«Знання примножує скорботу» — сказав Еклезіаст. Проте різного роду прикрощі, переживання і страхи плодить усе-таки незнання. Як у проекті Євро-2012, навколо якого в Україні, та й не тільки тут, розгортаються бої локального і континентального масштабів. Кожен з утворених фронтів ускладнює наше завдання. Оцінивши інформаційні зведення з місця дій, спробуємо скласти їх загальну картину.
Західний фронт
Отже, на західному напрямку на найближчих півроку обстановка стабілізувалася. У ній майже не залишилося неясності й непевності. Доля Євро-2012 залежить від самих українців і поляків — тих із них, хто так чи інакше залучений або причетний до підготовки об’єктів фінального турніру.
Якщо пригадуєте, напередодні останнього засідання Виконкому Європейського футбольного союзу (УЄФА), що відбулося наприкінці вересня в Бордо, більшість нас жили виснажливим очікуванням серйозних санкцій із боку відомства Мішеля Платіні. Аж до постановки питання, як прогнозували строкаті новинні стрічки, про «дискваліфікацію» нинішніх господарів Євро.
Більш поінформовані джерела, перебуваючи у природній меншості, розуміли неминучість об’єктивного розбору польотів, але водночас сподівалися на ділову розмову про розмежування відповідальності, оптимізацію подальшої роботи. Що й сталося. УЄФА підтвердив своє зобов’язання провести турнір 2012 року в Україні і Польщі, але при цьому поставив країнам-організаторам низку дуже істотних умов. До певної міри їх навіть можна назвати ультимативними.
«За останніх півроку в обох країнах намітився стійкий прогрес на організаційному рівні, а також у плані реалізації інфраструктурних завдань, — гласить текст офіційного листа з Ньона, де розміщена штаб-квартира УЄФА, на адресу зацікавлених сторін. — Але для забезпечення належної підготовки до турніру необхідно вирішити низку невідкладних питань. Національні футбольні асоціації, а також уряди обох країн мусять узяти до уваги й погодитися з тим, що якщо хоч одна з названих вимог не буде виконана, УЄФА будь-якої хвилини може розглянути питання анулювання рішення про проведення Євро-2012 в Україні і Польщі».
Умови УЄФА, який планує визначитися з містами та стадіонами, що прийматимуть Євро-2012, на травневому засіданні виконкому 2009 року, такі. По-перше, кількість арен, які прийматимуть фінальний турнір, може коливатися в діапазоні від шести до восьми — на розсуд УЄФА. При цьому Європейський футбольний союз не зобов’язаний вибирати стадіони на паритетній основі. Тобто частки української і польської участі в проекті можуть істотно різнитися.
По-друге, УЄФА зберігає за собою право пооб’єктного розподілу матчів різних стадій турніру, «виходячи з технічних міркувань і готовності господарів до задоволення комплексних потреб Євро-2012». Інакше кажучи, інфраструктура міст, які прийматимуть турнір (стадіон, аеропорт, міська й міжміська транспортна мережа, готелі різних категорій), повинна відповідати мінімальним стандартам УЄФА. При цьому Ньон не бере на себе жодних зобов’язань стосовно будь-яких витрат або витрат, яких можуть зазнати власники стадіонів, аеропортів, будь-які інші організації й навіть органи державної і муніципальної влади внаслідок остаточного вибору УЄФА.
По-третє, важливим елементом усього проекту залишається своєчасна здача в експлуатацію стадіонів у Києві і Варшаві. Остаточний термін — 30 червня 2011 року, інакше реалізація задумів організаторів може бути визнана малоймовірною. Істотно також, що на цей час лише столиці України і Польщі набули офіційного статусу центрів, які прийматимуть Євро-2012, інші ж міста на основні й резервні, як було раніше, не підрозділяються.
По-четверте, УЄФА наполягає на суворому дотриманні галузевих «Планів дій»-III (на період із жовтня 2008-го по травень 2009 року). Будь-які відставання від накресленого графіка і ключових дат, зазначається в документі, неприйнятні й можуть поставити під сумнів організацію турніру в Україні і Польщі.
Що випливає з вищевикладеного? Чи стала позиція УЄФА більш жорсткою? З одного боку, якщо узяти до уваги появу в листуванні Ньона, Києва і Варшави аж ніяк не двозначних ультимативних формулювань, то — поза будь-якими сумнівами. Крім того, Платіні з товаришами залишають за собою право зменшити кількість арен, які прийматимуть Євро, — і, слід гадати, це максимальна поступка, на яку вони готові піти в ході підготовки до чемпіонату 2012 року. З іншого ж боку, все, як і раніше, залишається в руках самих організаторів. Що ми з поляками в найближчих півроку посіємо, те й пожнемо. А з вимогами УЄФА обидві країни погодилися — відповідні листи Платіні вже отримав.
