Мета була проста — порівняти результати чотирьох соцдосліджень на одну тему. Реалізувати задумане в чистому вигляді не вдалося. По-перше, тому, що одна з чотирьох соціологічних служб, яким, відповідно до указу Президента, належить цікавитися громадською думкою з приводу його пропозицій про конституційну реформу, свого дослідження ще не провела. Київський Міжнародний інститут соціології, керований Володимиром Паніотто, своє слово ще, поза сумнівом, скаже. По-друге, порівняльну таблицю соціологічних досліджень зробити виявилося неможливо через розбіжності формулювань запитань на ту саму тему.
Водночас результати трьох досліджень, поданих на ваш суд, дають дуже чітке уявлення про те, як провідні українські соціологічні служби задокументували політичний пульс суспільства. Цікаві й самі результати, отримані соціологами, й перелік поставлених ними питань. У окремих випадках дуже помітна різниця в результатах. Проте кожна цифра — це привід замислитися та зважити свої сили тим сторонам, котрі зараз розминаються перед вирішальною політичною битвою.
Не можна виключати, що до закінчення призначеного Президентом для обговорення терміну соціологам доведеться ще раз прозондувати респондентів на предмет ставлення до президентських ініціатив, оскільки адміністрація Президента, згадавши про необхідність дотримання формальностей, у п’ятницю запросила на зустріч із Віктором Медведчуком керівників чотирьох згаданих в указі соціологічних організацій. Не можна виключати, що Віктор Володимирович звернеться з пропозицією до Володимира Паніотто, Анатолія Гриценка, Миколи Чурілова й Олександра Єременка з проханням провести опитування за єдиною анкетою. А наявні на сьогодні соціологічні дані ми вирішили навести повністю і попросили прокоментувати тих, хто вміє перекладати з громадської мови на політичну.
Опитування Українського інституту соціальних досліджень і центру «Соціальний моніторинг». Проводилося з 20 до 24 березня 2003 року. У 115 населених пунктах, у всіх областях, Криму й Києві. Опитано 1997 респондентів. Дослідження проводилося за рахунок власних ресурсів цих організацій. Деякі запитання соціологи ставили й у вересні 2002 р., і в лютому, що дозволяє помітити зафіксовану «Соціальним моніторингом» динаміку...
1. Ставлення до реформування виборчого законодавства, відповідно до якого передбачається перехід до вибору депутатів винятково за партійними списками:підтримую (лютий — 17%) березень — 35%, не підтримую (35%) 32%, складно відповісти (48%) 33%.
2. Ставлення до законодавчого закріплення вимоги до депутатів Верховної Ради створити парламентську більшість:підтримую (вересень — 36%) 51%, не підтримую (15%) 22%, складно відповісти (49%) 27%.
3. Ставлення до законодавчого закріплення вимоги формування коаліційного уряду парламентською більшістю:підтримую (вересень — 30%) 41%, не підтримую (13%) 22%, складно відповісти (57%) 37%.
4. Ставлення до змін порядку призначення прем’єр-міністра, відповідно до якого прем’єр-міністра повинен призначати парламент, а президент вносити пропозиції щодо кандидатури на цю посаду:підтримую (вересень — 20%) 55%, не підтримую (39%) 19%, складно відповісти (41%) 26%.
5. Парламент затверджує склад уряду (віце-прем’єри, міністри), а уряд — керівників центральних органів виконавчої влади:підтримую 58%, не підтримую 15%, складно відповісти 27%.
6. Президент залишається гарантом конституційних прав і свобод громадян, незалежності й територіальної цілісності України:підтримую 68%, не підтримую 13%, складно відповісти 19%.
7. Президент залишається верховним головнокомандуючим і представником держави на міжнародній арені:підтримую 68%, не підтримую 15%, складно відповісти 17%.
8. Президент призначає міністрів оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, із питань надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи, керівників Державної податкової адміністрації, служби безпеки України, Державної митної служби й охорони державного кордону:підтримую 49%, не підтримую 29%, складно відповісти 22%.
