Криза влади в Кіровограді, що триває понад рік, ще більше поглибилася після останньої невдалої спроби обрати мера. Міське господарство, що тріщить по всіх швах, реальна загроза відключення води в самісінький пік спеки вимагають негайних дій. Депутатський корпус міськради, що встиг після повторного голосування в чотирьох округах цілком укомплектуватися, виявився неспроможним вирішити невідкладні питання й за два місяці зміг видати на-гора хіба що чергову порцію політичних скандалів.
Яка користь від того, що тут є повний комплект депутатів, котрі палають бажанням діяти, якщо за законом перший владний жест в органі самоврядування повинен зробити міський голова? Принаймні сесію повинна відкривати й вести саме ця посадова особа. А з цим у Кіровограді негаразд. Нового мера, внаслідок застосування аж надто «крутих» технологій не обрали, а «старий» — Олександр Нікулін досі перебуває в СІЗО, засідання суду в Полтавській області перенесено на 3 липня.
Спроба депутатів обійтися без мера ні до чого доброго не привела. Із 50 депутатів заклик ініціативної групи підтримало ледь більше трьох десятків. До того ж, частина народних обранців, визнавши сесію незаконною, залишила зал. Один із її представників, голова обласної організації СПУ Микола Садовий в інтерв’ю кор. «ДТ» так пояснює цю позицію. «Поки нового мера не обрано, за законом діючим міським головою залишається Олександр Нікулін. Аби сесія була законною і згодом ніхто не зміг оскаржити її рішення, необхідно точно виконувати передбачені процедури. Аж до того, що просити суд змінити запобіжний захід діючому меру на підписку про невиїзд, щоб він міг відкрити й провести таку необхідну місту сесію. Замість цього відбувся справжній фарс. Один із депутатів згадуваної ініціативної групи без будь-якого голосування взяв на себе роль головуючого й на власний розсуд вирішував — кому давати слово, а кому ні». На думку депутата, чергове нехтування законом може дорого коштувати місту, що й так страждає від безвладдя. Адже сесія, легітимність якої вкрай сумнівна, все-таки внесла корективи до складу територіальної виборчої комісії, обрала її голову. Хто тепер поручиться, що хтось із претендентів на посаду міського голови після програшу не звернеться в суд, посилаючись на незаконність сесії та її рішень? Зовсім не випадково місто збурюють чутки, що й на повторні вибори чекає доля попередніх. Принаймні юридичні передумови для цього вже закладено.
Ситуація з виборами мера, і раніше далека від прозорості, ще більше заплуталася. Зняття з виборів за нібито допущені порушення Валерія Кальченка відразу в двох номінаціях (у ВР і на мерове крісло) і його недопущення до повторного стало великим ударом для опозиції, що організувала Координаційну раду на захист конституційних прав. Не знайшовши гідної заміни, рада оголосила про підтримку кількох претендентів на посаду міського голови. Тим самим вона показала, що прагне не стільки перемогти, скільки зберегти політичне обличчя. «Наша Україна», на ходу переглянувши пріоритети, підтримала сильну кандидатуру вченого й бізнесмена Василя Ковальського. Беручи участь у виборах до ВР у 99-му виборчому окрузі, він посів друге місце після переможниці Ганни Антоньєвої і дуже жорстко, але безрезультатно, оскаржував у суді та прокуратурі результати виборів. Голова місцевого суду Володимир Ярошенко спирається на підтримку якихось, судячи з усього, впливових сил, які визнають за краще не афішувати себе. Він у попередньому раунді боротьби за крісло мера посів друге місце, до того ж, діючи через суд, саме він, по суті, і домігся повторних виборів. Василь Ковальський і Володимир Ярошенко, відповідно до проведеного моніторингу симпатій виборців, ідуть пліч-о-пліч й у відриві від інших. Суперництво між ними, зважаючи на все, і визначило б переможця. Якби не почав поспішно формуватися новий центр впливу на виборців. Спостерігачі цілком обгрунтовано вважали, що обласна виконавча влада, яка зміцнила свої позиції на минулих виборах, у разі висування авторитетного, спроможного на самостійні дії представника цілком могла одержати підтримку втомленого від чвар і різноманітних фальсифікацій населення. Але чекання не справдилися. Не те, щоб обласні чиновники зовсім відмовилися від впливу на місто. Просто вирішили робити це малими силами. Судячи з подій, у Кіровограді дуже багато зацікавлених у тому, щоб міський голова був поменше калібром, слабшим і слухнянішим. А найкраще, щоб його... й зовсім не було. Хоч що там було, кандидатом на посаду мера провладні політичні сили висунули Миколу Чигріна. Він обіймає скромну посаду в одному з управлінь облдержадміністрації, відомий невибагливістю, непричетністю до всіляких скандалів, але ніяк не самостійністю чи, тим паче, активністю. І все-таки, завдяки зусиллям провладних партій, особливо впливової в області Демократичної, місцевих телеканалів і газет його рейтинг почав зростати. Далося взнаки й те, що висуванець влади, як уже не раз бувало, прийшовся до двору місцевій організації КПУ. На пленумі комуністи вирішили підтримати Чигріна, посилаючись на його порядність і натякаючи на ідеологічну близькість.