Висновок перший. Пропонуючи Україні і Польщі в одній руці пряник, УЄФА в другу взяв батіг.
Другий фронт
Ще одним свідченням надзвичайної дієвості таких стимулів стало швидке вирішення польського питання — п’ятого пункту в переліку умов УЄФА. Річ у тому, що наприкінці вересня рішенням національного міністерства спорту керівники місцевої футбольної федерації по суті були відсторонені від своїх обов’язків — у зв’язку з обвинуваченнями в корупції.
Можливо, міністри і були праві, а їхні претензії цілком обґрунтовані, проте міжнародні футбольні очільники лобові атаки з боку держави вважають грубим нехтуванням своїх статутних положень. Що автоматично спричиняє вигнання країни-порушника з лона ФІФА та УЄФА. Незважаючи на послужний список і майбутні заслуги.
Оспорювати правомірність такої анафеми можна скільки завгодно (мовляв, що первинно — кримінальний кодекс чи правила гри в м’яч?) — та тільки Польща в ситуації, що склалася, ставала ізгоєм, безстроково випадаючи зі світового і європейського футбольного контексту. З усіма наслідками, які звідси випливають. Урятувати становище міг лише інстинкт самозбереження, ну і, мабуть, ті ж таки «пряник і батіг».
Перемогла вигода — влада погодилися потерпіти до 30 жовтня, коли відбувся черговий з’їзд Польського футбольного союзу. На ньому президент ПФС Міхал Лісткевич отримав приставку до своєї посади — «почесний». Функції ж чинного голови організації делегати поклали на Гжегожа Лято, екс-сенатора сейму і знаменитого форварда національної збірної Польщі 1970-х. Хоч і не в ідеальний спосіб, але проблему самоізоляції було знято.
Чому могло бути й краще? Тому що у трійці кандидатів на президентську посаду значився Збігнев Бонек, зірка польського футболу 1980-х, а також кум глави УЄФА Мішеля Платіні (колись вони складали ударний тандем в італійському «Ювентусі», залишившись згодом великими друзями). Словом, недарма президент Федерації футболу України Григорій Суркіс, делегований на з’їзд виконкомом УЄФА, настійливо закликав партнерів і колег при голосуванні виходити з інтересів Євро-2012...
І справді, нескладно припустити, що в нинішній ситуації символізувало б обрання Бонека. Проте креатуру УЄФА підтримала лише шоста частина делегатів, тим часом Лято набрав більше половини голосів. Тепер новому голові ПФС, очевидно, потрібен якийсь час, щоб увійти в курс справ. У всякому разі, ледь заступивши на посаду, Гжегож Лято встиг відзначитися резонансною заявою на тему майбутнього європейського фіналу.
В «інавгураційному» телешоу, відповідаючи на наполегливі розпитування ведучої «що може зробити Польща, якщо з підготовкою до Євро не впорається Україна?», він припустив уголос: «Провести фінал із Німеччиною...». Проте присутній у студії Бонек відразу поправив Лято, вказавши на те, що ці слова будуть хибно витлумачені, і той справді спробував «повернутися в сім’ю». Але осад таки залишився. Хай там як, але тендер 2012 року Польща виграла «на плечах» України...
Втім, необачних висловлювань припускаються не тільки наші польські друзі. Достатньо пригадати гучний виступ заступника глави Національного агентства Євро-2012 Євгена Вілінського, який мав місце за день до конференції ПФС. Він повідомив журналістам, що в «містах, обраних для проведення фіналу, на 80% об’єктів, які мають стосунок до інфраструктури турніру, припинено роботи». Безвідповідальна заява чиновника, ним самим же невдовзі дезавуйована, і стала, до речі, приводом для згаданих розпитувань Лято.
І все ж таки суть проблеми не тільки в тому, якої якості інформацію виносять на суд громадськості бійці другого фронту, скільки в тому, що майбутні господарі чемпіонату Європи, на відміну від колег з УЄФА, дотепер не визначилися з кругом осіб, уповноважених коментувати хід підготовки до фіналу. Або ж робити офіційні заяви із цього приводу. А тому всі, кому не ліньки, діляться з народом власними сумнівами й переживаннями. У підсумку об’єктивна картина вкривається туманом настільки, що відрізнити реальність від вигадки іноді просто можливо.
Звідси ще один висновок. В Євро-2012 забагато спікерів! Своїми непродуманими, необережними заявами ці люди завдають істотної шкоди проекту, здатному великою мірою перетворити країну, а також пом’якшити для неї наслідки фінансово-економічної кризи.
