У попередній публікації («ДТ» за 9—15 червня) ми вже звертали увагу громадськості на те, що події в Кіровограді останніх місяців зайшли так далеко, що йдеться вже не тільки й не стільки про заарештованого за підозрою в отриманні хабаря мера Олександра Нікуліна, який перебуває в СІЗО в очікуванні суду, а про долю обласного центру, що в умовах перерозподілу влади опинився в катастрофічному стані. На жаль, управлінська колотнеча за час, що минув, не лише не послабла, а й набрала такого загрозливого характеру, що обидві протиборствуючі сторони, відчувши свою цілковиту нездатність навести порядок, дружно звернулися до верхів про допомогу.
У попередній публікації йшлося про те, що за відсутності мера Олександра Нікулуна протиборствуючі сторони хоч і не дійшли згоди щодо подальших управлінських дій, та вирішили з’ясувати проблеми у правовому полі, не вдаючись до чисто силових прийомів. Була домовленість про довияснення ситуації. Засідання єдиного міськвиконкому вести буде представник депутатського корпусу — секретар міськради Анатолій Гуменний, а всі члени виконкому, включаючи й заступників, певний час залишаться на своїх посадах. Та ці «мирні» наміри, за яких міськвиконком міг зберегти хоч якусь працездатність, полетіли шкереберть. Виконавчий орган міськради демонструє останнім часом безсилля, цілковиту нездатність вирішувати клопіткі проблеми міського життя.
Уже перше відвідання приміщення міськвиконкому засвідчило, що ситуація змінилася не на краще. Складалося враження, що в коридорах чиновників більше, ніж у кабінетах. Хтось звернув увагу на мою особу, яка з’явилася в гармидері, й іронічно поцікавився, мовляв, може, ви теж один із новопризначених заступників міського голови. Ми їх не всіх у лице знаємо, вештаються коридорами, як привиди, вказівки дають. Про «коридорних привидів» чув ще не раз. Залежно від того, із представниками якої із протиборствуючих сторін розмовляв, одні називали привидами заступників, яких свого часу затвердили на посаді з подачі кіровоградського мера, другі, навпаки, величали так новопризначених членів виконкому. На жаль, обидві сторони в своїй такій нещадній характеристиці управлінців мали рацію. Ні від «учорашніх», ні від «сьогоднішніх» у цій ситуації толку не могло бути. Війна різноспрямованих рішень у міській раді трансформувалася у війну розпоряджень на виконавчому рівні. Один склад виконкому видає розпорядження, другий скасовує їх і продукує власні. Керівники структурних підрозділів губляться в здогадах, кого слухати і що робити. В цьому гармидері несподівано для всіх з’явилася ще й третя сторона. Подав голос із СІЗО Олександр Нікулін, виклавши своє бачення конфлікту і шляхи його розв’язання. З’явилися й перші результати судових розглядів.
