Недавній візит президента РФ Володимира Путіна в Туреччину привернув багато уваги українських і міжнародних ЗМІ. Особливо широко коментувалися нібито революційні домовленості в галузі енергетики, оголошені на тлі дивної події - публічної відмови від проекту "Південний потік", що вже набив оскому.
Багато років провідні експерти говорили, що це політичний проект, без жодного економічного смислу, і тільки російські "тролі" продовжували розповідати небилиці про його швидку реалізацію. Дивно, як легко виникає віра в будь-які фантазії походженням із Москви… Тільки місяців два тому Олексій Міллер говорив про близький початок прокладання "Південного потоку", що виявилося блефом, як тепер так само впевнено голова правління "Газпрому" запускає в ефір версію про "нью-південний потік" через Туреччину.
Спробуємо без поспіху в усьому розібратися.
Попри приставку "державний", візит В.Путіна був пересічною подією. Його почет, мабуть, мав намір згладити в Анкарі неприємні враження, які залишилися в їхнього боса від Брісбена. Що сказати - протокольні формальності в Туреччині на висоті. Стосовно іншого - 8 підписаних документів, три чверті яких - протоколи про наміри. Це навіть не рівень робочого візиту.
Вкотре за останні 4 роки звучали розмови про двосторонній товарообіг на суму 100 млрд (а він цього року навіть зменшився, порівняно з минулим), підтверджувалися розбіжності щодо Сирії та Україні, констатувалася неможливість підписання угоди про вільну торгівлю. І, звісно, гучні енергетичні заяви, про які трохи нижче. Навіщо ця ширма знадобилася В.Путіну - зрозуміло. А навіщо це Анкарі?
Тут також усе просто: Туреччина має величезний дисбаланс у торгівлі з Росією, а дефіцит платіжного балансу взагалі для турецької економіки - чи не найгостріша проблема. Тому прагматичні турки шукають будь-яку можливість поліпшити ситуацію, хай навіть шляхом переговорів із керівництвом країни, яка не поділяє заклопотаності своїх турецьких партнерів режимом Асада і геноцидом кримських татар. Турецький прагматизм у світі вже нікого не дивує.
Не може бути сумнівів: жодні домовленості з РФ не приведуть до визнання Анкарою анексії Криму. Туреччина виступала й виступатиме за територіальну цілісність України. І турки - досить непоступливі переговорники.
Домовленості в енергетичній сфері поділяються на 2 частини - реальні й ніби реальні. До першої категорії належить проект будівництва атомної станції неподалік порту й міста Мерсін. Про цей проект говорять уже 3 роки, але тільки щойно було схвалено звіт про екологічну безпеку станції. Це відкриває можливості для початку робіт, про які, знову ж, повідомляється завидно регулярно.
АЕС "Аккую" - стовідсоткова російська інвестиція на
22 млрд дол. з єдиним зобов'язанням із боку замовника - купувати електроенергію за затвердженим тарифом. Під час візиту з помпою було оголошено, що Росія створюватиме в Туреччині цілу галузь атомної енергетики. У перекладі з мови піару це означає - 200 турецьких фахівців поїхали навчатися в Росію.
Це, взагалі-то, зрозуміло, - спеціалісти на станції потрібні вітчизняні. Отож: Київ і Анкара вже давно працюють у питаннях ядерної безпеки, оскільки в Туреччині уважно вивчають і наш досвід експлуатації російських реакторів, і наслідки Чорнобиля. Немає, правда, відповідей на інші запитання: як поставлятиметься паливо для АЕС, і що робити з відпрацьованим паливом? Невже доведеться возити через Босфор?
Ніби реальні домовленості в галузі енергетики стосуються поставок газу. Сьогодні Туреччина на 60% залежить від російського газу (хоча має
6 постачальників) і купує в "Газпрому" близько 26 млрд кубометрів. Періодично постають питання зниження ціни, на що стратегічний партнер іде вкрай неохоче. Нині оголошено, що "Газпром" збільшить поставки на 3 млрд кубометрів "Блакитним потоком" і знизить ціни на газ на 6%.