9. Розділити в часі вибори у Верховну Раду, органи місцевого самоврядування й вибори президента, але всі вибори повинні відбуватися протягом одного року:підтримую 53%, не підтримую 25%, складно відповісти 22%.
10. Усі органи влади (Верховна Рада, органи місцевого самоврядування, президент України) обираються на один термін — п’ять років:підтримую 54%, не підтримую 27%, складно відповісти 19%.
11. Президент повинен одержати право достроково розпускати парламент у таких випадках:
Якщо депутати неспроможні протягом визначеного Конституцією часу сформувати більшість:підтримую 61%, не підтримую 19%, складно відповісти 20%.
Якщо більшість не здатна сформувати уряд:підтримую 60%, не підтримую 19%, складно відповісти 21%.
Якщо парламент не може ухвалити держбюджет на наступний рік:підтримую 65%, не підтримую 17%, складно відповісти 18%.
12. Чи потрібен усеукраїнський референдум, на який було б винесено вказані пропозиції Президента:так 46%, ні 37%, складно відповісти 17%.
13. Чи візьмете ви участь у референдумі, якщо його проводитимуть:так, упевнений, що візьму участь 36%, скоріше, так 26%, скоріше, ні 16%, не впевнений, що не візьму участі 14%, складно відповісти 8%.
Ольга БАЛАКІРЄВА, директор Центру «Соціальний моніторинг», Олександр ЯРЕМЕНКО, голова правління Українського інституту соціальних дослідженьДані постійного моніторингу соціально-політичної ситуації, який проводять Український інститут соціальних досліджень та Центр «Соціальний моніторинг», дозволяють зробити деякі висновки.
Населення України досить непогано розбирається в політичній ситуації та в суті більшості пропозицій, висловлених Президентом України.
В українського пересічного громадянина достатньо мудрості й хисту, щоб зрозуміти партійні лозунги та політичні пропозиції (з чим не згодні чимало представників українського політикуму). А ще в нього є велике бажання, щоб його думку враховували. Щоб він був залучений до прийняття відповідальних рішень. Саме цим можна пояснити велику активність на виборах та прагнення участі в референдумах. Понад те, ми фіксуємо зростання рівня соціальної активності та готовність брати особисту відповідальність за долю країни.
Маємо підстави констатувати, що останнє звернення Президента щодо конституційного реформування викликало значний громадський резонанс. Населення підтримує більшість пропозицій щодо змін до Конституції, які запропонував Президент (від 51% до 70%).
На сьогодні зафіксовано досить високий рівень невизначеності громадської думки стосовно таких положень: про проведення виборів до ВР за партійними списками; про створення двопалатного парламенту; призначення Президентом керівників силових структур; законодавчого закріплення вимоги формування коаліційного уряду парламентською більшістю, — тобто майже однакова кількість тих, хто підтримує пропозиції, не підтримує або не визначився.
Є також позитивне ставлення населення до необхідності проведення референдуму щодо внесення змін у Конституцію, а також високий рівень готовності брати участь у цьому референдумі (фактично про це заявили дві третини населення).
При цьому маємо зазначити, що ці тенденції зафіксовані не тільки УІСД та ЦСМ, а й іншими соціологічними службами, що свідчить про певну сталість громадської думки. І це дуже важливо. Адже використання даних різних соціологічних кампаній, проведення паралельних досліджень дозволяє уникнути помилок та виключити замовлені результати.
