UA / RU
Підтримати ZN.ua

НАБІЛЬ ШААТ: «ПРОШУ ВАС, ТІЛЬКИ НЕ В ЯЛТІ»...

Цього тижня відбувся візит міністра закордонних справ Палестинської автономії до Києва, і він був...

Цього тижня відбувся візит міністра закордонних справ Палестинської автономії до Києва, і він був пов’язаний із відкриттям посольства Палестини в Україні, чия діяльність на Близькому Сході останнім часом помітно активізувалася. Українська сторона виступила з ініціативою проведення в нашій державі переговорів щодо мирного врегулювання. Це питання зараз активно проробляє спеціальний посланник МЗС України на Близькому Сході.

Однак, коли це інтерв’ю готувалося до друку, відбулася чергова подія, яка знову відкладе поновлення мирного процесу. Бойовики Демократичного фронту убили творця ультранаціоналістичної партії Моледет Рехавама Зеєві, котрий обіймав пост міністра туризму в уряді Шарона і заявив про свій вихід із нього у випадку поновлення мирного процесу. Програмна теза Моледет — повне виселення палестинців з окупованих територій. У результаті ізраїльська армія знову ввійшла в палестинське місто Дженін і коло знову замкнулося. Чи зможе хтось зупинити цю нескінченну низку взаємного насильства?

— Ваш нинішній візит приурочено до відкриття посольства Палестини в Україні. Якими вам бачаться перспективи подальшого українсько-палестинського співробітництва?

— Насамперед, у наші задачі не входило просто додати ще одну державу до списку тих країн, які визнали Палестину. Ми розглядаємо відкриття посольства не просто як знак подібного визнання, а як нову історичну можливість. І я хотів би, щоб ми успішно скористалися цією можливістю. Україна після десяти років незалежності пройшла період державного будівництва і тепер прагне встановити тісніші взаємини з арабськими державами, формувати більш збалансовану міжнародну політику. На даному історичному етапі палестинський народ нарешті впритул підійшов до створення своєї незалежної держави. Проте, як і раніше, наше прагнення до істинної, а не формальної незалежності наштовхується на жорсткий опір із боку принаймні частини ізраїльських політиків. Тому ми зацікавлені в тому, щоб заручитися політичною підтримкою держав, які мають вагу в міжнародній політиці. Без цього неможливий подальший розвиток мирного процесу. Нашим завданням є досягнення справедливого миру, який передбачає створення палестинської держави і припинення ізраїльської окупації.

Діалог між нами і Президентом Л.Кучмою триває вже чотири роки. У наші плани входило встановлення з Україною дипломатичних відносин на вищому рівні. Виходячи з принципу історичної спадкоємності в наших взаємовідносинах із країнами Східної Європи та колишньої соціалістичної системи, ми прагнули встановити дипломатичні відносини із країнами колишнього Радянського Союзу на рівні посольств. Тому ми не хотіли відкривати нову сторінку в наших взаємовідносинах з Україною на нижчому рівні. Вирішення цього питання трохи затяглося, але зараз відкриття нашого посольства в Києві може слугувати свідченням справжньої взаємної зацікавленості. Ми будемо сприяти тому, щоб Україна змогла зіграти практичну роль у процесі близькосхідного врегулювання. Вона могла б стати членом тієї невеликої групи держав, які беруть постійну участь у мирному процесі. Можливим є залучення міжнародних спостерігачів із боку України, участь у міжнародних силах ООН з підтримання миру, присутність яких буде необхідна в період перед досягненням остаточного врегулювання і після нього.

Крім того, я вважаю, що існують можливості для розвитку двосторонніх взаємин — в галузі торгівлі, економіки й освіті. Раніше в Україні навчалося до 7 тис. студентів із Палестини. Нині їхня кількість зменшилася до 4—5 тис. Україна готова прийняти й більшу кількість наших студентів. Ми сьогодні зустрічалися з міністром освіти й обговорили можливість відкриття одного-двох класів української мови в школах Гази і Західного Берега для бажаючих продовжити освіту в Україні. Це для нас дуже позитивний момент. Можливим також є відкриття українського культурного центру і торгового представництва в Палестині. У наші плани входить укладання торгової угоди на міждержавному рівні, підписання угоди про співробітництво між торговельними палатами, організація обміну делегаціями в різноманітних сферах. Якщо буде подолано опір із боку Ізраїлю, або якщо Палестина стане незалежною державою, товарооборот між нашими країнами може зрости в кілька разів.

