормативної бази і "купуючи" чиновників. (Єремєєв цю тему тоді закрив, провівши через парламент відповідну законодавчу норму.) Але 2010 року "аукціонна" тема, нехай і не з таким розмахом, зіграла знову, уже з використанням чиновників часів Януковича. Єремєєв домігся нових змін до законодавства і тему було закрито остаточно.
А от чого не вдалося зробити, то це запобігти легалізації групою "Приват" рейдерського захоплення НПЗ "Укртатнафта" у 2007 році. Між двома турами президентських виборів (узимку 2010 року) в.о. голови НАКу Ігор Діденко забезпечив участь "Нафтогазу" у зборах акціонерів "Укртатнафти", на яких держава проголосувала "за" за весь приватівський порядок денний. Так один з найбільших комбінатів Європи дістався "Привату" фактично безкоштовно - за подяку. Зрозуміло, таке вигідне придбання серйозно зміцнило позиції групи на ринку.
У той самий період Миронич, як часто називають між собою Єремєєва колеги, передав привіт "Привату" у вигляді несподівано зрослих рентних платежів на видобуток нафти. Найбільший нафтовидобувник застогнав, але був змушений сплатити до скарбниці серйозні гроші. Через рік Ігор Палиця добився скасування цієї норми.
У період "кривавого режиму" протистояння опонентів згасло, оскільки на ринку з'являється спільний ворог - СЄПЕК Сергія Курченка. І тим і іншим довелося з ним співпрацювати. Терпець урвався взимку 2014 року. За погану поведінку депутатської групи Єремєєва, що не проголосувала за скандальні закони 16 січня, Сергій Арбузов дав силовикам команду порвати бізнес "Континіуму". Вантажі WOG зупиняли на митниці на кілька тижнів, офіс накривали облавами податківців. Урятував крах режиму.
Щойно спільного ворога було повалено, протиборчі сторони зітнулися з новою силою. "Приват" викачав з державних нафтопроводів на свої НПЗ 670 тис. т технологічної нафти. Єремєєв, слідом за ЗМІ, виступив з викривальною критикою, викликавши на себе вогонь усіх приватівських медіа, які звинуватили нардепа у зазіханні на казенну нафту. Правота і побоювання Єремєєва швидко підтвердилися. Заступник міністра енергетики і партнер Коломойського Ігор Діденко (який виник на арені в розпал скандалу) почав строчити проекти переробки викачаної державної нафти з "правильною" економікою. Ці ініціативи вдалося блокувати, але через кілька місяців група знайшла інший спосіб заробити на держнафті. Ставленик "Привату", голова "Укртранснафти" Олександр Лазорко підписав з трьома НПЗ групи договори на оренду резервуарів для зберігання нафти за ціною 2,5 млн грн у день. (На сьогодні заплачено 400 млн грн, а ще 200 млн грн "Приват" вимагає з держкомпанії). Нафту не віддають досі, а отже, лічильник продовжує клацати.
У контексті подальшого розвитку подій після відходу Єремєєва необхідно звернути увагу на Андрія Пасішника, виконавчого директора НАКу і колишнього помічника Єремєєва. Добре володіючи темою, на своїй посаді в "Нафтогазі" Пасішник швидко домігся відчутних результатів: змінив голову наглядової ради "Укртранснафти", створюючи ґрунт для відсторонення Лазорка; з міністрами Демчишиним та Абромавічусом реформував систему аукціонних продажів нафти "Укрнафти", зокрема ліквідуючи невиправданий 15-відсотковий дисконт; брав участь у розробці законопроекту про зниження кворуму зборів акціонерів товариств з державною часткою понад 50% акцій. Остання зміна відкрила шлях до повернення держконтролю в "Укрнафті", яка з 2003 року управлялася менеджерами Коломойського. 22 липня збори акціонерів звільнили з посади голови правління лояльного "Привату" Пітера Ванхеке й призначило Марка Роллінза.
