Моніторингова місія з прав людини працює в Україні з 2014 р. Місія збирає інформацію в окупованому Криму та Донбасі й періодично публікує доповіді з рекомендаціями уряду. У випадку з Кримом - ще й російському. У грудні 2016 р. Генеральна Асамблея ООН визнала Російську Федерацію окупуючою державою: тепер фіксуються порушення не тільки в сфері прав людини, а й міжнародного гуманітарного права. Сьогодні в Женеві оприлюднено чергову доповідь про ситуацію в Криму. Напередодні голова моніторингової місії Фіона Фрейзер і фахівець із прав людини Марк Божанік - один із авторів доповіді - дали DT.UA ексклюзивне інтерв'ю.
- Кожні три місяці місія публікує доповідь про ситуацію з правами людини в Україні. Кожна доповідь містить рекомендації уряду України та Росії. Які практичні наслідки доповідей? Яку роль ці документи відіграють у прийнятті рішень владою та міжнародними інститутами? Чи виконуються рекомендації? Чи стали вони дорожньою картою для поліпшення ситуації з правами людини?
Фіона Фрейзер -Моніторингова місія ООН із прав людини в Україні з'явилася в Україні в березні 2014 р. на запрошення уряду. Тоді планувалося, що ця місія буде короткостроковою, але вона працює в країні вже четвертий рік. Допоки триває збройний конфлікт на Сході, а Крим окупований Російською Федерацією, наше завдання - підтримати уряд України в утвердженні захисту прав людини для всіх.
Ми віримо, що наша робота допомагає також і нашим партнерам. Наприклад, Раді Європи, агентствам ООН, іншим міжнародним організаціям - у тому, щоб вони краще розуміли ситуацію та реагували на неї. З часом рекомендації, які дає наша Місія, ставали більш конкретними, адресованими конкретним профільним міністерствам, відомствам, комітетам. Ми працюємо з ними після опублікування рекомендацій. Ми віримо, що інформація, яку ми збираємо, рекомендації, які даємо, мають вплив і вагу. Крім того, ми займаємося адвокацією й у ряді індивідуальних випадків порушень прав людини, аналізуємо законопроекти та даємо рекомендації щодо їх відповідності міжнародним стандартам. Природно, нас цікавить довгострокова перспектива у розв'язанні системних проблем. Це не відбувається одномоментно.
- Яким чином відбувається збір інформації в окупованому Криму? Чи намагалися представники Місії потрапити на півострів?
Ф. Ф. - Інформація з Криму на цей момент збирається дистанційно, у нас є команди в Києві, Одесі. Іноді інформацію з Криму можуть відстежити й інші наші офіси - у Харкові, Краматорську, навіть Донецьку та Луганську, якщо є або буде така необхідність. Методологія в кожному разі однакова: отримати інформацію з перших рук. Є методологія зі збору інформації в людей, які в'їжджають/ виїжджають в/з Криму. Ми працюємо з індивідуальними випадками, стежимо за судовими процесами, виїжджаємо на "кордон", у Херсонську область. І, отримуючи інформацію, ми підтверджуємо та перевіряємо її через інші джерела: спілкування зі свідками, представниками влади, громадянського суспільства.
Марк Божанік -Хотілося б підкреслити, що інтерв'ю ми проводимо не тільки з людьми, які перебувають на материковій Україні, а й з кримчанами на півострові. Наприклад, через скайп: з родичами затриманих осіб, адвокатами, іноді навіть із самими затриманими.
Звичайно, хотілося б, щоб у Криму був наш офіс або в нас була можливість регулярного доступу, але навіть наявний стан речей не свідчить про те, що ми відрізані від інформації.
Ф. Ф. - З 2014 р. ми шукали можливість для доступу в Крим. Останньою офіційною особою ООН, яка мала туди доступ, був колишній помічник Генерального секретаря ООН із прав людини Іван Шимонович - у березні 2014 р. Відтоді ми проводили консультації з урядом України про наш доступ у Крим. Також ми звернулися до Російської Федерації, щоб отримати доступ на півострів. Нам неофіційно відповіли, що були б відкриті до того, щоб співробітники Управління Верховного комісара ООН із прав людини були присутні в Криму, але далі справа не просунулася. Ми хотіли б, щоб представники Місії з прав людини потрапили до Криму, продовжуємо над цим працювати.
- Яка ситуація з правами людини загалом в окупованому Криму? Чи погіршилася з 2014-го, на ваш погляд?
М. Б. - Якщо говорити коротко, то ситуація з правами людини в Криму істотно погіршилася в усіх напрямах: громадянські, політичні, соціальні, культурні права. Це погіршення стало результатом двох чинників: перший - імплементація обмежувальних законів Російської Федерації в Криму, які часто не відповідають міжнародним стандартам; другий - тиск на інакодумців та незгодних після окупації. Для придушення інакодумства в Криму застосували положення кримінального законодавства щодо боротьби з сепаратизмом, екстремізмом і тероризмом. Це сильно придушило основні свободи: свободу мирних зборів, думок, слова, віросповідання тощо.