Перший український
На передовій тим часом робота закипає. Правда, не скрізь і не такою мірою, як хотілося б УЄФА.
Візьмімо такий аспект підготовки, як стадіони. Напевно, багато важить той факт, що перспектива їх спорудження дедалі менше входить до зони високого ризику. Винятком тут, як і раніше, є Львів, де тендерні процедури 5 листопада зайшли на черговий виток, а дату початку будівництва зсунуто на невизначений термін.
Решта претендентів на організацію матчів Євро-2012 намагаються випередити один одного. Наприклад, дніпропетровський 30-тисячник уже зданий в експлуатацію і викликає захоплення вболівальників місцевого «Дніпра». Дедалі виразніше проступають контури донецької «Донбас-Арени», яка протягом останнього місяця прийняла чимало високих гостей — від президентів України і Польщі Віктора Ющенка та Леха Качинського до генерального секретаря УЄФА Девіда Тейлора. У перших числах грудня розпочинається монтаж нових конструкцій на київському НСК «Олімпійський», участь якого в проекті відзначено червоним грифом УЄФА. На щастя, останню перепону на шляху спорудження у столиці сучасного спорткомплексу благополучно усунуто (горезвісний ТРЦ «Троїцький» — демонтований). Швидкими темпами рухається модернізація стадіону «Металіст» у Харкові, земельні роботи активно ведуться й на одеському «Чорноморці». Але...
Щодо кожного з цих об’єктів експерти УЄФА і виконавча дирекція ФФУ Євро-2012 ще вестимуть чимало дискусій із господарями арен. Щоб не вдаватися у специфічні подробиці, відзначу: загальне лихо вітчизняного стадіонобудування — відсутність досвіду, адаптованого під стандарти глобальних футбольних турнірів. Інакше кажучи, навіть те, що прийнятне на рівні найбільш рейтингових клубних змагань — Ліги чемпіонів або Кубка УЄФА, не завжди годиться для Євро. Так вважають у Ньоні.
У нас же власники клубів, вирішуючи збудувати або оновити свій стадіон, найчастіше керуються іншими посиланнями. Люди бувалі і, зрозуміло, реалізовані мають власні уявлення про те, як досягати компромісу з контрольними службами української або якоїсь іншої держави. Діалог із УЄФА, треба сказати, істотно коректує цю манеру поведінки, і навіть найвпливовіші наші бізнесмени йдуть на будь-які поступки задля збереження позицій у проекті Євро-2012. Гадаю, в такий спосіб Європейський футбольний союз, сам того не відаючи, виконує неоціненну соціально-виховну функцію. А заодно вчить топ-менеджмент українських компаній і холдингів працювати на совість.
Зокрема, як би не тішив око шанувальників і власника «Дніпра» Ігоря Коломойського їхній новий стадіон, стандартам футбольної першості Старого Світу цей архітектурно-спортивний комплекс повною мірою поки що не відповідає. Дніпропетровцям доведеться нарощувати вміщуваність глядацьких трибун, вирішуючи заодно й низку супутніх проблем. Ціна незнання — час і гроші. Дуже, до речі, чималі.
Зате інформацією, якої бракує, охоче ділиться УЄФА. Він же провадить авторський нагляд за дотриманням кошторису, плануванням і якістю робіт, виконанням їх графіка, а також пов’язаними з цим ризиками. Кожні два тижні експерти оновлюють інформацію про стан справ на всіх аренах Євро-2012, що дозволяє їм не тільки візуалізувати діяльність господарів, а й у міру можливості коректувати її.
Наприклад, найближчими тижнями група спеціалістів під керівництвом Марка Тіммера проведе докладний аудит стадіонів Варшави і Києва, з результатами якого члени виконкому УЄФА ознайомляться 12 грудня. Можна припустити, що цей звіт буде міститиме побажання управлінській структурі «Олімпійського» — професійно посилити так звану службу замовника, сполучну ланку між проектантом і забудовником (щоб не переглядати термінів і бюджету, ризики, які виникають, краще нейтралізувати відразу). І так щодо кожної арени Євро.
Що стосується аеропортів, то вже до 15 грудня міста, які приймають турнір, зобов’язані подати на суд експертів програми їх розвитку. Пакет документів повинен містити чіткі графіки будівництва, плани фінансування і введення в експлуатацію нових терміналів, допоміжних споруд, зон паркування літаків, доріжок для руління і злітно-посадкових смуг. Відсутність інформації щодо будь-якого з розділів веде до визнання реалізації всього об’єкта нездійсненним і, таким чином, до виключення з подальшої розробки. І жодних стогонів та поблажок. Українцям із поляками доводиться вловлювати цей ритм.
