Місто-полігон

Полігон — ділянка суходолу або моря, призначена для випробувань різних видів техніки, зброї, бойових засобів, а також для бойової підготовки військ.

Заповіти великих, на жаль, збуваються не завжди, і капітан Врунгель, котрий сказав «як ви човен назвете, так він і попливе», був правий лише почасти.

У 2006 році громада Українки починала з Асоціацією міст України спільний проект, навколо назви якого розгорнулася тривала і жвава дискусія.

Мета проекту — створення на базі Українки майданчика для практичного обкатування різних сучасних технологій управління містом, місця для освоєння насамперед мерами міст, а також депутатами та працівниками виконкомів міських рад цих технологій для подальшого їх упровадження по країні. Отже, як назвати проект — «Місто-полігон» чи «Місто-модель»? Щоб уникнути непотрібних асоціацій обрали другий варіант. Не допомогло!

Виникає враження, що паралельно існує проект «Місто-полігон», розгорнутий владою різного рівня з однією метою — що ж остаточно зможе добити найперспективніше місто Київщини?

Але бойовий дух нашої громади і незнищенне бажання жити краще проходять загартування цим проектом, ми твердо віримо в успіх остаточних результатів. Судіть самі.

Спочатку вирішили, що нам не потрібна міліція. У нашій країні є 15-тисячне місто, в якому немає міліції!!! Тобто вивіска є, а міліції немає. Що ми робимо? Самі починаємо наводити порядок на вулицях. Спочатку з допомогою ДСО, котре за гроші міського (підкреслюю, міського!) бюджету патрулювало наші вулиці, а тепер, от уже другий рік, цим займається громадське формування «Гроза», яке іноді підсилюється зачистками міста силами «Барса» чи «Беркута».

Очевидно, у влади на порядку денному новий експеримент: подивімося, що робитиме громада, як­що закрити пожежну частину? І вже надходять пропозиції фінан­сувати її з міського бюджету (близько 2 млн. на рік; річний бюд­жет м. Українка — 10 млн. грн.). Хочу нагадати: міліція, пожежна охорона існують для здійснення відповідних функцій ДЕРЖАВИ, на які вона справно збирає податки. Українка промислово розвинене місто, котре сплачує ці податки в серйозних обсягах. Репетируємо перекидання цих функцій (разом із витратами) громадам?

Головним напрямом свого Стратегічного плану економічного розвитку місто визначило індустрію туризму, відпочинку та розваг. Для створення інфраструктури Національний університет туризму розробив «Туристич­ну програму м.Українки», Гене­ральний план розвитку міста. Здавалося б, є все необхідне: Ка­нівське море, ліс, річки, транспорт­на інфраструктура, близькість столиці та аеропорту Бориспіль, і головне — черга з інвесторів! За найскромнішими підрахунками, обсяг інвестицій мав становити
2 млрд. дол. Це дало б змогу забезпечити надійне економічне майбутнє в минулому монопрофільного міста, а також вкладання серйозних коштів у реконструкцію інженерної інфраструктури міста та житлових будинків. Але такий підхід не вписувався в концепцію «міста-полігону». Держав­ний погляд такий: силами обласної та районної адміністрацій роздати (безплатно) території, призначені для розвитку, студентам і присталим до них районним депутатам під розведення «капусти і помідорів». Для посилення ефекту відрізати ці території від міста, проклавши через пляжі поруч із будинками транснаціональну магістраль.

Розбазарювання перспективних територій районним і обласним начальством, незнищенне бажання прокласти необхідну країні магістраль по свіжовідведених землях, а також ситуація, коли жителі міста для отримання багатьох послуг змушені їздити в сусідній райцентр (що звично для села, але трохи дико в умовах міста), змусили нас провести міський референдум. Таких прецедентів небагато в історії сучасної України. Референдум не лише відбувся, а й показав єдність і рішучість громади в обстоюванні своїх інтересів:

94% вимагають відсунути магістраль від наших будинків!

92% — надати Українці статус міста обласного значення.