Іноді те, що проходило в самій Російській Федерації, мало негативні наслідки для Криму. Наприклад, рішення Верховного суду Росії про заборону релігійної організації "Свідків Єгови". У результаті всі 22 осередки "Свідків Єгови" у Криму втратили реєстрацію, хоча доти могли там працювати.
Або, наприклад, перереєстрація кримських ЗМІ, релігійних і неурядових організацій за законами РФ. Це означало, що влада могла "фільтрувати" і контролювати цей процес і відмовляти в реєстрації тим, хто не підтримав т.зв. приєднання.
- Чи продовжують фіксуватися випадки, коли в Криму вдаються до примусового отримання визнань шляхом катувань і жорстокого поводження?
М. Б. - У наших доповідях ми не називаємо прізвища людей, хоча вони в нас, природно, є. Так, на жаль, це явище в Криму триває. Звичайно, нас хвилює й сам факт катувань у Криму, і те, що немає належного розслідування та правового реагування на випадки катувань, які відбувалися або під час затримання, або після нього. Що ж до видів катувань, то вони різні: від фізичних до психологічних, примусові психологічні обстеження, катування з елементами сексуального насильства або погрозами сексуального насильства. Те, що особливо нас турбує, і що ми постійно зазначаємо в доповідях, - винні в Криму не притягаються до відповідальності. Чинні механізми не застосовуються для надання належної правової допомоги, належного реагування на такі випадки, і з'являється безкарність, що призводить до повторення порушень.
- Чи дотримуються права затриманих та ув'язнених осіб? Чи фіксували ви інформацію про незаконне переведення до російських в'язниць? Чи є потерпілі в результаті незаконного переведення? Наприклад, Олега Сенцова без пояснення причин упродовж двох тижнів перевели з якутської колонії в Іркутськ, а потім нібито й у Челябінськ. Хотілося б сподіватися, що це - підготовка до звільнення "через помилування"? (За даними DT.UA, наприкінці серпня на зустрічі В.Путіна та В.Медведчука було досягнуто домовленості про звільнення чотирьох українських заручників, зокрема Олега Сенцова. - Ред.)
М. Б. - Ми не можемо та не будемо спекулювати на справі Сенцова. Але якщо ви заговорили про це, ми хотіли б за допомогою цієї знакової справи привернути увагу до сотень інших схожих випадків: коли затриманих осіб перевели з місць позбавлення волі Криму на територію Росії. Сам факт такого переведення - з окупованої території на територію окупуючої держави - уже є порушенням Міжнародного гуманітарного права. Це стосується й Сенцова, і цих сотень людей.
- Можливо, є конкретні приклади, приміром, загибелі людей внаслідок цих переведень?
М. Б. - Точної цифри в нас немає, але ми задокументували мінімум три випадки, коли затримані з серйозними захворюваннями, переведені з Криму в РФ, загинули через неналежне надання медичної допомоги. Усі троє вмерли в Адигейській Республіці. Ми стривожені порушенням прав затриманих та ув'язнених осіб, особливо їхнього права на належну медичну допомогу. Ми не можемо казати, що інших таких випадків немає; можливо, ми знаємо не про всіх.
- Якщо говорити про "націоналізоване" кримське майно, за нещодавно оприлюдненими даними управління Верховного комісара ООН із прав людини, йдеться про незаконну конфіскацію 4 575 державних і приватних об'єктів нерухомості, до журналістів продовжує надходити інформація про вилучення квартир українських військовослужбовців, які передислокувалися на материкову Україну. Якими даними оперуєте ви? Чи фіксуєте нове "призначення" захопленого майна? Наприклад, на захоплених українських бурових вишках і платформах на шельфі Чорного моря російські військові встановили радіолокаційні станції, які використовуються для спостереження за надводною обстановкою.
М. Б. - Коли ми вивчали цю тему, то зупинялися на аспектах, які мають безпосередній вплив на ситуацію з правами людини. Ми писали та пишемо, що у великих масштабах відбувалася експропріація приватного й державного майна. За логікою РФ, державна власність автоматично стала їхньою власністю, що суперечить Резолюції Генасамблеї ООН 68/262 про територіальну цілісність України. Що ж до приватної власності, якою володіли українські громадяни, ми дивилися не на мотиви експропріації, а на те, що це відбувалося без компенсації. Це стосується різного виду майна на всьому півострові: будинків, ділянок, готелів тощо. Ми не ідентифікували жодного рішення суду на користь заявника про компенсацію за вилучене майно. І тут також виникає питання про неупередженість судів.
Крім того, існує й перелік об'єктів, які підлягають "націоналізації", строки закриття цього переліку постійно відсуваються, а дедалі більше об'єктів включаються в нього.
- Лідер Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв не раз заявляв, що до Криму завезено ядерну зброю. Як фіксували громадські працівники, підрозділи військ національної гвардії РФ і радіаційного хім- і біозахисту ЗСРФ дислокуються на засекреченому об'єкті "Феодосія-13", який використовувався як сховище ядерних бомб у Криму. Чи є такі дані у вас?
