UA / RU
Підтримати ZN.ua

Призначення Любченко. Навчитися не збирати, а заробляти

Чого чекати від нового міністра економіки?

Автор: Юлiя Самаєва

Ігор Петрашко не тримався за посаду ані секунди. Будучи міністром не всієї економіки, а лише елеваторів і зерноперевалки, він доволі швидко відчув дискомфорт від решти незрозумілих обов’язків. А коли регулювання аграрним сектором відійшло воскреслому МінАПК, йому взагалі стало нецікаво.

Наступнику Олексію Любченку Петрашко залишає самі клопоти. Другий рік пандемії — випробування для всіх країн, що вже казати про відкриту, сировинну та орієнтовану на експорт Україну, яка досі не звалилася в економічну прірву лише завдяки зростанню світових цін на сировину та посиленому інтересу західних інвесторів до ризикових активів, зокрема й українських облігацій. Як ви розумієте, жоден із цих факторів — не досягнення ані Петрашка, ані міністерства під його управлінням. Наша економіка — це вітрильник, біля штурвала якого нікого немає і який досі не влетів у скелю, лише завдячуючи вітру, що дме в інший бік. В ідеалі ми хотіли б у керма вітрильника не просто людину, яка розуміється на судноплавстві, а й двигун, який зменшив би нашу залежність від вітру до мінімуму.

Специфічне розуміння українцями локдауну, з одного боку, поглиблює ризики, пов’язані із поширенням коронавірусу, з іншого — не дає економіці загнутися остаточно. Попри всі обмеження, попит і товарооборот прискорювалися, інфляція скакнула за верхню межу цільового таргету НБУ, попит на робочу силу зберігався і навіть реальні заробітні плати зростали. Звісно, частина цих позитивів завдячує низькій порівняльній базі минулого року. Втім, у нашому випадку навіть «статистичні» перемоги — привід для втіхи.

Однак просто не буде. Зростання інфляції навряд чи зупиниться раніше кінця цього року. Виробничі витрати збільшуватимуться, а от інвестиції — не особливо. Основним «внутрішнім» рушієм лишатиметься споживчий попит, а зовнішнім — той самий «попутний вітер» світових цін на сировину. При цьому чарівний ефект низької бази порівняння вичерпуватиметься від кварталу до кварталу.

Олексій Любченко, який раніше очолював податкову службу, безумовно, може стати за штурвал і навіть скерувати наш вітрильник подалі від очевидних ризиків. А от чи зможе він узагалі опустити вітрила і запустити двигун — питання.

Любченко на посаді голови податкової продемонстрував очевидні успіхи, передусім з точки зору наповнення держбюджету. Він на практиці довів, що навіть часткова боротьба з податковими схемами може дати приголомшливі результати. За бюджетними надходженнями податкова виконує і перевиконує плани (за підсумками 2020-го, майже на 50 млрд грн), попри економічний спад і падіння ВВП. При цьому на досягнутому Любченко не зупинявся, хоча міг, а планував продовжувати «розширення податкової бази за рахунок «тіні», тих таки «скруток», конвертцентрів, офшорів. За його оцінками, потенційні втрати від мінімізації податків в Україні становлять 7,7 млрд дол. на рік. І Любченко мав план, як вивести на світло хоча б частину цих коштів. Звісно, як будь-який податківець зі стажем, він обіцяв спрощення адміністрування та «сервісність», але лише після виконання бюджетних показників.

У цьому, напевно, і полягає основний ризик цього призначення. Розумний, «нетоксичний» і наполегливий Любченко на новій посаді має навчитися не збирати надходження, а заробляти їх. Погодьтеся, відмінність принципова, а підходи абсолютно протилежні. Йому треба буде шукати порозуміння з українським бізнесом, від титанів до дрібноти, з нашими інвесторами, з нашими ринками збуту, з керівниками держкомпаній і «керівниками» цих керівників. Це ще те випробування і на наполегливість, і на розум.

Та найголовніший виклик для Любченка — боротьба із інституційним коматозом самого Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Зробити це без команди однодумців буде вкрай складно. Сподіваємося, що Любченку дадуть принаймні шанс на її створення, а не одразу почнуть пхати до обойми чиїхось довірених осіб. Якщо наші сподівання не справдяться, на особливі перемоги від Любченка на чолі Мінекономіки розраховувати не варто, бо реальний функціонал міністерств набагато ширший за найбільші амбіції однієї людини.

Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.