Наполеон любив повторювати: "Архітектори й жінки здатні розорити будь-яку країну сильніше, ніж найстрашніша війна".
Лишимо осторонь прекрасну стать, але з поглибленням корупційної системи регулювання містобудівної діяльності, а також у ситуації повного ігнорування владою принципу планування територій український архітектор - велика небезпека для країни. Вкотре, привертаючи увагу до цього факту, відчуваю, що видаю звуки того ж таки волаючого в пустелі. Але мені можна. Бо досвід свідчить: крапля усе-таки довбе камінь.
У зв'язку з цим (щоб уже зовсім на пальцях) варто згадати історію повернення Леніна в Росію у квітні 1917-го. Тоді разом із вождем в опломбованому вагоні їхали його найближчі соратники. Працювала тільки одна вбиральня. Чоловіки, звісно, відчували певний дискомфорт. Ілліч розрулив ситуацію: склав докладний графік. Смішно, але ж абсолютно не враховувалося, коли виникне природна потреба відвідати вбиральню.
То чи не звідти, панове-товариші, походить і збереглася досі повна зневага до людини? До свободи вибору нею своєї поведінки? Чи не звідти всеосяжна система регламентацій, що ігнорує наші права?
Ну то й що, що звідти? - запитаєте ви, і матимете рацію. Адже відтоді минуло ціле століття. А в Україні досі функціонують численні інституції, завдання яких - "забезпечити контроль за додержанням законодавства при будівництві та прийомі в експлуатацію містобудівних об'єктів". При цьому "забезпечити" вдається все - і законодавство, і контроль, а головне - додатковий дохід чиновників різного рангу. Звісно, слід мати на увазі, що кожна нова влада дуже старається "виправити жахливу ситуацію", "реформувати систему" та "зменшити побори". Однак, всупереч усім законам фізики, цих установ, регламентацій та інструкцій тільки більшає. Спрут непохитний. Його, на жаль (і тут не до іронії), не змогли обезголовити і дві наші останні революції. Хто з ним зіштовхувався - той сьогодні не дивиться телевізор.
Ось візьмімо, наприклад, простий випадок із новітньої історії Києва. Упав карниз над входом у Поштамт на Хрещатику. Спеціальна комісія встановила: у розчині замість цементу - пісок. А ми ж знаємо, скільки таких розчинів намішано за ці роки по країні. Скільки карнизів зведено, доріг побудовано... І будується досі. При цьому місцеві "алхіміки" пройшли ж якимось дивним чином усі дозвільні інстанції, виконали всі інструкції і створили цей пісковий столичний карниз. І навряд чи в момент фатального обвалу клеркові з дозвільної інстанції стало соромно. Втім, як не почервонів і його бос, і бос боса...
Стажуючись у Лінкольнському інституті земельної політики, я багато спілкувався з американськими колегами. У них давно не будують замків із піску. Працює інший механізм. Точніше, люди, добре подумали й розробили систему, що мінімізує корупційну складову. Так, перед початком будівництва замовник страхує всі ризики в банку: і якість будівельних матеріалів, і якість будівельних робіт (їх відповідність проектові), і терміни будівництва, і охорону праці, і все інше. Банку не даси хабара. Він ризикує власними капіталами.
Звідси висновок: службу Державного архітектурно-будівельного контролю слід ліквідувати. Скасувати треба й інший корупціогенний орган - Держгеокадастр. Він теж претендує на роль контролюючої інституції при будівництві та введенні в експлуатацію містобудівних об'єктів, ігноруючи при цьому роботи з планування території.
Конкретизую. Багато міст давно й справедливо скаржаться, що чинна багатоступінчаста система отримання дозволів на спорудження будинків підвищеної поверховості не тільки не виключає можливості корупції на низовому рівні, а й розмиває відповідальність, не дозволяє встановити, хто ж конкретно відповідає за видачу такого дозволу. Покарати когось неможливо.
Тому бачиться доцільним також перейти на заявний принцип, коли конкретний архітектор бере на себе всю відповідальність. Гарантує дотримання вимог відповідних законодавчих актів і державних будівельних норм у комплексі. Він також зобов'язується відшкодувати збитки, яких може бути завдано його діями. Щоб це забезпечити, архітектор страхуватиме свої ризики у страхових компаніях. В експертному середовищі вже готові законопроекти такого плану.
Ці кроки я розцінюю як глобальну тактичну основу, яка дозволить не тільки мінімізувати корупцію, а й вийти на постановку головної стратегічної мети - територіальне планування міст за принципом людиноцентричності. Українські міста, від багатомільйонної столиці й до Гуляй-Поля, в перспективі можуть стати потужною економічною базою держави. А в разі синхронізації цього процесу з розпочатою реформою місцевого самоврядування - запорукою того, що ми зможемо збалансувати економічне, соціальне й політичне життя у масштабі всіх регіонів країни. А не тільки Києва та інших мегаполісів. Як, утім, того й вимагає Лейпцизька хартія "Міста Європи на шляху сталого розвитку".
