«Верещагин, уходи с баркаса!» — кричав митнику в знаменитому фільмі товариш Сухов. Проте не залишав свій пост геройський митник, усупереч підступам Абдулли та інших політиків. Державна митна служба є однією з головних артерій руху живих грошей у державі, попри всі падіння імпорту та кризу. І в боротьбі за контроль над митницею та окремими її сегментами сьогодні сходяться інтереси політичних груп впливу, яким, зрозуміло, дуже тісно в одному човні. В якому стані підходить митна служба до президентських виборів?
Керманичі
ДМСУ є одним із найважливіших інструментів фінансової діяльності уряду. За даними зведень фінансової звітності ДМСУ, що є в розпорядженні «ДТ», станом на сьогодні щоденні збори митних платежів становлять близько 27 млн. дол., попередні місяці щоденні збори трималися на рівні 16 млн. дол. За словами попереднього голови митниці Валерія Хорошковського, до падіння імпорту щоденні збори становили приблизно 85 млн. дол., нинішнє керівництво стверджує, що збори в 2008-му не перевищували 65 млн. у.о на день. У будь-якому випадку цифри вражають.
Роботу цього напряму на даний момент курирують особисто прем’єр-міністр Тимошенко і перший віце-прем’єр Турчинов. Олександр Валентинович та його довірена особа Андрій Кожемякін узяли на себе відповідальність за спецоперацію із зачисткою газу «РосУкрЕнерго» через митницю. Керувати службою призначили кар’єрного митника Анатолія Макаренка. Більшу частину великих посадових призначень на митниці сьогодні погоджують із Турчиновим та його командою. Можливості самостійно проводити кадрову політику в Макаренка обмежені. Тим більше що в ДМСУ є фігура, дій якої в повному обсязі не контролює навіть сам Турчинов.
Юлія Тимошенко створила головну інтригу, яка зараз збурює митницю. Тарас Козак, соратник Віктора Медведчука і заступник голови ДМСУ, представляє альтернативну групі Кожемякіна—Макаренка систему впливу. Комплекс тісних стосунків, які зв’язують нині Тимошенко і Медведчука, дає Віктору Володимировичу змогу підтримувати Козака, інтереси якого іноді конфліктують з інтересами чинного керівництва ДМСУ. Хоча залишається тільки здогадуватися, які аргументи запропонував Козак, аби переконати Тимошенко і Турчинова в необхідності не тільки залишити його в митній системі, а й віддати йому під контроль деякі важливі напрями роботи відомства.
Якби в митних лабораторіях визначали величини політичного виживання, то виміри проводилися б у «Козаках».
З 2003 року Тарас Козак керував Західною митницею. На той час владні структури Львівської області перебували під патронатом Медведчука та його команди. У 2004 році Леонід Кучма звільнив Козака. У перший рік помаранчевої влади він був однією з головних мішеней для викривальних стріл переможців, а його ім’я стало мовною фігурою в більшості обвинувальних виступів міністра МВС Луценка та інших помаранчевих керманичів. Живий символ кучмізму та медведчукізму на Львівщині намагалися зробити жертвою показового процесу, але руки, природно, виявилися закороткими. Луценко сьогодні соратник Юлії Володимирівни, але вважає за краще не згадувати про розгромні заяви часів «бандитам — тюрми!», аби не псувати іміджу своїм новим колегам. У 2006 році Козак намагався пройти до парламенту за списком Наталії Вітренко. У 2007-му, відроджений до активної діяльності Віктором Януковичем, за рішенням суду поновився на посаді і повернувся на митницю. Професіоналів такого калібру дуже цінують, тому непотопаючий Козак, який пережив Кучму, Ющенка і Януковича, не кажучи вже про дрібні неприємності, перейшов — як спадщина — до команди Юлії Володимирівни. І послідовно посилює свій вплив — і при Хорошковському, і при Макаренкові.
На даний час позиції Тараса Романовича на митниці досить міцні, щоб розглядати його як імовірного претендента на пост глави ДМСУ. Але не більше. Куратор митниці Олександр Турчинов терпить конфронтацію між Макаренком і Козаком заради вищих цілей тієї, яка «працює». Але навряд чи Турчинов допустить заміну команди особисто відданих йому людей у такому ключовому відомстві на сторонніх варягів. Принаймні до виборів у місцеві органи влади такий варіант навіть несерйозно розглядати. Тим часом голова ДМСУ Макаренко не може не виявляти серйозну стурбованість здатністю Козака продавлювати рішення і заходити у високі кабінети напряму. Козак курирує департамент організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил — одну із найвпливовіших структур митниці. Але це не все. Зараз він веде боротьбу за право безпосередньо контролювати Одеську митницю, яка є головними воротами імпорту в Україну та одним із ключових постів у митній системі. Це дуже показовий приклад апаратних війн.