— У яких конкретно галузях існують найбільші перспективи для співробітництва?

— Основною експортною продукцією України, як відомо, є метал, пластмаса, дерево, продукція сільського господарства, важкого машинобудування, будівельна техніка, гідротехнічне устаткування. Ваші товари цілком конкурентоспроможні. У даний момент проблема полягає в подоланні перешкод із боку Ізраїлю. Ізраїль імпортує український метал і не дає нам цього робити. Це просто абсурдно!

Я вважаю, що існує сприятлива можливість для розвитку взаємин між нашими країнами в галузі політики, торгівлі та безпеки.

— Українська сторона останнім часом прагне відігравати активнішу роль у близькосхідному врегулюванні. Що ви могли б сказати про ідею проведення переговорів між Палестиною та Ізраїлем на території України?

— Тільки не в Ялті (сміється). Я сказав міністру закордонних справ: «Прошу вас, тільки не в Ялті». Оскільки для нас Ялта символізує змову великих держав, спрямованих на поділ арабських територій. Нехай будуть переговори в Києві, десь у Криму. Але в Ялті — ні!

— Палестина зараз переживає важкий період у зв’язку з трагічними подіями в США. Як ви оцінили б розвиток подій навколо Палестини? Зокрема, візит президента Арафата до Лондона? Чи є це спробою привернути на свій бік європейців чи, як говорять деякі аналітики, кроком на шляху до переговорів із США?

— Наші взаємовідносини з Великобританією мають давню історію. Ми підтримували взаємини на вищому рівні — між Арафатом і Блером, також мною і попереднім міністром закордонних справ Дж.Строу. Тут нічого нового немає. Новою є сама ситуація, що склалася після 11 вересня. Дійсно, як було сказано в журналі Economist, Блер зараз виступає в ролі прем’єр-міністра світового уряду при королі Буші. Але проблема не зводиться просто до формальної зустрічі між Арафатом і Бушем чи Арафатом і Блером. Питання в тому, чи виступатиме міжнародна антитерористична коаліція в ролі своєрідного хору стосовно США чи вона буде партнером у побудові нового світу? У якому не буде несправедливості, оскільки несправедливість чи, точніше, відчуття несправедливості є найбільшим стимулом до насильства. Якщо ця нова міжнародна коаліція буде коаліцією в ім’я безпеки та справедливості, то одним із її завдань має стати припинення історичної несправедливості стосовно палестинського народу. Вона має підтримати припинення ізраїльської окупації та створення незалежної палестинської держави зі столицею в Східному Єрусалимі, котра житиме у мирі з Ізраїлем. Це надає нової перспективи нинішньому моєму візиту до Києва.

Напередодні приїзду до вас я також уперше побував у Будапешті й Софії. Ми намагаємося побудувати взаємовідносини із усіма державами Центральної та Східної Європи. Цей напрям у свою чергу має і західний вимір. Держави Центральної Європи прагнуть до членства в Європейському Союзі, який до цього моменту є нашою основною політичною й економічною опорою. На стратегічному рівні зараз склалася така ситуація: з одного боку, США готові дати «зелене світло» створенню палестинської держави і початку переговорів про остаточне врегулювання, з іншого — США втягнуті у війну проти тероризму і хочуть, щоб міжнародна коаліція діяла разом із ними. Оскільки Україна бере участь у цих міжнародних зусиллях, то вона може, таким чином, зіграти свою роль й у вирішенні палестинської проблеми у форматі спільної боротьби з тероризмом. У даний момент склалися історичні передумови для цього.

— Як ви оцінюєте недавнє висловлювання Джорджа Буша про створення палестинської держави? Чи варто розглядати його лише як спробу заручитися підтримкою арабського світу або як серйозний намір зрушити мирний процес із мертвої точки?

— Можливі обидва варіанти. Ця обіцянка звучить красиво, і ми разом з іншими державами сподіваємося, що її буде виконано. Якби її оформили як офіційний лист, її можна було б розглядати як зобов’язання. Раніше вже звучали обіцянки адміністрації Клінтона, до того — Картера й Ніксона. Очевидно, одних обіцянок недостатньо. Вони повинні підкріплюватися реальними діями.

— Якщо відновляться переговори в рамках мирного процесу, чи можна очікувати нових поступок із палестинської сторони у питаннях про біженців, ізраїльські поселення на окупованих територіях і статус Єрусалима?

