Великі євразійці,
або «Я скачу, але я скачу інакше...»
Партія «Собор» із 20 липня розпочала спортивно-просвітницьку експедицію «Соборна Україна» від польського Хелма до нашого Кам’янця-Подільського. Свій марафонський байдарково-велосипедний забіг (заплив, заїзд) соратники Анатолія Матвієнка присвятили 10-й річниці незалежності України і 800-річчю від дня народження Данила Галицького.
Саме собою «соборне» починання заслуговує на всіляке заохочення вже тому, що фізкультурні вправи на свіжому повітрі зміцнюють здоров’я і бойовий дух самих учасників. Однак історичний аспект заходу викликає серйозні сумніви.
Передусім, оголошуючи галицько-волинського князя Данила Романовича «королем України», націонал-патріоти з «Собору» фактично солідаризуються з найзатятішими великоросійськими шовіністами, котрі теж вважають «Україною» лише Галицько-Волинський регіон.
Утім, факту коронації князя Данила заперечити не можна. Щоправда, Данило був королем-«заочником». Себто корону від Римського Папи він одержав поштою, в обмін на обіцянку підтримати понтифіка в його боротьбі з німецьким імператором. Але далі запрацювали вже тоді непохитні закони вітчизняної багатовекторності. Ставши щасливим володарем корони, Данило Романович несподівано усвідомив, наскільки далекий його простій слов’янській душі заплутаний західноєвропейський конфлікт між Імператором і Папою. Тож втручатися не став, а подався в марафонський забіг на Схід. Оскільки староруські коні були куди витривалішими від сьогоднішніх велосипедів, то, на відміну від пана Матвієнка з однопартійцями, новоспечений король із товаришами не зупинився в Кам’янці-Подільському, а доскакав до самісінького Сарая — столиці ординського хана (за давньотатарськими уявленнями — Імператора й Папи в одній особі).
У Сараї Данило показав себе рекордсменом у княжому двоєборстві: падінні долілиць і повзанні по-пластунськи до ханського шатра. Спортивну доблесть першого короля було щедро нагороджено золотим ярликом на князювання.
Воля до перемоги Данила Романовича Галицького та його націленість на досягнення конкретних результатів — гідний орієнтир для вітчизняних спортсменів від політики, які поки що виступають під олімпійським гаслом «Головне — не перемога, а участь!».
Фудзіяма українського самурайства,
або «Если друг оказался вдруг...»
Поки націонал-демократичні опозиціонери з «Собору» тільки збиралися сплавлятися по Дністру, пропрезидентські націонал-демократи вже видиралися на Говерлу на ознаменування чергової річниці Декларації про суверенітет. Добравшись до вершини, вони дізналися від екс-прем’єра Віктора Ющенка, який долав вершину разом з усіма, що завершено не тільки скорення найвищої вершини нашої Батьківщини (2061 м), а й попередній етап створення блоку «Наша Україна». Розслабившись серед перевірених горами соратників, Віктор Андрійович відкинув звичну дипломатичність і рубонув навідліг, однозначно розставивши всі крапки над «i» у своїх відносинах із нинішнім керівництвом країни. Новий блок, заявив Ющенко, не буде опозиційним існуючій владі. Позаяк «опозиція — це заперечення, а наше майбутнє — за позитивною програмою». Не задовольнившись цією воістину революційною відозвою, екс-прем’єр повідомив, що свої кроки кілька разів обговорював із Президентом Леонідом Кучмою, довівши цим, що його радикалізм прямо безмежний.
Ніхто з присутніх патріотів не сперечався з Віктором Андрійовичем. Адже програма відмови від опозиційності має чимало позитивів: збереження посад за чиновниками, котрі приєдналися до блоку, доступ до загальнонаціональних ЗМІ й регіонального адмінресурсу і, нарешті, можливість і далі обговорювати свої кроки з Президентом України.