У лютому на Одеську митницю було призначено Олега Кудашкіна — в одеських підрозділах СБУ, податковій і на митниці це ім’я має неабияку вагу та авторитет, він тісно пов’язаний із нинішніми керівниками митного відомства. Кудашкін розгорнув масштабну діяльність, аж раптом... Цілком несподівано, вже в травні 2009-го, його відсунули вбік. Унаслідок жорстоких кулуарних боїв Тарас Козак помітно послабив вплив опонентів на ситуацію в Одесі. Тарас Романович отримав статус «тимчасово прикомандированого» для безпосереднього керівництва даною митницею строком на місяць, зберігаючи посаду заступника голови, а Кудашкіна відправили в почесне заслання на Бориспільську митницю. Але це був тільки перший раунд.
Наприкінці серпня Турчинов на настійну вимогу керівництва ДМСУ схвалив поновлення Кудашкіна на посаді в Одесі. Удар Козака у відповідь був блискавичний. Того самого дня, коли Кудашкін вийшов на роботу в Одесі, йому довелося підписати тільки один документ — заяву про свою відпустку! В якій він перебуває донині. Відпустці, за чутками, Олег Миколайович дуже не зрадів. Бо, спровадивши Кудашкіна, Козак домігся для себе, «прикомандированого», права особисто керувати Одеською митницею, де вже успішно зумів централізувати управління у своїх руках. Ходять чутки, що після відпустки Кудашкіна знову офіційно знімуть з одеської митниці і знову переведуть по горизонталі. У верхах ДМСУ кажуть, що шансів зрушити Козака з Одеси до виборів майже немає. Його особисті механізми домовленостей із першими особами Кабміну виявилися вельми переконливими...
Для повноти картини цікаво зазначити, що інші близькі до лідера БЮТ політики також мають своїх довірених осіб у ДМСУ. Для вирішення своїх питань у відомстві, як кажуть, у Юрія Луценка є приятель Ігор Піковський, перший заступник голови. А голова Верховного суду Василь Онопенко як людина, котра свято шанує сімейні цінності, за традицією у владні структури просуває тільки близьких родичів — на митниці за зв’язки із судовою системою відповідає рідний брат Василя Васильовича Петро, заступник голови.
«Контрабанди в Україні немає. Є недосвідчені брокери»
Говорячи про митницю, важливо зазначити, що в контролі та освоєнні імпортних потоків в Україну не менш важливу участь беруть інші державні контролюючі органи. «ДТ» вдалося поспілкуватися з хазяїном однієї з найбільших брокерських компаній на ринку імпорту в Україну, який за умов анонімності розповів, як працює система: «Хто такий контрабандист? Це той бідолаха, який тягне через кордон пакет наркотиків чи вдягнув на себе п’ять курток і намагається продати їх на сусідньому через кордон ринку. По суті, в Україні контрабанди нині немає. Є досвідчені й недосвідчені брокери. Більша частина імпорту в Україну йде через офшорні компанії, які купують контейнер товару, скажімо, за 100 тисяч, але в Україну відправляють за 10. Сама операція прогонки через офшор абсолютно законна. Проте досвідчений брокер може довести, що товар коштує 10, а недосвідчений — ні. Причому потрібно не просто довести, а й успішно довезти товар до одержувача. Коли товар прибуває на митницю, йому можна завдати шкоди, наприклад, детальною перевіркою та перерахунком. Тому потрібно мати добрі стосунки з інспектором. Товару можуть порахувати митну вартість за високим тарифом, а можуть — за низьким, це вирішує тарифний відділ. Треба підключати лабораторію, отримувати експертну оцінку. Потрібні добрі стосунки з відділом боротьби з контрабандою. Зрозуміло, принципово важливим є контакт із керівником митниці. Далі — не менш важливо, щоб не виникло проблем із Службою безпеки, яка контролює боротьбу з контрабандою та корупцією. В СБУ є спеціальний департамент