Кого й чого навчили трагедії на шахтах України? Які висновки зроблено з масштабних аварій? Про це чомусь запитують рідко, особливо в інформаційному просторі. Підземні вибухи й смерті гірників стають темами-одноденками в хроніці подій. Нікого не дивує, що директори шахт, де не раз гинули люди, часом не дістають навіть звичайної догани. Не кажучи вже про те, що за такі трагедії жодний керівник ще не відповів за всією суворістю закону. І якось не заведено, щоб потім великі вугільні начальники привселюдно звітували про заходи, спрямовані на запобігання таким аваріям надалі.
Наше видання вивчило ситуацію на двох шахтах, де сталися останні великі аварії, — імені Засядька в Донецьку та імені Карла Маркса в Єнакієвому.
Засядько: пережити або піти
…Про торішню трагедію нагадує тільки скромний кам’яний меморіал серед чистого поля — так позначено вирахувану інженерами точку на поверхні, під якою на кілометровій глибині в затоплених виробках залишилися шестеро гірників. Їх так і не змогли підняти з шахти до затоплення аварійного пласта.
Та в Донецьку, біля самої шахти імені Засядька, про торішню аварію не нагадує нічого. На лавках під ялинками мирно потягують пиво шахтарі. Навпроти будинку, який штурмували в пошуках справедливості родичі загиблих, хлопчаки грають у футбол. Сюди не долинають звуки великого міста, й стоїть тягуча тиша.
Хіба що уважний спостерігач завважив би те, що людей, які сновигають через прохідну й покурюють біля ґанку, стало набагато менше, ніж рік тому. І що серед цих людей практично немає тих, кому менше сорока.
Відразу після аварії шахта пережила масове звільнення працівників за власним бажанням. «Ми тоді за три місяці втратили тисячу чоловік. Ніхто людей не засуджує. Я з розумінням до цього ставився. Хтось пережив трагедію, а хтось не зміг, когось сім’я змусила піти — різні були ситуації», — каже директор шахти Ігор Єфремов.
Гірники розповідають, що першою шахту залишила молодь, особливо з донбаської провінції. Не дивно: досвідчені шахтарі, котрі прийшли у вугільну галузь ще в радянські часи, усвідомлювали труднощі обраної професії. Юнаки з депресивних регіонів їхали в «столичне» місто за пристойною зарплатою, тим більше що керівництво шахти щодня звозило людей на роботу безплатними автобусами з усієї області — у відносно благополучному Донецьку мало охочих лізти за заробітком на кілометрову глибину.
Продовжувати працювати в шахті після того, як поруч із тобою гинули твої товариші, чи ні — завжди особистий вибір. Кожному гірникові рано чи пізно доводиться його робити. «Я у 81-му прийшов на цю шахту. У 83-му тут була перша масштабна аварія, коли шестеро чоловік загинуло. Я був гірничим майстром у тій зміні, потрапив разом з усіма потерпілими людьми до реанімації. Два місяці пролежав там, потім ще два — у лікарні профзахворювань. Із нашої бригади тоді половина пішла, половина — залишилася», — каже відверто Ігор Єфремов у розмові з нашим кореспондентом.
Перше і головне з нинішнього життя підприємства — за час, що минув після аварії, тут більше ніхто не загинув. Місцеве начальство, хоча й скаржилося на фінансові труднощі через втрату виробничих потужностей, виділило гроші на зміцнення безпеки. З технічних новинок упроваджується система сейсмічного моніторингу вартістю 0,3 млн. дол. США. Нині почався монтаж обладнання, і під кінець року фахівці зможуть стежити за змінами гірничого масиву. Такого обладнання чинні в Україні нормативні документи з ТБ не вимагають, але на зарубіжних шахтах його застосовують. Інженери шахти імені Засядька переконані, що рано чи пізно держава додумається обладнувати вітчизняні вугільні підприємства такими комплексами, і вирішили трохи випередити події.