У березні Коломойський в ефірі "1+1" звинуватив Пасішника в зміні менеджменту "Укртранснафти" і відтоді виконавчий директор НАКу оголошений головною мішенню. Топ-менеджер "Нафтогазу" змушений пересуватися з посиленою озброєною охороною, (зафіксовано стеження, побито члена наглядової ради "Укрнафти", близького друга і земляка Пасішника Петра Столяра). Після фатального інциденту з Ігорем Єремєєвим тиск "Привату" з метою звільнення Пасішника помітно зріс. Під приводом невдоволення ремонтом нафтопроводу в Кременчуці почалося пікетування місцевого офісу "Укртранснафти" силами її охоронного агентства (по суті силового підрозділу "Привату", яке раніше було помічене в охороні київського офісу "Укрнафти"). Основна вимога "пікетників", яку щодня крутять канали Коломойського - звільнення Пасішника. За наявним даними, до вирішення питання вже підключені всі сили. "Подання на призначення Пасішника було зроблене міністром енергетики Демчишиним у понеділок (10 серпня). Але, за словами джерел, міністр Кабміну Онищенко цілеспрямовано не включила Пасішника до кадрового блоку засідання уряду в середу, хоча станом на вечір вівторка він там був", - написав на своїй сторінці у ФБ нардеп Сергій Лещенко.
Чи залишиться Пасішник у "Нафтогазі" - головний маркер подальшої розстановки сил і подій, пов'язаних з держкомпаніями нафтового сектора, де "Приват" має великі плани. Технологічна нафта продовжує лежати на НПЗ "Привату", нове правління "Укрнафти" не сформоване, стартував процес обговорення створення ВІНК, який педалює Коломойський. Хто тепер складе конструктивну опозицію цьому салонакопиченню на кістках держави?
Що ж стосується безпосередньо бізнесу Ігоря Єремєєва у нафтовій галузі, то тут усе залежатиме від настрою партнерів - Петра Димінського, Сергія Лагура і Степана Івахіва. Чи захочуть і чи зможуть вони втримати темп свого невгамовного колеги? Слід зазначити, що акціонери відійшли від оперативного управління компанією понад 3 роки тому, передавши штурвал найманим менеджерам. Експеримент вдався, усе працює. Але чи достатньо цього в нинішній ситуації? Своєю енергією та авторитетом Єремєєв забезпечував залучення фінансування для розвитку бізнесу і "завирішував" конфліктні ситуації зокрема і з чиновниками, які відпрацьовують побажання доброзичливців-конкурентів.
Про деякі великі проекти WOG доведеться забути. І не тому, що немає більше пробивного Єремєєва. В країні відбуваються певні зміни. У червні WOG програв тендер "Укрзалізниці" на поставку 100 тис. т дизпалива (програв у той час, коли Мінтранс очолила, здавалося б, своя людина - Андрій Пивоварський, який працював раніше головою групи "Континіум"). Невдовзі тут буде запроваджена система формульних контрактів, і трейдери, ймовірно, поступляться своїм місцем виробникам. Приблизно у цей самий час змінився менеджмент "Укргазвидобування", з якою останнім часом щільно працювали структури "Континіуму", постачаючи її ресурсами і закуповуючи її нафтопродукти. (Тут також насувається епоха електронних закупівель і продажів, у зв'язку з чим місць для посередників не залишиться.)
Втрата цих проектів має піти дітищу Єремєєва на користь. Йому доведеться зосередитися на своїй ефективності і розраховувати тільки на себе. У діловому сенсі WOG стане "злішим", оскільки час великих замовлень минає, та й ринок входить у торовану колію. Це означає, що минає і час надприбутків. І якщо для Єремєєва його мережа була справою життя, а не просто бізнесом, то чим вона є для інших засновників - невідомо. Чи захочуть вони перебувати у постійному русі або ж волітимуть мати спокій рантьє? Адже життя повне не тільки лисячих нір, але й вовчих зграй, які, безсумнівно, потягнуться до бізнесу пораненої компанії… Тим більше, не секрет, що компанії сектора переживають найскладніші у своїй історії часи, пов'язані з 30-відсотковим падінням продажів, нестабільністю валютного ринку і проблемами фінансування. WOG і йому подібні сильно закредитовані, до того ж найчастіше у валюті… Спадкоємцям справи Єремєєва необхідно засукати рукава й продовжувати його боротьбу. А якщо ні, то невдовзі вони втратять компанію.