у центральному апараті, на митницях діють і обласні управління СБУ. Крім них, інтерес до товару можуть проявити обласні управління з інших регіонів, інші департаменти центрального підпорядкування. Також у схемі Державна прикордонна служба. Потім МВС — управління боротьби з економічними злочинами. Податкова адміністрація — податкова інспекція, податкова міліція, міжрайонні управління ДПАУ. Державна екологічна інспекція. Державна карантинна інспекція. Є ще й інші держструктури, менш значимі, але з якими також необхідно підтримувати стосунки — наприклад, прямо за митницею товари нерідко зупиняють співробітники МНС. У них немає повноважень, але не в інтересах імпортера сваритися з держорганами. Отже, досвідчений брокер підтримує ділові контакти з усіма цими структурами. І він вирішує всі питання швидко — тому що кожен день простою контейнера коштує грошей — до 150 євро за зберігання та оренду контейнера. Зрозуміло, за цих умов на ринку можуть виживати тільки великі брокерські компанії, здатні ідентифікувати себе в усьому величезному державному апараті. Десятки людей, наділених владою, можуть або зірвати поставку, або сприяти якнайшвидшому проходженню вантажу. Звісно, всіх потрібних людей потрібно мотивувати. Як у ресторані ви платите за хороший сервіс чайові понад рахунок, так і тут. І я не маю права осуджувати чиновників: їх же призначають на посаду не тільки для виконання службових обов’язків, а й для збирання певної неофіційної суми, яка йде «нагору». А контролюючі та регуляторні органи, як і будь-який приватний бізнес, забезпечують свою норму прибутку. Для досвідченого брокера проведення кожного контейнера сьогодні обходиться в середньому приблизно в 4—5 тис. дол. «чайових», а для особливо цінних вантажів — від 15 до 30 тисяч. Хура оцінюється в 500—1000 у.о. Усе це імпортер враховує заздалегідь при плануванні товарної поставки. Розмитнення можна робити й за іншими схемами. Але для серйозного й масштабного завезення в контрабандиста немає шансів проскочити через усі бар’єри. І дрібні брокери, хто цього ще не зрозумів, сьогодні масово закривають свої контори. Ось чому в Україні немає контрабанди. Має місце заниження митної вартості — вартість у переважній більшості випадків відповідає інвойсу і розраховується за низькими тарифами відповідно до чинних правил і повноважень. Інше питання, як ці цифри малюють і як доводять їхню достовірність... Адже закон не може вимагати від імпортера, щоб митна вартість товару відповідала експортній декларації. «Чайові» роблять імпорт в Україну дуже вигідним, оскільки дають змогу оптимізувати митну вартість, забезпечити швидке проведення товару й захиститися від конкурентів, які не зуміли побудувати надійну схему домовленостей із владою».
За даними «ДТ», дуже поширена і фальсифікація митних документів. Це теж складно назвати контрабандою — декларується один товар, завозиться інший, документи підробляються заднім числом. Якщо сильно не пощастить, то організації-конкуренти можуть і «хлопнути» такий контейнер. На вирішення проблеми існують свої розцінки.
Для оцінки неофіційних доходів наших чиновників зазначимо, що сьогодні тільки по Одеській митниці в день заходить до 60 контейнерів, а до кризи їхня кількість сягала 300 «коробок» на день. Учасники ринку вважають, що 90% товарів народного споживання йдуть в Україну за сірими схемами ухиляння від сплати повної митної вартості. І ще важливо зазначити, що свавільні дії забюрократизованого державного апарату, по суті, вигідні операторам. Тому ніхто не подає скарг і не заявляє про корупцію. Навпаки, кожен брокер захищає свою схему розмитнення і працює над її оптимізацією для зниження витрат.