У перших рядах претендентів стало тісно. А як проріджувати ряди лідерів — «наука» в Кіровограді перевірена й випробувана. Вибух скандалу — тому свідчення. У редакції місцевих газет надійшли повідомлення про дивовижну поведінку працівників благодійного фонду «Профспілки — громадянам». Ця організація (яка, до речі, не має стосунку до Федерації профспілок) в обмін на обіцянки матеріальної допомоги почала збирати в пенсіонерів паспорти, обіцяючи віддати їх разом із продовольчими пайками та 30 грн. до 15 червня. Ряд місцевих ЗМІ, пов’язавши цю дату з повторними виборами мера, що відбудуться 9 червня, дійшли цілком логічного висновку, що такий збіг — не випадковий і цілком може означати, що замість позбавлених документів стареньких за них «проголосують» їхні паспорти. За того, за кого треба. Масштаби підготовлюваної акції були не слабенькі. Благодійники за короткий термін одержали у своє розпорядження близько 1200 паспортів пенсіонерів, і, судячи з узятих темпів обміну обіцянок на документи, їхня кількість невдовзі могла зрости багаторазово. Якби, звісно, не вибухнув скандал. Утім, майстерність кіровоградських мисливців за голосами зросла настільки, що навіть промахи вони навчилися використовувати. Свої — на благо, чужі — на шкоду. Керівник фонду, наче за помахом чарівної палички, одержав у своє розпорядження ефірний час і першу шпальту міського тижневика. За такої підтримки слід було, ясна річ, не виправдовуватися, а наступати. І він без манівців дав зрозуміти слухачам і читачам, що в тому, що сталося винен не фонд і його працівники, а...Василь Ковальський. Це, мовляв, він, в обмін на агітацію за його кандидатуру, пообіцяв матеріальну допомогу, а потім відмовив у ній. Отак і з’явилися невдоволені. Вони, мовляв, відразу заспокояться, щойно їм дадуть обіцяне. Здивований та обурений Василь Ковальський відразу ж скликавши прес-конференцію, рішуче спростував наявність будь-яких зв’язків із фондом, звинуватив його керівників у наклепі й заявив про намір звернутися в суд. Більшість оглядачів не виключають, що фонд і ті, хто за ним стоїть, вчасно перелаштувалися: не вдалося сфальсифікувати голоси на користь свого кандидата, то чом би не опорочити суперника, навісивши на нього чужі гріхи? Очевидними є всі ознаки того, що воду свідомо каламутять, аби в у ній було легше рибку ловити. Міркуючи про «недобросовісність і нечесність» кандидата на мерову посаду, благодійники не можуть навести ніяких доказів співробітництва, раз у раз посилаючись на людей, прізвища яких не пам’ятають. Влада, дотримуючись нейтралітету, в упор і стоїчно не помічає очевидного — сталося реальне й цілком доказове порушення закону. Вилучення паспортів дозволено лише цілком певним держорганам, до яких фонд, що казна-звідки взявся, явно не належить. Від цього, хоч чим мотивувалося б, відгонить шахрайством.
Про те, що історія з Василем Ковальським — зовсім не випадковість, свідчать подальші події. «Обстріл» найбільш рейтингового кандидата на посаду мера продовжився в спецвипуску газети «Народна правда» що виходить з особливих нагод. За висловом одного з політиків, «поталанило тим, хто цього не читав». Навіть видання, що не відрізняються особливою педантичністю, не приховували почуття гидливості від прочитаного. Газетними шпальтами регіону прошелестіло «Цього разу топлять Ковальського...»
Єдиним містом країни, де сталася надзвичайна й досі не з’ясована подія зі спостерігачем за виборами, виявився Кіровоград. В інтерв’ю кор. «ДТ» голова регіонального відділення Комітету виборців України (КВУ) Володимир Гришко повідомив, що Олександр Олійник — працівник АТ «Гідросила», член ревізкомісії КВУ з посвідченням газети «Точка зору» в складі групи з трьох чоловік, зокрема міжнародного спостерігача зі США, здійснював спостереження на ділянках 99-го виборчого округу за виборами до ВР. Він зник 8 травня. Того дня з місця роботи він зателефонував у комітет і пообіцяв принести підготовлений їм звіт про спостереження за ходом виборів. Приблизно водночас він дзвонив додому своїй матері. Після цього ніяких звісток про Олександра не було. Мати зниклого звернулася з заявою в міліцію. Пошуками зайнялася також юридична фірма «Щит».
— Наскільки активно працював Олександр у КВУ?
— Він один із наших найкращих спостерігачів, член ревізкомісії КВУ, знає кілька іноземних мов. Людина наполеглива, але не конфліктна.
— У нього були якісь зауваження під час спостережень за виборами?
— Були. Він навіть викликав оператора з кінокамерою, щоб зафіксувати їх.
— Який зміст підготовленого ним звіту?
— В останній телефонній розмові він повідомив, що підготував звіт про вибори, і що після роботи принесе його в комітет.
— Ці папери потрапили в комітет?
— Ні.