Місцеві вибори 2020 року пройшли в умовах епідемії коронавірусу, нової виборчої системи, децентралізації та президентського опитування. Вибори відбулися, проте швидкий аналіз практики застосування основних нововведень виборчого законодавства має стати базою для вдосконалення Виборчого кодексу і суміжних законів. Звести єдину статистику результатів і проблем місцевих виборів на цей час не видається можливим, тому поки що можна писати про суб’єктивні враження.
Виборча система та адміністрування виборів
Насамперед слід відзначити позитив – виборці повірили в систему відкритих списків, вивчали списки кандидатів і активно вписували їхні номери у виборчі бюлетені. За результатами голосування у виборчих округах досить часто бачимо, що мандати отримуватимуть не перші у списку кандидати, а найбільш активні та популярні. Зниження необхідної кількості голосів для просування у списку з 25% виборчої квоти до, скажімо, 10% зробить роль виборця ще важливішою у визначенні прохідних кандидатів.
Тим часом виборець усунений від формування черговості кандидатів у загальних списках. Це стало проблемою в розподілі мандатів для партій, котрі отримали 5—8% голосів виборців, а таких партій було досить багато. Популярні кандидати, яких підтримали виборці в округах, часто не одержали мандатів, якщо перебували низько в загальному списку. Це ставало наслідком того, що партія не набирала виборчої квоти в окрузі, і мандати отримували лідери загального списку, незалежно від набраних ними голосів на місцях. Таким чином, роль партійного керівництва виявилася визначальною для таких партій. Щоб виправити ситуацію, варто скористатися досвідом попередньої виборчої системи, коли послідовність отримання мандатів усередині партії прямо залежала від кількості отриманих голосів на окрузі. Мандат для лідера списку можна залишити гарантованим, проте допустити виборця до формування черговості в загальному списку кандидатів.
Запровадження партійної монополії на висування кандидатів у громадах чисельністю від 10 тисяч виборців себе не виправдало. Наслідком цього стали торгівля франшизами партій, відмова частини активістів громад від балотування і загальна профанація партійного будівництва. Варто або надати право балотуватися спискам незалежних кандидатів, або дозволити самовисування з відповідною зміною типу системи у громадах чисельністю до 75 чи 90 тисяч виборців.
Гендерні квоти під час формування списків часто заповнювалися формально. Частина жінок-кандидаток подала на реєстрацію неповні комплекти документів і відтак була виключена зі списків. Крім того, є ризик їх відмови від мандатів після оголошення результатів виборів. Цієї проблеми юридичними методами не вирішити, тому треба готувати кадровий резерв заздалегідь до виборів. Проте слід конкретизувати час підтвердження гендерних квот: на момент висування, подачі документів, реєстрації, присутності у бюлетені чи у фракції.
У багатьох містах і областях перемогу або значимий результат отримали локальні партії, переважно без ідеологічної програми та з чіткою орієнтацією на особу місцевого мера чи популярного політика. Кваліфікаційні вимоги для партій мають бути переглянуті, щоб запобігти можливим проявам сепаратизму. А поки що центральна влада стоїть перед викликом вибудовування нової системи відносин із неофеодальними партіями – правлячими силами на своїх територіях.
Багато скандалів викликали відмови в реєстрації кандидатів через їхню належність до інших партій. Членство в партіях виглядає анахронізмом часів КПРС, і обмеження для висування членів інших партій не вирішують жодної проблеми. Норму варто скасувати для максимального спрощення доступу громадян до участі у виборах.
Кілька рішень ТВК про відмову в реєстрації стосувалися рахунків, із яких сплачувалася виборча застава. Такі норми теж потрібно лібералізувати, щоб надмірна бюрократія не ставала приводом до усунення від виборів політичних опонентів.
Під час формування виборчих комісій залишається проблема торгівлі квотами на членів та керівників комісій, «виграними в лотерею» малими партіями. Ця дрібна політична корупція є ще одним чинником деградації партій, і механізм формування виборчих комісій варто переглянути.
На цих виборах, знову-таки, досить широко застосовувалася технологія висування кандидатів-«клонів», з прізвищем основного конкурента. Частково цю проблему має вирішити норма про те, що у разі зміни кандидатом прізвища за рік до виборів у бюлетені та агітаційних матеріалах обов’язково в дужках ставиться і колишнє прізвище цієї особи.
День голосування
Шляхетна ідея спростити механізм зміни виборчої адреси для внутрішньо переміщених осіб створила натомість новий механізм фальсифікації виборів. У маленькі, але ресурсні громади стали масово проситися проголосувати «політичні туристи». Приїзд кількох сотень сторонніх виборців міг реально змінити результат виборів. Слід повернутися до складнішого механізму зміни виборчої адреси, з наданням підтверджуючих документів. Простий механізм може бути застосований для участі у президентських виборах, коли місце голосування не впливає на результат. Також варто використати європейський досвід, згідно з яким на місцевих виборах голосують громадяни, котрі кілька років живуть у відповідній громаді і сплачують податки до місцевого бюджету.
