Є такі регіони, де українці цінуються дуже дорого. Особливо дорого зараз коштують українці... ні, не на шахтах і не на біржах праці, не на Лазурному березі, і не в Кончі-Заспі, як ви, напевно, подумали, а на базах сомалійських піратів. За оцінками компетентних органів, українські моряки посідають п’яте місце у світі серед екіпажів торгових суден. І станом на сьогодні — друге місце у світі за числом заручників, які щороку потрапляють до рук морських піратів.
«Дзеркало тижня» з допомогою своїх джерел отримало можливість відновити унікальні деталі операції зі звільнення заручників на судні «Фаїна». Як відомо, після «Фаїни» ще два українські екіпажі були захоплені піратами і зараз перебувають у полоні. Працівники спецслужб упевнено прогнозують: захоплення будуть іще, оскільки політиканський галас підняв «ринкову вартість» українських моряків в очах піратів дуже високо.
Кому вигідно?
Колишня британська колонія (до 1960 року) Сомалі так і не змогла сформувати свою державність — дикі племена і клани не піддавалися вихованню будь-якими «ізмами». По суті, з 1977 року на території Сомалі різні збройні формування ведуть безперервну громадянську війну, яка з 91-го призвела до фактичного розпаду держави. Життя в Сомалі не варте нічого, і в розореній країні є тільки одна стабільна професія — людина з гвинтівкою.
У берегових попередженнях для капітанів суден, що їх видає Центр попередження про піратство Міжнародного морського бюро, років десять тому рекомендувалося не наближатися до берегів Сомалі ближче як на 50 миль, потім на 100 миль, кілька років тому зону розширили до 200. Але пірати вдосконалюють свою технічну базу, закуповують дедалі потужніші й більші катери, оснащують їх сучасним радіонавігаційним устаткуванням. По суті, вони можуть перекривати своїми рейдами вже всю Аденську затоку, що з’єднує Червоне море та Індійський океан, — один із найбільш пожвавлених маршрутів судноплавства.
За даними Королівського інституту міжнародних відносин Великобританії, із січня по вересень 2008 року сомалійські пірати захопили понад 30 суден, отримавши викуп не менш як 30 млн. дол., при цьому ряд захоплених кораблів перебувають у полоні в піратів до цього часу.
У цьому зв’язку зазначимо, що сомалійськими, нігерійськими, бенінськими і гвінейськими піратами у 2002—2008 роках були захоплені 12 суден з українцями на борту. Зараз у руках піратів перебувають два наші екіпажі, інших звільнено, як правило, за викуп. Тобто прецедентів як захоплення, так і звільнень українців піратами вже було достатньо.
Пошук вигідної жертви для сучасних піратів не становить жодної проблеми. Кожне морське судно для гарантування безпеки судноводіння і роботи служб порятунку оснащується АІС — автоматизованою інформаційною системою, котра безперервно передає параметри руху і координати судна, а також приймає аналогічні параметри з усіх суден навколо — прийом можна забезпечити і на 50, і на 100, і на 200 миль, і значно більше. Тобто шукати торгові судна довго не доводиться — увімкнув АІС, і вибирай — всі основні дані судна перед тобою.
І ось тут починаються загадкові збіги.
По-перше, «Фаїна» йшла далеко за межами 200-мильної зони від Сомалі. За добу в цьому районі проходить від 400 до 800 суден — але пірати чомусь вибрали саме «Фаїну».
По-друге, вперше у світі за останні 65 років торгового судноплавства пірати захопили транспорт із вантажем зброї. Це слід пояснити окремо: зброя не є для піратів чимось життєво необхідним, і в Сомалі купити автомат можна на базарі. Вантаж «Фаїни» — українські танки Т-72 — для піратів занадто складна бойова техніка, та й коштів для їх застосування в місцевих князьків просто немає. Крім того, танки — товар малоліквідний, нешвидкопсувний, збути його практично неможливо, відносна вартість невелика. Зверніть увагу, інші захоплення в той самий час пірати-грабіжники проводять дуже осмислено: захоплюють танкери, контейнеровози, яхту з багатими пасажирами. Річ у тім, що в сучасному світі дізнатися про склад вантажу не становить жодних складнощів — сотні людей у багатьох портах отримують детальну інформацію про вантаж на суднах, які проходять через порти, і хто саме на якому етапі дав наводку піратам, установити дедукцією неможливо. На транспортування зброї власник «Фаїни» виграв тендер в «Укрспецекспорті». (Моряки знають, що вміст судна не засекречений і вказується в судновому коносаменті й інших відкритих матеріалах, але ми на цьому акцентуємо увагу, бо сьогодні у справі «Фаїни» то тут, то там лунають дилетантські твердження на кшталт «піратів сповістили відразу після виходу судна з Балабанівки».) Однак підозрювати замовне викрадення «Фаїни» дає підставу саме характер вантажу.