Отож, і те, і друге - це давно прописані умови в рамках чинних контрактів. Ба більше, знижка на 6% явно не задовольняє Анкару, про що вже наступного дня після візиту В.Путіна повідомив прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу. Тому єдиний вагомий результат візиту - це сенсаційне оголошення В.Путіна про відмову від "Південного потоку".
Традиційно, російський президент обвинуватив Європейський Союз загалом і Болгарію, зокрема, в небажанні реалізовувати цей проект. Проблема відома: Москва не хоче виконувати умови Третього енергопакету про розподіл власника труби і газу. Як було сказано під час престижної міжнародної конференції Атлантичної Ради 20-22 листопада у Стамбулі, РФ навіть не зверталася офіційно до ЄС із проханням вивести "Південний потік" з-під дії Третього енергопакету. Всі розмови на цю тему були для ЗМІ, що взагалі ставить під питання початкову щирість намірів Росії будувати цей газопровід. Як тепер почуваються партнери "Газпрому" в Австрії, Сербії, Угорщині, Хорватії та російські лобісти в Європі, залишається тільки здогадуватися.
Ця ситуація просто не могла пройти повз увагу вкрай обережних і підприємливих турків. Задля знижки на газ можна, звичайно, і меморандум підписати, і навіть поговорити на камеру про можливість побудови міфічної труби на 63 млрд кубометрів із Росії в Туреччину вкупі з "хабом" на кордоні з Грецією. Незрозуміло тільки, чим Греція відрізняється від Болгарії (хіба це інший ЄС?), як "експерти" уявляють собі сховища на 50 млрд кубів (у всій Туреччині не набереться сховищ і на 5 млрд), хто фінансуватиме цей проект в умовах, коли не тільки вже в дорозі пріоритетний для ЄС TANAP, а й усі обсяги газу з азербайджано-турецько-британської труби законтрактовані.
Гадаю, є всі підстави вважати, що нинішнім "кидком" на південь, до грецького кордону, "Газпром" ставив перед собою 3 справжні цілі, які не мають нічого спільного з намірами поставляти газ у Європу. По-перше, продемонструвати ЄС, що й поблизу його кордонів є охочі мати справу з Москвою.
По-друге, сповільнити реалізацію TANAP, відкривши нові дискусії на тему збільшення його потужності та доцільності (дай боже нашим азербайджанським партнерам мудрості не заходити в такі дискусії). І, нарешті, по-третє, - запобігти чи відкласти на максимальний термін захід у Грецію і/або Туреччину газу з кіпрських родовищ. Якщо це станеться, ринок півдня Європи для "Газпрому" закриється остаточно й назавжди.
Отже, озвучені паном Міллером ідеї - не що інше як спроба знову внести розбрат у європейську енергетичну політику. Гадаю, в Москві чудово інформовані про масштабний проект енергетичного коридору " Північ-Південь", розроблений фахівцями з Європи та США, зокрема поляками, і представлений наприкінці листопада у Стамбулі. Цей проект, на відміну від "газпромівських" забаганок, досить реалістичний, він спрямований на створення в Центральній Європі енергетичної нафтогазової інфраструктури, яка дозволить вистояти у будь-якій газовій війні з Росією і вберегти споживачів від будь-яких природних та політичних катаклізмів.
І Україні, і Туреччині є місце в цьому проекті. І чим раніше почати консультації з цього приводу, тим краще. А ось "Газпрому" там робити нічого. Диверсифікованості джерел газу можна досягти, будуючи нові термінали з прийому скрапленого газу. Литва, Польща і Франція вже роблять це. На черзі - Хорватія. Фантастична ідея побудови "хабу" поблизу кордонів Греції здатна привернути увагу ЗМІ, але вона не витримує критики при ретельнішому аналізі.
Україні і Туреччині слід активніше входити в європейську газотранспортну мережу, переходити на прозору систему контрактів, добиватися справедливої ціни на газ, розвивати власний видобуток і працювати з такими постачальниками газу, які не принесуть разом із газом танки й "Гради". Туреччині не варто забувати, що турецько-вірменський кордон з того боку охороняє армія РФ, а в Криму створюється справжня військова база замість туристичної інфраструктури. Досить поглянути на карту, щоб зрозуміти, на кого в регіоні будуть націлені "Іскандери", розміщені на кримській землі.