Про те, що напад на США — це щось більше, ніж просто старанно спланована терористична атака, уже писало багато аналітиків й авторитетних видань. Дійсно, настільки відвертий виклик єдиній супердержаві, військовий і технологічний відрив якої безсумнівний, — це одночасно і виклик сучасній системі безпеки, здатний суттєво змінити наші погляди на неї.
Американські експерти в галузі безпеки досить давно говорили про асиметричні виклики, але їхні реальні наслідки виявилися більш вражаючими для національної системи безпеки США, ніж це уявляли до 11 вересня. Адже терористичний акт став можливим не через дірки в системі ППО чи підготовці армії США, а через нездатність ужити превентивних заходів проти тероризму, проводити якісні й безперервні оперативні дії, через відсутність глобальної системи координації в боротьбі проти тероризму. І хоча сьогодні говорять про те, що спецслужби багатьох держав мали відомості про підготовку терактів, те, що сталося, все одно є результатом слабкості однієї з найпотужніших у світі розвідорганізацій, що складається з тринадцяти розвідувальних відомств. Деякі американські політики прямо заговорили про нездатність американських розвідувальних структур виявити і зупинити терористів, попри витрачені на їх утримання мільярди доларів. Так, конгресмен від республіканців Дана Рорабахер назвав ці події «найбільшим провалом розвідки за всю історію» і закликав президента звільнити керівників розвідки, які не справилися зі своїми обов’язками. «Багато з них є випускниками привілейованих шкіл ліги Айві, — сказав конгресмен, — ці люди неагресивні, пасивні, вони не підтримують нових ідей. Вони забагато грають у гольф. Тисячі американців зараз мертві через те, що наша розвідка не впоралася з роботою. Це ганьба, але ще гірше, якщо винних не буде притягнуто до відповідальності й у цих структурах не відбудеться змін».
Та навряд чи варто думати, що розвідка будь-якої іншої країни впоралася б із завданням краще, ніж американська. Оскільки літакові атаки вплинули на внутрішнє життя практично всіх держав світу, у тому числі й України, уже можна сказати про деякі наслідки «чорного вівторка» для нашої держави і появу (поглиблення) нових викликів.
Військово-терористичний виклик. Вже наступного дня після терористичної атаки український уряд схвалив законопроект нової військової доктрини, який пробуксовував добрих п’ять років. Схвалив, попри відсутність концепції національної безпеки. Відповідно до документа, до основних зовнішніх загроз Україні віднесені посягання на державний суверенітет, втручання у внутрішні справи з боку інших держав, а також міжнародний тероризм і незаконне поширення зброї масового ураження.
Однак, вирішивши відмовитися від кругової оборони, Київ сьогодні повинен знайти відповіді на деякі непрості запитання. Наприклад, як захистити важливі об’єкти з повітря, якщо національна система ППО здатна забезпечити прикриття щонайбільше 60% таких об’єктів?
Схоже, що США після терактів почнуть коригувати власну оборонну стратегію і, найімовірніше, замість глобальних проектів, таких, як створення національної системи протиракетної оборони, шукатимуть нові способи відповіді на асиметричні виклики. Тепер супердержаві, не виключено, доведеться подумати про створення глобального розвідувального співтовариства, здатного вести оперативно-пошукові заходи скрізь на планеті з метою запобігти атакам, подібним до тієї, що відбулася 11 вересня. А заразом — і про тісніше співробітництво з іншими державами. Навіть з тими, відносини з якими залишають бажати кращого. Наприклад, із Росією та Китаєм. Багато держав, у тому числі й Україна, уже виступили з ініціативами в цій галузі. Однак реалізація цієї ідеї виглядає більш аніж сумнівною.
З 1998 р. в Україні діє Антитерористичний центр, із 1999 року інтегрований в Антитерористичний центр СНД. Київ тут навіть пішов на роль «молодшого брата» (попри, наприклад, відмову свого часу брати участь у субрегіональному об’єднанні Інтерполу під керівництвом Москви). Однак з’ясувалося, що навіть на рівні СНД існують відмінності в розумінні тероризму. Немає в цьому питанні згоди й у такій організації, як НАТО.
Ще рік тому командування Внутрішніх військ заявило про готовність брати участь і в поліцейській бригаді Європи, а також про здатність надати для таких сил близько 500 чоловік. Перебуваючи у Великобританії, цього тижня заявив про бажання направити військового представника до Європейського командування і міністр оборони. Немає сумніву, що й українські спецслужби прагнутимуть тіснішого співробітництва. Та чи прислухається до ініціатив Захід?
Політичний виклик. Він буде не менше важливим. Як очікується, у недалекому майбутньому політика США стосовно таких країн, як Іран, Ірак, Лівія та Північна Корея, стане жорсткішою. Не виключено, що проти деяких із них будуть продовжені або запроваджені нові національні санкції США. У зв’язку з цим, найімовірніше, посилиться тиск на держави, що намагаються активізувати контакти з цими партнерами, які вважаються критичними. Природно, це позначиться на Україні — Києву треба готуватися до нових «бушерських контрактів». Щоправда, наша країна, як вважають багато аналітиків, усе ще занадто схильна до самоцензури. Є вже і свіжі приклади — трагедія в США сталася саме тоді, коли в Україні перебувала досить поважна лівійська делегація. Проте запланована зустріч міністра оборони України із представниками Лівії так і не відбулася. А за оцінками експертів, співробітництво з Тріполі тільки в цивільній сфері може приносити не менше 300 млн. дол. щороку. Майже стільки ж може дати й українсько-лівійське ВТС. Не може наважитися Київ розвивати торгові відносини, наприклад, з Іраком чи Тайванем. Останній, як уже вирахували в Україні, може не лише купувати українську продукцію, а й вкласти гроші. Однак, з огляду на вагомість «порад» інших партнерів, Київ відмовчується, попри те, що ті ж Росія та Білорусь мають у Тайвані торгові представництва, і від цього ставлення до них Пекіна не погіршилося.
Міграційний виклик. Багато хто вважає: якщо після терактів Європа посилить режим на східному кордоні, Україна зіткнеться з більш аніж суттєвою проблемою нелегальної міграції. Однак у Держкомкордоні з такими твердженнями категорично не згодні. Керівник прес-служби цього відомства Анатолій Самарченко стверджує, що протягом останніх двох років українським прикордонникам вдалося значно знизити кількість нелегальних іммігрантів, що прибувають до країни. Якщо раніше на рік затримували 10—15 тис. «нелегалів», то 2000-го — близько 5 тис., а поточного — близько 3 тис.
А.Самарченко пов’язує це зі значним посиленням українсько-російського кордону, оскільки саме з боку РФ в Україну потрапляли «нелегали» з держав Південно-Східної Азії й Африки. Тепер на східному кордоні України постійно несуть службу 60 додаткових підрозділів, частину з яких свого часу перекинули із західного кордону. Держкомкордон почав активно співпрацювати з вузами, турфірмами й авіакомпаніями, оскільки саме легальним шляхом потрапляло на територію України близько 70% усіх затриманих мігрантів. Захід розуміє, яку загрозу таїть у собі «український транзит», тому найблагополучніші держави усвідомили необхідність вкладати гроші в зміцнення наших кордонів. Значну технічну допомогу в оснащенні кордону сучасним обладнанням уже надає МВС Німеччини (у ФРН прикордонники перебувають у складі МВС) — із весни почалося зміцнення східної ділянки кордону, котре обійдеться Німеччині в 3 млн. марок.