Певні висновки, які можна зробити, аналізуючи громадську думку у динаміці. По-перше. Підвищення уваги до проблеми конституційної реформи та зміни політичної системи в країні позначилися на громадській думці, відтак зменшилася частка респондентів, які не склали своєї думки щодо названих проблем. Ми фіксуємо досить високий рівень однорідності громадської думки серед різних груп населення. Деякі особливості залежно від віку та регіону проживання опитаних не є визначальними. Це само собою наштовхує на думку, що продовження цивілізованої інформаційної кампанії та чесної роз’яснювальної роботи підвищить активність населення та збільшить кількість прихильників конституційних змін.По-друге. На нашу думку, президентські пропозиції щодо конституційних змін отримали «політичну» підтримку з боку громади як згоду на вектор розвитку українського суспільства. Фактично можна говорити про «аванс довіри», що базується на оновлених очікуваннях та сподіваннях пересічного українця. Дефіцит довіри та до певної міри обмануті надії до вищих органів влади в країні на сучасному етапі трансформувалися в аванс довіри до політичної реформи.По-третє. Вважаємо за необхідне звернути увагу на важливість використання сьогодні інституту громадської думки як досить чутливого барометра для вимірювання реакції громадян, зокрема для визначення рівня підтримки, рівня незгоди, стану поінформованості та індексу консолідації.
Якщо референдум проводитиметься, то соціологи мають вивчати громадську думку на підготовчому етапі, а також роль і вплив політичних та громадських інституцій на формування громадської думки в цьому процесі.
Якщо ж референдуму не буде, то думка населення має виступити як інструмент «громадської легітимізації» запланованого реформування Конституції та виборчої системи.
Водночас слід висловити з цього приводу і щонайсерйозніші застереження. Сумлінність, чесність, професіоналізм соціологів тут мають вирішальне значення. Зрозуміло, що об’єктивна інформація влаштовує далеко не всіх, і нерідко виникає спокуса відповідним чином її відкоригувати. Маніпулювання результатами замовних опитувань, на жаль, можливі. Можливі навіть на цьому якісь дивіденди. Але вони не можуть влаштовувати більш-менш відповідального політика, навіть того, який на перше місце ставить свій власний інтерес. Адже добра слава, чесне ім’я — найдорожчий капітал, який людина може передати своїм нащадкам. Можна уникнути нашого не вельми вправного і досконалого правосуддя. Але присуду історії — навряд. Озирнімося в минуле — і переконаємося в правоті Геракліта, який казав: «Правда наздоганяє брехунів і лжесвідків». І одним з покарань брехунові, як каже інший мудрець, виявляється не тільки те, що йому перестають вірити, а й те, що він нікому більше не може вірити сам!
У цьому зв’язку і стосовно проблем політичного реформування всім учасникам політичного процесу слід чітко визначитися, що їм важливіше: справді знайти найкращі, потрібні всій країні рішення — чи забезпечити формальний «одобрямс», легітимізацію чиїхось власних інтересів, які лише видаються за загальносуспільні?
Центр «Соціс» загальнонаціональне опитування провів на замовлення Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайла Погребинського. З 19 по 24 березня були опитані 2000 респондентів у всіх областях України.1. Наскільки ви знайомі зі змістом виступу Президента України Л.Кучми 5 березня 2003 року?Знайомий досить добре 17,3%, щось чув 46,7%, нічого про це не знаю 36%.
2. Які конкретні пропозиції Президента щодо реформування політичної системи України вам запам’яталися?Про скорочення повноважень президента — 22,5%, про розширення повноважень Верховної Ради 18,5%, про продовження терміну повноважень Президента Л.Кучми до 2006 року* 21,6%, про призначення більшої частини уряду та прем’єр-міністра парламентом 13,4%, про призначення силових міністрів президентом 12,9%, про перехід до двопалатного парламенту 28%, про скорочення чисельності депутатів 35,9%, про введення виборності губернаторів (губернатори не призначаються, а обираються жителями областей*) 13,2%, ніякі конкретні пропозиції не запам’яталися 43,5%, інше 2,9%. (Відзначені зірочками пропозиції помилкові, оскільки не звучали у виступі Президента.)
3. Як ви особисто вважаєте, потрібно чи ні зараз проводити політичну реформу, запропоновану Л.Кучмою?Так, цю реформу слід проводити 19,2%, потрібно проводити цю реформу, але не зараз 14,2%, потрібно проводити політичну реформу, але іншу 18%, Україні взагалі не потрібна ніяка політична реформа 14,5%, не знаю 34%.