Реформа митниці
Слід зазначити, що невеликий досвід позитивного й системного підходу до регулювання експортно-імпортних операцій в Україні таки накопичено. Так, дуже успішною, за офіційними даними ДМСУ, стала ініціатива Олександра Турчинова щодо запровадження контролю через IMEI-коди ринку мобільних телефонів. Ефективне технічне рішення зі створення внутрішньої системи обліку та контролю вивело весь цей сегмент у білий легальний сектор. Як результат — радикальна зміна митної вартості телефонів і різке збільшення, попри кризу, митних зборів. Статистика вражає. За вісім місяців 2007 року було офіційно завезено 255 тисяч мобільників середньою вартістю 75 доларів. За докризові вісім місяців 2008 року офіційно завезено 546 тисяч мобільників середньою вартістю 76 доларів. А за вісім місяців кризового 2009 року —
1 мільйон 521 тисячу телефонів середньою вартістю 83 долара! Дані вражають — адже продажі телефонів дистриб’юторами сьогодні впали. Тобто реально в 2007—2008 роках попит був вищий, і імпортувалося не менше телефонів, ніж зараз, просто різниця покривалася за рахунок або «сірого» імпорту, або контрабанди. Можна собі уявити, який стан в інших галузях, якщо тільки в одному цьому сегменті імпорт неначе порухом руки раптом збільшився втричі, а митні платежі — на 374%! (За вересень було розмитнено ще 400 тисяч мобільників, отже, цей рік поб’є всі рекорди за офіційним імпортом телефонів.)
У цілому цей приклад показує, наскільки великий обсяг тіньової економіки в торгівлі. До речі, за даними «ДТ», у надрах уряду визріває глобальний проект створення технічних механізмів контролю не тільки телефонів, а й усієї електронної побутової техніки. Цей проект може радикально змінити розклад у цьому сегменті. Це був би логічний крок до виведення на світло величезного ринку, що, як і раніше, живе за «сірими» законами.
Тепер торкнемося організаційних змін усередині самої митниці. Слід зазначити, що за напрямами посилення централізації та керованості структури
А.Макаренко продовжує лінію, розпочату В.Хорошковським. Підвищується якість обліку та аналітики, створюються та вдосконалюються бази даних та інші базові інструменти, без яких митниця багато років працювала за правилами дикого поля. Ведеться, зрозуміло, традиційна боротьба з корупцією, і під роздачу іноді потрапляють навіть нерозумні співробітники, які геть забули про правила пристойності та субординації.
Серед корисних для бізнесу рішень Макаренка слід відзначити скорочення (на 70%) Переліку товарів, які підлягають обов’язковій лабораторній перевірці, що зменшило по багатьох товарах накладні витрати імпортерів.
Давно назріло для митниці питання збирання платежів за імпорт-експорт предметів інтелектуальної власності, і Макаренко зараз розгорнув активну роботу у цьому перспективному напрямі. За імпорт авторських прав і товарних знаків відрахування в податкову йдуть, а митниця жодних зборів не отримує. Найближчим часом ДМСУ має намір ліквідувати цей недолік.
Дуже активно голова ДМСУ зміцнює відносини й кооперацію з митними відомствами наших сусідів. Угоди про обмін статистичними даними підписано з митними органами Словаччини, Чехії, Польщі. Ці заходи ускладнять «сірий» імпорт на зазначених напрямках. Досягнуто високого рівня взаємодії з митною службою Білорусі.
В планах у Макаренка — отримати право для митниці на ведення оперативно-розшукової діяльності й інструменти проведення постаудиту — тобто перевірок суб’єктів ЗЕД у ретроспективі — за останніх три роки. Необхідний і план зі створення єдиної бази даних про діяльність підприємств із ДПА. Цей захід давно назрів, і може тільки дивувати зволікання з його реалізацією.
По-справжньому цікавим і масштабним проектом може стати підготовка наказів №№735 і 736 від 31 серпня. Ці документи, які має у своєму розпорядженні «ДТ», вже пройшли узгодження в усіх компетентних органах і готові до дії. Вони передбачають «Порядок визначення підприємств-резидентів, до товарів і транспортних засобів яких може встановлюватися спрощений порядок застосування процедур митного контролю та митного оформлення». За ідеєю, сумлінні суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності (критерії сумлінності перелічуються), отримують серйозні преференції на митниці. Якщо ці рішення будуть введені в дію і по-справжньому почнуть працювати для всіх підприємств, а не для обмеженої групи «допущених до столу», — це стане кроком на шляху до більш цивілізованої роботи державних регуляторних органів і допоможе підприємцям зменшити свої накладні витрати на «чайові» численним державним контрольним структурам.
Втім, без проведення на рівні міністерства економіки, Кабміну і Верховної Ради рішень, спрямованих на легалізацію торгівлі в Україні, зміни в системі ДМСУ не дуже вплинуть на український бізнес, і позитивний ефект від впровадження нових форм роботи матиме локальний характер.
