— Несмертельна зброя? А що це таке? — запитає читач. Адже зброя для того і створюється, щоб нести смерть. Усе це правильно, проте в низці ситуацій необхідно мати такі засоби ураження, які б лише тимчасово виводили людей з ладу. Деякі з них існують досить давно. Достатньо пригадати сльозоточивий газ або гумові кулі.
Проте боротьба з тероризмом, злочинністю і масовими заворушеннями настійно потребує розробки нових методів і засобів. Не менш нагальним є використання несмертельної зброї в миротворчих операціях ООН і навіть у серйозних бойових завданнях.
За даними зарубіжної преси, у США і ряді інших країн інтенсивно ведуться роботи зі створення нових варіантів несмертельної зброї. З’явилася і класифікація несмертельної зброї (НСЗ). Приміром, вона може бути заснована на механічному, хімічному, акустичному, оптичному, електричному й електромагнітному принципах.
Спочатку поговоримо про засоби, що можуть знайти застосування в поліції. Приміром, розроблено великокаліберну кулю, яка випускається по машині, що тікає від поліції, намертво приклеюється до неї і надалі діє, як радіомаяк, випромінюючи спеціальні сигнали. У цьому разі машину значно легше перехопити в дорозі, не влаштовуючи смертельно небезпечних гонок міськими вулицями.
Для такого перехвату розроблено особливу смугу із шипами, що кладеться прямо на дорозі. У звичайному стані шипи не виступають за межі смуги і цілком не заважають проїзду транспорту. Проте за сигналом дистанційного керування зі смуги миттєво виростають десятки гострих шипів, що проколюють шини будь-якої автомашини.
Значно складнішою розробкою є «розумний» пістолет, що дозволить використовувати себе лише господарю. Нещодавно відома фірма «Сміт і Вессон» пообіцяла найближчим часом випустити такий пістолет на ринок. Статистика свідчить, що близько чверті загиблих від рук злочинців поліцейських були вбиті власною зброєю. Але такого не сталося б, аби пістолет безпомилково розпізнавав, чи знаходиться він у руці свого власника.
Можливі два варіанти вирішення цього завдання. У першому на ручці пістолета розташований набір мініатюрних кнопок, за допомогою яких власник зброї вводить свій код. Якщо зброя протягом певного часу не використовується, схема захисту знову включається, скидаючи введений код.
Другий варіант значно складніший. На ручці пістолета встановлюється мініатюрний сканер, який миттєво аналізує відбиток пальця стрілка і в разі його збігу з відбитком, збереженим у пам’яті мікросхеми, перемикає зброю в бойове положення. Подібні пристрої широко застосовуються в різноманітних системах контролю, але розмістити все це в ручці пістолета — завдання не з простих.
Ми вже згадали про гумові кулі. Нині вони широко використовуються на Близькому Сході. Удар такої кулі збиває людину з ніг. Проте відомі і смертельні випадки, отже така зброя досить небезпечна. У зв’язку з цим створюється портативна приставка, що визначає відстань до цілі і встановлює певну швидкість польоту кулі, роблячи її й ефективною, і водночас відносно безпечною.
Останніми роками значного поширення набули різноманітні електрошокові пристрої. Найпростіший з них — це електрошоковий кийок. У його корпусі розташоване низьковольтне джерело живлення і схема, яке виробляє імпульси високовольтної напруги, що досягає 50 тисяч вольт. У результаті дії цих імпульсів м’язи тіла починають мимовільно скорочуватися, людина втрачає координацію і падає на підлогу. Такий стан триває близько хвилини, так що поліцейський без складнощів встигне надіти на порушника наручники.
Проте при використанні кийка необхідний безпосередній контакт із правопорушником. У багатьох випадках бажано знешкодити злочинця на відстані. Таке завдання вирішує електрошоковий пістолет «Тазер». Він вистрілює дві невеличкі стрілки, зв’язані з пістолетом провідниками. Стрілки впиваються в шкіру або просто в одяг порушника, а далі все відбувається, як у разі застосування електрошокового кийка.