4. Як ви думаєте, що нині більшою мірою заважає нормальному розвитку України: погана політична система, чи те, що при владі перебувають некомпетентні корумповані політики?Більшою мірою заважає погана політична система 5,5%, рівною мірою заважає і те, й інше 26,4%, більшою мірою заважають некомпетентні й корумповані політики 56,5%, нічого не заважає 1,5%, інше 1,2%, не знаю 9%.
5. Що ви думаєте про запропоновані Л.Кучмою обмеження повноважень президента України?Думаю, що взагалі не варто обмежувати повноваження президента 15,5%, думаю, що варто обмежити повноваження відповідно до пропозицій Л.Кучми 19,2%, думаю, що варто ввести додаткові обмеження (крім запропонованих Л.Кучмою) 24,8%, не знаю 40,4%.
Микола Чурілов, директор центру «Соціс»Як показують отримані дані, загальний рівень інформованості населення України про виступ Президента України від 5 березня 2003 р. є досить низьким.
Основним джерелом інформування населення про цей виступ є телевізійні канали.
Із конкретних пропозицій Президента України з реформування політичної системи респонденти запам’ятали передусім пропозицію про скорочення чисельності депутатів. Звертає на себе увагу той факт, що майже половина всіх учасників опитування взагалі не запам’ятала ніяких конкретних пропозицій, які пролунали в промові Л.Кучми.
Понад третина наших співгромадян не змогли дати відповідь щодо доцільності проведення реформи саме в даний момент. При цьому, незалежно від часу проведення, загальна кількість прибічників політичної реформи, ініційованої Л.Кучмою, фактично дорівнює кількості її противників.
На думку 57% респондентів, нині більш-менш нормальному розвитку України заважають некомпетентні й корумповані політики.
Чверть опитаних вважають: слід запровадити додаткові обмеження повноважень Президента України, крім запропонованих Л.Кучмою. Водночас кожен п’ятий респондент погодився з пропозицією Л.Кучми з цього питання політичної реформи.
Понад половина опитаних підтримують пропозицію Л.Кучми про те, що прем’єр-міністр і більша частина уряду призначатимуться парламентом, а не Президентом, як раніше.
Водночас з цим серед респондентів думки про призначення главою держави силових міністрів розділилися порівну: одна частина підтримує цю пропозицію, інша, навпаки, проти. Слід підкреслити і той факт, що чимала частина учасників опитування (39%) не змогла визначитися.
Із усіх пропозицій Л.Кучми цілковиту народну підтримку (78%) має лише пропозиція про скорочення кількості депутатів Верховної Ради України.
Трохи більш як половина респондентів (53%) згодні з тим, аби ухвалене на всенародному референдумі рішення автоматично ставало законом, без затвердження його парламентом.
Половина респондентів згодна, щоб наступний президент України мав у своєму розпорядженні додаткові можливості розпуску парламенту в разі його непрацездатності. При цьому близько третини опитаних не визначилися, а інші висловилися проти.
Основний висновок з отриманих даних у тому, що значна частина наших співгромадян має досить туманне уявлення про цілі й завдання політичної реформи. Всенародна підтримка ініціатив Президента очікується щодо його пропозиції зі скорочення чисельності депутатського корпусу. Інші пропозиції Президента вимагають додаткової аргументації для здобуття підтримки з боку українського суспільства.
Важливість пропозицій Л.Кучми для політичного майбутнього України об’єктивно вимагає від політичної еліти, представників організованої громадськості (лідерів неурядових організацій, передусім аналітичних центрів) реальної участі в обговоренні проекту політичної реформи. Цілковите відкидання пропозицій, так само, як і їхнє цілковите прийняття без належного аналізу можливих наслідків реалізації даного проекту, є політично недалекоглядним.
Перспектива реалізації указу Л.Кучми вирішальним чином залежить від того, як прибічники, так і противники, зможуть оформити своє ставлення до цього документа на вагомих аргументах, а не на політичних заявах і деклараціях.