…Колись один шахтар, відповідаючи на запитання настирного журналіста, наскільки чесно виконуються обіцянки про виплату «посмертних» компенсацій, сказав по-народному просто й ємко: «Борги із зарплати бувають тільки в живих». За офіційними даними, всі державні виплати потерпілим і сім’ям загиблих завершено. Наприкінці серпня 2008 року (традиційно — до Дня шахтаря) шахта імені Засядька здала в експлуатацію житловий будинок, в якому отримали квартири сім’ї загиблих. Нагадаємо, саме розв’язання житлового питання було одним із принципових вимог державної комісії. Родичі загиблих, правда, скаржилися, що їх обдурили деякі добродійні фонди, які дали з метою піару безліч обіцянок... Та це вже зовсім інша історія.
Найбільш гнітюче враження залишили судові розгляди між родичами. Вдови шахтарів позивалися з осиротілими матерями, ділячи державні компенсації (сумарно в середньому близько 300 тис. грн. на кожну родину) і виділені квартири, дорослі діти — з батьками. Час від часу з’являлися з претензіями на свою частку «посмертних» грошей якісь далекі родичі, про існування котрих загиблий за життя, може, й уяви не мав...
Нині шахта імені Засядька працює лише на третину від колишньої потужності. У найближчому майбутньому доаварійних обсягів виробництва досягти не вдасться, вважають на шахті. По-перше, Держгірпромнагляд, повідомили в прес-службі відомства, встановив для цієї шахти дуже жорстке обмеження — не більше 1,5 тис. тонн вугілля за добу з однієї лави. До такого заходу вдалися зокрема й тому, що на зустрічі з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко родичі загиблих шахтарів згадали розповіді батьків і чоловіків про надмірну, за їхніми словами, інтенсивність праці.
Більш того, в системі Держгірпромнагляду з’явився новий підрозділ, який називається «спеціальна інспекція по шахті імені Засядька». За словами керівників шахти, нагляд за технікою безпеки — тотальний. Інспектори спускаються під землю через день, і встигли вивчити підприємство до останнього гвинтика. За словами начальника теруправління нагляду Миколи Малєєва, спочатку настирливість Держгірпромнагляду спровокувала невдоволення керівництва шахти. Стверджували навіть, що глава ради орендарів шахти Юхим Звягільський погрожував Малєєву. Нині сторони демонструють цілковиту лояльність одна до одної, а все, що хочуть сказати, пишуть на папері — в «окремій думці», додатку до документів експертних комісій. Юхим Звягільський і Микола Малєєв такими петиціями вже обмінялися.
На цей момент на шахті імені Засядька працюють дві лави, на початку наступного року планують ввести в дію ще одну. У результаті до кінця першого кварталу 2009 року шахта видає дві третини від досягнутих до аварії обсягів виробництва. На підприємстві вважають, що в найближчій перспективі це — межа. За відновлення виробок затопленого пласта L1 на свій страх і ризик братися не хочуть і чекають, поки профільні інститути обстежать аварійну ділянку і дадуть висновок, що там можна працювати.
З великим розголосом розпочате прокуратурою слідство не закінчене до цього часу, і жодного з тих, кого називали винним у трагедії, не притягнуто до відповідальності. Це обумовлено процесуальними формальностями та особливостями законодавства: для «посадки» у справі про промислову катастрофу, що спричинила загибель людей, потрібен висновок експертної комісії із точним зазначенням причин аварії та конкретних винуватців. На шахті імені Засядька працювали три комісії, але висновок кожної з них закінчується одними й тими ж словами: «потрібно додатково вивчити...». Загадку вибуху, який забрав життя сотні гірників, не розкрито дотепер. «Глибока фінансова ревізія», проведена на вимогу тієї ж таки Тимошенко, по суті, закінчилася нічим. Ніяких гучних викриттів і кримінальних справ. Хоча на шахті й визнають, що деякі дрібні порушення було знайдено.
Потрясіння, яких зазнала шахта після аварії, на заробітку гірників не позначилися. Сьогодні, за наданою інформацією, середній заробіток шахтарів основних професій становить 6—6,5 тис. грн. Заборгованості перед працівниками немає.
