— Завдяки чому політичній еліті Чехії вдалося забезпечити вихід суспільства на якісно новий рівень розвитку?
— Насамперед, доречно нагадати стан чеських еліт на початку якісно нового етапу розвитку Чеської Республіки, тобто в 1989 р.
Нацистська окупація 1939–1945 рр., тоталітарна комуністична держава (сателіт СРСР) і радянська окупація Чехословаччини з 1968 р. радикально скоротили чисельність та змінили характер чеської еліти. Конкретніше — її почасти знищили фізично, почасти — вигнали до еміграції, почасти — відтіснили на узбіччя суспільства. Частина еліти після 1945 р. об’єдналася з новою комуністичною елітою, точніше — номенклатурою.
Отже, чеські еліти, які (в контексті поставленого питання) вивели чеське суспільство на якісно новий рівень розвитку (зрозуміло, що комуністична еліта була на це абсолютно нездатна), в 1989 р. були знесилені, нечисельні, слабкі та надійно ізольовані від суспільства комуністичним режимом. Вони складалися з невеликих груп, до яких належали переважно інтелектуали найрізноманітнішої політичної орієнтації (серед них і комуністи — представники реформаторської течії, що виникла в партії після подій 1968 р.), до яких приєднувались і найбільш рішучі та сміливі представники інших суспільних верств, переважно студенти та робітники. Найбільш чисельною, відомою і впливовою була група «Хартія-77», що нараховувала близько 4000 членів — підписантів однойменної установчої заяви.
Такий стан еліти певною мірою свідчить про те, що своїм успіхом вона завдячує переважно зовнішньополітичним чинникам. Насамперед — перемозі США та Західної Європи у холодній війні або, іншими словами, поразці Радянського Союзу, тодішній лідер якого М.Горбачов, аби забезпечити успішну реалізацію своєї реформаторської програми, був змушений позбавити підтримки комуністичні партії в країнах-сателітах. Свою роль відіграли західна допомога та масові демократичні рухи в сусідніх країнах (наприклад, польська «Солідарність» налічувала близько 10 млн. членів), успіхи яких спонукали до дій і чеське суспільство.
Першими ініціативу виявили студенти, влаштувавши 17 листопада 1989 р. масову демонстрацію, яку комуністична влада жорстоко розігнала з допомогою органів державної безпеки. Дисидентські групи скористалися ситуацією і 19 листопада організували «Громадянський форум» — неформальну коаліцію дисидентських груп, студентства, нових політичних партій, митців, інших груп та індивідуалів. Протягом наступних днів до них активно приєднувалися інші групи та особи, в т.ч. впливова група економістів, які стояли на немарксистських позиціях. Організації «Громадянського форуму» активно створювалися в місцевих громадах, на підприємствах, у школах, установах всієї країни. Від моменту заснування 19 листопада 1989 р., «Громадянський форум» протягом двох років залишався найпотужнішим чинником політичного життя країни.
«Громадянський форум» (разом із студентством) звернувся до суспільства з простою програмою, в якій закликав повернутися до свободи, демократії, державної незалежності та до Європи. Він також виявився спроможним ефективно спонукати суспільство до початку активних дій, спрямованих проти існуючого режиму — масових демонстрацій (відомих під назвою «оксамитова революція») та на підтримку вимоги нового напряму розвитку країни. Протягом цієї початкової радикальної (але не насильницької) фази перетворень стало зрозумілим, що більша частина суспільства (яка, порівняно з громадянами Польщі та Угорщини, була досить апатичною) не бажає збереження комуністичного режиму. Дії нової еліти відповідали інтересам більшості громадян і тому дістали активну суспільну підтримку.
Своїм успіхом еліти певною мірою завдячують і тому, що в країні частково зберігалися довоєнні чеські суспільні, політичні, економічні та культурні традиції і звичаї. Комуністам, попри всі їх зусилля, не вдалося повністю замінити їх радянськими (по суті — російськими) традиціями і звичаями. Суспільство відгукнулося на заклики повернутися до цих традицій, оскільки вони полегшували його адаптацію в процесі зміни суспільного ладу.
До цієї міжвоєнної чехословацької традиції демократії, яка єдина в Центральній Європі зберігалася до 1938 р., можна додати й певні матеріальні переваги, що їх історія подарувала чеському суспільству та його елітам. Перед війною Чехословаччина належала до найбільш економічно розвинутих країн світу, а під час війни не була зруйнована такою нищівною мірою, як інші країни.
— Чи був досягнутий у Чехії консенсус («пакт») еліт і якщо так, то на якій основі?
— Про консенсус чеських еліт можна говорити лише з певними застереженнями. Від самого початку цей консенсус формувався у гострих дискусіях, особливо всередині «Громадянського форуму». На характер консенсусу значною мірою вплинула та обставина, що в перші дні й тижні після листопада 1989 р. стратегія діалогу з комуністами в дусі популярного на той час гасла «ми не такі, як вони» (тобто, «ми не будемо боротися з ними їх методами») отримала перевагу над стратегією повного усунення комуністів від участі в управлінні громадськими справами та заборони комуністичної партії як екстремістської та злочинної. Внаслідок цього комуністи продовжували брати участь у політичному житті (та в перших полистопадових урядах).