Соціологічна служба Центру Разумкова провела своє дослідження в період із 2 по 7 квітня 2003 р. у всіх регіонах України. Було опитано 2013 респондентів старших за 18 років у 121 населеному пункті. Дослідження проведене за власною ініціативою Центру Разумкова. Респондентам було поставлено 17 запитань, які мають відношення до президентських ініціатив, у т.ч. сформульованих у його указі.1. Чи чули ви про те, що Президент України запропонував провести політичну реформу? Так — 61,8%, ні — 38,2%.
2. Чи знаєте ви, що нині в Україні проводиться широке всенародне обговорення політичної реформи, запропонованої Президентом України? Так — 42,8%, ні — 16,7%, важко відповісти — 2,3% (інші 38,2% про реформу не чули).
3. Чи знаєте ви, у чому полягає сенс цієї реформи? Так — 34,3%, ні — 22,7%, важко відповісти — 4,8% (інші 38,2% про реформу не чули).
4. Чи ви особисто брали участь у зборах, присвячених всенародному обговоренню політичної реформи, запропонованої Президентом України? Так — 7,6%, ні — 92,4%.
5. Чи примушували вас чи ваших знайомих підписувати листи, звернення, протоколи й т.п. на підтримку політичної реформи, запропонованої Президентом України? Так — 3,0%, ні — 94,9%, відмовилися відповідати на це запитання — 2,1%.
6. Як ви вважаєте, яким чином мають приймати рішення про прийняття чи неприйняття змін до Конституції, пов’язаних із проведенням політичної реформи? Верховної Радою — 16,8%, на всеукраїнському референдумі — 33,0%, прийматися Верховної Радою і затверджуватися на всенародному референдумі — 29,2%, інше — 3,3%, важко відповісти — 17,7%.
7. Нині в Україні Верховна Рада та місцеві ради обираються на 4 роки, а Президент України обирається на 5 років. Чи підтримуєте ви пропозицію, щоб Президент України та ради всіх рівнів обиралися на той самий термін — 5 років? Підтримую — 47,0%, не підтримую — 37,8%, важко відповісти — 15,2%.
8. Як ви вважаєте, вибори до Верховної Ради та місцеві ради мають проходити в один рік із виборами Президента України чи в різні роки? В один рік — 48,0%, у різні роки — 35,0%, важко відповісти — 17,0%.
9. Чи підтримаєте ви ідею перенесення виборів Президента України з 2004 на 2006 рік і продовження на цей термін повноважень нинішнього Президента Леоніда Кучми? Підтримую — 10,0%, не підтримую — 81,3%, важко відповісти — 8,7%.
10. Чи підтримуєте ви пропозицію про запровадження в Україні двопалатного Парламенту, в якому нижня палата формується політичними партіями, а верхня палата складається з представників 27 регіонів (по три від кожного регіону)? Підтримую — 33,4%, не підтримую — 32,4%, важко відповісти — 34,2%.
11. Чи підтримуєте ви пропозицію про зменшення загальної кількості депутатів нижньої палати Верховної Ради з 450 до 300? Підтримую — 85,2%, не підтримую — 5,9%, важко відповісти — 8,9%.
12. Чи підтримуєте ви пропозицію про надання Президенту України права розпускати нижню палату Верховної Ради, якщо вона у визначений термін не зможе сформувати парламентську більшість, уряд, чи затвердити державний бюджет на наступний рік? Підтримую — 43,7%, не підтримую — 27,4%, важко відповісти — 28,9%.
13. Чи підтримуєте ви пропозицію, відповідно до якої верхня палата (палата регіонів) Верховної Ради мала би право схвалювати закони, прийняті нижньою палатою (яка обирається за партійними списками) або повертати їх із своїми зауваженнями (тобто верхня палата може накладати вето на закони, прийняті нижньою палатою)? Підтримую — 31,7%, не підтримую — 27,3%, важко відповісти — 41,0%.