Порівняно з будь-яким танкером, транспортом електроніки, медикаментів, цінність «Фаїни» піратам не могла видатися високою. При цьому навіть бандити чудово розуміють, що таку кількість зброї їм ніхто не дозволить тихо поцупити, і резонанс буде колосальний. Однак нерентабельний напад було вчинено.
По-третє, слід нагадати збіг політичних чинників: захоплення «Фаїни» відбулося в розпал українсько-російського скандалу, пов’язаного з поставками нашої зброї в Грузію. І стало важливим чинником дискредитації зовнішньої політики України в той період. Не менш важливим, ніж свого часу скандал із постачаннями до Китаю та Ірану українських ракет Х-55, коли, нагадаємо, «Росвооружение» через ланцюжок посередників продало наші ракети, а закиди в незаконних поставках забороненої зброї посипалися на Україну.
Тут виникає запитання щодо цілей і завдань української зовнішньої політики. Конфлікт у відносинах із Росією через ставлення до грузинської проблеми загострився саме у вересні 2008-го. Саме тоді, за російськими даними, Україна для відновлення втрат Грузії в серпневій війні поставила Саакашвілі велику партію бойової техніки, у тому числі ракет до комплексів ППО «Оса-АКМ», які свого часу завдали тяжких втрат ВПС РФ (ці системи збили щонайменше три штурмовики Су-25 і розвідник Су-24МР).
По-четверте, скандал став також потужним інструментом внутрішньополітичного тиску в самій Україні проти кума Саакашвілі — президента Ющенка, недвозначним сигналом, мовляв, думайте добряче, кому і як ви продаєте зброю... Цікавою була бурхлива реакція деяких депутатів, наприклад від Партії регіонів, на цей скандал. Морякам на «Фаїні» І.Богословська заявила, що єдиний шанс урятувати їх від штурму — це переписати й оприлюднити всю номенклатуру вантажу і повністю розсекретити поставку. Насправді особливо секретної техніки на борту «Фаїни» не було — африканці не грузини, їм «Буки» ні до чого. Якби моряки розповіли про характер вантажу і номери військової техніки, це, звісно, ніяк не вплинуло б на переговори з піратами, зате створило б проблеми кенійським «збройовим баронам» і ускладнило б, не виключено, подальший перепродаж танків. Ще один цікавий збіг: Партія регіонів організувала широкомасштабну піар-кампанію, виділивши на неї чималі кошти. Не помічені раніше в альтруїзмі пани Прутнік і Колесніков раптом вирішили зібрати 8 млн. дол. викупу. Чомусь нині, коли інші наші громадяни є заручниками піратів, ПРУ мовчить, пожертвувачі чомусь забули про благородний почин...