Слід відзначити, що на цих виборах посилилася боротьба з прямим підкупом виборців, і це дало позитивний результат. Верховна Рада посилила відповідальність за підкуп та поширила її й на самих виборців – «продавців голосів». Крім того, підкуп виборців зарахували до категорії особливо тяжких злочинів, що розширило можливості поліції для документування доказів, включно з негласними діями. Міністр МВС А.Аваков перед виборами заявив, що поліція чітко реагуватиме на підкуп, незалежно від політичної належності кандидатів, і цього принципу було дотримано: затримували і припиняли спроби підкупу справді не зважаючи на партійність чи причетність до влади або опозиції. Розвиваючи тему роздачі грошей, додамо: потрібно легалізувати оплату роботи агітаторів, яка все ще відбувається за «сірими» схемами.
Варто обережно поставитися до ідеї запровадити електронне голосування. Україна вже майже готова до цього технічно, проте не готова політично. Виборці й так не дуже довіряють результатам виборів і підозрюють махінації. Після переходу на електронне голосування підозр та звинувачень стане ще більше. Саме тому і більш прогресивні в електронних сервісах та демократії країни не поспішають переходити до онлайн-виборів.
Форма бюлетеня на виборах з відкритими списками була максимально спрощена як для таких виборів, однак залишалася досить складною для багатьох виборців. Велика кількість кандидатів спричинила друкування їхніх прізвищ мінімальним шрифтом, що у слабко освітленій кабінці не дозволяло провести голосування коректно та швидко.
Підрахунок голосів і підбиття підсумків
Зволікання з оприлюдненням офіційних результатів було серйозною проблемою на цих виборах. Об’єктивна причина тривалого підрахунку на дільниці — запровадження нової виборчої системи. Проте наступною проблемою стало здавання протоколів і виборчої документації до територіальних комісій. Члени дільничних комісій по кілька діб проводили в чергах, щоб здати свої папери. Частково проблема вирішується кращою організацією логістики та встановленням максимальної кількості точок прийому документації. Крім того, можна розглянути варіант запровадження проміжних ланок для тих ТВК, до яких мають здати дані сотні дільничних комісій. Наприклад, на рівні районів чи округів. На етапі передачі результатів саме й можна запровадити варіант електронної подачі протоколу, з електронними підписами, з використанням технологій блокчейну. Після тортур у коридорах ТВК члени комісій погодяться виготовити електронні підписи та використати діджиталізацію для передачі даних. Пакети ж із бюлетенями тоді можна буде передати на відповідальне зберігання під охорону.
Проте найбільшим ризиком стало заповнення уточнених протоколів, яке не завжди було викликане об’єктивними технічними причинами. Бажання окремих кандидатів чи партій додати собі голосів для проходження бар’єру або досягнення виборчої квоти призвели до спроб фальсифікації протоколів. Механізм перерахунку голосів прописаний у законі, і в разі підозр у фальсифікації його потрібно застосовувати, з відповідними процесуальними наслідками для фальсифікаторів.
Центральна виборча комісія ухвалила досить докладні роз’яснення щодо врахування нетрадиційно заповнених бюлетенів. Це дозволило зменшити кількість недійсних бюлетенів, і такі норми варто закріпити в тексті Виборчого кодексу.
У багатьох містах, де проводитиметься повторне голосування на виборах міського голови («другий тур»), інтриги навколо результату, фактично, не буде, бо переможець відомий і він мав величезний відрив у першому турі. Це може призвести до мінімізації явки та підриву довіри до таких виборів і їх результатів. Варто доповнити Виборчий кодекс нормою про те, що навіть якщо в першому турі ніхто не набрав абсолютної більшості голосів, але різниця між першим і другим місцями становить більше 25% голосів, – другий тур не проводиться.
Готуючи зміни до Виборчого кодексу, потрібно також ретельно вивчити фінальні звіти місій міжнародних спостерігачів та пропозиції українських спостерігачів і суб’єктів виборчого процесу. Зміни необхідно готувати одразу після виборів і ухвалювати вже на наступній сесії Верховної Ради. На жаль, останні зміни до виборчого законодавства були проголосовані занадто пізно і додали деструктиву у виборчий процес. Оновлені правила гри мають бути зрозумілі всім потенційним кандидатам заздалегідь, і це відповідає міжнародним стандартам та кращим практикам проведення виборів.