14. Чи підтримуєте ви пропозицію, відповідно до якої міністр внутрішніх справ, міністр із питань надзвичайних ситуацій, міністр закордонних справ, міністр оборони, голова Служби безпеки України, голова Державної податкової адміністрації, голова Державної митної служби, голова Державного комітету по справах охорони державного кордону призначаються Президентом України? Підтримую — 32,3%, не підтримую — 41,6%, важко відповісти — 26,1%.
15. Чи підтримуєте ви пропозицію, відповідно до якої депутатські повноваження народного депутата України, обраного від політичної партії, який вийшов чи виключений із фракції цієї партії, мають припинятися? Підтримую — 59,7%, не підтримую — 15,8%, важко відповісти — 24,5%.
16. Чи підтримуєте ви пропозицію, відповідно до якої закони (крім законів із питань податків, бюджету та амністії) можуть прийматися всеукраїнським референдумом і не повинні затверджуватися Верховної Радою чи іншими державними органами? Підтримую — 44,6%, не підтримую — 35,0%, важко відповісти — 20,4%.
17. На сьогоднішній день керівниками виконавчої влади на місцевому рівні є глави державних адміністрацій, яких призначає Президент України. Як ви вважаєте, керівники місцевої виконавчої влади мають призначатися чи повинні обиратися на виборах? Мають призначатися Президентом України — 9,8%, мають призначатися Верховної Радою — 5,5%, мають призначатися Кабінетом міністрів — 5,1%, мають обиратися на виборах — 69,3%, важко відповісти — 10,3%.
Анатолій ГРИЦЕНКО, президент Центру Разумкова
Перше. Результати опитування свідчать про те, що за місяць до свого завершення обговорення пропозицій Президента ще не стало ні всенародним, ні змістовним: про те, що в країні проводиться всенародне обговорення знає менше половини громадян і лише третина населення вважає, що розібралася в суті політичної реформи. Цей результат лише підтверджує той факт, що структури, на які президентським указом покладено відповідальність за організацію обговорення, не досить активно використовують такі форми, як «круглі столи», конференції, дискусії на телебаченні, радіо, у друкованих ЗМІ. Якщо ситуація не зміниться, то більшість громадян будуть позбавлені можливості ознайомитися зі змістом президентських ініціатив і висловити свою осмислену думку про них.
Друге. З урахуванням фактів, оприлюднених у ЗМІ й на парламентських слуханнях з питання про політичну реформу 9 квітня, а також тональності листів і звернень від трудових колективів і місцевих рад, які сотнями направляються в адміністрацію Президента та Міністерство юстиції, є підстава стверджувати, що функцію організаторів обговорення безпосередньо виконують органи виконавчої влади. Якщо врахувати, що 3% (а це понад мільйон) респондентів визнали, що їх чи їх знайомих примушували підписувати листи, звернення та протоколи на підтримку запропонованої Президентом реформи, а ще 2,1% (близько 800 тисяч) відмовилися відповідати на це запитання, то, очевидно, йдеться не стільки про обговорення, скільки про примусове схвалення президентських ініціатив.
Третє. Виходячи з даних соціологічного опитування, можна стверджувати, що громадяни готові підтримати такі конституційні зміни: про зменшення загальної кількості депутатів нижньої палати Верховної Ради з 450 до 300; про припинення повноважень народного депутата України у випадку його виходу з фракції партії, за списками якої він був обраний до Верховної Ради; про проведення виборів до Верховної Ради та місцеві ради в один рік із виборами Президента й на той самий термін — 5 років; про надання Президенту права розпускати нижню палату Верховної Ради, якщо вона у визначений термін не зможе сформувати парламентську більшість, уряд або затвердити державний бюджет на наступний рік.
Крім того, громадяни підтримують пропозицію про обрання керівників місцевої виконавчої влади на виборах, а також пропозицію, відповідно до якої закони (крім законів із питань податків, бюджету та амністії) можуть прийматися всеукраїнським референдумом і не мають затверджуватися Верховної Радою чи іншими державними органами.