Завдяки такій стратегії, підтриманій наступністю у владі, ми зможемо:
- забезпечити сталий розвиток міст і систем розселення;
- сприяти економічному зростанню міст;
- гарантувати просторово-часову рівнодоступність усіх громадян у центри з надання їм публічних послуг;
- провести адміністративно-територіальну реформу (включно з обґрунтування складу та меж об'єднаних територіальних громад і укрупнених районів);
- виявити найбільш прибуткові для інвесторів локалізації інвестицій, які відповідають інтересам громад;
- створити відкриту платформу для налагодження солідарних дій влади, бізнесу та інститутів громадянського суспільства з розвитку країни, її регіонів і населених пунктів.
У зв'язку з цим дуже дивує, що серед законодавчих актів, які повинен знати претендент на посаду керівника тієї ж обласної й районної держадміністрації, немає законів, котрі регулюють діяльність із планування території. Адже без знання цього предмета неможливе вирішення надзвичайно актуальних завдань: локалізації києвоцентричності; підвищення ролі регіональних еліт; антиолігархічної консолідації регіональних еліт для демократичного оновлення країни.
Тому заслуговує термінового обговорення питання створення спеціального урядового комітету (за прикладом Німеччини, Японії, інших розвинених країн світу) для консолідації діяльності міністерств, інших ЦОВ із забезпечення основ регулювання економічно, соціально, екологічно збалансованого використання території країни, інтегрованого розвитку міст і систем розселення. Цей урядовий комітет має взяти на себе й завдання, пов'язані з реформою місцевого самоврядування. Оскільки нині мало хто розуміє, що межі та склад територіальних громад мають базуватися на рішеннях робіт із планування територій. Містобудівна документація - один із інструментів вирішення ключових проблем реформи місцевого самоврядування.
Як приклад. Сьогодні далеко не всі об'єднані громади знають, на що використати додатковий фінансовий ресурс. Розроблювані для них стратегії зможуть зіграти позитивну роль тільки тоді, коли спиратимуться на систему конкурентних переваг та обмежень, що містяться в містобудівній документації. Тому необхідно за рахунок Фонду регіонального розвитку форсувати розробку схем планування територій об'єднаних громад. Головними ворогами реформи є районні ради та держадміністрації, які втрачають свої адміністративні, а головне - фінансові повноваження. Тому вони прагнуть створити єдину об'єднану громаду на всій території району. Цього не можна допускати.
Зрозуміло, що нинішні чиновники не мають достатнього багажу знань. Депутати всіх рівнів, працівники органів виконавчої влади і місцевого самоврядування мусять усвідомити особливу значимість містобудівної діяльності для своєї оперативної та стратегічної роботи. Ці знання можуть також допомогти їм здобути електоральну підтримку в підготовці до виборів 2019 р. Тому в навчальні плани факультетів гуманітарного профілю вишів, Академії державного управління при президентові України, старшої школи, курсів підвищення кваліфікації представників законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування слід ввести спеціальну профільну дисципліну.
Понад те, вже сьогодні на часі екстрене корінне оновлення змісту і підвищення якості робіт із планування території на національному, регіональному та місцевому рівнях. Потребує коригування проект державних будівельних норм "Планування і забудова території". Насамперед це стосується розділу "Соціальна інфраструктура". Автор учення про ноосферу Вернадський заявляв, що вид Homo Sapiens - аж ніяк не вершина еволюції, і людина майбутнього істотно відрізнятиметься від сучасної. Насамперед своїми моральними, розумовими, духовними якостями. Очевидно, що ніхто не може передбачити дату появи нової людини. Особливо в контексті невизначеності майбутнього. Нова людина не може з'явитися одномоментно. Процес поступовий.
Однак страшно подумати, що людині майбутнього судилося жити в середовищі, сформованому за незмінними в часі нормативами вчорашнього дня.
У підсумку, з огляду на особливу значимість містобудівної діяльності для вирішення стратегічних завдань розвитку країни, слід визнати, що нинішня застаріла система її нормативно-правового регулювання - один із ключових чинників, які блокують розвиток країни.
Збереження цієї системи - загроза для майбутнього. Проведений аналіз свідчить, що вона докорінно хибна й не піддається вдосконаленню, бо сприяє системному відставанню країни. У рамках нагальних завдань реформування України слід заново сформулювати всю систему нормативно-правового регулювання архітектурної та територіально-планувальної діяльності.