Найсумніше, що держава поки що навіть не планує розпочати скорочення апарату управління. А без цього будь-яка боротьба з корупцією буде приречена на провал.
У лінійних підрозділах митниці, особливо у віддалених від кордону областях, відчувається гостра нестача особового складу. А кількість начальників і керівників — надмірна.
Головний приклад бюрократизації: ДМСУ має просто архаїчну, феодальну систему організації митниць. Замість 27 обласних митних управлінь, відповідно до адміністративно-територіального статусу, у складі ДМСУ перебувають 45 суб’єктів підпорядкування — самостійних митниць із широким колом повноважень. У Закарпатті, під приводом великої протяжності кордонів, діють відразу три митниці. По дві митниці діють в областях, що межують із Придністров’ям. Однак ніщо не заважає створити замість самостійних митниць просто митні переходи під контролем однієї митниці. Всього лише змінити статус на нижчий, усього лише скоротити штати начальства, звузити повноваження, підвищити контроль... Очевидно, що плодити митних генералів немає жодної потреби — на кожну область вистачить по одному митному управлінню, як у податковій адміністрації. Але ні плану реформ, ні спроб виправити цю організаційну дурницю за багато років діяльності ДМСУ не продемонструвала, хоча сама система організації містить передумови для створення корупційних схем. Причина лежить на поверхні. Політичні групи впливу зацікавлені в контролі над власною частиною кордону. На керівництво митницями за чималу віддяку — як каже колишній начальник служби внутрішньої безпеки Костянтин Бриль, до 5 мільйонів доларів — призначаються корисні люди, котрі ще й роблять чималі помісячні внески. За кожною митницею стоять дуже серйозні «зав’язки». Через потужні політичні інтереси замінити начальника якоїсь митниці, призначити свою людину, навіть провести службове розслідування — украй складно, це потребує дуже тривалих і найчастіше — неефективних переговорів у верхах.
Кілька слів про фінансову ефективність. Діяльність ряду митниць глибоко збиткова для держави і абсолютно нераціональна. Деякі митниці, наприклад Ізмаїльська, за зведеннями ДМСУ, що є в розпорядженні «ДТ», дають мізерні збори до бюджету. Інший приклад: Чопська митниця нинішнього року дає приблизно 20% плану. У кожному з цих удільних князівств є власна база даних, свої інформаційні канали. Які ще необхідні аргументи на користь ліквідації цих митниць і створення на їх місці простих митних переходів? Але непотрібні митниці працюватимуть, доки будуть потрібні їхнім політичним босам. Чи може бути ефективною система управління, при якій керівник не в змозі застосувати санкції стосовно підлеглих, а начальники митниць мають, окрім Макаренка, ще свої політичні команди і людей, яким зобов’язані підпорядковуватися? Риторичне запитання. Децентралізація управління відомства у кадрових питаннях призводить до розмивання відповідальності. Подовжується посередницький ланцюжок у контролі фінансових потоків. Що це — вимушена помилка, неможливість змінити обставини при нинішніх розкладах чи свідома тактика, щоб догодити всім наближеним?
Із тих самих причин Україна досі не може забезпечити створення спільних пропускних пунктів із прикордонними країнами. Тобто щоб митники двох країн спільно перевіряли вантажі. Це дозволило б уніфікувати систему обліку і контролю у процесі митного оформлення, прискорило б роботу, істотно зменшило б корупцію. І якщо у питанні з країнами ЄС та Росією ще можна знайти політичні причини небажання суміжної сторони йти на такі радикальні кроки, то що заважає виявити таку ініціативу на кордонах Білорусі та Молдови? Адже очевидний, і, до речі, перевірений на практиці українською митницею спосіб закрити контрабанду з Придністров’я — поставити на кордоні з ПМР спільні пункти пропуску української та молдовської митниць.
Роздутий управлінський апарат митниці — головне джерело корупції та ділової неефективності. Система торпедує будь-яку ініціативу. Хорошковський багато зробив для централізації системи управління митницею, для обмеження свавілля начальників митниці, для сучасного оснащення митниць. Він спробував контролювати ДМСУ через посилення аналітичної роботи, посилення служби внутрішньої безпеки. Однак ці заходи, при збереженні громіздкої і складнопідпорядкованої управлінської структури, мали тільки тимчасовий ефект. Бюрократія пристосувалася до нових умов і перерозподілила сфери відповідальності. У цій системі борці з корупцією дуже швидко перетворюються на частину апарату.
