На тлі зростання ризиків розгортання широкомасштабного військового конфлікту в Європі 16 колишніх лідерів держав країн Європи та Близького Сходу підписали спільний заклик до міжнародної спільноти вжити дієвих заходів для запобігання подальшій ескалації неоголошеної війни Росії проти України.
Заява була надіслана генеральному секретарю ООН Антоніу Гутеррішу, щоб спонукати Організацію Об’єднаних Націй застосувати весь свій вплив для протистояння сучасній загрозі світовій безпеці й миру аби зупинити агресивні плани Росії.
Вперше з початку російської агресії проти України, на рівні колишніх лідерів держав широкого регіонального представництва - від ЄС, Балкан, Східної Європи, і до Близького сходу, - однозначно заявлено, що між Росією й Україною триває міждержавний конфлікт.
Це визнання міжнародного характеру конфлікту є надзвичайно вагомим на тлі домінуючої позиції серед міжнародної спільноти підміняти правду про російську війну евфімізмами, на кшталт «криза в Україні» чи «сепаратистський конфлікт в Україні, який підтримує / очолює / розпалює Росія».
Вісім років ми чуємо це відлуння кремлівського наративу про «громадянський конфлікт в Україні», за яким стоїть свідомо обрана політика не називати речі своїми іменами, бо правда вимагає зовсім інших дій, ніж та підтримка, котру донедавна надавала Україні міжнародна спільнота для захисту від агресії.
Відтак, заява колишніх лідерів держав є відчутним кроком до ширшого визнання відповідальності Росії як країни агресора, що є необхідною умовою аби покласти край намаганням замирити Кремль шляхом поступок з боку жертви агресії, України.
Чи не вперше на такому високому рівні визнається, що Росія несе пряму відповідальність за незаконну окупацію всіх загарбаних територій України, тобто не лише окупованого Криму, а й окупованих частин Донбасу. Це переломна позиція, адже до цього часу, навіть серед західних демократій, існує вперте намагання недобачати, що російська окупація Криму та Донбасу є епізодами однієї неоголошеної війни проти України.
Вже понад десятиліття Росія вперто й наполегливо просуває через свою мережу впливу на Заході наратив так званої “Великої угоди” для переділу сфер геополітичного впливу. Цей посил кочує провідними західними виданнями з однієї статті у іншу під різними новими гаслами, назвами, та від імені нових авторів, та суть незмінна — визнати за Росією право на свою сферу впливу за рахунок обмеження суверенітету країн Східної Європи та Середньої Азії. Для підсилення російської позиції в поточних перемовинах із Заходом, хор симпатиків Москви та корисних ідіотів затягнув нову пісню про потребу Гельсінкі-2 — всеосяжного безпекового врегулювання в Європі з метою “врахувння змін, котрі відбулись з часу розпаду СРСР”.
В заяві колишніх лідерів держав рішуче відкидаються ці погано завуальовані спроби зміни європейського порядку безпеки шляхом легалізації російських територіальних “надбань” за останні 30 років. Підписанти заяви чітко заявляють, що вони «відкидають будь-яку політику, яка підриває самі основи сучасного міжнародного порядку», і заявляють про своє засудження політики створення сфер впливу.
Важливо, що у заяві визнається, що ми, як країна, котра завдяки добровільному ядерному роззброєнню зробила один із найбільших внесків у справу безпеки й миру в усьому світі, заслуговуємо на матеріальну, фінансову, та, головне, військову допомогу для законного захисту від московської агресії.
Нам потрібно докладати усіх зусиль аби утвердити ці заявлені позиції як базові для будь-якої розмови, котра торкається українських інтересів. Лише торуючи шляхом правди, ми зможемо колись прийти до перемоги над московською імперією брехні щоб відновити територіальну цілісність нашої країни.
Заява
Рішучість та відвага протистояти руйнуванню світового правопорядку
"Ми, нижчепідписані колишні лідери та представники громадянського суспільства країн Європейського Союзу, Балкан, Східної Європи, Близького Сходу та Північної Америки, висловлюємо спільну тривогу з приводу стрімко наростаючої небезпеки широкомасштабного збройного конфлікту, який загрожує суверенітету, політичній незалежності, єдності й територіальній цілісності України.
Міждержавний конфлікт Росії з Україною, який триває восьмий рік та призвів до незаконної окупації та спроби анексії величезних частин території України, становить важкий виклик міжнародному безпековому порядку.
Гуманітарна ціна конфлікту є вкрай сумною. Лише військові дії забрали життя 14 тисяч осіб, поранено понад 25 тисяч, а понад 1,4 мільйона людей були змушені покинути свої домівки. Масові та системні порушення прав людини калічать життя мільйонів українців, які залишаються на окупованих територіях.
На жаль, міжнародне співтовариство до сьогоднішнього дня не змогло знайти вирішення для цього конфлікту за допомогою наявних механізмів міжнародного права. Особливо непокоїть те, що міжнародні організації, яким надано повноваження підтримувати мир у всьому світі, не змогли забезпечити виконання засадничих норм міжнародного права, без яких не можуть існувати мир, безпека та процвітання.
Внаслідок цієї неспроможності захистити міжнародний правопорядок, ми спостерігаємо подальшу дестабілізацію в регіоні, зростання ризиків для безпеки всього європейського континенту та нові глобальні загрози для миру.