Пістолетами «Тазер» уже озброєні понад тисяча поліцейських відділень у США. Стрілки вистрілюються стисненим азотом і летять зі швидкістю близько 150 кілометрів на годину. Джерела живлення (вісім малогабаритних елементів) вистачає на 200 пострілів. Імпульси струму мають тривалість десять мільйонних часток секунди при напрузі 50 тисяч вольт.
На останніх моделях «Тазера» встановлено навіть лазерний приціл, що висвітлює на тілі світну цятку, яка позначає ту точку, куди влучать стрілки. Крім того, при пострілі пістолет викидає серію конфетті з номером конкретного пістолета. Це дає змогу за необхідності ідентифікувати зброю та якось запобігає її застосуванню в кримінальних цілях.
Річ у тому, що в 43 штатах США дозволяється продаж «Тазера» особам, які досягли 18-річного віку. Правда, у семи інших штатах продаж «Тазера» заборонений. Відома правозахисна організація «Емністі Інтернейшнл» називає «Тазер» зброєю катувань і бореться за його повну заборону.
Проте тим часом якась каліфорнійська фірма одержала патент на ще досконалішу електрошокову зброю, що діє на відстані до 100 метрів і взагалі не потребує провідників. Це завдання вирішується за допомогою ультрафіолетового лазера. Він створює два вузькі паралельні промені, всередині яких повітря іонізується і стає провідним. У такий спосіб створюються два штучні провідники, які підводять високу напругу до цілі. Звісно, такий прилад досить дорогий (близько 50 тисяч доларів) і має великі габарити. Проте відповідні служби США виявили до нього інтерес. Припускають, що його можна буде встановлювати на поліцейських машинах і вертольотах, використовуючи не лише для ураження людей, а й для виведення з ладу системи запалювання автомобілів, що змусить їх зупинятися.
Завдання враження струмом на відстані можна вирішити й іншим способом. Кілька років тому демонструвалася зброя, що стріляє невеличким снарядом. Влучаючи в ціль, він приклеюється до одягу. У снаряді є все необхідне для електрошоку — джерело живлення і схема вироблення високовольтних імпульсів.
Багато фірм пускають електрошокові пристрої у вільний продаж, причому іноді маскують їх під цілком інші прилади. Так, муляж щільникового телефона не лише завдає нападнику потужного удару струмом, а й також є сиреною, що виє з величезною гучністю.
За таким самим принципом діє електрошоковий пояс. Він надягається на тіло ув’язненого, і в разі непокори або спроби втечі завдає йому удару. Пояс можна ввімкнути дистанційно, на відстані до ста метрів.
Широке застосування одержала лазерна НСЗ. Створена лазерна рушниця, яка, діючи на сітківку ока, тимчасово осліплює супротивника. Правда, лунають голоси, що це осліплення може виявитися необоротним. Якщо лазерний промінь зміг збити ракету, то знищити настільки тонкий прилад, як око, — тим паче.
Описано використання лазера зеленого світіння. Він тимчасово осліплює нападника, змушує його втратити орієнтацію. Лазер створює світловий конус шириною в один метр, що діє на відстані до семи метрів. Застосовується і комбінація зеленого і червоного лазерів, які працюють в імпульсному режимі.
Такі прилади можуть застосовуватися і для пошкодження чутливих оптичних приладів, установлених на різноманітних видах озброєння.
До зброї, що засліплює, належать і розроблені Пентагоном бомби-спалахи. Всередині такої бомби міститься інертний газ, який під час вибуху миттєво нагрівається і створює спалах білого кольору. Його інтенсивність достатня для засліплення людей і виведення з ладу датчиків світлочутливої апаратури.
Акустична НСЗ використовує не лише ті частоти звука, які чує вухо, а й інфра- та ультразвукові коливання.
Британська поліція для розганяння юрби в Північній Ірландії з успіхом застосувала потужний звуковий сигнал, що містить дві частоти. Під час їхнього змішування у вусі виникало нестерпне відчуття, яке змушувало негайно залишити цю зону.
Можливе і одночасне використання ультразвукових коливань і спалахів яскравого світла, які відчуваються, навіть коли очі щільно закриті.