Свіжий приклад: одна з перших ініціатив Макаренка — перевірка фактичної відповідності вмісту контейнерів митній декларації. По суті — все правильно. Цю ініціативу митні начальники сприйняли без нарікань — завжди готові! На практиці ж це призвело не тільки до ретельнішої перевірки контейнерів, а й до збільшення неофіційних поборів на митницях: за те, щоб не потрошити, наприклад, крихкий вантаж, не викладати під дощем предмети, які псуються, не посилати зразки товарів до Києва на експертну оцінку. Бо якщо відправити зразок звичайною поштою (за рахунок споживача) у центр для експертної оцінки, контейнер застрягне на місяць у порту. Але ж можна й по-іншому, підказують підприємцю: за таку-то й таку суму можна замовити фельд’єгерську пошту ось у цій фірмі по сусідству, яка впорається за три дні, а за таку-то й таку суму — можна взагалі нічого нікуди не везти: акт експертизи надішлють завтра вранці... Ось так працює механізм корупції, що його тільки суворими наказами і блискучою аналітичною роботою не виправиш.
Реформи повинні змінювати правила гри, а зміни в апараті і методиках оцінювання інформації, в облаштуванні офісів та робочих місць завжди недовговічні і не змінюють системних підходів.
І трохи про бюджет
У розпорядження «ДТ» потрапила значна кількість щоденних зведень фінансової звітності Державної митної служби. (Це інформація для службового користування, хоча нам і незрозуміло, навіщо ці цифри засекречувати. Щоб приховати фінансові провали у виконанні державного бюджету?) Отже, за даними ДМСУ, за липень план Мінфіну з митних зборів виконано всього на 83%.
Насправді засекречена звітність митниці таїть у собі вкрай неприємний для уряду факт. Всупереч усім бадьорим рапортам, плани наповнення бюджету не виконуються. Провали трапляються щомісяця, і під кінець року митниця дасть від 80 до 86% від запланованого, попри всі надзвичайні заходи і навіть незважаючи на, м’яко скажемо, легковажне ставлення деяких митних начальників до використання депозитів суб’єктів ЗЕД.
Із закритої звітності ДМСУ випливає ще один прикрий і навіть у чомусь скандальний для Кабміну факт: при тому, що плани з відрахувань у загальний бюджет не виконуються, митниця перевиконує план з відрахувань у спеціальний фонд Кабміну. Фонд для позабюджетних витрат прем’єр-міністра отримує не 100, а 115—120% фінансування від плану! Хочеться дуже наївно запитати: як це узгоджується з бюджетним законодавством? Втім, такі запитання не турбують не тільки владу, а й беззубу опозицію у Верховній Раді...
В атмосфері постійних виборів...
Причиною побудови фінансової піраміди, яка пронизала всі структури державної влади у сфері контролю імпортно-експортних операцій, є не так аморальність працівників, як слабкість і вади непрофесійно організованого державного апарату.
На внутрішньому ринку України не працюють цивілізовані правила гри. Формально, наприклад, ввезення техніки «Філіпс» дозволене тільки офіційному дистриб’ютору. Але фактично заохочується завезення небрендованої техніки аналогічного типу, яка дешевша і має більший обсяг продажів. У державі з більшості товарних позицій не впроваджено систему контролю якості, сертифікації підлягає тільки мала частина імпорту, наприклад мінеральні добрива. Відсутність сертифікації не дозволяє державі ефективно захищати і права національного виробника. У Євросоюзі, наприклад, у разі арешту не сертифікованих для імпорту товарів митниця знищує всю партію. У нас реалізація Мін’юстом заарештованих товарів зі складів — надзвичайно вигідний вид бізнесу. Заарештовані товари, товари, визнані неліквідними, не знищують, а пускають в оборот за втратними цінами, успішно ухиляючись від сплати митних зборів.
Основна частина митної вартості товарів, імпортованих у країну, втрачається ще до потрапляння вантажу на митну територію України. Ці гроші не доходять ні до чиновників, ні до бюджету, ні до приватних рахунків тих людей, котрі приймають рішення у верхах.
Митна вартість імпорту товарів із країн Євросоюзу у 2008 році становила, за даними ДМСУ, 28,7 мільярда доларів. Тоді як, за даними БД COMEXT європейського агентства Eurostat, експорт в Україну становив 37,2 мільярда доларів.
