Наближення виборів загострило конфронтацію всередині нової влади й остаточно розвіяло революційні надії на прихід «команди ефективних менеджерів». Скандали в українській митній системі яскраво демонструють, що йде не так боротьба ідей, як боротьба конкретних корпоративних інтересів. Відставка першого заступника глави Державної митної служби Миколи Салагора не зробила митницю прозорішою й чеснішою — вона просто стала апаратною перемогою для групи впливу секретаря Ради національної безпеки та оборони Петра Порошенка й нинішнього глави ДМС Володимира Скомаровського.
Дискусію породила спонтанна відставка Салагора. Безумовно, зрозуміла реакція Віктора Ющенка. Коли прямо на засіданні митної служби ряд керівників обвинуватили Салагора в побудові корупційної вертикалі та вимаганні коштів у підлеглих, президент не вагався. І, звісно, таке обвинувачення могло б зняти всі питання в цьому конфлікті, якби ініціатори відставки Салагора вчинили демократично й чітко — тобто негайно передали викривальні матеріали до прокуратури, зажадали суду над мнимим злочинцем, якби вслід за скандальними інтерв’ю Салагора в друкованих і електронних ЗМІ з’явилися цивільні позови про захист репутації. Пригадаймо справу Бориса Колесникова: після письмового обвинувачення з боку рядового громадянина у вимаганні правоохоронні органи досить оперативно організували арешт і віддали долю Колесникова в руки суду. Тут обвинувачення у вимаганні лунає в присутності президента, і претензії висувають не останні люди в державі! Проте за шість тижнів жодної кримінальної справи проти Салагора не відкрито. Більше того, керівництво ДМС вирішило позмагатися в піар-майстерності з екс-першим заступником. Цікаво, що Салагор подав проти своїх опонентів судовий позов, а його круті обвинувачення чомусь поки що не опротестовано. Така непослідовність і половинчастість дій влади привертає увагу до цієї справи й примушує уважно зважувати аргументи обох сторін.
Визначимося відразу: українська митниця — це не поле бою між праведним і грішним: праведники з цим родом занять, мабуть, генетично несумісні. Завдяки своїй безмежній «підприємливості» митники стали героями анекдотів. Конфлікт між Скомаровським і Салагором — це природний результат переділу сфер впливу, які за нової влади — на жаль, так само, як і за старої, — часто передаються на відкуп політичним лідерам. Причому про якусь прозорість рішень, визначення критеріїв моральності й компетентності в даному випадку не йдеться. На відкритих для преси засіданнях звучать гарні слова, а реально масштаби корупції на митниці залишаються вищими за будь-яку критику і, як і раніше, мають системний характер. Брудна підкилимова боротьба всередині митної служби йде не на користь інтересам справи.
Микола Салагор — дуже досвідчений державний чиновник, який зробив кар’єру, розпочавши її 18 років тому з посади простого митного інспектора. Сам цей факт промовисто говорить людям, котрі зіштовхуються з роботою митниці, наскільки глибоко Микола Михайлович був втягнутий у всі приховані та явні сторони діяльності ДМС. Салагор мав серйозну підтримку й широкі особисті зв’язки в апараті ДМС. Виконуючи обов’язки глави служби, він спробував, не зачіпаючи апарат, провести його демократичну конверсію і змусив своїх колег уважніше ставитися до інтересів держави. Кабінет міністрів в особі Юлії Тимошенко й Анатолія Кінаха неодноразово відзначав успіх реалізованої Салагором програми «Контрабанда — стоп!», яка, за звітами офіційних осіб, без жодних додаткових ресурсів утричі збільшила митні відрахування до бюджету. Проте дифірамби, підкреслимо, тут не доречні — люди виконували свою нормальну роботу, хоча саму систему, уражену метастазами корупції, реформовано не було.
У результаті на митниці просто змінили верхівку, зберігши Салагора в колишній якості першого заступника голови. А система досі залишилася незмінною.
Сторонньому спостерігачеві було зрозуміло, що така кадрова конструкція тимчасова й нежиттєздатна. Бо на посаду голови прийшов бізнесмен і політик, погано сумісний зі старою митною «гвардією», — Володимир Скомаровський. Йому важко було оголосити себе реформатором, оскільки він близький до митниці з дуже специфічного боку. Фірма «Володимир», яку заснував Скомаровський і яку нині очолює його молодший брат, давно відома не лише в його рідний Вінниці, а й у багатьох регіонах України як один із великих імпортерів автомобілів. Тоді як Салагор плідно будував теперішню митну службу, Скомаровський із цією системою плідно працював...