Відомо, що у Франції використовувався потужний інфразвуковий генератор, який працював на нечутній для вуха людини частоті в сім герц. Слід зазначити, що наднизькі частоти легко проходять через стіни будинків, діючи на людей, які там знаходяться. Як результат з’являлася нудота, втрата рівноваги. Люди почувалися хворими ще кілька годин після припинення звукової дії.
До речі, ще кілька десятиріч тому Роберт Вуд, відомий фізик і великий оригінал, використовував інфразвук в одній театральній виставі. Вуд хотів викликати в глядачів почуття тривоги, переляку — і це йому вдалося.
Як НСЗ широко використовуються і надвисокочастотні радіохвилі. Потужний випромінювач НВЧ-коливань виводить з ладу чутливі напівпровідникові елементи комп’ютерів та іншої електронної апаратури, порушуючи роботу систем управління і зв’язку супротивника.
За останній час з’явилися повідомлення про використання таких коливань для боротьби зі злочинністю і тероризмом. Так, 2001 року на базі ВПС США в Картленді був випробуваний пристрій, що створює вузькоспрямований промінь міліметрових хвиль. Промінь проникає під шкіру, швидко нагріває тканини тіла і спричинює нестерпний біль, який змушує людину капітулювати. Про габарити, вартість і дальність дії цієї зброї нічого не повідомляється. Відомо лише, що за десять років на фінансування подібних розробок було виділено 40 мільйонів доларів.
Існує ще безліч інших видів НСЗ, найчастіше вельми незвичних. Приміром, розроблена спеціальна бомба, що містить воду і карбід кальцію. При вибуху утворюється хмара ацетилену. Потрапляючи в циліндри двигуна, він викликає самочинні спалахи, що може призвести до поломки шатунів і поршнів.
Можна ще згадати про надслизькі речовини, які виводять з ладу злітно-посадкові смуги аеродромів і дороги, проте їхня доставка в район бойових дій дуже проблематична.
У зарубіжній пресі згадується і про сильнодіючі органічні кислоти, що можуть використовуватися для «розм’якшування» металевих конструкцій (приміром, мостів), перешкоджаючи їхній експлуатації.
Існують і зовсім уже фантастичні проекти із створення особливих мікроорганізмів, які «поїдатимуть» озброєння супротивника. Правда, не зрозуміло, чому вони не захочуть поласувати зброєю своїх же творців і як зупинити їхній апетит.
До подібних проектів може належати і використання грандіозних голограм із баченнями, які підривають бойовий дух солдатів супротивника. Приміром, зображення військ, що наближаються, або навіть якісь містичні картини.
Не обійшлося і без спроб впливати на погоду. Ще 1971 року в Північному В’єтнамі здійснювалася операція «Попай». Її метою було викликати сильні зливи, що перешкоджатимуть переміщенню і постачанню військ супротивника. Американські супутники виявляли великі дощові хмари, що рухалися в потрібному напрямку. Потім у певний час туди направлялися літаки, які скидали сполуку йодисте срібло. Це і викликало зливи над територією в’єтконгівців. ООН класифікувала такі дії як спробу вплинути на навколишнє середовище у воєнних цілях. Надалі було укладено угоду про заборону подібних експериментів.
Зустрічаються повідомлення і про безпосередній вплив світлових або надвисокочастотних коливань на мозок людини. Так, високоенергетичні імпульси світла, що ідуть із частотою, яка збігається з мозковим ритмом, призводять до нудоти, запаморочення і втрати орієнтації в просторі.
Є й тривожніші дані про вплив спеціальних електромагнітних коливань на розумовий апарат людини. Зазначені коливання змушують її робити цілком певні дії — стрімголов кидатися в атаку або, піднявши руки вгору, здаватися в полон. Жодних більш визначених фактів немає, але цілком зрозуміло, що подібні розробки здійснюються досить інтенсивно.
Можна не сумніватися, що ми знаходимося на порозі створення нових потужних видів несмертельної зброї. Чи стане від цього війна більш гуманною? Поживемо — побачимо. Втім, краще б не побачити...