Про що свідчать ці цифри? Ні, звісно, наша влада не наварює собі мільярди, хоча якийсь золотий пил від цих сум, звісно, йде в кишеню українських «слуг народу». Різниця створюється через широке застосування посередницьких схем із метою заниження митної вартості. У Євросоюзі це технічно складно, тому там митна вартість товарів на мільярди вища. Самі суб’єкти ринку, насамперед дистриб’ютори, котрі працюють із «білим» імпортом, зацікавлені в рівних правилах гри, роблять усе, щоб припинити викидання дешевого неофіційного імпорту. Проте внутрішній ринок України відкритий для збуту найдешевших товарів із найнижчою митною вартістю. І митниця не може виступати регулятором ринку — це всього лише пропускний пункт і контролер точок входу. Щоб митна вартість імпорту зросла, необхідно створити регулятори самого ринку. У нас офіційні дистриб’ютори не мають потенціалу для лобіювання своїх інтересів у владі, а сама влада не цікавиться створенням легальних схем роботи бізнесу.
Сюди плюсується дезорганізація самого державного апарату. Кожне відомство працює самостійно — за своїми схемами, своїми базами даних, своїми розцінками на послуги, на хабарі, на відкоти. Наступний щабель — приватизація посад і посад усередині владних структур політичними угрупованнями, там ланцюг посередників збільшується ще на порядок.
Отож, ланцюг посередників такий великий, що фінансові потоки від імпорту діляться на дрібні струмочки. У виборчі фонди правлячих партій, у державний бюджет потрапляють крихти, порівняно з масштабом збитків. Очевидно, що тільки системні рішення у плані організації внутрішнього ринку могли б виправити ситуацію. Корупція й низьке збирання державних податків мають цілком прагматичну основу. Перш ніж говорити про мораль, треба навчитися грамотно організовувати роботу. Поки що розмови про мораль і політичні гасла тільки прикривають корупцію та елементарне невміння будувати сучасну економіку.
Якщо порівняти митну і податкову системи Російської Федерації й України, очевидна якісна різниця не на нашу користь. Так, там теж існує корупція, але її обсяги значно менше впливають на внутрішній ринок, ніж це відбувається в Україні. Авторитарний стиль політичного керівництва в Росії привів росіян до глибоких структурних реформ, високої централізації управління і контролю. Там приділяють більше уваги захисту великих дистриб’юторів. Як засвідчило закриття Черкізовського ринку, влада не зупиняється навіть перед закриттям найбільших торгових центрів, куди поставлявся дешевий низькоякісний товар. Нашим аналогам «Черкізони» — скажімо Хмельницькому, Чернівецькому ринкам — ніщо не загрожує. Податкова і митна служби РФ мають єдину базу даних, що дозволяє на цілком іншому рівні контролювати бізнес і класти край схемам відхилення від митних платежів. У Росії суди не можуть приймати рішення щодо долі заарештованих товарів і фактично реалізовувати їх на шкоду державі. У нас таке відбувається систематично.
Російська митниця має право здійснювати оперативно-розшукову діяльність. Українська митниця такого права позбавлена, на відміну від більшості країн Європи. І тому СБУ як контролююча організація, по суті, перетворилася на дублюючу структуру управління на митниці. Робимо висновок: посередників у державному апараті РФ на регулюванні експортно-імпортних операцій значно менше. Структура управління — простіша. Рівень взаємодії державних органів набагато вищий. І ще одна інформація до роздумів про кадрові підходи — голова Митного комітету Білорусі Олександр Шпилевський обіймає свою посаду дев’ять років. Він підпорядковується особисто президентові, особисто розставляє кадри й особисто відповідає за результат. Білоруська митниця — найефективніша служба серед аналогічних служб інших країн СНД, це складна країна для реалізації схем «сірого імпорту».
І у всьому цьому немає жодного дива, нічого надприродного, чого не можна було б узяти на озброєння в наших умовах у найбільш стислі терміни. Просто для проведення будь-яких реформ потрібна хоча б мінімальна політична стабільність і орієнтація влади не на підготовку до найближчих виборів і війну проти всіх, а на конкретну справу. «Досить красти зі збитків, крадіть із прибутків!» — багато років закликає Михайло Михайлович Жванецький, але, на жаль, далеко не всі шанувальники літератури в українській владі, очевидно, обізнані з його творчістю...