М. Б. - Такої інформації в нас немає.
- Багато правозахисників кажуть про вимушену імміграцію кримчан у зв'язку з обмеженням прав і свобод на півострові. Чи фіксуєте ви такі випадки? Чи фіксуються факти незаконної депортації кримчан за міграційними правилами РФ?
М. Б. - Важко казати про цифри, але ми зафіксували кілька випадків, коли громадяни України були депортовані. На момент автоматичного впровадження громадянства РФ, ці люди з різних причин не набули громадянства Росії, відповідно, стали іноземцями в очах влади, на них стали поширюватися певні закони, наприклад заборона на перебування більш як 90 днів підряд упродовж 180 днів. Якщо цю вимогу було порушено, людей депортували.
Також ми фіксуємо випадки, коли люди змушені виїжджати з Криму через тиск або погрози. Це й представники релігійних громад, громадські працівники, журналісти. Багато хто виїжджав, оскільки побоювалися, що на них може чинитися тиск.
- Як ви оцінюєте ситуацію з охороною здоров'я на півострові?
М. Б. - Напевно, найуразливіша група - люди, які використовують замісну терапію, а метадонова терапія заборонена в Росії. У підсумку понад 800 кримчан, які отримують цю терапію, найшвидше, опинилися без ліків. Про наслідки ми маємо різну інформацію. Смерті, імовірно, були, оскільки ці люди повернулися до вживання наркотиків. Імовірно, були випадки самогубства. У нас немає задокументованих випадків, але ми вважаємо, що ймовірність висока, хоча й заперечується представниками кримської охорони здоров'я.
Другий негативний момент у сфері охорони здоров'я: багато лікарів перейшли з державної медицини в приватну, потерпає від цього соціальна група кримчан, які не можуть собі дозволити приватні клініки. Ще гірша ситуація в сільській місцевості, де 50% медичних посад залишаються вакантними.
Скорочення кількості лікарів призвело й до погіршення якості послуг, і до черг у кримських лікарнях.
- Чи проводите ви аналіз кримських ЗМІ, які стали, по суті, рупорами окупаційної влади?
М. Б. - Ситуація зі свободою слова загалом погіршилася, природно, це відбилося й на медіа. Інструментом для "заспокоєння" незгодних голосів стала перереєстрація ЗМІ, про яку ми вже казали. Незгодні ЗМІ, як, наприклад, кримськотатарські видання, не змогли перереєструватися. При цьому видання, які не мають політичного забарвлення або які підтримують офіційну політику, змогли залишитися в правовому полі.
- Сюди ж, гадаю, можна віднести вироки Миколі Семені, Ільмі Умерову, що готуються, крім умовних строків, є заборона на публічну діяльність.
М. Б. - Безперечно, це сигнали, адресовані всім незгодним кримчанам.
- Чи фіксуєте ви справи зниклих безвісти?
М. Б. - Це складне запитання. Тема насильницьких зникнень дуже важлива. Тут ми говоримо про дві групи. Перша: люди, які зникали, але звільнені. Їх десятки. Друга група: люди, місце перебування яких невідоме дотепер. Це близько 10 чоловік Саме поняття "насильницьке зникнення" може застосовуватися, коли дія вчинена представниками органів державної влади. У цих 10 випадках є елементи, які дозволяють нам припускати, що це саме насильницькі зникнення. І в жодному випадку ми не бачили конкретного результату: ні звільнень, ні притягнення до відповідальності.
- Чи виконує Росія ваші рекомендації? Чи існує інструмент впливу?
Ф. Ф. - Важливо сказати, що ця доповідь була підготовлена відповідно до резолюції Асамблеї ООН, яка визнає Росію окупуючою державою. Після прийняття цієї резолюції ми розширили межі, в яких аналізуємо ситуацію в Криму, не тільки з погляду міжнародного законодавства в сфері прав людини, а й міжнародного гуманітарного права. Теоретично люди, які проживають у Криму, мають бути забезпечені подвійним рівнем захисту, однак цього немає. Україна також має зобов'язання перед кримчанами.
М. Б. - Найголовніше, щоб випадки порушення прав людини фіксувалися й розслідувалися. Найбільш тривожне - навіть не сам факт порушень прав (це відбувається в різних країнах), а те, що державні механізми, покликані забезпечувати верховенство права, права на справедливий суд, можливість отримати правовий захист, не працюють або працюють не повною мірою.
- І які головні рекомендації Україні?
М. Б. - Україна має розслідувати порушення прав людини в Криму (у тій мірі, наскільки це можливо, оскільки ми розуміємо, що можливості та, звичайно, зобов'язання дуже відрізняються в України та в Росії). Ми рекомендуємо також Україні не вживати заходів, які погіршують становище з правами людини в Криму, забезпечити переселенцям рівні права з іншими громадянами України та зробити максимум для зняття непотрібних обмежень свободи пересування між Україною та Кримом.