Тим часом депутатська більшість міськради, що складалась переважно із представників Демократичної партії України і лівих сил, продовжувала демонструвати неабияку заклопотаність міськими справами. Одна з сесій тривала майже півтора місяця — з 15 травня до 26 червня. Ясна річ, що й рішень за сім пленарних засідань було ухвалено цілу кипу. Чергового (здається, третього) разу відправили у відставку заступників міського голови, а на їх місце призначили нових чиновників. Робота міськвиконкому визнавалася незадовільною, і він то в повному складі відправлявся у відставку, то лише поповнювався новими людьми. Секретарю міськвиконкому Анатолію Гуменному то надавалися тимчасові повноваження виконуючого обов’язки міського голови, то його зобов’язували виконувати лише ті з них, які не в змозі вирішувати, перебуваючи в СІЗО, Олександр Нікулін. Наступ депутатів на виконавчі структури розгорнувся по всьому фронту. Незважаючи на те, що міськрада ще в кінці минулого року затвердила нову структуру, на оту довготривалу сесію для розгляду виноситься новий проект. Згідно з ним ліквідуються цілі відділи й управління, передбачається скорочення десятків працівників. А оскільки раніше ухвалену структуру сесія оголошує незаконною, то чинним співробітникам припиняється виплата зарплати. На адресу Президента, Верховної Ради і Кабінету міністрів півсотні співробітників міськвиконкому надсилають листа, в якому вимагають припинити свавілля стосовно державних службовців, які «відповідно до чинного законодавства пройшли конкурсну комісію, склали присягу». Причини конфлікту автори листа вбачають в прагненні секретаря міськвиконкому Анатолія Гуменного, який не приховує, що балотуватиметься на міського голову, ще до виборів підібрати власну команду, прибрати з виконавчих органів усіх, хто в цій конфліктній ситуації його не підтримує. В свою чергу, 29 депутатів міськради у зверненні до гаранта Конституції висловили прохання на час вирішення спірних питань призначити представником Президента в Кіровограді секретаря міськради Анатолія Гуменного. Та незважаючи на обопільні звернення до верхів по допомогу, на місцевому рівні боротьба ставала все жорсткішою. Вже прозвучала погроза сторони, яка переважила, але ще не могла «дотиснути» противників, звернутися до послуг охоронних фірм. Аргументом у суперечці, яка затяглася, ось-ось мала стати груба сила. Та тут громом серед ясного неба прозвучало рішення Ленінського районного суду Кіровограда від 25 червня, якраз наприкінці роботи 21-ї сесії міськради. Розглянувши справи за скаргами заступників міського голови і членів міськвиконкому Михайла Цимбаревича, Миколи Сюри, Тамари Гори, Людмили Дядечко, Ігоря Фурманова і Георгія Книша, суд скасував з моменту ухвалення рішення міськради, пов’язані з розпуском міськвиконкому, зняттям з посад заступників міського голови, переглядом структури виконкому, наданням повноважень секретарю міськради, та ряд інших, кваліфікуючи їх як незаконні. Секретар міськради Анатолій Гуменний подав апеляцію в касаційному порядку з проханням скасувати рішення суду, направити на новий розгляд. Хоч би як там було, але втручання судових інстанцій охолодило пристрасті, приглушило прямо-таки мисливський азарт, який охопив чималу частину депутатського корпусу. При цьому відкрилися несподівані аспекти справи. Зблизька виявилося, що депутати далеко не з однаковою непримиренністю ставляться до роботи всіх посадових осіб міського самоврядування. Незбагненна вибірковість щодо об’єктів розправи. Депутатський корпус тричі голосує за те, щоб зняти з посад усіх заступників міського голови, не зупиняється перед тим, щоб розігнати міськвиконком і перетрясти апарат службовців, а от стосовно самого міського голови — жодних дій. За час, що минув від 27 лютого (дня арешту мера), легкий на розправу з усіма іншими депутатський корпус не те що не зробив спроби хоч тимчасово, до судового розгляду, відсторонити Олександра Нікуліна від влади, навіть питання про недовіру мерові на сесії до останнього часу не розглядалося. Більше того, дрімучу юридичну безграмотність такого гатунку, що в неї важко повірити, проявили й правоохоронні органи, допустивши ситуацію, коли понад три місяці Олександр Нікулін, перебуваючи в СІЗО, був легітимним міським головою. Весь цей час він навіть видавав свої розпорядження, які, щоправда, до ради тривалий час не надходили і стали відомими лише нещодавно.
Момент істини настав лише тоді, коли представники Ленінського суду, побувавши в СІЗО і допитавши у справі свідка Олександра Нікуліна, з’ясували, що він вважає себе міським головою. І має для цього досить підстав. Жодних документів про усунення з посади йому не надали. З тієї простої причині, що їх не було. А це, крім усього іншого, означало, що всі депутатські «розбірки», разом з епізодом із сесією тривалістю в півтора місяця, були нічим іншим, як пустопорожньою балаканиною, що не має і не може мати жодних юридичних наслідків. Лише 7 червня начальник слідчого управління прокуратури Кіровоградської області М.Жилін ухвалює постанову про звільнення Олександра Нікуліна від обов’язків міського голови.