По-п’яте, ситуація з «Фаїною» завдала шкоди збройовому бізнесу «Укрспецекспорту» в Кенії і Східній Африці загалом. Постачальників радянської зброї в цей регіон багато і конкуренція серед них жорстка. Кенія — країна невелика, перебуває під американським впливом, і зараз США з допомогою кенійських військ, свого спецназу та авіації вже третій рік намагаються взяти під контроль південні райони Сомалі, котрі перебувають у руках радикальної ісламістської організації «Аль-Шабаб». Для ведення бойових дій, оснащення невеликої кенійської армії та лояльних сомалійських кланів американці спочатку схвалили закупівлю чималої партії російської стрілецької зброї, однак закріпитися на цьому зростаючому ринку росіянам не вдалося — і нині конфлікт в основному підживлюється українськими поставками. Росія конкурує з Україною на ринку озброєнь і в Ефіопії, котра також бере участь у сомалійському конфлікті. У 2007 році, за даними західної преси, Україна вже продала Кенії понад 70 танків Т-72 і сім реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град». Зараз іще 33 танки і, за неофіційними даними, ще шість «Градів» і засоби ППО. У принципі така велика кількість важкої бронетанкової техніки для Кенії є надмірною навіть з урахуванням війни в Сомалі, оскільки вимагає значних ресурсів для експлуатації, бойової підготовки та застосування такої армади. Крім того, у сомалійських кланів немає авіації, і зенітні установки, вочевидь, знадобляться для застосування у війні, де сторони використовують літаки та вертольоти. Тому високою є імовірність того, що одержувачі вантажу «Фаїни» переправлять зброю лояльним угрупованням у Судані або Еритреї. А отже, ті, хто також поставляє зброю в ці регіони, були б зацікавлені зірвати поставки «Укрспецекспорту» або затягти строки їх виконання.
Професіонали української розвідки, аналізуючи низку перелічених вище збігів, не могли не припустити, крім інших версій, що операція із захопленням «Фаїни» могла бути дуже вигідна для якоїсь іноземної спецслужби певної сусідньої держави. І наявність «руки Москви», як і втручання інших іноземних спецслужб у цій історії, було предметом спеціального розслідування. Офіційні компетентні органи фактів, що підтверджують дану версію, не мають. Занадто багато джерел витоку, і вирахувати, чи була наводка і чиє замовлення виконували пірати, не так просто. Тому наші спецслужби на підставі наявних відомостей не лише не мають жодних претензій до своїх партнерів, а навіть висловили подяку всім, хто надав допомогу інформацією у справі «Фаїни». Однак не зв’язані офіційними рамками колишні працівники українських спецслужб практично не сумніваються, що ланцюг випадковостей у справі «Фаїни» є, цілком можна припустити, закономірністю, і на запитання «кому вигідно?» стверджують, що з чиєїсь волі чи мимоволі, але ситуація з «Фаїною» виявилася на руку Росії.
Як наші політики піратам допомагали
Ситуація з піратським захопленням для України не нова, і досвід розв’язання теж був нагромаджений. Питань із «Фаїною» було два — ціна й терміни. Пірати зацікавлені в максимальному резонансі захоплення та в збільшенні кількості зацікавлених осіб — посередників, які братимуть участь у переговорах, щоб, як на аукціоні, підвищувати ціну заручників. Пірати хочуть максимальної публічності — знову ж таки, для посилення враження, для накрутки суми викупу. Ті, хто веде переговори з рекетирами, вирішують протилежні завдання. У переговорах використовуються найрізноманітніші прийоми й аргументи для впливу на конкретних людей, тому деталі цих переговорів не призначаються для публічного обговорення. Переговорник завжди прагне зменшити суму викупу, бо погодитися на умови піратів зразу — означає спровокувати їх на нові захоплення, на розпалювання їхніх апетитів, на посилення самих піратських угруповань, які отримані ресурси вкладають у розширення бізнесу.
Важливо відзначити й зовнішньополітичні резони, що вимагають приховання самого факту переговорів про викуп і відмови від будь-якої публічності: більшість країн, зокрема тих, котрі потерпають від піратства, як, наприклад, Нігерія, Кенія, категорично проти практики виплати викупів чи принаймні афішування домовленостей із цього приводу. Тому що це, по суті, фінансування екстремістських організацій і організованої злочинності. Та й сам факт публічних переговорів із бандитами дискредитує державу і створює рекламу рекету.
З огляду на вищесказане, очевидно, що українські політики зробили все можливе, аби максимально затягнути процес торгів із бандитами, максимально ускладнити й зробити дорожчим переговорний процес. Інформаційний галас нічого спільного з допомогою морякам не мав, а родичі моряків своїми щирими словами, на жаль, тільки підвищували рейтинги ток-шоу, анітрохи не полегшуючи становища своїх близьких. Жоден із українських політиків, за винятком Ніни Карпачової, уповноваженої з прав людини, не побував навіть у Кенії, не кажучи вже про Сомалі. Жодним чином не причетні до порятунку екіпажу ті, хто галасував про вирятування наших громадян на борту.