Керівництво шахти заявляє, що розчароване бездіяльністю наукових закладів. Після аварії на науку покладали великі надії у плані запобігання трагедіям. «Тоді лунали обвинувачення на адресу науки, що нічого не робиться для вугільної промисловості. Не показуватимемо пальцями на конкретні інститути, але ж і зараз справді нічого не робиться. Вугільна наука фактично померла», — зазначає Ігор Єфремов.
А ще за весь час, який минув із моменту трагедії, шахта імені Засядька не прийняла на роботу жодного молодого фахівця...
Єнакієве: відновити і відповісти
Шахта імені Карла Маркса в Єнакієвому, де загинуло 13 гірників, дотепер перебуває у стані невизначеності. Стовбур, що постраждав у результаті вибуху, відновлюють, але ці роботи, як і раніше, офіційно називають «ліквідацією наслідків аварії». На заходи Кабмін відразу після аварії виділив 27 млн. грн.
Питання про подальшу долю шахти залишається відкритим. Не завершено й експертизу останків піднятих із шахти гірників. Родичі загиблих були змушені через суд домагатися, щоб їхніх чоловіків, синів чи батьків офіційно визнали померлими. У протилежному випадку рідні ризикували залишитися без компенсації. Особливості вітчизняної бюрократії: люди втратили близьких, і змушені доводити державі, що вони їх справді втратили...
Міністр вугільної промисловості Віктор Полтавець наполягає на тому, що шахту потрібно відновити. За попередніми підрахунками, на закриття шахти потрібно
270 млн. грн., на відновлення — близько 200 млн. грн. Парадокса тут немає — вугільне підприємство не можна просто зупинити й кинути. Закриття чи консервація шахти потребують значних вкладень у будівництво водовідливних комплексів, щоб Донецька область через ґрунтові води, що виходять на поверхню, не стала одним великим болотом.
Свою думку про потребу відновити шахту міністр підтвердив і під час зустрічі з губернатором Донецької області Володимиром Логвиненком. Керівник регіону позицію Полтавця поділяє. За словами губернатора, у шахту вже надто багато вклали у процесі ліквідації наслідків аварії, щоб ухвалювати рішення про її закриття. «Не залишається нічого іншого, як додати фінансових ресурсів і запустити шахту. Була зустріч із міністром (вугільної промисловості. — Ред.). Він упевнено сказав, що шахту імені Карла Маркса відновлюватимуть... І моя позиція, що цю шахту можна й потрібно відновити. По-перше, ми на вугілля не надто багаті. Є ще й моральний бік: людей, які там залишилися, потрібно підняти й поховати», — зазначив Логвиненко (на момент підготовки публікації під землею залишаються три гірники).
Жителі селища імені Карла Маркса в Єнакієвому у принципі підтримують ініціативу про відновлення шахти. Кажуть, що шахта забезпечує роботою все селище.
Правовий аспект єнакіївської трагедії також не визначено. Не зрозумілі перспективи резонансної кримінальної справи з приводу самовільного поновлення гірничих робіт. Держгірпромнагляд обвинуватив керівництво шахти в тому, що ті віддали розпорядження зірвати пломби й видобувати вугілля, попри припис про заборону. Саме ця причина аварії, за словами прес-секретаря Держгірпромнагляду Адріана Галача, була оприлюднена як офіційний висновок державної комісії. Матеріали передано до Генпрокуратури... І на цьому поки що все. Директор шахти Олександр Лучкай усе ще обіймає свою посаду, серйозних змін у його долі не сталося. Звичайно, це не перший випадок, коли резонансні кримінальні справи зникають у надрах правоохоронного відомства, але невже й цього разу за загибель шахтарів ніхто не відповість? Тим паче що названо більш ніж переконливу для слідства причину, без будь-яких посилань на «невідомі науці явища». Слідство триває...
…Так, професія шахтаря завжди була пов’язана з ризиком. І раніше, коли гірники з мокрою ганчіркою на обличчі здійснювали «дегазацію» закиданням палаючої головні у виробки, і сьогодні. Але серйозних зусиль, спрямованих на те, щоб цей ризик зменшити, наразі щось не видно. Навіть там, де підземні тунелі вже стали братською могилою.