Важливе зауваження. Роблячи такі висновки, ми враховуємо ту обставину, що у випадку проведення референдуму громадяни зможуть вибирати в бюлетені не з трьох-чотирьох (як в опитувальній анкеті), а лише один із двох варіантів відповіді: за чи проти. Тому зафіксована в ході опитування підтримка тієї чи іншої пропозиції на рівні 44—48% фактично означає позитивний результат на референдумі.
Четверте. Серед населення не знаходять підтримки пропозиції: про надання Президенту права одноосібно призначати частину міністрів, у т.ч. «силовиків»; про створення в Україні двопалатного парламенту взагалі й про надання його верхній палаті права вето на закони, прийняті нижньою палатою зокрема. Громадяни просто не розуміють необхідності впровадження в Україні парламентського бікамералізму.
П’яте. Переважна більшість громадян не підтримує ідею перенесення виборів Президента України з 2004-го на 2006 рік і продовження на цей термін повноважень Леоніда Кучми — 81,3%! Очевидно, така тверда позиція пояснюється негативним ставленням населення до глави держави, що підтверджують і дані попередніх опитувань: 69,6% підтримують добровільну відставку Л.Кучми, 77,8% негативно поставилися б до факту висування його кандидатури на третій президентський термін, навіть якби для цього були законні підстави.
Шосте. Характер відповідей підтверджує, з одного боку, бажання громадян бачити Верховну Раду більш стабільною за своєю політичною структурою, більш дієздатною, з іншого боку — наявність «суспільної втоми» від перманентних виборчих кампаній на різних рівнях.
Що ж до питання про скорочення загальної кількості депутатів, то високий рівень підтримки цієї пропозиції лише відбиває загальне негативне ставлення громадян до всіх інститутів влади й прагнення скоротити кількість її представників. Немає сумнівів у тому, що населенням точно так само однозначно була підтримана б пропозиція про скорочення, приміром, адміністрації Президента чи секретаріату Кабміну до 100 і навіть 50 працівників.
Сьоме. Недовіра населення до влади, критично низький рівень підтримки її дій, прагнення громадян отримати реальні важелі впливу на владу (лише 3,5% опитаних вважають, що влада в Україні реально належить народу) — головні причини підтримки пропозицій про виборність керівників місцевих адміністрацій і прийняття законів шляхом референдуму. Тому відповіді на запитання №16 не слід розцінювати як прагнення громадян «обійтися» у законотворчості без Парламенту. Проте ці результати опитування можуть бути прочитані й по-іншому — для «обгрунтування» необхідності проведення референдуму для впровадження запропонованих Президентом змін до Конституції, «спираючись» на волю народу.
Восьме. У громадській думці є побоювання щодо надмірної концентрації важелів контролю за силовими структурами в руках Президента, очевидно, через наростання останніми роками авторитарних тенденцій та численних випадків протиправного використання цих структур у політичних цілях.
Дев’яте. Майже половина (46%) опитаних думають, що рішення про зміни Конституції, пов’язані із проведенням політичної реформи, мають прийматися обов’язково за участю Верховної Ради — зміни повинні вноситися чи Парламентом самостійно, чи з наступним затвердженням на всенародному референдумі. Ідею прийняття змін до Конституції лише шляхом проведення референдуму підтримує кожний третій респондент. Це підтверджує схильність більшої частини населення до конституційного шляху внесення змін в Основний Закон. У той самий час у частини громадян помітна незадоволеність, очевидно, недостатньою ефективністю цих методів, що може бути використано нинішньою владою в її спробах організувати референдум із метою внесення змін до Конституції.
І останнє. Проведене дослідження зафіксувало зріз громадської думки на даний момент. Цілком зрозуміло, що з наближенням 15 травня (закінчення терміну всенародного обговорення) і липня (коли опозиція очікує президентської відмашки й старту референдуму) посилиться активність обох політичних таборів. Здається, аналогічні соціологічні виміри в травні-червні саме й покажуть, чия інформаційна кампанія виявиться більш ефективною та більш переконливою для громадян — влади чи опозиції.
Дані збирала
Юлія МОСТОВА