Взагалі, важливо розглянути політичний піар навколо «Фаїни» як прецедент. Складається враження, що українська влада приймає політичні рішення виключно під час ток-шоу, у форматі ток-шоу й в інтересах ток-шоу. Взяття в заручники великої кількості громадян перетворилося на модну тему для обговорення. Ні-ні та й подумаєш: а що буде в нашому суспільстві, якщо, не дай боже, масове захоплення заручників станеться на території України? Якщо це буде справжній тероризм? Як зможуть працювати компетентні органи в умовах інформаційного психозу, як це було у випадку з «Фаїною»? Історія свідчить, що коли спецоперація стає публічною, це призводить до дорогого провалу на кшталт Мюнхена-72, Будьонновська чи Первомайська, і жодна з поставлених цілей у результаті не досягається...
Проте політична істерія примусила українську владу публічно засвітитися в цій історії. Справу взяв на особливий контроль президент, а коли процес почав зволікатися, координацію всіх дій керівництво держави поклало на СЗР. Влада вкотре, всупереч доцільності, пішла на повідку в одномоментної піар-вигоди, і ця помилка дуже вплинула на історію з «Фаїною». Водночас із боку ПРУ прозвучали численні заяви про збір коштів для викупу. Таким чином, піратська громада зрозуміла, що для України викуп бранців став справою державного престижу, особистим зобов’язанням керівництва країни, і, отже, ціна питання може бути значно вищою навіть за заявлені спочатку 20 і 35 млн. дол. Коли бандити прочитали ці приємні для них новини, поширені всіма світовими інформаційними агентствами, переговорний процес загальмувався.
Не можна не відзначити, що українські політики, та ж таки пані Карпачова та багато інших представників влади, всіляко заспокоювали піратів: будь-яка можливість штурму виключалася, всі вимоги хотіли виконати в повному обсязі. «Стокгольмський синдром» опанував уми десятків, здавалося б, розважливих людей, яким за статусом треба мислити державно, радитися з фахівцями... Ця безглузда ініціатива тільки додавала піратам упевненості в їхній безкарності і стримувала від будь-яких поступок.
Нюанси переговорів
Для звільнення захопленого судна судновласник та крюїнгова компанія, яка наймає екіпаж, використали і традиційний механізм вирішення таких питань: найняли англійську посередницьку фірму, що вже мала досвід успішних переговорів із піратами з приводу звільнення суден. Переговори англійських посередників із піратами проходили дуже нервово і з постійними ускладненнями, проте в обстановці повної конфіденційності. Але на черговому етапі вони зайшли в глухий кут, і до справи довелося безпосередньо й напряму долучатися спецслужбам. Швидше за все, в будь-якому разі у вирішенні питання з «Фаїною» взяли б участь Служба зовнішньої розвідки України та Головне управління розвідки Міноборони, з урахуванням специфіки вантажу.
Слід віддати належне президентові: особистий контроль із боку Ющенка привів до того, що операція з «Фаїною» отримала найвищий пріоритет у роботі СЗР. Не аналізуватимемо, добре це чи зле для виконання завдань розвідки загалом. Проте щодня о 10.00 протягом усієї епопеї з «Фаїною» в секретаріат президента надходили доповіді про результати операції. Щотижня в секретаріаті відбувалися наради, на яких підбивали підсумки та обговорювали план дій. Проблему розглядали на засіданнях Ради національної безпеки та оборони і Кабміну.