Ми б'ємо на сполох, щоб запобігти розгортанню незворотного руйнівного сценарію. Уроки гіркого досвіду двадцятого століття повинні спонукати кожного присвятити всі зусилля задля того, щоб зупинити ескалацію конфлікту. В наших спільних інтересах підтримувати міжнародний правопорядок, який ґрунтуватиметься на правилах, позаяк лише за таких умов може посилюватися захист прав людини та зміцнюватись національний суверенітет й територіальна цілісність, як це закріплено в Статуті ООН.
Сьогодні світ не сліпий. Ми можемо відрізнити правду від брехні. Ми маємо мудрість бачити катастрофічні наслідки шляху руйнування для нашого майбутнього. І ми повинні бути сповнені рішучості протистояти сучасним загрозам миру у всьому світі.
Україна, як країна-засновниця Організації Об’єднаних Націй та держава, котра зробила один із найбільших внесків у глобальний мир і безпеку, добровільно відмовившись від третього за величиною ядерного арсеналу в світі, повинна отримати повну підтримку з боку міжнародної спільноти.
Щоб продемонструвати свою відданість миру, безпеці та справедливості, наші уряди повинні вжити рішучих і своєчасних дій для відновлення миру та безпеки в Україні та захистити заснований на нормах права міжнародний порядок, котрий грутнтується на принципі рівності суверенних націй, засудженні спроб створити “сфери впливу” та відстоюванні прав людини як основи миру й стабільності.
Наші уряди повинні створювати умови, за яких підтримуються фундаментальні принципи міжнародного порядку. У нас є інструменти, і ми повинні ними користуватися. Настійне дотримання міжнародного права може стати серйозним стримуючим фактором для будь-яких агресивних суб’єктів, які переслідують зловмисні плани, намагаючись змінити наш світ.
Ми закликаємо лідерів Сполучених Штатів, Європейського Союзу, країн G20 сформувати єдиний фронт у час безпрецедентного виклику глобальному миру та безпеці.
Ми також закликаємо міжнародне співтовариство надати матеріальну, фінансову та військову допомогу уряду України для законного захисту від російської агресії.
Усі наші нації відчують важкі наслідки від демонтажу чи послаблення міжнародного правопорядку. Якщо ми хочемо, щоб світ процвітав в атмосфері глобальної безпеки й миру, ми повинні відкинути будь-які спроби підриву засадничих підвалин сучасного міжнародного правопорядку.
Ми повинні знайти рішучість та сміливість протистояти будь-яким порушенням міжнародного права. Забезпечуючи мир і стабільність в Україні, та захищаючи її територіальну цілісність, наші уряди також захищатимуть безпеку й мир на всьому європейському континенті та за його межами. Це допоможе зробити світ безпечнішим для усіх".
Підписанти
- Берті Ахерн, прем'єр-міністр Ірландії, 1997-2008
- Абдулазіз Альваїрі, колишній генеральний директор ISESCO
- Ана Бірчал, віцепрем'єр-міністр Румунії, 2018-2019
- Ян Фішер, прем'єр-міністр Чехії, 2009-2010
- Тоомас Гендрік Ільвес, президент Естонії, 2006-2016
- Матс Карлсон, колишній директор Інституту Міжнародних Відносин Швеції, колишній віцепрезидент Світового Банку
- Керрі Кеннеді, президент Robert F. Kennedy Human Rights, США
- Андрюс Кубілюс, прем'єр-міністр Литви, 1999-2000, 2008-2012
- Леонід Кучма, президент України, 1994-2005
- Александр Кваснєвскі, президент Польщі, 1995-2005
- Златко Лагумдзія, прем'єр-міністр Боснії та Герцеговини, 2001-2002, віце-прем'єр-міністр, 2012-2015
- Ігор Лукшич, прем'єр-міністр Чорногорії, 2010-2012
- Реджеп Мейдані, президент Албанії, 1997-2002
- Амр Моусса, генеральний секретар Ліги Арабських Держав, 2001-2011
- Ровшан Мурадов, генеральний секретар NGIC
- Френціс О’Доннел, посол, член Інституту Міжнародних та Європейських Відносин, Ірландія
- Росен Плевнелієв, президент Болгарії, 2012-2017
- Пол Рівей, колишній директор Trilateral Europe
- Петре Роман, прем'єр-міністр Румунії, 1989-1991
- Розаліа Артеага Серрано, президент Еквадору, 1997
- Шувалой Маджумдар, директор програми зовнішньої політики, Macdonald Laurier Institute, Канада
- Петар Стоянов, президент Болгарії, 1997-2002
- Лаймдота Страуюма, прем'єр-міністр Латвії, 2014-2016
- Ізмаїл Серагельдін, віцепрезидент Світового Банку, 1992-2000
- Ека Ткешелашвілі, віцепрем'єр-міністр Грузії, 2010-2012
- Вайра Віке-Фрейберга, президент Латвії, 1999-2007
- Катерина Ющенко, перша леді (2005-2010), голова, Фонду «Україна-3000»
- Віктор Ющенко, президент України (2005-2010), прем'єр-міністр України (1999-2001)
- Валдіс Затлерс, президент Латвії, 2007-2011