Міський референдум — важли­вий складник діалогу з його жителями, котрий у нас інтенсивно відбувається. Не менше, а може й більш, значимими для цього діалогу є щорічні весняні зустрічі з людьми прямо на вулиці, біля їхніх будинків. Саме там мер і його команда мають можливість не лише доповісти про результати річної діяльності, а й обговорити напрями роботи на наступний рік, а головне — отримати нефільтровану інформацію про ставлення людей до міської влади.

Міський референдум — подія, котра вінчає семирічну роботу зі створення Громади з великої літери. Незамінним у цьому плані є і фестиваль подвір’їв — подія, котра проходить у перший день Дня міста. Свято влаштовується прямо в подвір’ях багатоповерхівок, куди люди виносять не лише столи з домашньою смакотою, а й рукоділля, фотоархіви, а також проводять конкурси, видають газети, прикрашають подвір’я — словом, СПІЛКУЮТЬСЯ!

Українка по праву пишається рівнем послуг свого житлово-комунального господарства, де, приміром, 98% (!) квартир обладнано лічильниками холодної і гарячої води. Люди платять тільки за спожитий продукт, а не за чиюсь безгосподарність. Добове споживання дефіцитного природного ресурсу (а воду ми добуваємо з глибини 160 м) знизилося в 10 разів.

Гуманітарні проекти, такі як, наприклад, програма «Відкритий спорт» — безплатний прокат інвентарю влітку на стадіоні, узимку на ковзанці, безплатні спортив­ні секції, поля зі штучним покриттям (чотири на 15 тисяч населення), реалізуються для того, щоб надати будь-якій дитині, незалежно від рівня статку сім’ї, доступ до спорту. Але цій, так само як і іншим програмам, націленим передусім на розвиток і здоров’я наших дітей, не дає ходу проект «Місто-полігон». Давайте подивимося, каже держава, що буде, коли громаду позбавити цих можливостей. Держава, замість передати місту палац культури і спорт­комплекс, продає це через суди. Вдумайтеся! У місті один (!) палац культури і один (!) спорткомплекс. Що буде, якщо їх купить якийсь дядечко з Дніпропетровсь­ка, Донецька, Львова чи Києва? Адже ці об’єкти збиткові за визна­ченням! Правильно — закриє!

Що записано в проекті «Міс­то-полігон» у разі, якщо місто не має у себе жодного (!) сучасного супермаркету і нарешті знайшло спосіб цю проблему вирішити (просто знести несучасний будинок побуту і побудувати на його місці сучасний торговий центр)? Правильно — забрати!

Але ж життя прекрасне у своєму розмаїтті! Держава може бути партнером, і приклад того — наш спільний із МінЖКГ проект. Ідеться про розрахунок «ТЕО використання теплових насосів для утилізації скидного тепла Трипільської ТЕС». Річ у тім, що Українка виникла як селище енергетиків біля потужної теплової електростанції. Технологія процесу вироблення електроенергії з вугілля така, що величезна кількість теплої води скидається прямо в Дніпро. За рахунок цього з допомогою теплових насосів можна опалювати місто, значно більше за Українку. Це дає змогу втричі знизити собівартість тепла, а також зберегти від спалювання 42,8 млн. кубометрів природного газу або 34 тис. тонн мазуту. Мало того, таких містечок в Україні ще 21. Враховуючи, що проект є окупним, після обкатування в Українці він буде придатний для тиражування по країні. Країна в особі Мінпаливенерго, сподіваємося, не відмовить у можливості використовувати це нікому сьогодні не потрібне тепло.

А що ж громада, на якій ставлять такі дикі експерименти з перетворення на полігон виживання місцевого самоврядування? Громада, котру змушують жити без міліції, пожежної частини, необхідних об’єктів соцкультпобуту, котра опинилася в облозі втрачених для розвитку територій і яку погрожують спотворити транснаціональною магістраллю?

Дивиться в майбутнє з оптимізмом. У цьому наша сила! Ми робимо те, що можемо сьогодні. Проектуємо реконструкцію нашої набережної, будуємо електронне місто (приміром, у мерії повністю електронний документообіг), сертифікувалися на відповідність послуг міжнародному стандарту ISO 9001:2000 і щорічно збираємо мерів малих міст з усієї країни. Бо ми — ще й місто-модель!