У ситуації з захопленням заручників проявилися смішні дивацтва в роботі нашого державного апарату. Чомусь президент доручив працювати над звільненням судна СЗР, а не відомству, якому визначено займатися долею співвітчизників за кордоном, — Міністерству закордонних справ. МЗС дуже дипломатично відступило з перших позицій у звільненні «Фаїни». Під приводом відсутності дипломатичних відносин із Сомалі. Але, по-перше, встановити відносини з Сомалі не становить жодних проблем, можна, захотівши, спеціальну місію з нагоди вислати, а по-друге, дипломатичні представництва в сусідніх Кенії й Ефіопії цілком могли вирішити це завдання. Зайнятися питаннями координації всіх державних відомств для розв’язання проблеми «Фаїни» набагато зручніше й логічніше було б саме МЗС, а не розвідникам. Через потужний політичний резонанс переговори англійських посередників із піратами проходили дуже нервово і з постійними ускладненнями. Домовилися, що обмін грошей на бранців відбудеться в грудні. 15 грудня прес-секретар МЗС В.Кирилич зробив заяву про надії МЗС, що «Фаїну» звільнять до Нового року. Зрозуміло, це відразу розтиражували ЗМІ. З цією інформацією в руках ватажок піратів вийшов на англійських посередників і заявив, що переговори скасовуються, оскільки посередники не контролюють ситуацію і замість них інформацією про переговори оперують інші люди, з якими бандити й розмовлятимуть.
У відповідь на цей новий демарш англійці під гарячу руку вирішили розірвати контакти з власником судна В.Альперіним та українськими спецслужбами, заявивши про неможливість забезпечити результат в умовах протидії самої української сторони. Скандал із труднощами загасили.
Під час операції було задіяно широкі можливості радіотехнічної розвідки, залучалися фахівці зі знанням сомалійських мов.
Це дало можливість СЗР і ГУР МО в контакті з партнерськими спецслужбами, екіпажем судна точно встановити склад керівництва піратської банди, конкретних людей, котрі віддають накази. Це було найскладнішим елементом усіх переговорів, оскільки, якщо неправильно ідентифіковано учасників, завжди є ризик подвійної чи потрійної гри, коли про викуп домовляються одні, а контролюють заручників інші, або третя сила втручається в ситуацію. Після того як скандал із «Фаїною» розгорівся на весь світ, посередники, що обіцяли вирішити питання за багатомільйонну суму, виникли звідусюди. Слід віддати належне нашим спецслужбам: вони точно встановили всіх необхідних контактерів, забезпечили максимум інформації про цих осіб, і саме правильне розуміння обстановки дозволило знизити суму викупу в кілька разів.
Можна розкрити маленьку таємницю: держава в особі «Укрспецекспорту» і власник судна Вадим Альперін були зацікавлені в успішному й мирному вирішенні питання, зокрема і з матеріальних міркувань. Адже на випадок захоплення піратами «Фаїна» не була застрахована. Тобто на словах наявність відповідної страховки озвучувалося — для піратів, а фактично страховки не було, і викуп залишався єдиною можливістю врятувати не тільки екіпаж, а й судна з вантажем. Відсутність страховки — важлива деталь. Ніхто в Україні й за кордоном і не збирався допустити знищення та загибелі судна: по-перше, невигідно, а по-друге, резонанс цієї операції просто неможливо собі уявити. А саме ж на цей гачок нанизувалась уся політична демагогія у справі «Фаїни».
Чи був можливий силовий варіант?
Для впливу на бандитів аргументи застосовувалися найрізноманітніші. Наприклад, неофіційно бандитам передавали, що «Фаїну» застраховано і про її втрату ніхто не шкодуватиме, що танки старі і вже були у використанні, тому не можна за них стільки грошей вимагати, що російський сторожовик «Неустрашимый» везе команду спецназу і може під час штурму застосувати снодійний газ, як це було в Москві під час штурму на Дубровці, що українська «Альфа» готова ледь не на бази піратів у самому Сомалі десантуватися тощо. Це звичний метод психологічної обробки, оскільки страх також є потужним стимулом у переговорах зі злочинцями. Так, французи після захоплення яхти «Ле Поннан» заявили: життя заручників — понад усе, але в усіх французьких газетах з’явилися статті, що антитерористична група GIGN готова атакувати бандитів.