Протистояння в міському органі самоврядування відбувалися, так би мовити, без втручання, у всякому разі, видимого, вищих інстанцій. Насамперед, обласних. Складається враження, ніби проводиться якийсь експеримент, який має відповісти на запитання, що буде, коли зіштовхнути дві гілки міської влади і залишити їх сам на сам. Наслідки такого бузувірського випробування для міської громади Кіровограда, на відміну від так і не вгамованих амбіцій протиборствуючих сторін, настільки видимі й очевидні, що хочеться заплющити очі, аби менше бачити. Місцеві дотепники запевняють, що Кіровоград менше постраждав за час війни, ніж за кілька місяців нинішньої затяжної міжусобиці. У розпал спекотного літа ряд мікрорайонів, а час від часу і все місто, залишаються без води. Розвалені фінанси і кричуща безгосподарність не дають змоги вчасно розплачуватися за поставки дніпровської води. А щоб жителі не подумали, що завтра стане легше, високопоставлені посадові особи «обіцяють» здійснити таку реорганізацію господарських структур, що до дефіциту і загрози повного зникнення води додасться ще й відсутність електроенергії. «Страшилка» видається цілком вірогідною, зважаючи на те, що в місті, де люди, яким довірено управління, безперестанку скубуться, деградує все міське господарство. Зроблені розрахунки свідчать: щотижня розкрадають 15 кілометрів дроту, з 1,5 тисячі кілометрів електромереж залишилося 700 км. Для того, щоб залатати лише цю дірку, треба не менше півмільйона гривень. Тим часом коштів не вистачає на найнеобхідніше. Комунальне господарство міста за останні місяці профінансоване на 10 відсотків, люди кілька місяців сидять без зарплат, влаштовують пікети протесту. Через брак коштів практично не ведеться підготовка до зими. Виявляючи нездатність за таких умов реально вести міське господарство, депутати мало не на кожній сесії шлють депеші до центру з проханням про фінансову допомогу, не зупиняються перед розбазарюванням власності міської громади.
На одній з останніх сесій депутати міськради, чергового разу нишпорячи по голих закутках і вишукуючи кошти, вирішили віддати під заставу за «смішну» суму в півмільйона гривень кращий і цілком прибутковий готель, і лише рішучі протести працівників закладу змусили їх скасувати рішення. Але тенденція позбавляти обласний центр атрибутів значимості, перетворювати його на пересічне містечко залишається. Зовсім недавно Кіровоград позбувся футбольного клубу першої ліги «Зірка», якого не міг утримувати. При цьому клуб, що десятки років був гордістю Кіровограду, переданий як фарм-клуб Олександрійській «Поліграфтехніці», яка вже виступає у вищій лізі і, з усього видно, не відчуває фінансової скрути.
Ті біди, які останнім часом звалилися на обласний центр, є занадто значними і визначальними, щоб їх можна було кваліфікувати лише як побічний ефект від з’ясування стосунків після арешту Олександра Нікуліна. Стороною, що постраждала найбільше, виявилося саме місто, рядові кіровоградці платять за конфлікт, і точна ціна, яку доведеться «викласти», ще невідома.
Що стосується самого конфлікту, вірніше, його видимої частини, то тут уже проглядається, чим усе може завершитись. Після тримісячної відсутності усіх контактів, тепер між депутатами і мером, який перебуває в СІЗО, розпочалося жваве листування. Виношується думка про проведення сесії міськради за участі Олександра Нікуліна. В листі до депутатів мер погоджується на цей крок за умови звернення ради до суду про зміну йому запобіжного заходу. Олександр Нікулін вважає, що суд піде на це, оскільки розслідування його справи, як заявила прокуратура, вже завершене. На думку міського голови, на такій сесії можна було б вирішити всі питання, «включаючи мій звіт (як звіт виконкому) і, якщо потрібно, — мою відставку».