Та ж таки груднева дата — остаточний термін для оновлення даних і щодо інфраструктури розміщення, куди має бути додана програма розвитку готелів категорії «дві зірочки». Зрозуміло, з авторизованими гарантіями їх власників стосовно початку, завершення будівельних маніпуляцій та дати здачі під ключ. Тут також багатьом доведеться недосипати, але гра того варта!
Не менше цікавлять УЄФА плани господарів щодо розміщення учасників чемпіонату. На щастя, з цим у нас особливих проблем не передбачається: бази клубів прем’єр-ліги вже функ-
ціонують, ще низку заміських тренувальних центрів готові будувати інвестори — у кризову пору такі, патроновані державою, вкладення вважаються дуже перспективними. Як і модернізація наземної транспортної системи. До речі, поточний статус підготовки дорожніх і залізничних об’єктів також входить у зону нашої відповідальності перед УЄФА.
Ще раніше, наприкінці листопада, приймаючі країни складатимуть іспит на предмет їхньої технологічної готовності до Євро-2012, а саме — в галузі телекомунікацій. У цьому аспекті, як зазначає вересневий «План дій», поляки нас поки випереджають, проте матеріалізація серйозних намірів Ріната Ахметова щодо створення потужного ресурсу мовлення, який включає великий спортивний кущ, уже не за горами, тож незабаром і ця фора буде відіграна.
Бійці невидимого фронту, або Другий український
Набагато важче Україні навести лад у власному інформаційному просторі, де поки домінують несмак і вульгарність, гламур і безвідповідальність, безпорадність перед напором зовнішніх подразників і непрофесіоналізм. У зв’язку з цим наближення чемпіонату Європи, знову ж таки, відіграє безцінну роль. Недарма керівник двох попередніх континентальних фіналів, а також головний претендент на пост директора-розпорядника українсько-польського проекту Мартін Каллен ставить завдання до 1 березня 2009 року виробити принципи єдиної інформаційної політики Євро-2012.
Як ми вже казали, підготовка країни до такої масштабної події не може мати багатоголосої оцінки. Це ж і справді національний пріоритет. А тому неподобно, коли сприйняття успішності його просування потрапляє в залежність від настрою випадкових іміджмейкерів чи добровольців. Зовсім інша річ офіційні речники, чиї повноваження та компетентність викликають довіру, тим самим набуваючи корпоративної ваги. Добре було б ще заздалегідь представити їх усій зацікавленій спільноті... У такому разі раптова відвертість не тільки Вілінського і Лято, а й інших бійців невидимого фронту сприйматиметься як особиста думка цих людей.
Альтернативну офіційній думку можуть мати і мас-медіа. Головне завдання організаторів — забезпечити їм доступ до якісного фактажу, розуміючи, що цій інформації неминуче доведеться конкурувати з горлопанством і попсою. Поки такої боротьби немає, останні промивають наші мізки. Атакують їх і організовані лави конкуруючих фірм, а то й засланих козачків. Сучасні рейдери полюють не лише на нерухомість, банки чи активи компаній. Ще жорсткіше вони воюють за проекти глобального характеру, де ставки неймовірно високі.
Уважний спостерігач напевно вже помітив, як методично й наполегливо українцям нав’язується аж ніяк не безкорислива думка — ви не здатні нормально провести Євро-2012. У міру наближення кожної звітної дати новинарні стрічки електронних ЗМІ рясніють повідомленнями про перегляд незабаром «помилкових» рішень УЄФА, неготовність об’єктів, недіє-
здатність влади. Географія джерел таких сенсацій досить велика, але деякі закономірності все ж проглядаються.
Отже, кампанія дискредитації практично цілком сконцентрована на Україні. Польща з цього контексту випадає — ніхто, наприклад, не повідомляє про наш намір провести фінал разом із Угорщиною, Словаччиною чи Румунією. Видання і новинарні агенції зазвичай посилаються на неофіційні джерела або використовують відверті ляпи місцевих балакунів, уміло препаруючи їх. Після чого жовті заголовки охоче ретранслює наш Інтернет, а також вигодувані ним газети й журнали.
Україну увесь час змушують виправдовуватися, щось спростовувати — порядок денний у процесі підготовки Євро-2012 формує зарубіжний агітпроп. Не позбувшись цієї залежності, дуже важко повернути ініціативу у свої руки. УЄФА, безперечно, спробує допомогти і з цим, однак виконати роботу за нас Мартін Каллен не зможе. Звідси третій, найбільш актуальний, висновок — Євро потребує опіки. Йому потрібен позитив!