Насправді ж Україні було проблематично провести силову операцію на «Фаїні» навіть у тому разі, якби в
цьому виникла нагальна потреба. Так, командування «Альфи» відрапортувало президенту те, що він хотів почути: мовляв, виконаємо будь-який наказ. Але чи можна було це реалізувати практично? Коли спецслужби почали аналізувати можливості проведення силової акції, швидко з’ясувалося, що «Альфа», насамперед, не має правових підстав, відповідно до нашої Конституції, здійснювати операції за кордоном. Далі, наш спецназ не має у своєму розпорядженні спеціального екіпірування для роботи в тропіках, мало того — в океані. Штурм суден наші специ відпрацьовують регулярно, але в Чорному морі, і ці тренування не проводять на океанських суховантажах. Підрахували, що оснащення підрозділу для операцій в Індійському океані обійдеться в шість мільйонів доларів. Але ж і це не все. Потрібен корабель, на якому має розміститися група для проведення силової акції, засоби забезпечення тощо. Підрахували, що це ще 22 мільйони у.о. Щонайменше. Це без тривалих навчань і відпрацьовувань. І без урахування вартості операційної бази! Але ж штурм не робиться так — приїхали, і в атаку. Процес очікування може бути тривалим. Коротко кажучи, переговорів про надання бази в регіоні навіть не починали. Стало зрозуміло, що звільнення «Фаїни» обійдеться в рази дорожче від викупу, при цьому жодних гарантій успіху операції, зрозуміло, немає. І ці витрати мав понести бюджет, в якому немає ні копійки на ці цілі. Технічних можливостей для проведення операції на борту «Фаїни» Україна на той момент не мала, а на підготовку такої операції, за оцінками деяких вітчизняних фахівців, знадобився б, можливо, не один місяць, а реальні витрати становили б десятки мільйонів доларів. Отже, калькуляцію доповіли нагору, і, звісно, там було вирішено платити викуп. Тим більше що викуп збирав судновласник, а не держава.
Як вирішити проблему піратства?
Разом з тим над проблемою силового захисту українських громадян за кордоном у ситуації з «Фаїною» державі довелося замислитися. Як і прогнозували компетентні органи, скандальне визволення призвело до підвищення попиту на заручників-українців у піратських масах. Зараз у полоні два екіпажі, але цілком імовірно, що будуть і нові захоплення. Звісно, судновласники вже сьогодні в рамках міжнародної операції «Аталанта» намагаються включати свої судна до складу конвоїв під охороною бойових кораблів. Однак далеко не завжди конвоювання є вигідним з комерційного погляду, і невідомо, скільки ще часу триватиме ця операція. Та й пірати вже почали атаки навіть на підконвойні судна.
Серйозною проблемою є те, що захоплені раніше українські екіпажі плавають на іноземних суднах, на які юрисдикція України не поширюється (тільки один раніше захоплений корабель плавав під українським прапором). І розроблених у нас заходів безпеки вони не виконуватимуть. Але в будь-якому разі, йдучи на певні ризики при укладанні контрактів із судновласниками і не дослухаючись до застережень і рекомендацій вітчизняних фахівців, моряки потім, потрапивши в халепу, усе ж таки просять допомоги в української влади.
Захищати інтереси України у Світовому океані повинні кораблі з відповідною мореплавністю й автономністю. Таких ескадр в Україні немає, і будувати їх ніхто не буде. Прямої економічної доцільності в будівництві військового флоту немає, оскільки свої морські пароплавства українські політики розпродали повністю ще на початку 1990-х.
Включати озброєну охорону до складу суден, загалом, неофіційно можна (китайці так і роблять), але це заборонено морськими правилами, й іноземні судновласники не будуть усупереч правилам захищати українські екіпажі.
Зараз розробляється ідея перевезення зброї самооборони на борту торгових суден зі спеціально навченим персоналом, який на випадок реальної загрози розпечатає спеціальні сейфи й відіб’є напад. Ідеться про помпову зброю, травматичну, світлошумову та іншу, застосовувати яку не заборонено, використання електричного струму, водометів тощо. Але, з тактичного погляду, це теж малоефективний варіант. По-перше, встановлення озброєння в ході абордажу — заморочлива й ризикована справа. По-друге, припустимо, екіпаж дістає зброю й відкриває вогонь. Пірати в такому разі встановлять на човни потужніше озброєння і, наштовхнувшись на опір, почнуть відкривати вогонь на ураження. Для гарантії безпеки на судно слід встановлювати як мінімум далекобійну керовану зброю типу протитанкових ракетних комплексів, яка змогла б уразити швидкохідні, маневрені малорозмірні цілі, а оптимально — автоматизовані артилерійські установки зі спеціально навченими екіпажами. А це вже потребує у світових масштабах колосальних фінансових витрат і, по суті, означатиме масове озброєння торгового флоту та перетворення мирного транспорту на бойові кораблі. Загалом, швидше за все, універсальної системи самозахисту торгового флоту наразі не існує. Сильні держави типу США і Франції проводять показові каральні акції, і, як кажуть українські розвідники, у піратів захоплення французьких чи американських громадян та суден вважається ризикованою справою. Але це поодинокі винятки з правил. Україна таких військових рейдів не робитиме.