— Ні. Західний Берег і сектор Газа становлять лише 22% території Палестини в межах до 1948 р. Навіщо ж нам робити поступки?

— Позиція арабського світу стосовно палестинської проблеми в цілому ясна. Та все ж, на які сили ви можете обпертися насамперед, а з якими країнами взаємини вас не задовольняють?

— Ми прагнемо долати негативні моменти у взаємовідносинах із усіма державами. Я особисто доклав чимало зусиль для налагодження палестинсько-сирійських взаємин і розвитку наших взаємовідносин із Кувейтом, які у певний період погіршилися. Наші взаємини з іншими арабськими країнами варто розглядати як позитивні, особливо з моменту початку другої палестинської інтифади. Звісно ж, Єгипет зіграв яснішу роль, надаючи нам підтримку в найрізноманітніших обставинах. Існують класичні умови. Йорданія, наприклад, має відігравати певну роль у вирішенні палестинської проблеми. Туніс свого часу зіграв дуже важливу роль: він надав притулок палестинцям. Там знаходилася штаб-квартира ОВП. І зараз ця країна прагне зберегти свій статус одного з активних партнерів. За останні приблизно два місяці Саудівська Аравія взяла на себе роль лідера, активно відстоюючи палестинські інтереси перед США. Деякі наші традиційні партнери в арабському світі через це навіть відчувають певні ревнощі.

— Минулого тижня ви брали участь у зустрічі міністрів закордонних справ Організації ісламської конференції в м.Доха. Які ваші особисті враження про цю зустріч?

— Хороші.

— Можна докладніше?

— Як на мене, навряд чи слід очікувати кращих результатів. На зустрічі вдалося домогтися повного порозуміння. Частина тез на підтримку позиції США, частина — проти. Ісламські держави одностайно засудили тероризм і висловили співчуття жертвам терактів у США, а також проявили готовність підтримати міжнародні зусилля по боротьбі із тероризмом. Решта положень декларації, по суті, є попередженням США. Насамперед США потрібно вирішити палестинську проблему. Вони повинні розрізняти тероризм і національно-визвольну боротьбу, а також визнати, що державний тероризм небезпечніший за тероризм, здійснюваний якоюсь організацією. США повинні уникати жертв серед мирного населення в Афганістані; відмовитися від нападу на будь-яку іншу арабську чи ісламську державу; виконувати резолюції ООН і вимоги міжнародного права. Особливе занепокоєння було висловлено з приводу спроб представити цю війну як війну проти ісламу, оскільки тут криється велика небезпека. Нарешті, США мають проводити консультації, а не обмежуватися простим оповіщенням. Це все є в декларації, прийнятій у Досі. Тобто, три пункти на підтримку Америки і сім — із критичними зауваженнями.

Набіль Шаат

Набіль ШААТ

Народився 1938 року в м.Сафаді (Галілея). 1965-го закінчив Пенсільванський університет, де вивчав фінанси й економіку. Має учені ступені — з права й економіки. Викладав в університетах Каїра, Александрії та Бейрута.

Очолив першу делегацію ОВП в ООН і супроводжував Ясіра Арафата під час його відомого виступу з трибуни Генеральної асамблеї ООН 1974 року.

Набіль Шаат — член ЦК і представник старої гвардії організації ФАТХ. Його називають правою рукою Арафата й одним із його можливих наступників. Шаат особисто брав участь у переговорах із мирного врегулювання палестинської проблеми з 1991 року. Був членом палестинської делегації на Мадридській мирній конференції, брав участь у секретних переговорах в Осло.

З 1994 року обіймає посади міністра планування та міжнародного співробітництва в Палестинській національній адміністрації, координатора мирних переговорів з Ізраїлем. 1996 року був обраний у Палестинську законодавчу раду від району Хан-Юніс (сектор Газа).

До призначення на посаду міністра консультував уряди Алжиру, Кувейту, Саудівської Аравії з питань державного управління. Безпосередньо брав участь у створенні Інституту технології та управління й Арабського центру адміністративного розвитку в Бейруті та Каїрі, котрий на сьогодні має 14 філій в інших арабських країнах.

У Києві пан Шаат удруге. Раніше він супроводжував президента Ясіра Арафата під час його турне по регіону, у ході якого вони провели в Києві близько чотирьох годин.