Початок останньої декади листопада 2004 року на Львівщині асоціювався з кінцем другої декади серпня 1991 року. Як і тоді, народ разом із представницькими органами місцевого самоврядування одностайно виступив проти режиму. Якщо говорити про дії місцевих рад у цьому столітті, то першою революційному пориву піддалася Львівська міська рада: 22 листопада вона визнала Ющенка законно обраним президентом України і висловила готовність виконувати його укази та розпорядження. Потім — 23 листопада — відбулася спільна сесія львівських міської та обласної рад з аналогічним рішенням. За прикладом цих двох рад пішли всі районні ради Львівщини та деякі міські ради в інших регіонах країни. Однак усіх перевершила Львівська обласна рада — 24 листопада вона висловила недовіру главі облдержадміністрації та його заступникам і відродила обласний виконавчий комітет. Планувалося створити повноцінні органи виконавчої влади, підконтрольні обласній раді, які фактично замінили б собою діючу ОДА.
Тоді ж таки, в середу, обласні депутати призначили головою новоствореного виконкому Петра Олійника, народного депутата і главу львівського виборчого штабу Віктора Ющенка. Того ж самого дня «було усунуто від службових обов’язків керівників УМВСУ, ДПА та податкової міліції у Львівській області, Західної регіональної митниці, об’єднання «Львівліс» і обласного Управління пасажирського транспорту». Відразу було призначено лояльних до волі народу виконувачів обов’язків керівників у деяких із перелічених органах. Інших в.о. запланували призначити пізніше. Керівники облради і облвиконкому, при підтримці маси демонстрантів, рушили в напрямку головних офісів УМВСУ і ДПА у Львівській області з метою замінити керівників цих служб («за грубі порушення законодавства перед другим туром голосування») новими людьми. Але в зазначених установах до передачі повноважень ніхто не був готовий. Протягом кількох днів головні управління міліції та податкової перебували в облозі мітингувальників. Обложені не здалися. Минулого четверга Олійник підписав розпорядження про створення в області загонів самооборони.
На цьому етапі виявилася ще одна подібність подій 2004 року та подій 1991-го, щоправда, зовсім небажана для українських патріотів. Серпень 91-го, якщо згадати, був пов’язаний не тільки з утвердженням української державності, а й із розвалом радянської. Нині переформатування влади на українському Заході викликало несподівану реакцію на українському Сході. Схід України відповів парадом сепаратизму. Власне, на наш погляд, розмови про автономізацію Донецької, Луганської та Харківської областей значною мірою стали можливі завдяки пацифістській генеральній лінії, у фарватері якої утримувалися демонстранти в Києві. Влада, спочатку зелена від розгубленості, за відсутності силового тиску отямилася і запустила сценарій дезінтеграції України. Якби в стані опозиції взяли гору радикальні революційні настрої і якби на бік народу став будь-який полк бронетехніки, про скасування «львівських рішень», швидше за все, ніхто б і не заїкнувся. Хай там як, Ющенко з оточенням пішли на переговорний процес, у результаті чого виникла необхідність діяти нібито в рамках законності і східнякам, і західнякам. «Суверенітети східних областей» стали предметом обміну на рішення органів місцевого самоврядування західних областей, і насамперед Львівської облради у тій частині, що стосується створення облвиконкому. 27 листопада з’явилася відповідна постанова Верховної Ради, що закликала місцеві ради відмовитися від низки рішень, прийнятих в екстремальній ситуації після другого туру виборів.
П.Олійник змушений був зробити заяву: «У ситуації, яка склалася у Львівській області на даному етапі, можна вважати, що виконавчий комітет обласної ради реалізував покладені на нього політичні функції тимчасового виконання обов’язків облдержадміністрації». П.Олійник вирішив, що у зв’язку зі стабілізацією ситуації на Львівщині відпадає потреба створювати аналогічні виконкоми в районах та в області в цілому, «оскільки сьогодні органи виконавчої влади в цілому здатні повноцінно й легітимно виконувати свої функції в межах Конституції і законів України». Під легітимністю самоусунутий від повноважень глави облвиконкому П.Олійник мав на увазі те, що глави районних держадміністрацій області і глава ОДА «висловили готовність стати на бік народу». Пізніше ці слова підтвердилися. 27 листопада всі глави РДА підтримали волю більшості населення, рішення районних і обласних рад. А губернатор 1 грудня написав у відповідні столичні відомства листи, якими ретранслював побажання обласної ради висловити недовіру ряду обласних керівників (начальнику Львівської обласної міліції, головному в області податківцю, начальнику Західної регіональної митниці, керівникам ДП «Львівське обласне автотранспортне підприємство» і ДЛГО «Львівліс»).
Замість облвиконкому було створено «вищий політичний орган на Львівщині» — Комітет національного порятунку. Нове утворення покликане здійснювати загальну координацію політичних і громадських організацій, що підтримують Віктора Ющенка. Цей комітет створив свої комісії і свій... виконком. Керівником виконкому КНП і комітету в цілому став той-таки П.Олійник. Першим своїм розпорядженням він серед іншого рекомендував обласній та районним радам до 3 грудня провести сесії і скасувати попередньо прийняті рішення, які суперечать Конституції України і чинному законодавству.
Обласна сесія погоджувати свої попередні рішення з чинним законодавством і згадуваною постановою Верховної Ради зібралася вже 2 грудня. Повністю виконати побажання КНП і ВРУ обласний депутатський корпус не зміг. Було проголосовано призупинити рішення Львівської обласної ради, що стосуються створення виконкому та призначення нових керівників на місце відсторонених у вище перелічених обласних структурах.
Формулювання «призупинити» обгрунтовували тим, що ні в Києві, ні на Сході ситуація в позитивний бік суттєво не змінилися.
Обласні та районні ради мають право створювати свої виконавчі органи або делегувати їхні повноваження відповідним державним адміністраціям. Так, минулого четверга облрада делегувала 29 своїх повноважень ОДА, найважливіше з них — формування бюджету. Таку аргументацію на користь виконкомів при радах, як наполягає керівництво облради, можна знайти в Конституції (статті 7, 38, і 140) і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (статті 10 і 43). Інша річ, що облрада, ведена революційними настроями, не зовсім коректно, з погляду юриспруденції, спробувала ліквідувати в області президентську вертикаль. Хоча на останньому сесійному засіданні відзначалося, що без цього вчинку не вдалося б зупинити підготовку насильницьких дій влади. Згодом адепти демократизації не виключають можливості повернутися до створення виконкомів. Цей інститут може стати обов’язковим після проведення адміністративної реформи.