З часу «Великого переділу» чиновницьких портфелів пори кінця революції на контроль над митницею далекосяжно претендував усюдисущий секретар Ради національної безпеки Петро Порошенко. Петро Олексійович не приховував, що, в його уявленні, митниця має бути негайно реформована, і для початку цього процесу там треба терміново поставити нових фахівців. Чистка митниці, безумовно, необхідна, але питання в тому, хто і в чиїх інтересах її проводитиме (щоб незабаром знову чистити не довелося). Зростання впливу пана Порошенка ніколи не викликало, м’яко кажучи, захоплення у прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Тому, кажуть, Тимошенко спробувала в міру сил уповільнити процес і не прямо підтримала Салагора на зайнятих позиціях (водночас розмови, буцімто Салагор — однозначно «людина Юлі», — явне перебільшення). Також певною підтримкою Микола Михайлович заручився в держсекретаря Олександра Зінченка. Зіштовхнулися інтереси, зрозуміло, не державні, а особисті, і важкоатлет Порошенко, по суті, взяв гору. Причина проста — вирішувати мав президент. Внутрішня політика президента, як відомо, будується на делегуванні своєї довіри певним людям для контролю над тією чи іншою сферою. Сам Віктор Ющенко зайнятий глобальнішими питаннями, ніж державна митниця, і власного бачення критеріїв роботи ДМС, оцінок її ефективності в нього, очевидно, немає або він їх ніде не озвучує. У цьому, здається, й полягає основа конфлікту інтересів, який досі жевріє на митниці. Лідери країни недооцінюють той чинник, що митниця, через високу забюрократизованість і злиття з бізнес-структурами, сама по собі — дуже вагомий гравець в економічному розвитку країни і зв’язки на митниці дають вирішальні конкурентні переваги для цілих галузей бізнесу. Так, принциповою проблемою для великих торговельних мереж побутової техніки й основою ціноутворення є митна політика. Штучні бар’єри не дозволяють увійти на ринок малим і середнім імпортерам, а відтак по окремих категоріях імпортної техніки «накрутки» мережовиків у роздрібній торгівлі сягають 50% від ціни закупки. Утім, президент наражається на складні економічні (й не лише) проблеми настільки часто, наскільки дозволяє жорсткий робочий графік, який складає глава кабінету Олександр Третьяков. Тобто від випадку до випадку. Або від прес-конференції до прес-конференції.
Не може не привернути до себе уваги не досить точна аргументація керівника ДМС В.Скомаровського. В інтерв’ю «УП» він чомусь заявив, що порушену проти Скомаровського 1999 року кримінальну справу за статтею про контрабанду було закрито за відсутністю складу злочину. Тоді як виписка з кримінальної справи Скомаровського, люб’язно надана паном Салагором, засвідчує: вирок у справі скасовано прокурором Вінницької області за статтею 6 пункт 4 КПК України — за амністією.
Це не єдина «обмовка» керівника ДМС, яка ставить під сумнів щирість його антикорупційних дій. Так, гучним скандалом обернулося провезення автомашин, які належать фірмі «Аверс-Авто», на митному пункті «Шегіні» Мостиської митниці. 12 серпня старший інспектор Павло Якібчук затримав для огляду п’ять вантажних автомобілів. Як заявив в інтерв’ю в попередньому номері «ДТ» брат глави ДМС Анатолій Скомаровський, що супроводжував машини, інспектор нібито навіть не став перевіряти документи, а зажадав хабара на суму 500 доларів за проїзд. Якібчука через два-три дні звільнили. Обійшлося без тривалого службового розслідування. І, як з’ясовується тепер, дуже жаль. Детальне й передусім гласне публічне розслідування було б украй необхідне для підтримки репутації глави митної служби. Тим паче що заняття родича бізнесом, здатним створити конфлікт інтересів із державою, саме по собі привертає увагу до вчинків і слів Володимира Володимировича. М.Салагор надав «ДТ» рапорт інспектора Якібчука, що має реквізити та обліковий номер від 15 серпня. У службовій записці відзначається: для затримки автомобілів в інспектора були конкретні підстави. Більше того, наводився факт, що вартість одного з мікроавтобусів випуску 2001 року вказувалася лише в 700 євро. За заявою інспектора, чоловік, котрий супроводжував вантаж, зажадав оформити всі документи, показавши паспорт на ім’я Анатолія Скомаровського. Чомусь Володимир Скомаровський і його брат ніяк не прокоментували скандальних свідчень інспектора. А порозумітися ж однак доведеться, оскільки, за даними джерел «ДТ», близьких до Генпрокуратури, нині ведеться перевірка цих матеріалів.
Залишаються без відповіді й інші істотні питання діяльності Державної митної служби, на які нова демократична влада чомусь не поспішає давати чітких відповідей. «ДТ» уже писало про ситуацію з оформленням транзитних вантажів на митниці, якої влада адекватно не коментує. Раніше залізничне начальство могло без жодного втручання митників вирішувати всі питання провезення транзитних вантажів через територію України завдяки офіційному статусу митного перевізника. Це бізнес на десятки мільйонів, не гірше «Криворіжсталі», досить легкий і дуже прибутковий. За нової влади керівництво ДМС і В.Скомаровський з участю високих державних діячів домоглися вилучення транзитного оформлення вантажів із рук транспортників і передачі цієї функції митниці. Справа благородна. Ось тільки конкурс із підряду мав цікавий нюанс. Його умови було виписано практично під одну приватну страхову компанію, що й виграла змагання. Це компанія «Гарант-Сервіс», яку злі язики пов’язують з інтересами одного із заможних народних депутатів, власника відомого телеканалу й медіа-холдингу. Чимось це схоже на конкурс із купівлі одного меткомбінату при колишній продажній владі. Дивно, що нова чесна влада не поспішає пояснити відмінності (якщо вони є) народу й бізнесменам, котрі плекають надії на рівні правила гри.
Поки керівництво ДМС реагуватиме на скандал із відставкою М.Салагора й на супутні цьому питання лише гнівними одповідями, поки не надасть докази чесного та прозорого розслідування, сумніви в компетентності й моральності дій митниці не розсіються, а навпаки — примножаться.
Ми ж, зі свого боку, постараємося в наступному номері «ДТ» подати думки пана Скомаровського й пана Салагора з таких питань: яким вони бачать реформування ДМС; чи стала митниця менш корумпованою; як ідуть справи зі схемою забезпечення чорного ПДВ; сімейні фірми при митниці; Вінниця — центр автомобільної контрабанди; кадрова політика в службі; нові контрабандні шляхи та старі схеми у виконанні ДМС тощо.