Україна у зв’язку зі справою «Фаїни» мусить вирішити ще одне питання: у компетенції яких структур має перебувати боротьба з піратством?
Розвідоргани України, працюючи над справою визволення «Фаїни», досить глибоко занурилися в цю проблематику. Але слід відзначити, що розвідслужби інших країн світу аналогічними питаннями не займаються, вважаючи, що це не входить до їхньої компетенції і є прерогативою судновласників.
МЗС України досі не вважає, що йому слід брати на себе повноваження з вирішення проблем такого роду. І перекладає відповідальність за координацію антипіратських дій виключно на силові структури. СБУ такі плани схвалює, сподіваючись на розширення повноважень на роботу за кордоном і на збільшення бюджету. Від представників профільного комітету Верховної Ради України стало відомо, що Служба безпеки пропонує визнати піратство тероризмом, наділити СБУ правом застосовувати військові підрозділи за кордоном і вирішувати питання в рамках Антитерористичного центру. Однак ніде за кордоном піратство до тероризму не прирівнюється, оскільки, хоч в обох випадках і захоплюються заручники, піратство, як і рекет, керується суто комерційними інтересами. Окрім того, для організації переговорів і штурму за кордоном потрібно проводити колосальну підготовчу роботу. СБУ не має права на ведення розвідувальної діяльності за кордоном, у неї немає технічних і оперативних можливостей. Створювати заради боротьби з піратами спеціальне закордонне управління? Навряд чи, за наявності СЗР і ГУР МО, в цьому є логіка. Радше, є потреба в постійно діючому координуючому органі при МЗС або РНБО чи в чомусь на кшталт АТЦ при СБУ, але зі значно розширеним складом, з обов’язковою участю МЗС, СЗР, ГУР МО, інших відомств, які причетні до представлення і захисту інтересів України за кордоном.
Післямова
Інцидент із «Фаїною» примушує замислитися над важливими політичними передумовами його виникнення. Велике запитання є до зовнішньополітичної доктрини України. Чи така вже необхідна для національних інтересів держави пряма підтримка наших заокеанських партнерів у конфлікті з сусідньою державою, тим більше коли цей конфлікт набуває форм локальної війни? Адже слід враховувати різницю у вагових категоріях, у можливостях і ресурсах державних систем. Чи не задорого обходяться ігри у велику геополітику для країни з нестійкою внутрішньополітичною ситуацією? Може, варто хоча б просумувати...
Один із представників українських спецслужб резюмував цю історію так: «Заручники просто отримали дозу «щеплення від Батьківщини». Прецедент «Фаїни» — це результат загрозливої суми проблем у реалізації зовнішньої політики і системи держуправління. Для початку непогано було б, щоб офіційні органи доповіли керівництву: а скільки саме грошиків отримала держава Україна в результаті пріснопам’ятного контракту (і порівняти із середньоринковою ціною), зі скількох частин складався викуп і хто саме був донором, чим закінчилося розслідування СБУ щодо ситуації з «Фаїною»? Такі запитання, якщо їх скрупульозно розглянути, можуть дати деякі принципові відповіді для об’єктивної постановки цілей і завдань державної політики. І дуже жаль, що висновки щодо «Фаїни» зроблено тільки на процедурному рівні, учасників нагородили й заохотили, про людей забули, а зручний гриф таємності унеможливлює об’єктивну оцінку ситуації та тих глибоких причин, які до неї призвели. І, як результат, нинішня кількість заручників-українців у руках піратів коливається в межах похибки сумління державних мужів».