Пізніше до цієї проблеми повернувся парламент, обраний у червні 1990 р. Він прийняв так званий люстраційний закон, що діє й дотепер і забороняє вищим функціонерам колишньої комуністичної партії (від районного секретаря й вище), а також усім офіцерам, агентам та інформаторам колишньої служби державної безпеки займати вищі посади в державному управлінні; проте закон не поширюється на виборні посади.
Ні діалог із комуністами, ні люстрації не були консесуальними рішеннями, тому й досі тривають суперечки про те, чи були обидва ці заходи правильними.
Консенсус народжувався в «Громадянському форумі» в період із листопада 1989 р. до перших вільних виборів до федерального та обох національних (чеського та словацького) парламентів у червні 1990 р. як його виборча програма. В його досягненні найважливішим було, мабуть, те, що групі економістів немарксистського напряму вдалось усунути від визначення економічного майбутнього Чехословаччини групу економістів, які мали намір лише реформувати (демократизувати) соціалістичну економіку.
Було дуже важко також розбудовувати багатопартійну систему на принципах політичного плюралізму. Хоча вона й була зрештою запроваджена, але нові політичні партії і досі мають порівняно обмежене членство та слабкі організаційні структури, а окремі з них взагалі припинили існування.
Консенсус, зрештою, був досягнутий навколо п’яти основних завдань.
Перше: відновити повну суверенність держави, що, зокрема, означало виведення радянських військ із Чехословаччини та трансформацію чехословацької федерації; перше здійснити вдалося, друге ні — Чехословаччина мирним шляхом розділилася на дві незалежні держави.
Друге: захищати індивідуальні й колективні свободи і права громадян; це значною мірою здійснити пощастило.
Третє: побудувати демократичну, підзвітну виборцям систему влади та правову державу; перше в цілому зробити вдалося, однак що до другого, то існує невдоволення уповільненим темпом вирішення цього питання.
Четверте: відновити в державі, де практично все було націоналізовано, ринкову економіку, засновану на приватній власності, що, зокрема, означало широкомасштабну приватизацію, а в її рамках і реституцію; цього значною мірою досягти вдалося, але не всі були задоволені, та й процес приватизації поки що не закінчений.
І врешті, але не в останню чергу, — повернення до Європи, що означає досягнення такої позиції Чехії в демократичній та об’єднаній Європі, яка б приблизно відповідала позиції Чехословаччини в довоєнній демократичній частині Європи, де вона належала до найміцніших демократій і до найбільш економічно розвинутих країн. І цього почасти вдалося досягти через вступ до НАТО. Наступним кроком буде членство в ЄС; і перше, і друге можна до певної міри вважати міжнародним визнанням або навіть доказом успішності шляху до якісно нового етапу розвитку чеського суспільства.
Коли напередодні виборів створювалася ця програма, звичайно, була надія, що в ній висловлені побажання більшості населення. Що вона є справжнім політичним консенсусом — виявилося лише під час самих виборів. За «Громадянський форум» і його програму голосували переважна більшість громадян.
Однак такого широкого суспільного консенсусу вдається досягати дуже рідко, і довго він не триває. Відомо, що все добре справді коштує дорого та вимагає великого терпіння й щоденної сумлінної роботи, а подекуди — і боротьби, йдеться це хоч про родину, хоч про державу. Винагорода за цю роботу приходить поволі. Консенсусу початку 1990-х років у Чехії вже не існує. Проте після нього лишився широкий шлях вільного та демократичного суспільного розвитку в згуртованій спільноті народів країн НАТО, а невдовзі — і ЄС.
— Які орієнтації розвитку та моральні цінності запропонувала суспільству політична еліта Чехії та чи були вони підтримані суспільством?
— Стисло ці пропозиції можна викласти так: вільний розвиток у спільноті європейських народів, у напрямі європейських цілей, які визначені сьогодні, та які будуть розвиватися в майбутньому і за нашої також участі.
Питання моральних цінностей є надзвичайно складним. Описати, щo пропонували еліти та які суперечки навколо цього вели між собою, а також як на це відгукувалося суспільство, не наважуюся. Безперечним є те, що десятиліття комунізму мали несприятливий вплив і в моральному сенсі. І так само, як і в інших країнах, чеське суспільство після відновлення свободи та громадянських прав, у т.ч. права на приватну власність, зосередилося переважно на майнових питаннях, іншими словами — на підвищенні добробуту.
Натомість дозволю собі дуже коротко висловити особисту думку з приводу того, які саме з багатьох моральних цінностей мало б насамперед усвідомити чеське суспільство. Звернемося до прикладів: на прапорі чеських президентів міститься гасло «Правда перемагає»; коли в 1945 р. міністр закордонних справ Ян Масарик повернувся з лондонської еміграції до Праги, він так відповів на питання, чого головним чином потребує чехословацьке суспільство — «Не боятися і не красти». Чеське суспільство потребує усвідомлення, що визнання цих (та інших подібних) цінностей, життя згідно з ними, є вигідним, причому й у матеріальному аспекті. Усвідомлення, наприклад, того, що правда має і свою ринкову вартість.
* Карел Штіндл — до 1969 р. викладав на філософському факультеті Празького університету. За участь в акціях протесту позбавлений права викладання; активний учасник дисидентського руху, друкувався у «самвидаві». 19 листопада 1989 р. став одним із засновників «Громадянського форуму» (всього засновників було близько 30 осіб). У 1990—1992 рр. — депутат першого, обраного на демократичних виборах, чеського парламенту від «Громадянського форуму», голова парламентської комісії у закордонних справах. Із 1993 р. — на дипломатичній роботі.